Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Sistemy_tekhnology_v_promyshlennosti (1).doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
474 Кб
Скачать
☆

33. Комплексна підготовка виробництва.(см вопр. 32)

34. Класифікація технологічних процесів та їх особливості.

В основу класифікації технологічних процесів покладені різні признаки, такі як: вид впливу на сировину і характер її якісних змін, спосіб організації, кратність обробки сировини і т.ін.

По характеру якісних змін сировини технологічні процеси підрозділяються на фізичні, механічні, біологічні, хімічні, фізико-хімічні.

При фізичних і механічних процесах переробки сировини проходять зміни розмірів форми та фізичних властивостей сировини. При цьому внутрішня будова і склад речовини не змінюється. Наприклад, виготовлення металевих деталей методом обробки різанням, подрібненням, приготування розчинів і т.д. Хімічні процеси характеризуються зміною не тільки фізичних властивостей, але і агрегатного стану, хімічного складу і т.д.

Однак розподіл процесів на фізичні, механічні і хімічні є умовним, тому що важко провести чітку межу між ними, оскільки, механічні процеси часто супроводжуються зміною і фізичних і хімічних властивостей. Хімічні процеси, як правило, супроводжується механічними на всіх виробництвах.

По способу організації технологічні процеси поділяються на дискретні (переривисті або періодичні) і безперервні.

Дискретний технологічний процес характеризується чергуванням робочих і допоміжних ходів з чітким їх розмежуванням за часом реалізації Наприклад, при металообробці проходить установка деталі в патрон станка (допоміжний хід), підвід ріжучого інструменту (допоміжний хід), обробка заготовки ріжучим інструментом (робочий хід), контроль (допоміжний хід), зняття деталі з станка (допоміжний хід), установка в патрон нової деталі і т.д.

Такі технологічні процеси частіше всього розповсюджені в машинобудуванні, будівництві, видобувних галузях промисловості. Недоліком дискретних технологічних процесів є витрати робочого часу в процесі виконання робочих ходів.

Безперервні процеси відрізняються тим, що вони не мають різко вираженого чергування (під час здійснення) робочого і допоміжних ходів. В них завжди можна виділити групу допоміжних ходів, які здійснюються одночасно з робочими, і групу допоміжних ходів, які періодично повторюються в часі, в залежності від результатів робочого ходу. Такі процеси характерні для хімічної промисловості.

По кратності обробки сировини технологічні процеси підрозділяються на процеси з відкритою (розімкнутою) схемою і процеси з циркуляційною (замкнутою) схемою. В процесах з розімкнутою схемою сировина проходить однократну обробку.

У процесах із замкнутою схемою сировина не однократно повертається на початкову стадію процесу для повторної обробки. Прикладом процесу може служити конверторний спосіб виплавки сталі. Процеси із замкнутою є більш досконалими, більш економічними і екологічно чистими, хоча і відрізняються більшою складністю. Ці процеси необхідні при переводі технології на безвідходну.

В загальному вигляді будь-який технологічний процес можна розглядати як систему, яка має входи і виходи. Входами можуть бути: склад сировини, її кількість, температура і т. Ін., виходами – готова продукція, її кількість, якість і т.д.

38 Соціальні технології

Соціальні технології — це сукупність способів професійного впливу на соціальний об’єкт із метою його поліпшення, забезпечення оптимізації функціонування при можливому тиражуванні певної системи впливу.

39. Этапы технологической подготовки

Технологическое проектирование начинается с разработки маршрутной технологии. Ее содержание заключается в определении последовательности выполнения основных операций и закреплении их в цехах за конкретными группами оборудования. Одновременно осуществляется выбор инструмента, расчет норм времени и установление разряда работ, указывается специальность рабочих с соответствующим уровнем квалификации. Согласно маршрутной технологии за каждым цехом и участком закрепляются обрабатываемые виды продукции, что обусловливает их специализацию, место и роль в производственной структуре предприятия.

Затем для каждого цеха и участка разрабатывается операционная технология, содержание которой составляют пооперационные технологические карты. Они содержат указания и параметры выполнения каждой производственной операции.

В индивидуальном и мелкосерийном производствах, а также на предприятиях со сравнительно простой технологией разработка технологических процессов обычно ограничивается маршрутной технологией. В массовом же и крупносерийном производствах вслед за маршрутной разрабатывается более подробная пооперационная технология.

Из всех возможных технологий, предлагаемых на этом этапе, затем осуществляется выбор оптимальной. При этом сопоставляются натуральные показатели, и сравнивается себестоимость продукции и работ при разных вариантах.

Выбранная технология производства должна обеспечивать повышение производительности труда, требуемое качество изготовления при наиболее низкой себестоимости продукции по сравнению с другими вариантами. Лучший вариант технологического процесса принимается в качестве типового для данных условий производства на определенный отрезок времени вплоть до разработки более перспективного варианта.

Применение типовых технологических процессов способствует ограничению числа технологических операций. Они позволяют установить единообразие способа обработки однотипных изделий и применяемой технологической оснастки, создают условия для прекращения затрат и продолжительности проектирования технологий.

Разработка типовых технологических процессов предполагает следующие этапы: определение технологического маршрута обработки изделия данной группы; выбор пооперационного технологического процесса; установление способов обработки отдельных элементов (выполняемых технологических операций) для изделия данной группы.

Технологическая подготовка производства предусматривает также разработку проектов, изготовление и наладку специального технологического оборудования, технологической оснастки, необходимых для производства нового (модернизированного) изделия. Это очень трудоемкая и дорогостоящая работа, поскольку при освоении ряда новых моделей (например, автомобилей и других машин) изготавливается по несколько тысяч штампов, приспособлений, моделей, десятки автоматических линий. В связи с этим в отраслях крупносерийного и массового производства, выпускающих продукцию технологически сложного профиля, переход на изготовление нового изделия, как правило, совмещается с реконструкцией и техническим переоснащением предприятий.

Проводя работы по технологической подготовке производства, необходимо учитывать, что организация производства новых видов продукции, модернизация изделий и процессов производства требуют материальной и организационной подготовки. Материальная подготовка производства предусматривает Приобретение, монтаж и наладку нового оборудования, изготовление или закупку инструментов и приспособлений, сырья и материалов, т.е. обеспечение производства всеми материально-техническими, ресурсами. Организационная подготовка включает совершенствование организации производства и труда, и приспособление их к условиям изготовления новой продукции, новой техники и технологии. Сюда также входит подбор и расстановка кадров в соответствии с новым характером производства, внесение корректив в структуру аппарата управления, в функциональное и иерархическое распределение труда.

40. Основні види інновацій на виробництві.

Залежно від об’єктів інноваційної діяльності на виробництві можна виокремити такі види інновацій: 1) продуктові ( нові товари та послуги); 2) маркетингові (нові ринки, способи просування товарів на ринок, збутової діяльності); 3) технічні – нові чи удосконаленіші види засобів праці; 4) технологічні – нові матеріали, технологічні процеси, прийоми і методи роботи; 5) організаційні – нові рішення в сфері організації виробництва, управління, праці; 6) соціальні – ті, що підвищують рівень соціального розвитку та соціального забезпечення працівників виробництва; 7) комплексні – нові рішення, що забезпечують комплексний підхід до розвитку і удосконалення різних елементів виробничої системи. Залежно від значущості інновацій для виробництва їх необхідно розділити на великі, середні та дрібні. Так, великі технічні інновації ґрунтуються на відкриттях і великих винаходах і формують нове покоління техніки; середні слугують основою для створення нових моделей і модифікації існуючої техніки, а також розширюють сферу їх застосування; дрібні покращують виробничі чи споживацькі параметри існуючої техніки на основі використання дрібних винаходів і раціоналізаторських пропозицій.

41. Взаимосвязь развития науки, техники и инноваций.

Научно-техническая и инновационная деятельность является необходимым условием развития инновационных процессов и управление этой областью является одной из задач инновационного менеджера.

Научно-техническая деятельность связана с рождением, развитием, распространением и применением научно-технических знаний. Она включает: научные исследования и разработки; научно-техническое образование и подготовку кадров; научно-технические услуги.

Научные исследования и разработки представляют собой творческую деятельность. Их целью является увеличение объема знаний о человеке, природе, обществе, поиск новых путей применения этих знаний.

Научные исследования и разработки охватывают: фундаментальные исследования, прикладные исследования, разработки.

Фундаментальные исследования – экспериментальные или теоретические исследования, направленные на получение новых знаний. Их результатом могут быть теории, гипотезы, методы и т.п. Они могут завершаться рекомендациями о проведении прикладных исследований, научными докладами, публикациями.

В отличие от фундаментальных исследований, прикладные исследования имеют целью решение конкретных практических задач. Они представляют собой оригинальные работы, направленные на получение новых знаний, поиск путей использования результатов фундаментальных исследований; новых методов решения тех или иных проблем.

Разработки – это работы, направленные на создание новых продуктов или устройств, новых материалов, внедрение новых процессов, систем и услуг или усовершенствование уже выпускаемых или введенных в действие.

Таким образом, научные исследования и разработки включают:

конструкторские работы;

проектные работы;

технологические работы;

создание опытных образцов;

проведение испытаний.

Объектами управления в инновационном менеджменте является процесс внедрения инноваций, деятельность органов управления и финансирования научных исследований и разработок.

Инновационная деятельность – понятие более широкое. Она включает научно-техническую деятельность, организационную, финансовую и коммерческую и является важнейшей составляющей продвижения новшеств потребителям. Научные исследования и разработки, являясь источником новых идей , осуществляются на различных этапах инновационного процесса.

  1. Моніторинг інновацій, інноваційних проектів і формування інноваційної політики.

Поняття "інноваційний проект" може розглядатися як:

Як форма цільового управління інноваційною діяльністю інноваційний проект являє собою складну систему взаємообумовлених і взаємопов'язаних за ресурсами, термінами і виконавцями заходів, спрямованих на досягнення конкретних цілей на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки.

Як процес здійснення інновацій - це сукупність виконуваних у визначеній послідовності наукових, технологічних, виробничих, організаційних, фінансових і комерційних заходів, що приводять до інновацій.

Інноваційний проект - це система взаємопов'язаних цілей і програм їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних, дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних й інших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації і забезпечуючих ефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання (проблеми), вираженого в кількісних показниках і приводить до інновації. До основних елементів інноваційного проекту відносяться:

- однозначно сформульовані цілі і завдання, що відображають основне призначення проекту;

- комплекс проектних заходів щодо вирішення інноваційної проблеми і реалізації поставлених цілей;

- організація виконання проектних заходів, тобто ув'язування їх з ресурсами і виконавцями для досягнення цілей проекту в обмежений період часу й у рамках заданої вартості і якості;

- основні показники проекту, у тому числі показники, що характеризують його ефективність. [

Інноваційні проекти можуть формуватися як у складі науково-технічних програм, реалізуючи завдання окремих напрямків програми, так і самостійно, вирішуючи конкретну проблему на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки.

