Витрати домогосподарств: сутнісно-теоретичний аспект

Використання наявних у домогосподарств ресурсів на певні цілі можливе двома способами: по-перше, шляхом використання наявних грошових доходів; по-друге, через натуральне самозабез­печення за рахунок особистої трудової діяльності. Тому витрати домашнього господарства можна охарактеризувати як фактичні затрати грошових і матеріальних ресурсів, які спрямовуються на задоволення поточних потреб домогосподарства та є необхідними для забезпечення його життєдіяльності і розвитку.

Важливо зазначити, що на загальну величину витрат домаш­ніх господарств впливає низка факторів, які з погляду сфери ви­никнення можна поділити на внутрішні і зовнішні. До внутріш­ніх факторів належать: величина сукупних грошових доходів до­могосподарства; ступінь забезпечення його потреб за рахунок ве­дення натурального господарства; рівень організації та ведення бюджету домашнього господарства; рівень матеріальних і духов­них потреб членів домогосподарства тощо. Серед зовнішніх чин­ників виокремимо: рівень роздрібних цін на товари і послуги, які споживають члени домашнього господарства; обсяги державних дотацій, що спрямовуються на фінансування охорони здоров'я, освіти, житлово-комунального господарства, транспорту та зв'язку; суми сплачених домогосподарством податків та інших обов'язкових платежів; рівень розвитку споживчого кредитуван­ня в національній економіці. Крім того, у різних країнах світу на величину, структуру і динаміку витрат домашніх господарств суттєво впливають історичні, кліматичні умови, а також умови проживання та стереотипи поведінки населення.

Дослідники фінансів виокремлюють різні напрями викорис­тання доходу домашніх господарств, часто ототожнюючи їх з ви­тратами, що, на нашу думку, не зовсім правомірно. Наприклад, професор А.Ю. Чернов залежно від функціонального призначен­ня виокремлює такі групи витрат домашнього господарства: а) особисті споживчі витрати (придбання матеріальних благ і оплата послуг); б) податки та інші обов'язкові платежі; в) грошові накопичення і заощадження [17].

З таким підходом, в основному, погоджуються й автори колек­тивної монографії "Фінансова система і економіка", які вважають, що "грошові витрати бюджетів домогосподарств доцільно поділяти на:

• споживчі витрати (купівля товарів і оплата послуг). Опла­та послуг включає: квартирну плату і комунальні платежі, опла­ту побутових послуг, внески до дитячих установ, витрати на пу­тівки в санаторії і будинки відпочинку, лікування в платних ме­дичних установах тощо;

• обов'язкові платежі та добровільні внески, які передбача­ють сплату податків та обов'язкових зборів, внесків на соціальне страхування, внесків у громадські та кооперативні організації, повернення позик, придбання лотерейних квитків тощо;

• грошові накопичення і заощадження, які включають: здій­снення населенням внесків до установ Ощадбанку, в комерційні банки, придбання облігацій.[15]

У цьому контексті доцільно зазначити, що зарахування "грошо­вих накопичень і заощаджень" до витрат домашнього господар­ства не є правомірним, адже, скажімо, неорганізовані заощаджен­ня громадян (тобто кошти, що зберігаються "на руках" у населен­ня) за економічною природою не є витратами, оскільки лише тим­часово виведені з обігу і відкладені на випадок непередбачених подій, однак у наступних часових періодах, звичайно, можуть ста­ти витратами за умови використання на ті чи інші цілі.

Не зовсім правильним, на нашу думку, є погляд С.О. Бєлозьорова, який є катего­ричним у твердженні, що існують два основні напрями викорис­тання отриманого домашніми господарствами доходу: споживан­ня і заощадження, не приділяючи при цьому уваги витратам, що не мають ні споживчого, ні заощаджувального характеру, як, наприклад, грошова допомога родичам та інші. [1]

В.Д. Фетісов у складі витрат домашніх господарств виокрем­лює чотири агреговані групи: 1) витрати громадян на особисте споживання (споживчі витрати); 2) соціально обов'язкові (приму­сові) витрати; 3) інвестиційні витрати; 4) інші витрати. Перша група витрат пов'язана з відтворенням людини як фізіологічного організму і соціального індивіда. До другої групи належать подат­ки й інші обов'язкові платежі. До складу третьої групи входять витрати на придбання об'єктів, які використовуються домашніми господарствами протягом тривалого періоду часу. Склад четвертої групи — витрати, не віднесені до жодної з перших трьох груп. [14]

Знову-таки, не можна погодитися з В.Д. Фетісовим у тому, що до інвестиційних витрат належать лише "витрати на придбання об'єктів, які використовуються домашніми господарствами про­тягом тривалого періоду часу". Адже, скажімо, витрати домогосподарства на купівлю іноземної валюти зі спекулятивною метою для перепродажу її через два-три дні за значно вищим курсом, на нашу думку, можна вважати інвестиційними витратами (адже вони спрямовані на отримання прибутку), проте обмеження цієї операції "тривалим періодом часу" є недоцільним. Відтак, більш коректним вважаємо трактування інвестиційних витрат як ви­трат, які домогосподарства спрямовують у різні об'єкти (цінні па­пери, валюту, нерухомість тощо) з метою отримання додаткового доходу (прибутку).

