12.2 Види податків, їх переваги та недоліки

Конкретними формами прояву дії механізмів справляння податку є всі види податкових платежів, які встановлені законодавством. Класифікація податкових платежів дає можливість повніше розкрити їх суть, значення, напрям та характер впливу на соціально-економічні процеси (табл. 12.1).

Таблиця 12.1

Види податків

Класифікаційні ознаки	Види податків	Сутність податків
1 За рівнем органів державної влади, що встановлюють податки	загальнодержавні; місцеві	сплачуються у державний бюджет; сплачуються у місцевий бюджет
2 За економічним змістом	прямі непрямі	встановлюються безпосередньо на доход чи майно платників податків; включаються у вигляді надбавки у ціну товару або тарифу на послуги та сплачуються споживачами.
3 За об’єктами оподаткування	на майно; на доходи та прибутки; на споживання	справляються з власників конкретного виду майна; стягуються з чистого доходу фізичних та юридичних осіб; стягуються у процесі споживання товарів та послуг
4 Залежно від джерел сплати	Сплачуються з прибутку; включаються в ціну; включаються у витрати	податок на прибуток; ПДВ, мито, акцизний збір; відрахування у цільові державні фонди, рента, платежі за ресурси, місцеві податки та збори

За ознакою органів державної влади Податковим кодексом України встановлено дві групи податків та зборів – загальнодержавні та місцеві (рис. 12.3).

Окрім того, податкова система більшості країн світу, у тому числі й України, базується на поєднанні прямих та непрямих податків. Використання в єдиній системі різноманітних податків,

які за економічним змістом поділяються на прямі і непрямі, дає змогу державі повніше реалізувати на практиці функції податків.

Для прямих податків характерними є певні недоліки та переваги, які наведені на рис. 12.4.

Рис. 12.4. Переваги та недоліки прямих податків.

Прямі податки поділяються на дві групи:

- податки на окремі види майна незалежно від доходів його власника;

- особисті податки, які встановлюються для конкретного платника в залежності від його доходів.

При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою та платником податків, які сплачують податок безпосередньо в бюджет.

Тому прямі податки об'єктивно більшою мірою мають стимулюючі можливості щодо безпосередніх товаровиробників. Їх вплив на відтворювальні процеси здійснюється безпосередньо, через зменшення чи збільшення прибутку (доходу), який залишається в розпорядженні платників податків. Таким чином регулюються як інвестиційний, так і споживчий попит та пропозиція. Одночасно держава впливає на напрями використання національного доходу. Прямі податки за певних умов (які не обмежуються рівнем податкової ставки) спроможні повністю знищити стимули до вдосконалення виробництва та накопичення капіталів. Натомість ефективно побудована система прямого оподаткування володіє необхідною гнучкістю, здатна досягти чітко поставлених цілей або пом'якшити недоліки, які на даному часовому відрізку важко усунути чи яким важко запобігти. Об'єктивно закладені у прямих податках суттєві стимулюючі можливості пояснюють широке використання та постійне вдосконалення їх механізму у країнах, що поставили за мету досягнення високого рівня економічного розвитку на базі розширення та підвищення ефективності суспільного виробництва.

Отже, можна сказати, що прямі податки є основними регулятором соціально-економічних відносин, оскільки стягуються безпосередньо з доходу або з майна. У сучасних умовах економічного розвитку прямі податки є базисом податкових систем держав з розвиненою ринковою економікою, тому що вони мають значні переваги порівняно з непрямими.

При непрямому оподаткуванні суб'єктом податкових відносин стає продавець товару чи послуги, який виступає посередником між державою і платником податку (споживачем).

Незважаючи на критику багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, адже вони включаються у ціну товарів, робіт, послуг. За економічним змістом об'єкта оподаткування всі непрямі податки відносять до податків на споживання, які сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

Для непрямих податків характерні також свої недоліки та переваги (рис. 12.5).

Рис. 12.5. Переваги та недоліки непрямих податків.

У залежності від характеру діяльності, яку проводять суб'єкти економічної діяльності, непрямі податки поділяються на дві групи: 1) акцизний податок, з яким пов'язана внутрішня торгівля; 2) мито, з яким пов'язана зовнішня торгівля.

Акцизний збір – це непрямий податок, який встановлюється у вигляді надбавки до ринкової ціни. Він характерний для системи ринкового ціноутворення, у якому держава прямо не втручається у цей процес.

У залежності від методу встановлення розрізняють фіксовані й пропорційні ставки акцизних зборів. Фіксовані встановлюються в грошовому вимірі на одиницю товару. Вони не залежать від ціни та якості товару. Пропорційні ставки акцизу встановлюються у процентах до обороту реалізації. На відміну від фіксованих ставок вони реагують на коливання ринку. Залежно від обсягів податків на товари пропорційні акцизні ставки поділяються на специфічні та універсальні.

Специфічні акцизні ставки встановлюються на окремі види товарів з метою обмеження їх рентабельності, а також з метою обмеження випуску та експорту шкідливих товарів (наприклад, тютюнові вироби, алкогольні напої). Універсальні акцизні ставки встановлюються для всього обсягу реалізації. Історично спочатку виникли специфічні акцизні ставки, а потім коло підакцизних товарів розширилося настільки, що раціонально було встановити один акцизний збір на весь обсяг товарів, що реалізуються. Цей акциз отримав назву універсального. Прикладом специфічних акцизів в Україні може слугувати акцизний збір на тютюнові вироби, а універсальних – податок на додану вартість.

Мито (митні збори) – це непрямі податки на імпортні, експортні і транзитні товари, тобто такі, які перетинають кордони країни. Вони сплачуються всіма, хто здійснює зовнішньоекономічні операції. Залежно від цілей, які переслідує держава, митні збори поділяються на "фіскальні", "протекційні", "антидемпінгові" і "пільгові".

Фіскальні митні збори мають на меті ріст бюджетних доходів. Політика держави у тих випадках, коли вона захищає своїх підприємців від іноземних конкурентів, підтримує високий рівень цін на їх продукцію в своїй країні, називається протекціонізмом. Протекціонізм здійснюється за допомогою високих митних тарифів на іноземні товари, шляхом повної заборони або обмеження імпорту окремих товарів, нетарифних бар`єрів, компенсаційних мит, сприяння експорту продукції національної промисловості, використання ліцензійної системи у зовнішній торгівлі, імпортних податків тощо.

За об'єктами оподаткування податки поділяються на три групи: податки на майно, податки на доходи та прибутки, податки на споживання.

Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.

Податки на доходи та прибутки стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств.

Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.

Податки формуються на різних етапах формування ціни реалізації продукції.

Згідно з чинним законодавством України основними джерелами сплати податків є:

• для громадян сукупний річний оподатковуваний дохід (заробітна плата);

• для підприємств:

- дохід, що забезпечує виплату податкових платежів, включених до ціни реалізації продукції (податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита);

- поточні витрати (витрати виробництва та реалізації), до яких належать окремі загальнодержавні та місцеві податки;

- прибуток, з якого сплачують податок на прибуток підприємств, плату за землю та деякі інші податки.

Розглянуті види податків, форми і методи їх формування, порядок адміністрування мають значні особливості для нафтогазових підприємств.