Формування інноваційних проектів для вирішення найважливіших науково-технічних завдань забезпечує:

- комплексний, системний підхід до вирішення конкретного завдання;

- кількісну конкретизацію цілей науково-технічного розвитку і строге відображення кінцевих цілей і результатів проекту в управлінні інноваціями

- безупинне наскрізне управління процесами створення, освоєння, виробництва і споживання інновацій;

- обґрунтований вибір шляхів найбільш ефективної реалізації цілей проекту;

- збалансованість ресурсів, необхідних для реалізації інноваційного проекту;

- міжвідомчу координацію й ефективне управління складним комплексом робіт із проекту.

Реалізація задуму інноваційного проекту забезпечується учасниками проекту. У залежності від виду проекту в його реалізації можуть брати участь від однієї до кількох десятків організацій. У кожної з них свої функції, ступінь участі в проекті й міра відповідальності за його долю. Разом з тим усі ці організації в залежності від виконуваних ними функцій прийнято поєднувати в конкретні групи учасників проекту. Основні учасники проекту:

Замовник - майбутній власник і користувач результатів проекту. В ролі замовника може виступати як фізична особа, так і юридична.

Інвестор - фізичні чи юридичні особи, що вкладають засоби в проект. Інвестор може бути і замовником. Якщо це не та сама особа, то інвестор укладає договір із замовником, контролює виконання контрактів і здійснює розрахунки з іншими учасниками проекту.

Проектувальник - спеціалізовані проектні організації, що розробляють проектно-кошторисну документацію. Відповідальною за виконання всього комплексу цих робіт звичайно є одна організація, названа генеральним проектувальником.

Постачальник - організації, що забезпечують матеріально-технічне забезпечення проекту (закупівлі і постачання).

Виконавець (організація-виконавець, підрядчик, субпідрядник) - юридичні особи, що несуть відповідальність за виконання робіт відповідно до контракту.

Науково-технічні ради (НТР) - провідні спеціалісти з тематичних напрямків проекту, що несуть відповідальність за вибір науково-технічних рішень, рівень їхньої реалізації, повноту і комплексність заходів, необхідних для досягнення проектних цілей. НТР організує конкурсний добір виконавців і експертизу отриманих результатів.

Керівник проекту - юридична особа, якій замовник делегує повноваження з керівництва роботами за проектом: планування, контроль і координація робіт учасників проекту. Конкретний склад повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником. Команда проекту - специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту і створювана на період здійснення проекту з метою ефективного досягнення його цілей. Склад і функції команди проекту залежать від масштабів, складності й інших характеристик проекту.

Різноманіття можливих цілей і завдань науково-технічного розвитку визначає і розмаїтість видів інноваційних проектів. Загальноприйнятої класифікації їх не існує. Доцільно класифікувати інноваційні проекти за такими ознаками, як період реалізації проекту, характер цілей проекту, вид потреби, що задовольняється, тип інновацій і рівень прийнятих рішень.

У залежності від часу, затрачуваного на реалізацію проекту і досягнення його цілей, інноваційні проекти можуть бути розділені на:

- довгострокові (більше 5 років),

- середньострокові (від 3 до 5 років),

- короткострокові (менше 3-х років).

З погляду характеру цілей проект може бути кінцевим, тобто відбивати мету вирішення інноваційної проблеми (завдання) в цілому чи проміжним, пов'язаним з досягненням проміжних результатів вирішення складних проблем. За видом потреб, що задовольняються, проект може бути орієнтований на існуючі потреби чи на створення нових. Класифікація інноваційних проектів за типом інновацій допускає розподіл їх на:

- введення нового чи удосконаленого продукту;

- введення нового чи удосконаленого методу виробництва;

- створення нового ринку;

- освоєння нового джерела постачання сировини чи напівфабрикатів;

- реорганізація структури управління.

Приналежність інноваційного проекту до того чи іншого виду визначає його специфічний зміст і використання особливих методів формування й управління проектом. Разом з тим єдність проектних принципів дозволяє використовувати загальні методичні положення для управління інноваційними проектами.

Інноваційний проект охоплює всі стадії інноваційної діяльності, пов'язаної з трансформацією науково-технічних ідей у новий чи удосконалений продукт. впроваджений на ринку, у новий чи удосконалений технологічний процес, використаний у практичній діяльності або в новий підхід до соціальних послуг. З погляду стадій здійснення інноваційної діяльності проект містить у собі НДР, проектно-конструкторські і дослідно-експериментальні роботи, освоєння виробництва, організацію виробництва і його пуск, маркетинг нових продуктів, а також фінансові заходи.

В основі розгляду змісту інноваційного проекту за процесом його формування і реалізації, тобто технологічно, лежить концепція життєвого циклу інноваційного проекту, яка виходить з того, що інноваційний проект є процес, який відбувається протягом кінцевого проміжку часу. У такому процесі можна виділити ряд послідовних за часом етапів, що розрізняються за видами діяльності, які забезпечують його здійснення.

Інноваційний проект охоплює наступні етапи.

Формування інноваційної ідеї (задуму). Це процес зародження інноваційної ідеї і формулювання генеральної (кінцевої) мети і проекту. На цьому етапі визначаються кінцеві цілі (кількісна оцінка за обсягами, термінами, розмірами прибутку) проекту і виявляються шляхи їхнього досягнення, визначаються суб'єкти й об'єкти інвестицій, їхньої форми і джерела.

Розробка проекту. Це процес пошуку рішень з досягнення кінцевої мети проекту і формування взаємопов'язаного за часом, ресурсами і виконавцями комплексу завдань і заходів реалізації мети проекту. На цьому етапі:

- здійснюється порівняльний аналіз різних варіантів досягнення цілей проекту;

- розробляється план реалізації інноваційного проекту;

- зважуються питання спеціальної організації для роботи над проектом;

- виробляється конкурсний добір потенційних виконавців проекту й оформляється контрактна документація.

Реалізація проекту. Це процес виконання робіт з реалізації поставлених цілей проекту. На цьому етапі здійснюється контроль виконання календарних планів і витрати ресурсів, коректування виниклих відхилень і оперативне регулювання ходу реалізації проекту.

Завершення проекту. Це процес здачі результатів проекту замовнику і закриття контрактів. Цим завершується життєвий цикл інноваційного проекту.

Розглядаючи інноваційний проект за елементами організації, можна виділити в ньому дві частини: органи управління формуванням і реалізацією проекту й учасники інноваційного проекту.

Інноваційна політика -- форма стратегічного управління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення його конкурентоспроможності та оптимальне використання наявного виробничого потенціалу.

Інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, яка регламентує взаємодію науково-технічної, маркетингової, виробничої та економічної діяльності в процесі реалізації нововведень. Управління цією взаємодією має здійснюватися на основі певних норм і правил, які охоплюють:

-- організаційні, правові та інші процедури, що визначають порядок формування інноваційної політики;

-- фактори, які слід враховувати у процесі її формування;

-- розвиток функціональних напрямів діяльності підприємства;

-- механізм реалізації програми інноваційної діяльності;

-- методичні засади оцінювання ефективності інноваційної діяльності;

-- механізм коригування напрямів інноваційної діяльності.

Інноваційна політика свідчить про ставлення керівництва до інноваційної діяльності підприємства, визначає її цілі, напрями, функції та організаційні форми. Вона втілена у відповідних планах і програмах: стратегічних, тактичних та поточних.

43. Поняття і сутність інформаційних технологій

Для того, щоб дати визначення поняттю «інформаційна технологія», звернемося до терміну «технологія», яке має безліч тлумачень. В широкому смислі під технологією розуміється наука про закони виробництва матеріальних благ, закладаючи в неї три основні закони: ідеологію, тобто принципи виробництва; знаряддя праці, тобто верстати, машини, агрегати; кадри, що володіють професійними навичками. Ці складові називають відповідно інформаційною, інструментальною і соціальною. Для конкретного виробництва технологію розуміють як сукупність методів і прийомів, що визначають послідовність дій для реалізації виробничого процесу. Рівень технологій пов'язаний з науково-технічним прогресом суспільства і впливає на соціальну структуру, культуру і ідеологію. Для будь-якої технології можуть бути виділені мета, предмет і засоби. Метою технології в промисловому виробництв і є підвищення якості продукції, скорочення терміну її виготовлення і зниження собівартості.

Методологія будь-якої технології поєднує в собі: декомпозицію виробничого процесу на окремі взаємопов’язані і залежні складові (стадії, етапи, фази, операції); реалізацію певної послідовності виконання операцій , фаз етапів і стадій виробничого процесу відповідно меті технології; технологічну документацію, що формалізує виконання всіх складових.

Виробництво інформації спрямовано на доцільне використання інформаційних ресурсів і постачання ними всіх елементів організаційної структури і реалізація шляхом створення інформаційної системи. Інформаційні ресурси є основною «сировиною» для системи управління будь-якої організаційної структури, кінцевим продуктом є прийняття рішення. Прийняття рішення в більшості випадків здійснюється в умовах браку інформації , тому ступінь використання інформаційних ресурсів багато в чому визначає ефективність роботи організації.

В своєму становленні будь-яка галузь, в тому числі і інформаційна, проходила стадії ручного ремісницького виробництва до виробництва, що ґрунтується на високих технологіях. В розвитку технологій виділяють два принципово різних етапи: один характеризується безперервним удосконаленням базисної технології і досягненням верхнього граничного рівня, коли подальше покращення є невиправданим через більші економічні вливання; інший відрізняється відмовою від існуючої технології і переходом о принципово нової, що розвивається за законами першого етапу.

Таким чином, інформаційну технологію можна визначити, як сукупність методів і способів отримання, обробки, представлення інформації, що спрямовані на зміну її стану, властивостей, форм, складу і здійснюваних в інтересах користувача.

Можна виділити три рівні розгляду інформаційних технологій:

перший рівень – теоретичний. Основне завдання – створення комплексу взаємопов’язаних моделей інформаційних процесів, що можуть поєднуватися параметрично і критеріально; дослідницький. Основне завдання – розробка методів, що дозволяють автоматизовано конструювати оптимальні інформаційні технології;

третій рівень – прикладний, що доцільно поділити на дві страти: інструментальну і предметну.

Інструментальна страта визначає шляхи і засоби реалізації інформаційних технологій, які можна поділити на методичні, інформаційні, математичні, алгоритмічні, технічні і програмні.

Предметна страта пов’язані зі специфікою конкретної предметної галузі і знаходить відображення в спеціалізованих інформаційних технологіях, наприклад, організаційне управління, управління технологічними процесами, автоматизоване проектування, навчання тощо.

Інформаційна технологія призначена для зниження трудомісткості процесів використання інформаційних ресурсів. Результат застосування інформаційної технології уособлюється в так званих інформаційних продуктах. Інформаційний продукт – це задокументована інформація, що підготована відповідно з потребами користувачів і представленої у вигляді товару. Інформаційними продуктами є програмні продукти, бази і банки даних та інша інформація.

Інформаційні технології забезпечують перехід від рутинних до промислових методів роботи з інформацією в різних сферах людської діяльності, забезпечуючи її раціональне і ефективне використання.

В сучасних умовах інформаційні технології реалізуються з використанням засобів комп’ютерної і оргтехніки. Тому, в сучасному розумінні під інформаційними технологіями мають на увазі сукупність методів, виробничих і програмно-технологічних засобів, що об’єднані в технологічний ланцюг, що забезпечує збір, зберігання, обробку, виведення і розповсюдження інформації. Дане визначення відображає використання в інформаційних технологіях принципів сучасних автоматизованих систем. З урахуванням їх застосування, інформаційна технологія може називатися автоматизованою інформаційною технологією (АІТ).