Зазначимо, що се­ред українських та зарубіжних учених до сьогодні не сформувало­ся єдиної позиції щодо доцільності зарахування витрат на при­дбання житла до загальної величини заощаджень населення. Так, Ю. Кашин та І. Хомініч до загального обсягу заощаджень не за­раховують витрати населення на придбання нефінансових акти­вів (зокрема житла), оскільки, на думку вчених, такі витрати гро­мадяни здійснюють за рахунок заощаджень і тому вони повинні належати до споживчих витрат. Кашин Ю.И. [9]

О. Ватаманюк та С.І.Пашнов витрати населення на придбання житла зараховують до заощаджень, а не до споживчих витрат. Ми вважаємо, що якщо особа вкладає кошти у нерухомість з метою її подальшого пере­продажу за вищою ціною або здавання в оренду з метою отриман­ня доходу, то такі витрати слід вважати інвестиційними; якщо нерухомість купується з метою постійного проживання, то такі витрати слід відносити до споживчих. [4]

Отже, можна констатувати, що наведені вище класифікації витрат домашнього господарства здійснені за однією (нехай і до­сить важливою) ознакою, а саме: за цільовим призначенням. Про­те за основу під час класифікації витрат можна брати і низку ін­ших ознак: ступінь регулярності здійснення витрат; періодичність здійснення витрат; ступінь необхідності здійснення витрат.

У статистичній практиці України є суттєві відмінності у струк­турі грошових витрат населення, визначеній за даними балансу доходів та витрат і за матеріалами вибіркового обстеження умов життя домогосподарств, що, безумовно, істотно знижує репрезен­тативність таких матеріалів.

Скажімо, Державний комітет статистики, подаючи дані про до­ходи і витрати населення у "Статистичному щорічнику України", зазначає, що витрати та заощадження населення включають: ви­трати на придбання товарів та послуг; сплачені доходи від власнос­ті; поточні податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти; нагромадження основного капіталу та матеріальних оборотних коштів; а також приріст фінансових активів у вигляді заощаджень у вкладах, в іноземній валюті тощо. [13]

А департамент обстежень домогосподарств Держкомстату України у статистичному збірнику "Витрати і ресурси домогосподарств України", визначаючи витрати як "суму платежів домогос­подарств за товари і послуги, отримані у звітному періоді, а також суму коштів, направлених ними на купівлю акцій, сертифікатів, валюти, нерухомості, на будівництво, капітальний та поточний ремонт, допомогу родичам і знайомим, на вклади до банківських установ, на податки та інші внески, усі сукупні витрати поділяє на споживчі і неспоживчі. Принагідно зазначимо, що поділ витрат домашніх господарств на споживчі і неспоживчі є дещо умовним і його можна застосовувати лише тоді, коли йдеться про викорис­тання частини доходу в конкретному часовому періоді, адже, зрештою, майже будь-яке використання отриманого домашнім господарством доходу прямо або опосередковано спрямовано на задоволення потреб членів домашнього господарства, тобто на споживання. [5]

Для характеристики сукупних витрат домогосподарств ми братимемо за основу показник сукупних доходів та використову­ватимемо класифікацію, яка дасть можливість певним чином об'єднати зазначені вище критерії. Тобто витрати домогосподарств за цільовим призначенням ми пропонуємо поділяти на три основ­ні групи:

• обов'язкові платежі, які передбачають сплату податків, вне­сків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових платежів за добровільним страхуванням, відсотків за користування кредитом тощо;

• споживчі витрати, які включають витрати на харчування, придбання непродовольчих товарів, оплату житлово-комунальних послуг, послуг освіти, охорони здоров'я, транспорту та зв'язку, на відпочинок тощо;

• неспоживчі витрати, до складу яких входять інвестиційні витрати (купівля цінних паперів, валюти, вклади до банківських установ тощо) та інші витрати (допомога родичам, капітальний ремонт і будівництво житла, придбання худоби та реманенту для ведення особистого підсобного господарства тощо).

