2. Художні твори митця про школу

До творів дитячого читання, що належать перу Івана Франка, сучасні дослідники одностайно відносять ще одну групу оповідань. Їх називають “творами про школу часів Австро-Угорської монархії”. “Красне писання”, “Грицева шкільна наука”, “Олівець”, “Отець-гуморист”, “Борис Граб” та ін. мають спільний об’єкт художнього зображення. В їх основі – життя школи і учнів. Так, в оповіданні “Красне писання” виведено образ вчителя-садиста, колишнього економа пана Валька. Антипедагогічна діяльність цього дитячого ката в людській подобі суголосна і цілком відповідна його портретній характеристиці, що є вдалим конкретним елементом характеротворення: ”Це був середнього зросту чоловік, з коротко обстриженим волоссям на круглій баранячій голові, з рудими короткими вусами і гішпанською борідкою. Його широке лице і широкі, міцно розвинені вилиці враз із великими на боки повідчиненими ушима надавали йому вираз тупої упертості і м’ясоїдності. Невеличкі жаб’ячі очі сиділи глибоко в ямках і блимали відтам якось злобно та неприязно”. Не менш виразний тип учителя-деспота виведений Франком і в образі Телесницького (“Отець-гуморист”). Сучасні літературознавці одностайні у твердженні, що цей твір, як ніякий інший з Франкових творів на тему школи, сповнений дуже трагічного звучання. Особливо контрастною є постать учителя-тирана на тлі його беззахисних учнів, з яких найбеззахиснішим виявляється талановитий хлопчик з прізвищем Волянський.

Маленькі герої оповідань Франка змальовані з особливою теплотою. Вони, як правило, добрі, чуйні, вразливі і щирі. Саме таким є герой оповідання “Олівець”. Ось як автор описує його психологічний стан, спровокований вчительським ставленням до Степана Леськова: “Що діялось зі мною в тій довгій, страшно важкій хвилі?” Перша думка, яка мигом шибнула мені через голову, була – встати і сказати, що я всьому винен, що Степанів олівець у мене, що я знайшов його і не віддав Степанові. Але страх перед свистом різки насилу придавив мене до місця, спутав мій язик, стиснув горло, мов залізними кліщами. Крик Степана прошибав мені груди. Холодний піт обілляв мене цілого; я виразно чув біль, острий біль від різки, чув його на цілім тілі і так живо, що всі мої мускули мимоволі корчились і тремтіли, а в горлі щось захлипало голосно, на цілий клас. Але тривога обдала всіх такою мертвотою, що, незважаючи на гробову тишу, ніхто в класі не чув мойого хлипання”.

Сучасники І. Франка вважали, що прототипами вчителів, змальованих письменником, були його наставники у школі отець Василіан при церкві Св. Трійці, в якій митець навчався з вересня 1864 до липня 1867 року. У Дрогобицькій нормальній школі в часи Франкового там навчання застосовували “метод різки”, і знаходилися учителі, які ним зловживали. До таких належали В.Мелько та О. Телесницький. Першого, який учив І. Франка в другому класі каліграфії, письменник змалював у вже згадуваному сатиричному оповіданні “Schonschreiben” (“Каліграфія”, 1879). Другого, навіть не змінюючи прізвища, - в оповіданні “Отець-гуморист” (1903).

Але галерея образів учителів, створена І. Франком, містить і портрети симпатичних людей цього фаху, виписаних у світлих тонах, з любов’ю і пошаною. Таким є учитель гімназії Міхонський з оповідання “Борис Граб”, сільський учитель Омелян Трач (п’єса “Учитель”). Устами Омеляна Трача І. Франко змальовує справжнього педагога: “Дало мені се учительство стільки клопотів і гризоти, підкопало моє здоров’я, пожерло мій молодий вік, – а проте, я чую добре, що вжився з ним, зрісся з ним усіма своїми думками і без нього мусів би згинути, як риба без води”. Саме такі вчителі прагнуть виховати дітей всебічно розвиненими, здоровими і розумними; виступають проти фізичного покарання; обстоюють зв’язок фізичної праці з навчанням і т.п. Іван Франко малює романтизовану картину майбутнього: “діти, що тепер літом пасуть худобу, будуть... ходити до школи, бо на них уже не будуть кожну дрібку старатися родичі, а громада. Громада для свого ж добра схоче мати з них здорових і розумних людей”.

Слід зауважити й те, що у шкільні програми літератури, в дитяче читання ввійшло багато творів І. Франка. Крім уже згаданих, популярними серед дітей стали оповідання “До світла”, “Історія кожуха”, “Мій злочин”, повість “Захар Беркут”, ряд поезій. Однак, зміни у житті України, а отже, і школи вимагають переосмислення творчого доробку І. Франка, нових інтерпретацій його текстів.

Отже:

1. тематика творів І. Франка – широка і різноманітна: в алегоричних образах письменник порушує загально людські проблеми і вдало розв’язує їх на казковому матеріалі;

2. оповідання І. Франка тематично поділяються на дві великі групи: твори з елементами автобіографічного характеру (“Малий Мирон”, “У кузні”) та твори про школу за часів Австро-Угорської монархії (“Грицева шкільна наука”, “Гірчичне зерно”, “Олівець”, “Schonschreiben”, “Отець-гуморист”, “Борис Граб” та інші);

3. в оповіданнях І. Франка виведені чудові образи дітей і різні типи учителів. Зображення і перших, і других відзначається глибокою психологією малюнка, опертого на знання тогочасного життя і психології виведених персонажів.