З цього виходить, що інформаційна технологія – це системно-організована послідовність операцій, що виконуються над інформацією з використанням засобів в методів автоматизації. При цьому під операціями розуміються елементарні дії над інформацією, які можуть бути об’єднані в типові технологічні операції (дії) інформаційної технології: збір і реєстрація інформації;

передача інформації;

введення інформації;

обробка інформації;

виведення інформації;

зберігання інформації;

накопичення інформації;

пошук інформації;

аналіз інформації.

Така класифікація надає можливість отримати розширене визначення інформаційної технології.

Під інформаційної технологією розуміється цілісна технічна система, що забезпечує цілеспрямоване створення, передачу, зберігання і відображення інформаційного продукту (даних, ідей, знань) з найменшими витратами і у відповідності з закономірностями того чи іншого соціального середовища, де вона розвивається.

44. Види інноваційних підприємств

Необхідно розрізняти:

- Інновації і несуттєві видозміни в продуктах і технологічних процесах (наприклад, естетичні зміни, тобто колір і т.п.); незначні технічні або зовнішні зміни у продуктах, що залишають незмінними конструктивне виконання і які надають досить помітний вплив на параметри, властивості, вартість вироби, а також вхідних у нього матеріали і компонентів;

- Розширення номенклатури продукції за рахунок освоєння виробництва не випускалися колись на даному підприємстві але уже відомих на ринку продуктів, з мета задоволення поточного попиту і збільшення прибутків підприємства.

Новизна іновацій оцінюється по технологічних параметрах, а також із ринкових позицій. З урахуванням цього будується класифікація іновацій.

У залежності від технологічних параметрів інновації підрозділяються на продуктові і процесні.

Продуктові інновації включають:

- Застосування нових матеріалів;

- Нових напівфабрикатів і комплектуючих;

- Отримання принципово нових продуктів.

Процесні інновації означають нові методи організації виробництва (нові технології). Процесні інновації можуть бути пов'язані зі створенням нових організаційних структур у складі підприємства (фірми).

За типом новизни для ринку іновації діляться на:

- Нові для галузі в світі;

- Нові для галузі в країні;

- Нові для даного підприємства (групи підприємств).

Якщо розглядати підприємство (фірму) як систему, можна виділити:

1. Інновації на вході в підприємство (зміни у виборі і використанні сировини, матеріалів, машин і устаткування, інформації тощо);

2. Інновації на виході з підприємства (вироби, послуги, технології, інформація та ін);

3. Інновації системної структури підприємства:

- Управлінської;

- Виробничої; -

технологічною.

У залежності від глибини внесених змін виділяють іновації:

- Радикальні (базові);

- Покращують;

- Модифікаційні (приватні).

Перераховані види інновацій відрізняються один від одного за ступенем охоплення стадій життєвого циклу.

Російськими вченими з науково-дослідного інституту системних досліджень (РНИИСИ) розроблена розширена класифікація інновацій з урахуванням сфер діяльності підприємства, в якій виділено інновації:

- Технологічні;

- Виробничі;

- Економічні;

- Торгові;

- Соціальні;

- В галузі управління.

Класифікація інновацій за А. І. Пригожина:

1. За поширеністю:

- Поодинокі

- Дифузні.

Дифузія - це поширення вже колись освоєного нововведення в нових умовах або на нових об'єктах впровадження. Саме завдяки дифузії відбувається перехід від одиничного впровадження нововведення до інновацій у масштабі всієї економіки.

2. За місцем у виробничому циклі:

- Сировинні

- Забезпечити (зв'язують)

-Продуктові

3. За наступності:

- Заміщають

- Скасовують

- Поворотні

- Відкривають

- Ретровведенія

4. За охопленням:

- Локальні

- Системні

- Стратегічні

5. По інноваційного потенціалу і ступеня новизни:

- Радикальні

- Комбінаторні

- Вдосконалюють

Два інших напрями класифікації, що враховують масштаб і новизну інновацій, інтенсивність інноваційного зміни в найбільшою мірою виражають кількісні і якісні характеристики інновацій.

45 Державне регулювання інноваційних процесів. Способи державного впливу на ефективність інноваційних процесів

Необхідність державного втручання в процес впровадження інновацій пояснюється тривалістю науково-виробничого циклу, високими витратами і невизначеністю кінцевого результату [6. С. 25]. Ринок не може вирішити проблему довгострокових ризикових інвестицій, тому ці функції бере на себе держава.

Державне регулювання у науковій економічному середовищі трактується по-різному. Одні вчені дотримуються думки про те, що воно являє собою форму цілеспрямованого впливу держави на функціонуючу економічну систему з метою забезпечення або підтримки певних процесів, зміни економічних явищ або їх зв'язків. Інші розглядають державне регулювання як вплив за допомогою економічних регуляторів на розвиток народного господарства [8], треті - як механізм реалізації економічної політики зі своєю теорією, методикою та практикою здійснення

Ми дотримуємося точки зору Л. Г. Головача, який вважає, що під державним регулюванням економіки слід розуміти сукупність використовуваних державою

економічних, адміністративних, правових форм і методів впливу на об'єкт регулювання [2. С. 47]. У рамках цього підходу визначення терміна «державне регулювання інноваційної діяльності

»Можна дати більш детальну трактування, спираючись на думку Д. І. Кокуріна: державне регулювання інноваційної діяльності -цілеспрямований вплив органів державного управління на економічні інтереси інститутів інноваційної сфери - передбачає в якості умови своєї ефективності передбачення реакцій цих інститутів на дії державних організацій.

Державне регулювання базується на виборі стратегічних напрямів соціально-

економічного, науково-технічного та інноваційного розвитку. В умовах обмеженості ресурсів основним завданням є вибір напрямів їх використання, які здатні дати в майбутньому найбільший ефект (економічний, соціальний, політичний). Цей вибір здійснюється у вигляді системи пріоритетів, які відображають перспективні напрямки розвитку економіки. Для їх визначення все частіше використовується методика форсайт-прогнозів [7]. У першій половині 1980-х рр.. в США почалася реалізація національного проекту по розробці «Критичних технологій». У 1994 р. форсайт-проект стартував у Великобританії в рамках робіт Центру оглядових досліджень (Center of Excellence in Horizon Scanning). Пізніше аналогічна діяльність була розгорнута у Франції, Німеччині, Угорщині та інших країнах, у тому числі державах з перехідною економікою. До середини 1990-х рр.. проекти щодо вибору системи інноваційних пріоритетів були в основному акцентовані на технологіях, проте останнім часом їх фокус перемістився на соціальний розвиток, фундаментальну науку та охорону навколишнього середовища. Простежується все більш виражена орієнтація пріоритетів на створення мереж та інтеграцію різнорідних елементів національної інноваційної системи. У Росії метод форсайт-прогнозу використовується при формуванні національних технологічних пріоритетів розвитку у формі переліку критичних технологій. Перелік розробляється Радою Безпеки РФ і переглядається кожні чотири роки. Вперше він був опублікований в 2002 р. і містив

52 технології, у 2006 р. перелік був скорочений до 34 основних інноваційних напрямків.

Роль держави у сфері підтримки інновацій в цих напрямках можна звести до наступних аспектам:

- Держава сприяє розвитку науки, у тому числі прикладний, і підготовці наукових та інженерних кадрів (основне джерело інноваційних ідей);

- В рамках більшості урядових відомств існують різноманітні програми, спрямовані на підвищення інноваційної активності бізнесу;

- Державні замовлення, переважно у формі контрактів на проведення НДДКР, забезпечують початковий попит на багато нововведень, які потім знаходять широке застосування в економіці країни;

- Фіскальні та інші елементи державного

регулювання формують стимулююче вплив зовнішнього середовища (яка обумовлює ефективність і необхідність інноваційних рішень окремих фірм);

- Держава виступає в ролі посередника в справі організації ефективної взаємодії академічної та прикладної науки, стимулює кооперацію в області НІОКР промислових корпорацій і університетів.

Методи впливу держави в області інновацій можна підрозділити на прямі і непрямі. Співвідношення їх визначається економічною ситуацією в країні і вибраною в зв'язку з цим концепцією державного регулювання - ринок чи централізований вплив.

Як правило, в період економічного спаду характерна перевага «кейнсіанського» підходу до державної економічної політики, припускає надзвичайно активне втручання держави в економічне життя суспільства; в період підйому економіки верх бере філософія консерватизму, що віддає перевагу грі ринкових сил.

Непрямі методи, використовувані в державній інноваційної політики, націлені, з одного боку, на стимулювання самих інноваційних процесів, а з іншого - на створення сприятливого загальногосподарського і соціально- політичного клімату для новаторської діяльності.

Переваги непрямих методів:

1) вони забезпечують автономність приватного сектору та його економічну відповідальність за вибір напрямків розробок і досліджень та їх реалізацію;

2) вони не створюють штучно підтримуваного

державою ринку інновацій і знань, які не завжди ефективні;

3) їх реалізація набагато менше, ніж прямих методів, перевантажена бюрократичними перепонами розвитку інноваційної діяльності;

4) одержувані компаніями пільги є результатом їх власних зусиль;

5) вони забезпечують єдиний підхід до стимулювання інноваційної діяльності в різних

секторах економіки.

У світовій практиці використовуються чотири групи непрямих методів:

1) податкові пільги, у тому числі прискорена амортизація;

2) пільгове кредитування (заниження процентних ставок за кредитами);

3) відстрочка оподаткування;

4) спеціальні законодавчі норми.

Податкові пільги є одним з найпоширеніших методів непрямого регулювання у світі. Вони забезпечують не тільки рішення окремих економічних завдань, а й зростання конкурентоспроможності національної економіки, залучення приватного капіталу в сферу науки і техніки. При всьому різноманітті застосовуваних у розвинених країнах податкових пільг можна виділити дві групи: пропорційні розміром понесених витрат і приростні, розраховуються в залежності від збільшення витрат на розробки в порівнянні з базисним роком і середнім рівнем за певний період. Іншим важливим інструментом непрямого регулювання інноваційної діяльності в розвинених країнах є податковий кредит, який дозволяє промисловим фірмам зменшити вже існуючий податок на прибуток на величину, рівну певного відсотку від понесених витрат на інновації. Використовуючи податковий кредит в якості важеля стимулювання, держава не тільки заохочує інноваційну активність компаній, але і діє як інвестор, що оцінює довгострокові наслідки застосування податкового кредиту. Таким чином, відбувається гарантування майбутніх бюджетних надходжень від підприємств і перенесення державного ризику неотримання вкладень державних коштів на приватний сектор.

