«Анна Кареніна»
Лев Миколайович Толстой — неперевершений майстер прози, причому прози великої та глибоко психологічної, проблема кохання й обов'язку в його творах посідають помітне місце. Ф. Достоєвський у «Щоденнику письменника» писав: „Анна Кареніна" є досконалістю як художній твір... до якого ніщо подібне із європейських літератур не може дорівнятися...».
Автора передовсім цікавить любов, яка здатна бути єдиною в житті, такою щоб ставила певні обов'язки перед людиною, а не тільки знаходила своє, власне задоволення. Потреба в такій любові корениться, за Толстим, в природі людини. Зображуючи таку любов, художникові необхідно було вирішити: чи здатна вона в період свого цвітіння набрати такої сили, зосередити в собі таке багатство почуття, щоб його вистачило на ціле життя. Чи здатна вона впродовж довгих років залишатися поетичною стороною життя сім'ї, не в'янучи, не впадаючи в прозу, не вироджуючись.
Зародження і підйом кохання на вершину охоплює у творах Толстого значний період — нерідко цілі роки. Трапляється, звичайно, що короткочасне зближення веде до щасливого шлюбу на довгі роки. Однак Толстой не дозволить собі скористатися досвідом такого везіння. Адже він змальовує зародження і кохання не просто в реальних, а в найреальніших з реальних умов.
В. Г. Бєлінський вважав, що цінність художнього твору визначається ще й тим, як і наскільки досконало в ньому виражені людські характери. Ця думка критика з найбільшою глибиною і силою втілена у творчості Л. М. Толстого, особливо в його романах «Війна і мир» та «Анна Кареніна».
Головна тема роману — дослідження проблеми сім’ї, аналіз кризових явищ у сучасній письменнику родині.
Роман складається ніби з двох творів, які розвиваються паралельно: історія сімейного життя Анни Кареніної та доля дворянина, який живе в селі й займається вдосконаленням свого господарства та відносинами з селянами, Костянтина Левіна. Їхні шляхи перетнуться лише одного разу, та й то це нічого не змінить в житті героїв. Але їх об'єднує внутрішній зв'язок: обидва герої шукають захисту від брехні.
Основні ідейні лінії роману.
Життя без кохання. Анна — заміжня жінка, у якої є маленький син Сергій і нелюбий чоловік, великий державний чиновник. І ось настав час, коли вона покохала іншого чоловіка, бо жити без кохання не могла.
Покохати гідного. Анна покохала Вронського з усією силою жінки, яка стомилася жити без любові. Але Вронський був і залишився дилетантом як у мистецтві, господарських справах, так і в коханні. Він егоїстичний і нечутливий.
Чому це кохання трагічне? У стосунках із Вронським реалізується лише частина душі Анни, яка не може порвати з минулим, адже там її син, її материнські почуття. А крім того, до покинутого чоловіка вона відчуває лагідну доброту як до батька своєї дитини. Душа Анни роздвоюється. Крім того, Анна втрачає свій соціальний статус після розриву з Кареніним. Виявилося, що суспільство заохочує зраду, але не відверті щирі почуття. Вона стає самотньою.
Кожна нещаслива сім'я нещаслива по-своєму. Толстой показує, що сім'я неможлива без кохання. Але не менш драматичний розрив сім'ї, бо це тягне за собою моральну відплату. Крім того, не можна забувати про духовний зв'язок подружжя. Такого зв'язку не було у Анни з Вронським.
Відкрити таємницю гармонії. Над цим працює Левін, мріючи знайти шлях до гармонії. Він поступово для себе з'ясовує, що розгадка гармонії у тому, щоб знайти рівновагу між духовним і фізичним. Жити треба не тільки для себе, керуючись лише егоїзмом. Жити — значить самовдосконалюватися. Зокрема і в сімейних стосунках.
З передмови Т. Манна до американського видання «Анни Кареніної»: «Я не вагаючись назвав «Анну Кареніну» найвидатнішим соціальним романом у всій світовій літературі».