Обов'язкові платежі. Ця група витрат передбачає витрати до­могосподарств на сплату податків та обов'язкових зборів, внесків на соціальне страхування, страхових внесків за умови особистого або майнового страхування, виплати за раніше отриманими кре­дитами і скорочує реальні доходи домогосподарств у конкретному часовому періоді, зменшуючи тим самим обсяги їх поточного спо­живання і заощадження.

Застосовуючи оподаткування фізичних осіб, держава ставить кілька цілей: по-перше, забезпечує надходження необхідних ре­сурсів до бюджетів усіх рівнів; по-друге, перерозподіляє частину доходів на користь найменш захищених верств населення. На пер­ший погляд може видатися, що сплата податків та обов'язкових зборів не відповідає економічним інтересам домогосподарств. Од­нак це не зовсім правильно, адже частину бюджетних ресурсів держава спрямовує на задоволення суспільних потреб (освіту, охо­рону здоров'я, науку, культуру, оборону, судочинство та правопо­рядок, благоустрій), тобто на забезпечення належних умов життє­діяльності домогосподарств, а кошти, які у формі соціальних трансфертів надходять до окремих домашніх господарств, підви­щують рівень їхнього добробуту.

Споживчі витрати. У структурі сукупних витрат домогоспо­дарств України левову частку займають витрати, пов'язані зі споживанням. Це і не дивно, адже домашні господар­ства є основними споживачами товарів і послуг, вироблених в еко­номіці.

Зазначимо, що на практиці є досить широкий спектр моделей поведінки споживача, зміст яких визначається запитаннями: на що людина схильна витрачати гроші та як формуються її уподо­бання, самообмеження, структура витрат?

З погляду психології, крайні полюси спектра моделей спожи­вання можна визначити як гедонізм та аскетизм. Гедонізм справ­жню повноту життя вбачає у всебічному задоволенні матеріальних потреб. Аскетизм, навпаки, справжній сенс життя вбачає у звільненні духу від матерії, а його метою є мінімізація матеріаль­них потреб. Звичайно, у реальному житті споживча поведінка конкретних людей містить елементи як гедонізму, так і аскетизму в різних пропорціях і тяжіє до одного з означених полюсів. [11]

Для сучасного глобалізованого суспільства характерною озна­кою є наявність двох принципово відмінних за спрямованістю тенденцій: з одного боку, посилення гедоністичної спрямованості моделей споживацької поведінки та, з іншого — поступова заміна в культурі споживання економічно розвинутих країн світу мате­ріалістичної мотивації постматеріалістичною. На думку вчених, "ті матеріалістичні орієнтири, які утвердила модерна доба: гроші, багатство, матеріальний добробут, — у добу постмодерну відхо­дять на другий план, поступаючись чільним місцем духовним цінностям: на зміну економічним критеріям як стандартам раціонального споживання приходить розуміння цілі та сенсу люд­ського буття. [11] Цю тезу підтверджують і численні дослідження, згідно з якими населення багатих країн у сучасних умовах схиль­не надавати грошам істотно менше значення, ніж населення бід­них країн. Аналогічні тенденції спостерігаються і між найбагатшими та найбіднішими прошарками населення в межах однієї країни. Науковці таку ситуацію пояснюють тим, що, по-перше, попереднє зростання добробуту забезпечило такий високий рівень життя значної частини населення розвинутих країн, що прагнен­ня до вдосконалення власної особистості стало домінувати в систе­мі цінностей усе ширшого кола людей; по-друге, розвиток нових виробничих форм, які вимагають засвоєння все більшої кількості інформації, викликає нагальну потребу в постійному підвищенні освітнього рівня й накопиченні нових знань..; по-третє, ...володін­ня інформацією та здатність продукувати нові знання стають сьо­годні так само важливим джерелом соціального визнання і такою самою необхідною умовою включення людини до складу доміную­чих соціальних груп, якою була за умов індустріального суспіль­ства власність на матеріальні багатства. [8]

До характерних ознак сучасного суспільства ми відносимо та­кож посилення зовнішнього тиску на споживача, передусім через рекламу, яка цілеспрямовано розробляє і вдосконалює засоби впливу на громадян, стимулює виникнення нових потреб (далеко не завжди обґрунтованих реальною необхідністю) та спонукає до все нових і нових витрат. В Україні, на відміну від західного спо­живача, опірність населення до агресивної та недостатньо регу­льованої реклами є особливо слабкою. До того ж на відсутність психологічного імунітету до рекламного впливу накладається й дефіцит можливостей самостійної перевірки споживачем одержа­ної інформації.