Відстрочка оподаткування застосовується для вирішення проблем, що виникають у компаній, 54 П. А. Полтавський витрачають кошти на проведення винахідницьких робіт та придбання необхідного для цього обладнання, але не отримують поки достатнього прибутку. Законодавство багатьох розвинених країн передбачає перенесення податкових пільг у подібних випадках на майбутні періоди (до 10 років залежно від типу здійснюваних інвестицій). Застосування податкових відстрочок для інноваційних компаній пов'язано насамперед з циклічністю розвитку ринкової економічної системи, що передбачає послідовну зміну піднесень і спадів кон'юнктури. Необхідність переходу промисловими підприємствами на нове обладнання і технології в період від кризи до підйому була доведена ще в ХХ ст. Г. Меншем [9]. Іншим непрямим методом державного регулювання інноваційних процесів є законодавчі норми, прийняті в країні.

Вони дуже різноманітні і стосуються багатьох областей впливу на інноваційну політику. Наприклад, діє в США вже близько 200 років патентне право законодавчо закріплює права винахідників на інтелектуальну власність - зроблені ними відкриття; інтелектуальна власність припускає монополію автора на науково-технічне рішення [15]. Ця обставина дозволяє винахіднику отримувати «інноваційну ренту», т. е. плату за користування його винаходом. Це позитивно позначається на активності наукової роботи в країні.

Антитрестівське законодавство дозволяє підтримувати необхідну жорсткість конкурентної боротьби - важливий фактор стимулювання інноваційної активності. Ця обставина до певної міри обумовлює спрямованість торгово-валютної політики, орієнтованої на захист інтересів національного капіталу в області реалізації нововведень усередині країни.

Не тільки в США, але і в країнах Західної Європи прийняті законодавчі норми, прямо

або побічно регулюють інноваційну діяльність. Так, у Франції в 1999 р. набрав чинності закон про інновації, що передбачає комплекс заходів прямого і непрямого характеру і перш за все по лінії формування нового інноваційного бізнесу [14].

46 Організація здійснення й упровадження наукових інновацій. Виконання НДДКР. Трансфер інновацій.

Склад підрозділів, що включаються в організаційні структури ІП,визначається не тільки цілями і завданнями, що стоять перед підприємством,а й перш за все специфікою творчих, наукових, конструкторських, проектних,технологіческргх, експериментальних і випробувальних робіт, їхскладом і методами виконання, способами вирішення творчих завдань на різних етапах НДДКР та проектування, їх інформаційного, кадрового,матеріального та фінансового забезпечення та конкретними приватними цілями

реалізації кожного етапу, кожної НДР та участі в операціях.Особистісний, творчий, імовірнісний і часто унікальний характерінноваційних процесів в певній мірі ускладнює оптимізацію організації виконання НДДКР. Проте має місце прагнення використовувати накопичений досвід проведення досліджень і розробок, уніфікувати творчий процес за схожими НДДКР, спертися на створені формалізовані і експертні методи розрахунку наукових і винахідницьких завдань і розрахунку параметрів, планування експерименту, допоміжні прийоми конструювання й експериментування і, нарешті, використання персональних комп'ютерів, потужних ЕОМ і сучасних програм, автоматизованих систем наукових досліджень і проектування, здатних підсилити інтелект вченого, конструктора, проектувальника в науковій, проектно-конструкторської та інформаційної діяльності. Це дозволило створити методологічні основи розробки, типізації та уніфікації технології НДДКР, на основі якої може успішно удосконалюватися організація виконання НДДКР, організація праці кожного учасника інноваційного процесу і його забезпечення всіма видами сервісних послуг, а також раціоналізація оргструктур і оргформ, в рамках яких ІП буде працювати найбільш ефективно. на жаль, до теперішнього часу багато науковців, розробники і конструктори не володіють досить багатим арсеналом прогресивних способів дослідження, конструювання і не завжди ефективно використовують ЕОМ у виборі альтернатив, моделюванні експерименту, конструкції і процесів, технічному та робочому проектуванні. Разом з тим тільки послідовно впорядкований процес забезпечує ефективне

рішення науково-технічної проблеми, створення нового пристрою або поява нової ідеї. Для цього повинна розроблятися і реалізовуютьсятися раціональна технологія НДДКР, яка повинна стати основою організації їх виконання. Технологія НДДКР може бути визначена як найбільш раціональна для досягнення цілей послідовність окремих етапів, підетапів, видів робіт, прийомів і науковий опис оптимальних способів їх виконання. Від того, наскільки близька або далека від оптимальної технологія НДДКР, з якою послідовністю, технічною оснащеністю і якими способами здійснюються наукові дослідження, розробки і проектування, багато в чому залежать обсяги витрачених коштів, строки проведення робіт, результати НДДКР та їх ефективність. Стосовно до машинобудування технологія НДДКР - це сукупність процесів пошуку нових наукових знань і науково-технічної інформації, їх переробки та використання в конкретних умовах. Ці процеси спрямовані на створення, модернізацію та підвищення якості нової техніки та її елементів: опрацювання оптимальних або раціональних схем і компоновок, забезпечують найбільш ефективне рішення тих чи інших конкретних завдань; встановлення закономірностей розвитку та функціонування нової техніки і її елементів. Технологія НДДКР включає також сукупність процесів перетворення отриманих результатів у нову науково-технічну інформацію, винаходи, патенти, наукові звіти, проекти, технічну документацію і креслення, макети та зразки нової техніки. Творчий науковий процес при створенні нової техніки в загальному вигляді може бути збільшено представлений наступними кроками:

1. Усвідомлення мети, потреби її досягнення, формулювання науково-технічного завдання та перевірка правомірності її постановки.

2. Участь у плануванні досліджень і розробок.

3. Збір науково-технічної інформації про існуючі, відкинутих,невдалих або можливі способи досягнення поставлених цілей, про складі вимог до вибору шляхів вирішення завдання, про минулі ідеї по її рішенню і перевірка здійсненності завдання на даному рівні розвитку науки, техніки і технології.

4. Аналіз різноманітних шляхів і способів позитивного рішення завдання

- Первинне генерування нових ідей, в тому числі і в колективно організованих умовах.

5. Формування «портфеля ідей» для вирішення завдань, виявлених з інформаційних джерел або вироблених тим чи іншим способом.

6. Уявна переробка («бродіння») накопиченої або штучно отриманої, змодельованої науково-технічної інформації та сформульованих ідей.

трансфер інновацій

До останнього часу було прийнято вважати, що впровадження (освоєння) результатів НДДКР є завершальною стадією процесу створення нової техніки (ПСНТ). Виходячи з цього підходу розглядалися і вирішувалися проблеми впровадження в народному господарстві, будувалася система управління розвитком науки і техніки, оцінювалася ефективність роботи ІП і відомств. Серед фахівців та органів управління НТП в країні до цих пір немає єдності у визначенні поняття «впровадження» і його додатків до стадіям зазначеного циклу. Це породжує не тільки термінологічні розбіжності, а й розбіжності в оцінці рівня, кількості і обсягів впровадження, у способах організації планування та обліку витрат на впровадження, в методах оцінки ефективності та стимулювання якості, термінів і широти впровадження (використання) результатів НДДКР. У зв'язку з поділом праці в процесах досліджень, розробок, проектування та виробництва нової техніки і паралельно-послідовним циклом їх здійснення в спеціалізованих наукових, конструкторських, проектних, технологічних виробничих та інших колективах необхідна постадійне оцінка завершеності та впровадження (використання) результатів роботи на подальших стадіях розробок, виробництва, експлуатації нової техніки. Слід розглядати різні рівні впровадження, а саме:

• використання результатів НДР у інших НДДКР, що є розвитком закінчених НДР або виконуються в рамках інших проблем і напрямів науки і техніки;

• використання результатів НДДКР в експериментальних зразках і лабораторних процесах;

• освоєння результатів ДКР і експериментальних робіт в дослідному виробництві;

• освоєння результатів НДДКР та випробування дослідних зразків у серійному виробництві;

• широкомасштабне поширення інновацій у виробництві і насиченні ринку {споживачів) готовими виробами.

Впровадженням результатів НДДКР в народному господарстві слід вважати процес, що охоплює комплекс організаційно-технічних заходів, прийнятих техніко-економічних рішень, спрямований на використання результатів НДДКР тощо Впровадженням є також створення умов для реалізації цих результатів з метою заміни діючої техніки, технології, систем управління і т. п. ефективнішими або початок використання результатів, отриманих на попередніх стадіях циклу. Цей процес може бути пов'язаний із труднощами або навіть протидією з боку ІП, що використовують результати НДДКР, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, тому термін «впровадження» досить точно відображає суть справи. На процеси впровадження результатів НДДКР впливають сучасні тенденції НТП: високі темпи морального зносу науково-технічних результатів; постійне зростання витрат, пов'язаних з досягненням результатів НДДКР і їх використанням; зростання невизначеності науково-технічних результатів і пов'язаного з нею ризику. У основі успішного впровадження результатів НДДКР лежить дотримання ряду принципів:

• визначення орієнтовної концепції впровадження на етапах науково- технічного прогнозування, вироблення ідей та підготовки завдань на розробку інновацій;

• обов'язковість інтеграції інновації з об'єктом, на якому вона впроваджується (Використовується), за виробничими потужностями, ресурсами, термінів і результатами;

• необхідність маркетингових досліджень для визначення можливостей, масштабів і умов реалізації результатів НДДКР вже на етапах формування технічних завдань;

• активна зацікавленість і підтримка керівників ІП-роз- робника, ІП-замовника і вищестоящих органів; їх економічна зацікавленість і відповідальність при розробці та впровадженні інновацій;

• забезпечення можливо більш широкого розповсюдження отриманих результатів НДДКР для досягнення високої ефективності у замовників і в народному господарстві.

Успішне впровадження інновацій з заданими параметрами в задані терміни забезпечується доброю організацією процесу впровадження на всіх стадіях ПСНТ. Основними завданнями організації впровадження результатів

НДДКР є:

• забезпечення процесів впровадження за допомогою прогнозів, комплексних програм, перспективних і поточних планів, оперативного управління;

• збалансованість планів нової техніки з планами фінансування капітального будівництва, постачання обладнання і матеріалів;

• вибір організаційних форм впровадження, найбільшою мірою відповідних важливість справ;

• досягнення раціональних співвідношень виробничих потужностей розробляють і використовують їх результати ІП, підрозділів;

• раціональне, планомірне використання наукових, конструкторських, проектних, технологічних, випробувальних та виробничих потужностей;

• розвиток і підвищення ефективності роботи експериментальних ділянок, досвідчених виробництв і випробувальних баз;

• використання сучасних економічних відносин учасників розробки, дотримання сторонами договірних зобов'язань;

• кадрове забезпечення процесів впровадження у споживачів;

• широка реклама інновацій в передбачуваних сферах використання;

• створення мережі сервісного обслуговування нових інтелектуальних продуктів у споживача.

47. Сутність і види планування інновацій на підприємстві

Планування інноваційної діяльності забезпечує учасникам програми розуміння мети і опис робіт, які повинні виконуватись, створює основу для розподілу робіт між учасниками програми і призначення ресурсів. Тобто план програми забезпечує структуру для організації робіт з її реалізації [1 c. 301].

Інноваційні програми звичайно є складовою частиною діяльності більш великих організаційних структур. Результати реалізації таких програм спрямовані на досягнення мети організацій-замовників. Виконання програм може здійснюватися в рамках однієї чи кількох організацій. Таким чином організаційна структура програми визначається метою, змістом робіт, а також структурами організацій, які беруть участь в цій програмі.

