4. Жирондистське правління. Боротьба "Гори" й Жиронди

Із 750 депутатів Конвенту праве крило складали 136 поміркованих депутатів-республіканців від департаменту Жиронда. Їх підтримувало "болото" - центристська більшість чисельністю близько 500 депутатів. Ліве крило утворили 113 депутатів - якобінців, яких називали "Горою" (вони розміщалися на верхніх лавах залу засідань). Якобінці виступали за подальше поглиблення революції, відображаючи інтереси тих, хто був невдоволений здійсненими перетвореннями. Жирондисти захищали інтереси ліберальної, переважно торговельно-промислової, буржуазії. Вони були задоволені проголошенням республіки і вважали продовження революції небезпечним для приватної власності. З допомогою якобінців прагнули покращити своє становище міські плебеї, селянство й частина буржуазії, яка вважала себе ошуканою. До кінця травня 1793 р. у Конвенті між "Горою" та Жирондою точилася постійна боротьба. Найбільш яскравими виразниками інтересів Жиронди були Бріссо і Верньйо, а "Гори" - Робесп'єр, Марат, Дантон і Сен - Жюст.

Двома головними питаннями, що розглядались у Конвенті, були питання ведення війни І про долю короля.

Восени 1792 р. революційна армія перейшла в наступ, внаслідок якого територію Франції було очищено від інтервентів. Французькі війська перейшли кордон і вступили до Савойї, Бельгії, Рейнської області. Тут вони формували нові органи влади з наміром долучити ці терени до складу революційної Франції. Після цього європейські монархи почали всерйоз перейматися власною долею. Тим часом на вимогу жирондистів відбулися перевибори до Комуни Парижа. Вони принесли перевагу міській бідноті, а отже, якобінцям.

Серйозні суперечки виникли в Конвенті з питання страти короля. Якобінці домагалися суду над королем, а жирондисти звинувачували їх у прагненні до диктатури і зволікали з винесенням рішення. Ситуація різко змінилася після того, як в одній з кімнат королівського палацу знайшли документи, що свідчили про зв'язки короля з противниками революції. Тоді в Конвенті відбулося поіменне голосування про те, на яку кару заслуговує король. 387 депутатів висловилися за смертну кару, трохи менше - за тюремне ув'язнення. У січні 1793 р. Людовіка XVI віддали лід суд, звинуватили у зраді нації та за вироком Конвенту стратили.

 

На тлі політичної боротьби можновладців загострилася проблема забезпечення населення продуктами. Війна порушила економічні зв'язки між різними частинами країни. Промислове виробництво розвивалося слабко, тому не вистачало навіть товарів першої необхідності. Міська й сільська біднота вимагала запровадити тверді ціни на продукти - максимум. Виразниками їхніх інтересів у Конвенті стали "шалені" - так називали депутатів, які вимагали нещадної боротьби проти спекуляції. Жирондисти відкидали максимум, що підривав підприємництво, обмежував свободу торгівлі.

Обурені розправою над королем, до антифранцузької коаліції приєдналися Англія та Іспанія. Навесні 1793 р. австрійські війська перейшли в наступ і завдали поразки французам. Кепсько одягнені, потерпаючи від нестачі продовольства, французькі добровольці не бажали воювати і залишали фронт. Над Францією знову з'явилася загроза окупації ворогом.

У північно-західній частині Франції, Вандеї, у березні спалахнув заколот прихильників монархії (роялістів). Головною силою повстанців були селяни, невдоволені вирішенням аграрного питання.

У країні дедалі більше поширювалося розчарування у поміркованій політиці жирондистів. їхні прагнення уникнути громадянської війни, спроби розв'язати продовольчу проблему через підтримку приватної ініціативи успіху не мали. Цим вирішили скористатися якобінці, які проголосили необхідність врятування республіки будь-якою ціною. На їхню вимогу 10 березня було створено Революційний трибунал - суд з надзвичайними повноваженнями. Цим актом у країні було започатковано політику революційного терору. 7 травня під тиском якобінців Конвент створив Комітет громадського порятунку, до якого перейшли повноваження з ведення війни та боротьби проти контрреволюції. Намагаючись збільшити кількість своїх прихильників (свою соціальну базу), якобінці змусили Конвент прийняти 4 травня закон про запровадження твердих цін на зерно і борошно.

І все ж таки жирондисти в багатьох департаментах і в самому Конвенті користувалися більшим успіхом, ніж якобінці.