5 Критерії оцінювання знань студентів з навчальної дисципліни „цивільний процес”

Основою для визначення оцінки на заліку є рівень засвоєння студентами матеріалу передбаченого навчальною програмою з відповідної дисципліни. При цьому викладач керується такими критеріями:

- оцінку „відмінно” заслуговує студент, який виявив усебічні, систематичні та глибокі знання навчально-програмного матеріалу, уміння вільно виконувати завдання, передбачені програмою, який засвоїв основну та знайомий з додатковою літературою, що рекомендована програмою. Як правило оцінку „відмінно” ставлять студентам, які засвоїли взаємозв’язок основних понять дисципліни в їх значенні для отриманої професії, які виявили творчі здібності в розумінні та використанні навчально-програмного матеріалу;

- оцінку „добре” заслуговує студент, який виявив повне знання навчально-програмного матеріалу, успішно виконує передбачені програмою завдання, засвоїв основну літературу, рекомендовану в програмі. Як правило, оцінка „добре” виставляється студентам, які показали систематичні знання з навчальної дисципліни та здібність до їх самостійного поповнення й оновлення в процесі подальшого навчання та професійної діяльності.

- оцінку „задовільно” заслуговує студент, який виявив знання основного навчально-програмного матеріалу в обсязі, необхідному для подальшого навчання та професійної діяльності; який справляється з виконанням завдань, що передбачені програмою, а також знайомий з рекомендованою літературою. Оцінку „задовільно” ставлять студентам, які допустили помилки у відповіді, але володіють необхідними знаннями для їх подолання під керівництвом викладача;

- оцінку „незадовільно” ставлять студентові, який виявив недоліки в знаннях основного навчально-програмного матеріалу та допустив помилки у виконанні передбачених програмою завдань. Як правило, оцінку „незадовільно” ставлять студентам, які не можуть продовжувати навчання та приступити до професійної діяльності без додаткових занять з відповідної дисципліни.

Критерії оцінювання знань студентів розроблено на підставі „Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах”, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 2 червня 1993 року за № 161, а також „Тимчасового положення про атестацію студентів”, затвердженого вченою радою університету 19 листопада 1996 року.

5 Основні поняття та терміни

Суд – це орган державної влади, до компетенції якого входить здійснення правосуддя у вигляді розгляду адміністративних, кримінальних, господарських та цивільних справ та прийняття у цих справах законних рішень.

Цивільне процесуальне право – це галузь права, яка регулює суспільні відносини, що виникають між учасниками цивільного процесу і судом при здійсненні правосуддя у цивільних справах.

Метод цивільно процесуального права – це сукупність правових прийомів регулювання суспільних відносин у процесі здійснення правосуддя у цивільних справах.

Система цивільно процесуального права – це сукупність обумовлених предметом і методом правового регулювання норм та інститутів, розташованих в певній послідовності. Визначена структурою ЦПК України система цивільно процесуального права складається з двох частин – загальної та особливої.

Сторони – це особи, матеріально-правовий опір між якими суд повинен розглянути і вирішити у порядку цивільного судочинства.

Треті особи – це суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у цивільну справу для захисту своїх суб’єктивних прав, свобод чи інтересів.

Інші учасники цивільного процесу – це особи, які сприяють справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ, надаючи організаційну, технічну, інформаційну та іншу допомогу суду та особам, які беруть участь у справі.

Цивільна юрисдикція – це компетенція відповідних юрисдикційних органів і посадових осіб щодо розгляду і вирішення правових питань, що виникають із цивільних, сімейних, житлових, трудових, земельних та інших правовідносин.

Підвідомчість цивільних справ – це властивість цивільних справ, за допомогою якої їх розгляд і вирішення віднесено законом до компетенції відповідного юрисдикційного органу.

Підсудність – це властивість цивільних справ, за допомогою якої їх розгляд і вирішення віднесено законом до компетенції відповідного суду.

Процесуальний строк – це проміжок часу, протягом якого повинні або мають право бути вчинені відповідні процесуальні дії чи закінчена певна частина цивільного судочинства.

Судові витрати – це грошові суми, що сплачують у встановлених законом випадках деякі учасники цивільного процесу під час і у зв’язку із провадженням у цивільній справі.

Позов – це належним чином процесуально оформлена матеріально-правова вимога позивача до відповідача про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, яка пред’являється через суд в порядку позовного провадження.

Підстава позову – це ті юридичні факти, на основі яких позивач обґрунтовує свої вимоги відповідно до норм матеріального права.

Предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача про усунення допущеного відповідачем порушення, невизнання чи оспорювання суб’єктивного права, свободи або інтересу позивача.

Судовий розгляд – це основний етап цивільного процесу, на якому здійснюється розгляд і здійснення по суті цивільної справи. Процесуальною формою проведення судового розгляду є судове засідання.

Фіксування цивільного процесу – це офіційна діяльність суду з послідовного і певного закріплення ходу судового розгляду, а також процесуальних дій, вчинених поза судовим засіданням.

Судові рішення – це акти правосуддя у справі, які ґрунтуються на встановлених у судовому засіданні фактах і застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Наказне провадження – це вид цивільного судочинства, що полягає у спрощеній документарній процедурі захисту майнових прав та інтересів заявника (стягувача), вимоги якого до боржника щодо стягнення грошових коштів або витребування майна ґрунтується на безспірних документах, що здійснюється за відсутності спору шляхом видачі судового наказу.

Заявник (стягувач) – це особа, на захист прав, свобод чи інтересів якої відкрито наказне провадження. Боржником є особа, яка, на думку заявника (стягувача), має відповідати за вимогою, вказаною в заяві про видачу судового наказу.

Окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав чи інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Апеляційне провадження – це одна із стадій цивільного судочинства, метою якої є перевірка законності та обґрунтованості судових рішень судів першої інстанції, що не набрали законної сили.

Касаційне провадження – одна із стадій цивільного процесу, метою якої є перевірка законності та обґрунтованості рішень і ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішень і ухвал апеляційного суду.