Зазвичай виділяють три основні підходи до організації програми інноваційної діяльності підприємства: функціональна структура, програмна структура, матрична структура.

Функціональна структура дає можливість використання існуючої функціональної ієрархічної структури організації. Пакет робіт розподіляється між функціональними підрозділами. Менеджери підрозділів забезпечують виконання доручених їм завдань і несуть відповідальність за результат виконання цих завдань. Менеджер здійснює лише загальну координацію робіт. Недоліком цього підходу є те, що менеджери різних відділків мають різне уявлення про пріоритети тієї чи іншої програми, що може привести до затримки робіт окремими підрозділами. Функціональна організаційна структура організації на практиці часто трансформується в більш адаптивні типи структур, які можуть достатньо легко модифікуватися, у відповідності зі змінами навколишнього середовища і потребами самої організації.

Програмна структура організації інноваційної діяльності підприємства передбачає розробку комплексу робіт незалежно від ієрархічної структури організації. Менеджер програми керує виділеною йому командою, а функціональні менеджери не мають впливу на персонал програми. Основна проблема даного підходу пов’язана з оптимальним завантаженням членів команди роботою, яка відповідає їх кваліфікації.

Матрична структура передбачає виконання робіт програми всіма співпрацівниками. Менеджер програми має можливість обґрунтовано планувати призначення ресурсів. Виділяють три різновиди матричної структури організації: слаба матриця; збалансована матриця; тверда матриця. Слаба матриця – це координатор програми, який відповідає за координацію завдань програми, але має обмежену владу над ресурсами. Недоліком підходу є незбалансованість між високою відповідальністю і недостачею повноважень. Збалансована матриця – менеджер програми координує усі роботи та розподіляє відповідальність за досягнення мети з менеджерами функціональних підрозділів. Менеджер програми відповідає за тимчасові вартісні параметри завдань, функціональні менеджери – за зміст робіт та якість. Проблема даного підходу – тире баланс відповідальності може бути порушений при посиленні влади тієї чи іншої сторони (програмного або функціонального менеджменту). Тверда матриця – менеджер програми несе повну відповідальність за виконання завдань програми. Менеджери підрозділів відповідають за призначення персоналу на завдання програми. Менеджер програми в даному випадку має можливість здійснювати більш ефективний контроль над програмою, але вплив організації на результати програми слабшає. Загалом матрична форма організації програми потребує більш чіткої і формалізованої системи комунікацій, контролю менеджменту [14 c. 35].

В управлінні проектом планування (програмування, детальна програма) займає основне місце, яке втілює в собі організуючий початок усього процесу реалізації проекту. Основна мета планування – інтеграція усіх учасників проекту для виконання комплексу робіт, які забезпечують досягнення кінцевих результатів проекту. План реалізації інноваційного проекту являє собою детальний, розвернутий в часі, збалансований по ресурсам і виконувачам, взаємозалежний перелік науково-технічних, виробничих, організаційних та інших заходів, які направлені на досягнення загальної мети або рішення поставленого завдання. Таким чином, план містить вказівки кому, яке завдання, і в який час вирішувати, також які ресурси необхідно виділити для вирішення кожного завдання.

Змістовно плани поділяються на продуктово-тематичні, обсяжно-календарні, техніко-економічні (ресурсні) та бізнес-план.

Продуктово-тематичний план являє собою пов’язаний з ресурсами, виконувачами та строками здійснювання комплексу завдань НІОКР, а також робіт по їх забезпеченню та ефективної реалізації.

Обсяжно-календарний план визначає тривалість та обсяги робіт, дату початку та закінчення робіт, тем, завдань проблемно-тематичного плану, резерви часу і величину ресурсів, необхідних для виконання проекту. Як метод календарного планування в системі управління інноваційними проектами рекомендується використовувати методи мережного планування і управління (МПУ), які з початку 60-х років розповсюджились в нашій державі. Система МПУ передбачає детальне вивчення майбутніх робіт і надання їх у виді спеціального креслення – мережевий графік. Технологічно процес побудування мережевого графіку та розробки календарного плану поділяється на наступні етапи та кроки: уточнення цілей і обмеження проекту; побудування мережевого графіку; розробка календарного плану (аналіз проекту у часі); оцінка наявних ресурсів, виявлення необхідних ресурсів, їх вартості і розподілення ресурсів по завданням проекту [14 c. 42].

Техніко-економічний план – це план ресурсного забезпечення інноваційного проекту, який виявляє склад і потребу в ресурсах, строки поставок і потенційних постачальників і підрядчиків. Особливим видом ресурсів є засоби (фінанси). Планування витрат повинно здійснюватись таким чином, щоб вони могли задовільнити потребу в фінансових ресурсів на протязі всього часу здійснення проекту. Для цього складається бюджет проекту – це план, виражений в кількісних показниках, відображаючих витрати, необхідні для досягнення поставленої мети.

Бізнес-план інноваційного проекту дозволяє оцінити і обгрунтуватти можливість реалізації проекту в умовах конкуренції. При складанні бізнес-плану необхідно відповісти на такі запитання, як: Чи гарна сама ідея? На кого розрахований новий продукт чи послуга? Чи найде цей продукт або послуга свого покупця? З ким прийдеться конкурувати? Бізнес-план – це короткий програмний документ, який дає уявлення про мету, методи здійснення і результат інноваційного проекту. Склад бізнес-плану і ступінь його деталізації залежить від виду інноваційного проекту, тобто масштаб, значення для народного господарства наукової направленості, розмірів прогнозуємого ринку збуту та наявність конкурентів. Але зразковий склад, зміст розділів, методи і загальні вимоги до складання бізнес-плану інноваційного проекту такі самі, як і до розробки будь-якого бізнес-плану в інноваційній сфері. Діяльність по розробці інноваційних планів охоплює всі етапи проектного управління від розробки концепції проекту до контролю виконання календарних планів і витрат ресурсів.

Розробка інноваційного проекту закінчується підготовкою проектної документації. Єдиного складу проектної документації поки що не встановлено і в кожному конкретному випадку її склад визначається у вихідному завданні. Інноваційний проект будь-якого рівня повинен включати наступні рзділи: зміст проблеми і обгрунтування необхідності її рішення у рамках проекту; основна мета і завдання, строки та етапи реалізації проекту; система заходів програми проекту; склад НТР – головного (по розділам або етапам) проекту; ресурсне забезпечення за рахунок засобів державного бюджету і позабюджетних джерел, бюджетів суб’єктів держави; оцінка ефективності соціально-економічних та екологічних наслідків від реалізації проекту, механізм реалізації проекту, організація управління проектом і контроль за ходом його реалізації. Кожний з перелічених розділів представляється табличним або графічним матеріалом. До проекту повинні додаватися пояснювальна записка і бізнес-план з соціально-економічним і техніко-економічним обгрунтуванням [12 c. 213].

Кожне промислове підприємство усіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання не пізніше 10 числа після звітного періоду подає органу державної статистики за місцезнаходженням підприємства форму № 2-пром (інновація) “Звіт про інноваційну активність підприємства”, де відображається:

  • розробка і впровадження нової, а також значне технологічне удосконалення продукції;

  • розробка і впровадження нових чи значне технологічне удосконалення виробничих процесів;

  • придбання і впровадження підприємством засобів механізації і автоматизації виробництва, пов’язаних з технологічними інноваціями, машин і устаткування, що необхідні для впровадженнянових чи значно значно удосконалених технологічних процесів, або машин і устаткування, які не удосконалюють технологічні процеси, але необхідні для виготовлення нової продукції;

  • проставляється обсяг реалізованої у звітному періоді інноваційної продукції, яка була впроваджена протягом останніх трьох років;

  • наводиться кількість освоєних і впроваджених у виробництво у звітному періоді видів інноваційної продукції.Виробництво інноваційної продукції вважається освоєним, якщо відпрацьована конструкторська і технологічна документація, освоєне технологічне устаткування, інструмент, технологічне оснащення, необхідне для виробництва цієї продукції, організовано систематичний випуск її згідно з розробленим технологічним процесом, технічна характеристика виробів, що випускаються, повністю відповідає заданим;

  • наводиться кількість освоєних і впроваджених у виробництво видів техніки4

  • приводиться кількість освоєних і впроваджених у виробництво у звітному періоді нових технологічних процесів, що забезпечують підвищення продуктивностіпраці та поліпшення якості продукції, зниження витратна її виготовлення, комплексне використання сировини, матеріалів, палива, енергії тощо;

  • наводиться кількість маловідходних, ресурсозберігаючих технологічних процесів;

  • вказується кількість придбаних підприємством нових технологій, що використані для реалізації технологічних інновацій, включаючи придбання як патентних ліцензій, так і безпатентних, “ноу-хау”, нових технологій у розукомплектованому вигляді, а також товарних знаків, інших інжинірингових, консалтингових послуг (виключаючи дослідження і розробки), придбані у сторонніх підприємств;

  • приводиться кількість придбаних патентів, а також ліцензійна використання об’єктів промислової власності (винаходів, промислових зразків, корисних моделей, товарних знаків, топографій інтегральних мікросхем тощо), спрямованих на розробку і впровадження нових видів продукції або технологічних процесів [13].

48 Типи й форми організаційних структур інноваційних підприємств

Рішення задач, що стоять перед ІП (самостійними або входять до об'єднання, концерни та інші організаційні форми високого рівня), здійснюється в рамках тих чи інших організаційних структур. Вони передбачають наявність певного складу підрозділів або окремих функціонерів, що знаходяться у встановлених взаємозв'язках і взаємодії, і в рамках внутріструктурноі діяльності того чи іншого виду, спрямованої на виконання певних функцій і на досягнення приватних і генеральних цілей функціонування ВП.

Організаційна структура ІП - це сукупність наукових, конструкторських, проектних, технологічних та інформаційних підрозділів (Лабораторій, відділів, секторів, груп), що здійснюють основну творчу діяльність зі створення інтелектуального продукту - інновацій певного профілю і спеціалізації, а також виробничих, допоміжних і управлінських підрозділів, які забезпечують виконання тематичних планів НДДКР та реалізацію створених інновацій. Організаційна структура будь-якого ІП повинна в кожен відрізок часу відповідати її цільової, функціональної структурі. На практиці такого повного збігу структур може не бути. Це пояснюється тим, що в умовах динамічних ринкових відносин відпадають одні цілі і функції і з'являються нові відповідно з новими ідеями, завданнями, методами рішення і т. д. Необхідні періодичний аналіз і раціоналізація структур з урахуванням ряду факторів і на основі ряду найважливіших принципів.

Основними факторами, під впливом яких формується організаційна структура ІП, є:

• особливості галузі знань, науки і техніки, виробництва;

• ступінь самостійності ІП або місце в структурі об'єднання;

• напрями виконуваних НДДКР і конкретних завдань тематичного плану;

• рівень спеціалізації і ступінь кооперації конкретного ІП та його місце в обш [ественном поділі праці, а також технологія проведення та рівень автоматизації наукових, проектно-конструкторських, економіко- управлінських робіт;

• терміни вирішення науково-технічних проблем;

• структура наявних ресурсів ІП (трудових, матеріальних, інформаційних і фінансових) і тенденції їх розвитку.

