1. Актуальні проблеми охорони земель в україні.

Україна – держава, що має унікальні земельні ресурси та природнокліматичні умови, сприятливі для підтримання високого рівня виробництва сільськогосподарської продукції. Проте, доводиться констатувати, що антропогенне навантаження на довкілля призвело до погіршення якісного стану земельних ресурсів.

При раціональному користуванні та відповідному рівні виробництва наша земля спроможна нагодувати 300-320 млн. чоловік, але годує значно менше. Причини цього є різні – розораність, виснаження родючих ґрунтів, деградація земель.

Землі сільськогосподарського призначення, від яких залежить продовольче забезпечення країни, характеризуються низькою віддачею. Причинами цього явища стало безгосподарне ставлення до землі, помилкова стратегія максимального залучення земель до обробітку, недосконалі техніка і технологія обробітку землі та виробництва сільськогосподарської продукції, недодержання науково обґрунтованих систем ведення землеробства, зокрема, внесення недостатньої кількості органічних добрив, низький науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатації меліоративних систем, недосконала система використання і внесення мінеральних добрив та невиконання природоохоронних, комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.

Крім того, зі сфери сільськогосподарського виробництва в результаті деградації, переходу землі під інші види використання виключались площі найбільш цінних земель, а натомість в сільськогосподарський оборот включались переважно землі низького продуктивного потенціалу.

Введена віднедавна приватна власність на землю нагально ставить питання її охорони та забезпечення екологічного благополуччя. Інколи головний предмет дискусій про форми використання земель та види власності на неї роблять другорядними питання збереження якості ґрунтів, родючості сільськогосподарських угідь, їх рекультивації, а також охорони довкілля.

Розвиток різних форм власності та господарювання на землі без суворого і надійного державного екологічного контролю, брак відповідної законодавчої бази призвели до споживацького ставлення до землі, а в сільському господарстві ігноруються екологічні вимоги в угоду економічним інтересам.

Особливо страждають від неправильного ведення землеробства ґрунти – верхній родючий шар земель, які дедалі більше втрачають свою самовідновлювальну та самоочищувальну здатність. Неконтрольований сільськогосподарський тиск на ґрунтовий покрив спричинив глибокі зміни природних властивостей земель, призвів до трансформації внутріґрунтових процесів. Звичними явищами стали деградація, ерозія та техногенне забруднення ґрунтів. Так, водна і вітрова ерозії руйнують понад 13,9 млн. га сільськогосподарських угідь, або третину їхньої загальної площі. Еродовані площі щорічно збільшуються на 80-90 тис. га, що призводить до втрати коштів, вкладених у підготовку ґрунтів до сівби, внесення добрив, насіння, сівбу та вирощування сільськогосподарських культур. Крім того, змив ґрунтів завдає значних економічних втрат через замулення річок і водойм.

Сьогодні деградацію родючості ґрунтів, внаслідок погіршення їх гумусного шару, можна назвати найсерйознішою сучасною екологічною проблемою. Також погіршується її мінеральний склад та агрофізичні властивості. Значними є і показники забрудненості ґрунтів внаслідок господарської діяльності.

Шкідливі викиди промисловості в повітря в решті решт зосереджувались і накопичувались на землях, що безпосередньо прилягали до об’єктів будівництва, розповсюджувались через воду та повітря на десятки і сотні кілометрів від джерел викиду, випадали на поверхню землі з атмосферними опадами. Вміст важких металів у ґрунтах поблизу міст, автотрас, промислових об’єктів перевищує гранично допустимі концентрації у 5-10 разів. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС загальна площа сільськогосподарських угідь, забруднених радіонуклідами, становить 6,7 млн. га.

Але найбільшою небезпекою для навколишнього природного середовища є забруднення ґрунтів хімічними та біологічними компонентами, зокрема, радіонуклідами, важкими металами, пестицидами, збудниками інфекційних хвороб. Через ґрунти ці забруднювачі мігрують у суміжні географічні середовища – воду, повітря, забруднюють продукти харчування.

В цілому, якщо брати до уваги стан руйнації агросфери (дія ерозійних процесів, засолення, заболочення, засмічення, техногенне забруднення земель), обумовленої усуспільненням землі, то проблема охорони нашого національного багатства – земельних ресурсів – стала проблемою безпеки країни.

Внаслідок ряду причин частка екологічно чистих територій України, за оцінками фахівців, дорівнює всього 7% земельної площі держави, а умовно чистих територій, які характеризуються більш-менш нормальними умовами проживання людини, – близько 8%. Малозабруднені території охоплюють 15% території країни, а забруднені та дуже забруднені, де умови життєдіяльності населення значно погіршені й напружені, становлять відповідно майже 40 і 30%. Близько 1,7% території України є територією екологічного лиха.