V. Матеріалізм л. Фоєрбаха. Філософія як антропологія.

Л. Фоєрбах (1804–1872 рр.) у праці «До критики геґелівської філософії» з матеріалістичної позиції критикує ідеалізм як філософію, а також релігію. Стверджує, що ідеалізм як і релігія є не що інше, як фантастичне відображення дійсності в головах людей, а Бог є проекцією людського духу, який людина винесла поза світ. Таким чином, Бог є те, чим хоче бути людина.

Підхід до людини Л. Фоєрбаха базується на тезі про матеріальну цілісність світу, центром якого є людина. Якщо Р. Декарт у своїй філософії відштовхується від твердження, що існує людське «Я», яке мислить, то для Фоєрбаха людське «Я» – це реальна природна людина і єдиний предмет філософії. Такий підхід до людини приводить його до висновку, що філософія – це антропологія і фізіологія, а органи чуття – це органи філософії.

За своєю природою, вважає Фоєрбах, людина егоїстична, але прагнення до щастя переростає її егоїзм. Адже в цьому прагненні вона виходить до іншого «Я», іншої людини, усвідомлюючи, що «Я» без «Ти» не існує, тобто, що без «Ти» немає щастя для «Я». На погляд Фоєрбаха, людське суспільство становить сукупність міжособистісних спілкувань. Його вчення про «Я» і «Ти» лягло в основу сучасної комунікативної філософії.

Таким чином, якщо філософія Просвітництва новочасний критичний підхід до природи перенесла на соціальну сферу і на цій основі поставила питання необхідності формування громадянського суспільства та його функціонування на принципах, що виражають соціальну сутність людини, то німецька класична філософія, критично переосмисливши весь попередній розвиток філософії, заклала ідеї, на основі яких постає низка некласичних течій і напрямів філософії. Це позитивізм, феноменологія, прагматизм, марксистська філософія, філософія життя, екзистенціалізм тощо.

Питання для семінарських занять та самостійної роботи

1. Теорія пізнання та етика І. Канта:

а) особливості пізнавального процесу за І. Кантом;

б) чуттєвість як людська здатність пізнавати світ. Феномен («річ для нас») та ноумен («річ у собі»);

в) розсудок. Апріорні категорії;

г) що таке наукове знання за І. Кантом?

ґ) вчення про ідеї;

д) концепція категоричного імперативу.

2. Особливості філософської системи Ґ. Геґеля та його діалектичного методу.

3. Діалектика як вчення про розвиток та метод. Принципи (закони) діалектики.

4. Ірраціоналістичне тлумачення Абсолюту Ф. Шеллінґом.

Ключові поняття

Діалектика, ноумен, феномен, «річ для нас», «річ у собі», категоричний імператив, Абсолютна ідея, ірраціональна воля, трансцендентальний, трансцендентний, Світовий розум.

Методичні поради щодо опрацювання теми

Виклад першого питання слід розпочати з того, що І. Кант вперше в історії філософської думки зробив предметом філософії пізнавальну діяльність та її закономірності. В суб’єкті І. Кант виділяє два рівні: емпіричний і трансцендентальний, які зумовлюють специфіку емпірично-сенсуалістичного та апріорно-раціонального в пізнанні. Щоб розкрити розуміння об’єкта пізнання І. Кантом, необхідно з’ясувати трактування об’єктивної реальності як світу явищ і світу «речей у собі». З’ясовуючи особливості наукового знання, за І. Кантом, слід розкрити роль розсудку як специфічної особливості свідомості у пізнанні. Розсудок не виходить за рамки досвідного знання, проте людина хоче вийти за його межі, досягти абсолютного знання. Але це вже прерогатива розуму. Також проаналізуйте зміст антиномій, в які впадає розум як особливість свідомості у своєму намаганні пізнати «речі в собі». Розум вказує на межі теоретичного пізнання у вигляді загальних ідей (ідея Бога, ідея душі, ідея цілості світу тощо). Слід пам’ятати, що під ідеєю Кант розуміє поняття, яке не зумовлене досвідом.

Характеристику філософії Ґ. Геґеля належить розпочати з його визначення предмета філософії, яким є саме мислення, що породжує і дає собі свій предмет. У термінології Геґеля – це Абсолютна ідея, що складає субстанцію всього сутнього. Звідси й випливає ідеалізм Геґеля. Виклад своїх поглядів він здійснював у рамках системи, зумовленої філософською тради-цією: система має завершитись абсолютною істиною. Ще одна особливість геґелівської філософії полягає у суперечності між методом і системою. На цій особливості і необхідно зупинитися. Для Геґеля важливо, що Абсолютна ідея в своєму розвитку проходить такі етапи: а) логічний; б) відвласнене буття або природне буття; в) розвиток ідеї у формі людського духу.

Далі необхідно зупинитися на розумінні джерела, механізму та спрямованості розвитку шляхом діалектичної тріади: теза – антитеза – синтеза. Розгортання Абсолютної ідеї здійснюється шляхом діалектичного заперечення та синтезу, переходу кількісних змін у якісні в формі стрибка як знесення суперечності і покладання наступної.

На відміну від Геґеля, Шеллінґ вважає, що в Абсолюті, окрім раціонального елемента є й ірраціональний, це ірраціональна воля, що як формотворчість виявляє себе і в природі, і в суспільстві.