Найважливішими принципами побудови та вдосконалення структур ІП є:

• первинність цілей, функцій, завдань і вторинність вирішальних їх підрозділів;

• раціональне розподіл і кооперація праці (зовнішнього і внутрішнього) і доцільна спеціалізація підрозділів і виконавців, що в свою чергу створює умови для наукової організації праці працівників усіх рівнів, прискорення документообігу та проходження інформації всіх видів по вертикалі і горизонталі, скорочення циклу і зменшення витрат на створення інновацій;

• ієрархічність взаємодії структурних підрозділів з мінімально можливим числом рівнів ієрархії для забезпечення найкоротших шляхів проходження інформації зверху вниз і знизу вгору;

• забезпечення керованості, для чого на кожному ієрархічному рівні оптимально повинні знаходитися 5-6, але не більше 8-9 організаційних осередків;

• опеціалізація кожного структурного органу будь-якого рівня на виконанні можливо вузького кола функцій, передбачених положеннями. Для цього різні функції повинні бути чітко розмежовані між окремими підрозділами або функціонерами, а подібні функції об'єднані в одному підрозділі або в одного функціонера;

• неприпустимість підрозділів з подвійним підпорядкуванням, а також не створюють і не переробних інформацію, а лише транслюють її зверху вниз, знизу вгору або по горизонталі;

• встановлення розмірів підрозділів з урахуванням обсягу перероблюваної інформації;

• здатність до швидкої перебудови при зміні цілей, завдань, передумов функціонування і погіршенні якості роботи елементів діючої структури.

У процесі функціонування ІП їх структури зазнають різні зміни, тобто модифікуються. Разом з тим безліч різноманітних структурних побудов ІП, що зустрічаються в реальній практиці, можна звести до декількох видів, які передбачають різні варіанти розподілу відповідальності, виконуваних функцій і робіт, спеціалізації і кооперування. Розрізняють функціональний, тематичний і змішаний типи організаційних структур ВП.

Функціональний тип структури ІП представляє собою сукупність повністю спеціалізованих підрозділів, кожне з яких виконує строго певні частини НДДКР, відповідні їх профілю і спеціалізації. Кожне таке підрозділ об'єднує у своєму складі співробітників однорідних спеціальностей. Групують початком є виконувана функція або метод роботи. Цей тип структури поширений там, де виконуються досить подібні, однотипні дослідження або проектно-конструкторські роботи, що допускають глибоке розчленовування на окремі складові. Функціональна структура націлена на першочергове вирішення внутрішніх завдань - створення найбільш сприятливих умов для спеціалізації і профілювання роботи фахівців. Основними достоїнствами структури функціонального типу є: висока інтенсивність використання людських і матеріальних ресурсів, обумовлена ​​високою ступенем спеціалізації співробітників та обладнання і більш рівномірної завантаженням; можливість концентрації знань і досвіду у відносно вузькій галузі науки і техніки; зручність обслуговування науково-технічної, патентної та іншою інформацією; можливість широкого використання уніфікованих і стандартизованих рішень і конструкцій; однаковий рівень якості однотипних за характером робіт у складі різних проектів; краща адаптація молодих фахівців; можливість вироблення кваліфікаційних стандартів, простих і ефективних методик контролю якості праці.

Недоліками функціональних структур в свою чергу є: складність планування, контролю та оперативного регулювання ходу виконання дослідних і проектних програм зважаючи на велику кількість спеціалізованих підрозділів, кожне з яких має свої власні, локальні цілі; великий обсяг необхідної технічної та планової документації (приватних технічних завдань, кошторисних калькуляцій, заявок, планів і т. п.); необхідність великої кількості різного роду погоджень на горизонтальних рівнях; неможливість суміщення етапів і висока чутливість навіть до незначних відхилень від календарного графіка виконання робіт з теми; одноманітність і вузькість сфери професійних інтересів виконавців, відсутність можливості для повного розкриття їх творчого потенціалу. Співробітники підрозділів, побудованих за функціональним принципом, перетворюються на вузьких фахівців і можуть виявитися неспроможними при вирішенні питань, виходять за традиційні рамки їх спеціалізації. При вирішенні комплексних і складних науково-технічних проблем при великій кількості чисто функціональних підрозділів, що беруть участь у виконанні досліджень і розробок, перераховані недоліки зводять нанівець всі переваги, і структура стає маложиттєздатні.

У свою чергу тематичний тип структури ІП характеризується тим, що тут підрозділи об'єднують фахівців різного профілю.Функціонуючи в умовах майже повної автономії, кожне з тематичних мультидисциплінарних підрозділів проводить роботи по своїх темами від початку і до кінця. Тематичне підрозділ має у своєму складі всі види ресурсів, які необхідні для своєчасного і якісного виконання теми, і майже не залежить від діяльності інших підрозділів. При цьому тематична структура як би націлена на кінцевий результат, тобто на зовнішнього споживача. Основні переваги тематичного типу структури: націленість творчих колективів на вирішення конкретних і чітко окреслених завдань; оперативність їх вирішення, оскільки керівник підрозділу наділений необхідною повнотою влади для постійного і повного контролю за станом робіт по темі і оперативного впливу на їх перебіг; більш висока особиста відповідальність керівників і творчих фахівців за своєчасне і якісне виконання робіт по темі; велика ймовірність появи принципово нових ідей, які народжуються на стиках традиційних наукових напрямів; можливість сполучення етапів розробки, організації їх виконання за паралельно-послідовною схемою; менше кількість різного роду погоджень, проміжної технічної та управлінської документації та можливість уніфікації конструк- торської-технічних рішень у рамках теми.

Однак і тематичним структурам властиві недоліки: відносно низька інтенсивність використання ресурсів у зв'язку з неможливістю повного завантаження фахівців вузького профілю, особливо на перших і заключних етапах НДДКР; більш висока вартість розробок через дублювання функцій, обладнання, площ; нерівномірне завантаження лабораторного обладнання та експериментальної бази; менші можливості для стандартизації конструктивно-технічних рішень, оскільки фахівці одного профілю розосереджені по різних підрозділах і не мають можливості активно обмінюватися інформацією; більш тривалі терміни адаптації спеціалістів, які прийшли з навчальних закладів або привернутих з боку, складність інформаційного забезпечення.

При функціонально-матричній організації робіт фахівці, залучені до робіт по темі, не підкоряються повністю керівнику проекту, а діють у рамках подвійного підпорядкування. На керівника проекту покладаються обов'язки кваліфікованого керівництва творчими інноваційними процесами та ходом виконання робіт за темами, а організацію реалізації всіх цих рішень забезпечують керівники відділів у відповідності з діючими лініями підпорядкування. При такому варіанті поділу повноважень керівник теми, що поєднує роботу всіх членів групи, визначає, що і коли буде виконано, а керівники відділів - хто і як конкретно цим займатиметься. Керівники підрозділів (як функціональних, так і тематичних) відповідають за кваліфікацію фахівців, їхній професійний ріст, оплату праці, підвищення

кваліфікації і т. п. Даний варіант дозволяє покласти на керівника теми відповідальність за результати здійснення найважливіших елементів та етапів програми, зберігаючи при цьому склалася в організації систему поділу і кооперації праці. Такий підхід доцільний, коли в ІП одночасно виконується невелика кількість складних і відповідальних програм довгострокового характеру і безліч менш складних робіт, що займають, однак, у сукупності велику питому вагу в річному тематичному плані. Оскільки в більшості ІП одночасно проводяться роботи по значній кількості тем і проектів, а ресурси фахівців при цьому обмежені, найбільш часте застосування знаходить функціонально-матрична структура, причому найчастіше один фахівець працює над кількома темами одночасно. Практика показує, що формування матричних структур, як правило, не пов'язане з створенням нових підрозділів, вони досить динамічні, легко перебудовуються без будь-яких негативних наслідків, не ускладнюють, а полегшують роботу з кадрами. Досвід функціонування матричних структур дає підставу вважати їх ефективним засобом скорочення термінів і підвищення якості досліджень і розробок.

51 Принципи розрахунків порівняльної ефективності капітальних вкладень.

1. Завданням Типовий методики є встановлення основних методів розрахунків і обгрунтувань економічної ефективності капітальних вкладень з метою підвищення ефективності суспільного виробництва при розробці планів капітального будівництва та аналіз їх виконання, при проектуванні будівництва та впровадженні нової техніки, розробці та обгрунтуванні організаційно-технічних заходів з розвитку і вдосконалення виробництва на діючих підприємствах, а також при визначенні економічності будівництва об'єктів невиробничого призначення.

Типова методика розроблена з урахуванням завдань щодо вдосконалення планування і посилення економічного стимулювання виробництва і призначена для застосування плановими органами, міністерствами, відомствами, об'єднаннями та підприємствами, науково-дослідними та проектними організаціями. Вона містить основні положення, які є обов'язковими для всіх галузей народного господарства. На підставі Типової методики мають бути розроблені та утвердження міністерствами і відомствами за погодженням з Держпланом СРСР галузеві інструкції, що враховують особливості розрахунків ефективності капітальних вкладень у галузях народного господарства і промисловості, а також методики визначення ефективності капітальних вкладень при вирішенні окремих народногосподарських проблем (розміщення виробництва, економічної оцінки якості продукції та ін.)

2. Обов'язковою умовою проведення розрахунків і обгрунтувань ефективності капітальних вкладень є дотримання при цьому народногосподарського підходу. Це означає, що прийнятий варіант капітальних вкладень має бути не лише найбільш ефективним в окремій галузі чи підгалузі суспільного виробництва, але і повинен сприяти підвищенню ефективності всього народного господарства. У зв'язку з цим ефективність капітальних вкладень повинна враховуватися як у тому ланці господарства, за яким намічається їх здійснення, так і в суміжних (пов'язаних) галузях виробництва або у споживача.

3. Визначення ефективності капітальних вкладень при проектуванні має на меті вибір і економічне обгрунтування найкращих варіантів будівництва нових, розширення та реконструкції діючих підприємств і споруд та їх комплексів, розробки нових технологічних процесів, обладнання, машин, матеріалів та інших видів техніки, що забезпечують технічний прогрес у народному господарстві.

4. При визначенні економічної ефективності капітальних вкладень, пов'язаних з вирішенням перспективних завдань розвитку народного господарства, з впровадженням у суспільне виробництво великих наукових відкриттів і винаходів, нових видів сучасної техніки, залученням в обіг нових великих природних ресурсів (унікальних родовищ корисних копалин, важких для початкового освоєння нових економічних районів і т. д.), оцінка та обгрунтування економічної ефективності капітальних вкладень має проводитися з урахуванням перспективних факторів, тобто з урахуванням повного завершення відповідних будівельних програм, змін у розміщенні джерел сировини і районів споживання, створення необхідних умов реалізації нових науково -технічних досягнень, в необхідних випадках - з урахуванням можливих змін нормативів ефективності і цін.

5. Ефективність капітальних вкладень визначається співставленням ефекту і витрат. У плануванні та проектуванні визначається загальна (абсолютна) економічна ефективність як відношення ефекту до всієї суми капітальних вкладень і при виборі варіантів вирішення господарських або технічних завдань - порівняльна економічна ефективність, що показує, наскільки один варіант ефективніше іншого.