Загалом споживчі сукупні витрати домогосподарств включа­ють споживчі грошові витрати на купівлю продуктів харчування, товарів (одягу, взуття, предметів домашнього вжитку), оплату по­слуг (житлово-комунальних, послуг охорони здоров'я, освіти, культури, транспорту, зв'язку тощо), а також вартість спожитих продовольчих товарів, отриманих з особистого підсобного госпо­дарства, в порядку самозаготівель або подарованих родичами чи іншими особами, та суму отриманих пільг і безготівкових субси­дій. [5, c.52]

Отже, споживчі витрати, формуючи левову частку сукупних витрат домогосподарств, відіграють важливу роль у макроекономічних процесах, оскільки задоволення споживчого попиту насе­лення є, у кінцевому підсумку, тією метою, задля якої, по суті, й функціонує економічна система держави.

Неспоживчі витрати. Крім споживчих витрат, домашні гос­подарства здійснюють також витрати неспоживчого характеру, які ми поділяємо на інвестиційні витрати (придбання цінних па­перів, валюти, вклади до банківських установ тощо) та інші не­споживчі витрати (грошову допомогу родичам; витрати на купів­лю, будівництво та капітальний ремонт житла; ведення особисто­го підсобного господарства; повернення взятих боргів тощо).

Державний комітет статистики України до неспоживчих су­купних витрат домогосподарств зараховує витрати, пов'язані з ве­денням особистого підсобного господарства (купівля реманенту, насіння, палива), грошову допомогу родичам, витрати на купівлю нерухомості, будівництво та капітальний ремонт житла, на при­дбання акцій, сертифікатів, валюти, приріст вкладів до банків­ських установ, на сплату аліментів, податків та інших обов'язкових платежів, а також суми використаних заощаджень, позик та по­вернених домогосподарством боргів.

Однак наведена структура витрат вітчизняних домогосподарств відображає лише дані офіційної статистики та демонструє зовнішню сторону витрат, водночас скриваючи підсистему неформальних розподільних і перерозподільних відносин членів домогосподарств з іншими суб’єктами. Сьогодні, на жаль, тіньовики виявилися далеко попереду основних канонів фінансової науки, яка (за деякими незначними винятками) поки що абстрагується від неформальних фінансів, а тим паче дослідження неформальних витрат. А ці витрати (зокрема, витрати на подарунки, хабарі, благодійність тощо) займають немалу частку у структурі витрат сучасних домогосподарств. Причому кожному виду таких витрат властивий свій функціональний механізм, об’єкт, суб’єкт, особливості реалізації тощо.

Скажімо, таке негативне явище вітчизняного сьогодення, як хабар, стало невід’ємним атрибутом життєдіяльності значної частини населення: пересічних громадян, осіб без громадянства, нелегальних мігрантів, індивідуальних підприємців, більшої частини бізнесменів та чиновників усіх рангів. І хоча чисельність хабародавців є значно більшою за кількість хабароодержувачів, в межах держави сума хабарів-витрат дорівнює сумі хабарів-доходів.

Важливим видом неофіційних витрат домогосподарств є також витрати на подарунки.

В умовах ринку все більшого значення набувають витрати фізичних осіб на благодійництво. Наявність великих статків, бажання отримати внутрішнє моральне задоволення або ж суспільне визнання спонукають заможних людей вести доброчинну діяльність та здійснювати перерозподіл накопиченого багатства на користь окремих громадян, їхніх добровільних об’єднань та державних організацій. І хоча в нашій країні благодійність в силу об’єктивних та суб’єктивних причин не набула масового характеру, значний потенціал для її розвитку в Україні присутній.

Важливе місце серед інших витрат вітчизняних домогосподарств найближчим часом можуть посісти витрати, пов’язані із реєстрацією та розірванням шлюбних відносин. Сьогодні все більше молодих пар, вступаючи у шлюб, укладають шлюбні контракти, які після розірвання шлюбу передбачають поділ майна і доходів. Оскільки навіть такі сторони життєдіяльності людей як шлюб і розлучення опосередковуються розподільними та перерозподільними вартісними потоками і зачіпають розподіл значних грошових фондів, можемо стверджувати, що в сучасних умовах витрати на ведення процесів, пов’язаних із реєстрацією або розірванням шлюбу із залученням ряду фахівців (юристів, економістів тощо), набуватимуть дедалі більшого значення в управлінні особистими фінансами.

Варто зазначити, що витрати домогосподарств відіграють важливу роль в економічному житті держави, адже, витрачаючи отримані доходи, домогосподарство забезпечує формування і розвиток ринку товарів і послуг; реалізуючи свої накопичення і заощадження воно формує попит на цінні папери та інші фінансові активи, сприяючи розвитку фінансового ринку.