6. Критерієм економічної ефективності капітальних вкладень по народному господарству є приріст національного доходу (у порівнянних цінах) по відношенню до капітальних вкладень, що викликало цей приріст.

7. В обсягах капітальних вкладень, що приймаються для розрахунку ефективності, враховуються вкладення за всіма джерелами фінансування в сферу матеріального виробництва - в будівництво нових, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння і підтримання потужностей діючих підприємств, будівництво споруд та інших об'єктів виробничого призначення.

При визначенні економічної ефективності всіх витрат у створення або збільшення виробничих фондів у розрахунок необхідно включати також витрати на формування (поповнення) оборотних коштів або зменшення їх розміру.

8. При визначенні ефективності капітальних вкладень, коли виникає необхідність в капітальних витратах у розвиток суміжних виробництв, слід враховувати повні капітальні вкладення з урахуванням пов'язаних витрат. Парні капітальні вкладення враховуються тільки за тим елементам оборотних і основних фондів, за якими має місце значне збільшення витрат в суміжних галузях. У цьому випадку і отримуваний ефект враховується за порівнянним колі виробництв, що визначається галузевими інструкціями.

9. При оцінці ефективності капітальних вкладень в залежності від розміщення підприємств та їх комплексів враховується подорожчання (або здешевлення) будівництва, зміна поточних витрат на виробництво і транспортування продукції під впливом зрушень в розміщенні знову створюваних потужностей. При цьому беруться до уваги завдання комплексного розвитку господарства союзних республік та економічних районів.

Це означає, що всі розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень повинні здійснюватися з включенням сполучених витрат у розвиток суміжних об'єктів виробничого призначення, і зокрема:

а) у розвиток потужностей будівельної бази;

б) на дорожнє будівництво, пов'язане з приєднанням до існуючої мережі доріг;

в) у розвиток енергетичної бази, спорудження об'єктів водопостачання і т. д.;

г) втрат, що викликаються будівництвом, наприклад, у зв'язку із затопленням земель та ін

Залежно від специфіки виробництва враховуються також:

а) забезпеченість трудовими ресурсами; у разі, якщо розміщення виробництва пов'язано із значним залученням робочої сили, капітальні вкладення в будівництво житлових, комунальних, культурно-побутових, торговельних та інших об'єктів і витрати на перебазування робітників та їх сімей враховуються в загальній потреби капітальних вкладень в зв'язку з намічуваним будівництвом;

б) близькість і економічність джерел сировини;

в) близькість до місць зосередженого споживання продукції даної галузі.

10. При розрахунках і аналізі ефективності капітальних вкладень рекомендується враховувати розрив у часі (лаг) між здійсненням капітальних вкладень і одержанням ефекту.

Порядок визначення лага та його використання в розрахунках встановлюється в галузевих інструкціях на основі тривалості будівництва і відповідного йому розподілу капітальних вкладень по роках будівництва підприємств та об'єктів, освоєння проектних потужностей та інших техніко-економічних показників підприємств та об'єктів.

11. При відсутності затверджених цін на нові матеріали, машини та обладнання розрахунки економічної ефективності здійснюються на основі приведених витрат на їх виробництво, обчислених згідно з методами чинного ціноутворення.

II. ЗАГАЛЬНА (АБСОЛЮТНА) ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ

12. Розрахунки загальної економічної ефективності капітальних вкладень здійснюються на всіх стадіях розробки річних і п'ятирічних планів, а також планів на більш тривалу перспективу по народному господарству в цілому, господарству союзних республік, галузями народного господарства і галузям промисловості, сільського господарства, транспорту, будівництва, по міністерствах, відомствам, господарським об'єднанням, окремим підприємствам, будівництвах і об'єктів, при розробці окремих техніко-економічних проблем розвитку і розміщення народного господарства та його галузей, а також при оцінці результатів виконання планів капітального будівництва.

Розрахунки абсолютної ефективності капітальних вкладень дають можливість отримання загальних величин економічного ефекту, використовуються при уточненні ресурсів національного та чистого доходу суспільства з метою обгрунтування можливих темпів розвитку народного господарства і підвищення матеріального добробуту народу, а також при визначенні результатів діяльності підприємств, об'єднань і виробничих міністерств.

13. У процесі розробки планів капітальних вкладень складаються показники економічної ефективності порівнюються з плановими нормативами і з аналогічними показниками ефективності капітальних вкладень за попередній період, за тривалістю рівний планованому, а також з показниками ефективності виробництва на передових підприємствах відповідних галузей і підгалузей.

14. Розглянуті напрями капітальних вкладень можуть вважатися економічно ефективними за умови, якщо отримані коефіцієнти загальної (абсолютної) ефективності не нижче планових нормативів і аналогічних показників за попередній плановий період.

При здійсненні капітальних вкладень на діючих підприємствах та об'єднаннях, переведених на нові умови планування і економічного стимулювання, економічна ефективність цих вкладень, а отже, і отримується в результаті цього додатковий прибуток повинні бути не нижче рівня, що забезпечує внесення відповідної плати за фонди, оплату відсотків за банківський кредит та інші обов'язкові платежі, а також утворення відповідних фондів підприємств і об'єднань.

15. У розрахунках загальної економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються такі показники:

а) по народному господарству в цілому, господарству союзних республік і галузях народного господарства (промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво) - відношення приросту річного обсягу національного доходу (чистої продукції) при заданій його речовій структурі в порівнянних цінах (ΔД) до викликало цей приріст капітальних вкладеннях (К) до сфери матеріального виробництва:

Екпн = ΔД / К, (1)

б) по окремих галузях і підгалузей промисловості, сільського господарства, транспорту, будівництва, міністерствам, відомствам, господарським об'єднанням (якщо по них чиста продукція не обчислюється) - відношення приросту прибутку до капітальних вкладень, що викликало цей приріст, яке обчислюється за виразом:

ЕКПП = ΔП / К, (2)

52 Оцінка супутніх економічних, соціальних, екологічних результатів інновацій.

При оцінки наукового і технічного рівня проекту, можливостей його виконання й ефективності приймаються рішення про доцільність і обсяг фінансування.

Процедури оцінки проектів, юридичного оформлення угод і контрактів, а також форми і методи контролю за їх виконанням діють у всіх країнах з розвиненою ринковою економікою. Велике значення мають терміни проведення оцінки, узгодження, тривалість періоду від подачі заявок і пропозицій до відкриття фінансування. Постійно удосконалюються методи контролю за ходом реалізації проектів, використанням засобів по цільовому призначенню, збільшується число обов'язкових умов, яким повинен відповідати проект.

Існують кілька методів експертизи інноваційних проектів:

описовий;

порівняння становищ «до» і «після»;

співставлення.

Описовий метод широко поширений у багатьох країнах. Його суть полягає в тому, що розглядається потенційний вплив результатів здійснюваних проектів на ситуацію на визначеному ринку товарів і послуг. Одержувані результати узагальнюються, складаються прогнози і враховуються побічні процеси. Він дозволяє враховувати, наприклад, взаємодія сфери НІОКР із патентним правом, податковим законодавством, утворенням, підготуванням і перепідготовкою кадрів.

Основний недолік цього методу в тому, що він не дозволяє коректно зіставити два і більш альтернативних варіанти.

Метод порівняння становищ «до» і «після» дозволяє брати до уваги не тільки кількісні, але і якісні показники різних проектів. Проте цьому методу властива висока можливість суб'єктивної інтепретації інформації і прогнози.

Співставлення складається в порівнянні становища підприємств і організацій, які отримують державне фінансування і не отримуючих його. У цьому методі звертається увага на порівнянність потенційних результатів здійснюваного проекту, що складає одне з вимог перевірки економічної обгрунтованості конкретних вирішень по фінансуванню короткострокових і швидкоокупних проектів. Цей метод також має недоліки, зокрема, він непридатний при виробітку довгострокових пріоритетів державної політики.

Плюси і мінуси різних методів оцінки інноваційних проектів обумовлюють їхнє комбіноване застосування.

Спеціальною комісією ОЕСР рекомендовано керуватися такими принципами проведення експертиз:

наявність незалежної групи дослідників, що виступають арбітрами в спірних ситуаціях за результатами експертизи, по доборі фахівців, її провідних, і методам контролю;

при намірі доданої вартості діяльність в області досліджень і нововведень розглядається як виробнича;

проведення попереднього прогнозування і планування витрат на середньострокову перспективу, щоб мати можливість визначити гадану ефективність і час для контролю;

методи контролю повинні бути ув'язані з перспективами розвитку системи керівництва науково-технічною політикою на державному рівні.

При оцінці проектів повинно бути визначено потенційний вплив результатів досліджень або розробок на соціальне, економічне й екологічне середовище. Оцінка дається на основі аналізу наукового утримання проекту і наукового потенціалу автора (або авторського колективу). При аналізі наукового утримання проекту враховуються:

чіткість викладу задуму проекту (чітке, нечітке);

чіткість визначення цілі і методів дослідження (чітко, нечітко);

якісні характеристики проекту (проект має: фундаментальний характер; міждисциплінарний або системний характер; прикладний характер);

науковий заділ (є: істотний науковий і методологічний заділ у вирішенні сформульованої в проекті проблеми; публікації по заданій темі; науково-методична проробка рішення проблеми відсутніх).

новизна постановки проблеми (автором уперше сформульована і науково обгрунтована проблема дослідження; автором запропоновані оригінальні підходи до вирішення проблеми; сформульована в проекті проблема дослідження відома науці й автором не запропоновані оригінальні підходи до вирішення проблеми).

Науковий потенціал авторського колективу оцінюється з урахуванням аналізу наукового утримання проекту (автор / учасники в стані виконати заявлену роботу; експерт сумнівається в можливості виконати заявлену роботу).

Індивідуальний рейтинг проекту розраховується по формулі

R = r1 + r2 + r3,

де R - загальний рейтинг проекту, r1, r2 - коефіцієнти, що враховують відповідно наукову цінність проекту і реальність виконання проекту в термін, r3 - коефіцієнт корекції сумарної оцінки r1 і r2, R може приймати значення від 2 до 13.

Коефіцієнт r1 оцінює можливість того, що виконання проекту може призвести до нових принципових результатів; забезпечити істотне просування в рамках даного напрямку; уплинути на прогрес у данній або суміжній науковій області.

Коефіцієнт r2 враховує науковий рівень керівника і потенціал очолюваного ним колективу; науковий заділ і публікації по темі; інформаційне, лабораторне і матеріальне забезпечення проекту; коректність розподілу задачі по етапах, результатам і термінам роботи.

Необхідно забезпечити вибір якісного інноваційного проекту. Подані інвесторам інноваційні проекти, повинні бути порівняні і піддаватися аналізу за допомогою єдиної системи показників. Це значить, що інформаційна база, точність і методи визначення вартісних і натуральних показників по варіантах повинні бути порівняні.

Порівнянність поданих проектів визначається по:

обсягу робіт, вироблених із застосуванням нових методів (технологій, устаткування і т.п.);

якісним параметрам іновацій;

чиннику часу;

рівню цін, тарифів; умовами оплати праці.

Один з найважливіших принципів - забезпечення багатоваріантності заходів.

При порівнянні варіантів необхідно дотримання принципів системного підходу. Тут потрібно врахувати найважливішу властивість систем - емерджентність, що обумовлює нерівність сукупного ефекту від комплексу заходів і розміри ефектів від роздільного їх проведення. У основі порівняння інноваційних варіантів лежить принцип комплексного підходу, що потребує урахування всієї сукупності заходів, які необхідно здійснити при реалізації даного варіанту рішення.

Однакові по розміру витрати, здійснювані в різний час, економічно нерівнозначні. Значна тривалість життєвого циклу іновацій призводить до економічної нерівноцінності здійснюваних у різний час витрат і одержувані результати. Це протиріччя усувається за допомогою так званого методу приведеної вартості, або дисконтування тобто приведення витрат і результатів до одного моменту. У якості такого моменту часу можна прийняти, наприклад, рік початку реалізації інновацій.

Дисконтування засноване на тому, що будь-яка сума, яка буде отримана в майбутньому, в даний час має меншу цінність. За допомогою дисконтування у фінансових обчисленнях враховується чинник часу. Ідея дисконтування складається в тому, що для фірми вигідніше одержати гроші сьогодні, а не завтра, оскільки будучи інвестовані в іновації, вони завтра вже принесуть певний додатковий дохід. Крім того, відкладати одержання грошей на майбутнє ризиковано: при несприятливих обставинах вони принесуть менший прибуток, ніж очікувалося, а то і зовсім не надійдуть.

Коефіцієнти дисконтування розраховуються по формулі складних відсотків:

at = (1 + I) tp,

де I - процентна ставка, виражена десятковим дробом (норматив дисконтування), tp - рік приведення витрат і результатів (розрахунковий рік), t - рік, витрати і результати якого приводяться до розрахункового.

За умови приведення до року початку реалізації інновацій маємо tp = 0 і, отже,

При позитивній величині норми процента на капітал i коефіцієнт дисконтування завжди менше одиниці (у противному випадку гроші сьогодні коштували б менше, ніж гроші завтра).

Метод нарахування по складних процентах полягає в тому, що в першому періоді нарахування провадиться на початкову суму кредиту, потім вона підсумовується з нарахованими процентами й у кожному наступному періоді відсотки нараховуються на вже нарощену суму. Таким чином база для нарахування процентів постійно змінюється. Іноді даний метод називають «процент на процент».

Чим нижче ставка процента і менше період часу t, тим вище сучасний розмір майбутніх прибутків.

За допомогою дисконтування визначається чиста поточна вартість проекту. Чисту поточну вартість називають також «чистим приведеним прибутком» (W).

Загальне правило при ухваленні рішення таке: іновації варто здійснювати, якщо очікуваний рівень доходу на капітал не нижче (або дорівнює) ринкової ставки процента по позичках. Процент виконує найважливішу роль у вирішенні задачі ефективного розподілу ресурсів у ринковому господарстві, - виборі найбільше дохідного з можливих інноваційних рішень. Порівняння рівня доходу на капітал із процентною ставкою - це один із способів обгрунтування ефективності іновацій.

53. Показники ефекту й ефективності інвестицій, що використовуються розвинутими країнами.

У ринкових умовах не може буди уніфікованої системи показників ефективності інвестицій. Кожен інвестор самостійно визначає цю систему, виходячи із цілей інвестора, джерел інвестування, фінансового стану підприємства і підприємця, ставки банківського позичкового проценту, рівня інфляції і ризику, величини бажаного (очікуваного) ефекту та ін.

Ефект – це результат від будь-якого заходу, який найчастіше виражається грошовою сумою у вигляді чистого доходу або прибутку. При позитивному значенні він відображає економію витрат, а при негативному - збитки інвестора. У розрахунках ефективності природоохоронної діяльності існує поняття збитків потенційних, фактичних або відвернених, тобто таких, яких вдалось уникнути впровадженням досягнень НТП по запобіганню забруднення навколишнього середовища.

Впровадження інвестицій може принести принаймні чотири виду ефекту: економічний; науково-технічний; соціальний; екологічний.

Відношення ефекту від здійснених заходів до витрат на них називають ефективністю. Ефективність характеризує результативність будь-яких витрат. До неї відносять показники народногосподарської, бюджетної і комерційної економічної ефективності інвестицій.

54.Взаємозв’язок економіки і екології. Економічна суть безвідходних технологій.

Еконология - наукова дисципліна, що досліджує “эконэкол”. Эконэкол (економіка + екологія) - позначення сукупності явищ, що включають суспільство як соціально-економічне ціле (але насамперед економіку й технологію) і природні ресурси, що перебувають у взаєминах позитивного зворотного зв'язку при нераціональному природокористуванні. Як приклад можна привести швидкий розвиток економіки в регіоні при наявності більших ресурсів середовища й гарних загальних екологічних умов, і навпаки, технологічно швидкий розвиток економіки без обліку екологічних обмежень приводить потім до змушеного застою в економіці.

У цей час багато галузей екології мають яскраво виражену практичну спрямованість і мають велике значення для розвитку різних галузей народного господарства. У зв'язку із цим з'явилися нові науково-практичні дисципліни на стику екології й сфери практичної діяльності людини: прикладна екологія, покликана оптимізувати взаємини людини з біосферою, інженерна екологія, що вивчає взаємодію суспільства із природним середовищем у процесі суспільного виробництва, і ін.

Термін «безвідходні технології» був вперше запропонований радянськими вченими, академіками М.М. Семеновим та І.В. Петряновим-Соколовим.

Безвідходні технології часто називають ще маловідходними або екологічно чистою, розуміючи при цьому ідеальну модель такого виробництва, яке поетапно (по мірі розвитку НТП) наблизиться до своєї теоретичної межі ідеального нешкідливого виробництва. В зв’язку з таким широким трактуванням цього терміну сьогодні існує кілька підходів до визначення таких технологій.

Маловідходна технологія – це такий спосіб виробництва продукції, при

якому шкідливий вплив на навколишнє середовище не перевищує рівень, що допускається санітарно-гігієнічними нормами, а відходи направляються на тривале збереження чи переробку.

Удосконалення безвідходних (маловідходних) технологій, на думку спеціалістів, повинно відбуватися у наступних напрямках:

1.Розробка принципово нових процесів отримання продукції, які дозволяють виключати, скорочувати або замінити технологічні стадії, які дають найбільше відходів.

2.Створення безстічних технологічних систем та водозворотніх циклів на базі існуючих та перспективних способів очистки стічних вод.

3.Розробка систем переробки відходів, що використовуються як вторинні матеріальні ресурси (реутилізаційні технології).

4.Створення ТВК, для яких характерна замкнута структура потоків сировини та відходів в середині комплексу.

55.Оцінка ризиків при прийнятті рішень. Економічне обґрунтування рішень.

Урахування ризику при оцінці та обґрунтуванні ефективності й надійності інвестиційних проектів, що здійснюються у галузі, є найбільш відповідальним етапом у процесі заохочення та залучення інвесторів, а проблема оцінки й урахування економічного ризику набуває самостійне теоретично-прикладне значення.

Ризик - це ситуативна характеристика суб’єкта економічної діяльності, за якою існують альтернативи його розвитку, що мають імовірнісний характер (у наслідок малопередбачених дій учасників ринку, впливу природного середовища, неповноти інформації т. ін.) і таким чином відображають невизначеність кінцевого результату його діяльності (досягнення передбаченого результату, невдачі, або відхилення від цілей).

Одним із найвідповідальніших етапів залучення інвестицій є ретельне економічне обґрунтування кожного проекту з розробкою заходів, які забезпечують виконання розрахованих показників та відповідних розділів бізнес-планів, присвячених аналізу ризиків. Важливою складовою такого обґрунтування є аналіз ризиків. В той же час, в силу інформаційної невизначеності та недостатньої відпрацьованості більшості аспектів, аналіз ризиків постає досить складною проблемою.

56.Методи вартісної оцінки супутніх результатів інновацій.

Одною із складових оцінки соціально-економічної результативності інноваційного розвитку підприємства є порівняння вартісної оцінки економічного та соціального результату інноваційного розвитку із витратами на досягнення цих результатів. Необхідність запровадження такого показника можна пояснити тим, що окрім вартісної оцінки безпосередньо отриманого в результаті виробничої діяльності товару чи послуги необхідно виміряти соціальний результат, оскільки витрати на одержання обох результатів відомі – це витрати на розроблення та впровадження інновації. Слід зауважити, що складові результатів можуть мати різні знаки (як плюс, так і мінус). Економічний результат передбачається отримувати позитивний, хоча можливі випадки, коли він буде від’ємним. Щоправда, останній варіант притаманний переважно для наукових досліджень, причому фундаментальних. Однак за умови проведення науково-дослідних робіт (в тому числі фундаментальних) безпосередньо власними силами підприємства від’ємний економічний результат може з’являтися. Вартісна оцінка соціального результату, отримуваного внаслідок впровадження інновації (або інновацій), має являти собою деяку суму коштів, яка визначається: по-перше, як зміна у надходженнях на підприємство внаслідок збільшення (зменшення) обсягів виробництва продукції (послуг), для яких споживачами визнано підвищення (зниження) соціальної значущості або якості продукції (послуг); по-друге, як зміна у витратах підприємства на проведення соціальних заходів, зокрема зменшення витрат на кожного вивільненого працюючого.

Метою інновації – вираженою сутністю її реалізації – є досягнення кращих споживчих характеристик продукту, що виробляється, за рахунок: або впровадження нових технічних засобів, або нових видів сировини і матеріалів, або комплектуючих виробів, або інструментів, або способів організації роботи.

57. Шляхи розвитку й удосконалення технологій та зниження вартості виробництва.

Технічний розвиток підприємства - сукупність організаційно-технічних заходів, які виступають завершальним етапом певних науково-технічних програм, здійснюється у межах підприємства і виконують роль інтенсифікатора щодо певних ділянок виробничого процесу.

Фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства стають усі пріоритетні напрямки науково-технічного прогресу. Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Розглянемо зміст окремих форм технічного розвитку підприємства.

1.Реконструкція означає зміну підприємства або окремих його виробництв. Причини, що викликають необхідність реконструкції, різноманітні. Головними з них є моральний й фізичний знос основних засобів, моральне старіння технології й продукції, що виробляється.

2.Модернізація означає роботу по оновленню обладнання й інших елементів основних засобів. Так само, як й реконструкція, необхідність модернізації викликається моральним зносом устаткування або моральним старінням технології. Ефективність модернізації порівняно з іншими способами розвитку виробничої бази підприємства визначається можливістю економії витрат за рахунок використання пасивної частини устаткування.

3. Технічне переозброєння — це не тільки й не стільки засіб вдосконалення техніки й технології, але й перш за все спосіб формування необхідних значень показників ефективності виробництва. Виникаючі іноді диспропорції в динаміці цін й продуктивності машин й устаткування не відміняють попереднє положення. Показники ефективності господарської діяльності після проведення технічного переозброєння повинні бути не гірше за показники в умовах до виконання відповідних робіт.

58. Критерії прогресивності технологій. Обґрунтування вибору.

Вихід за енергією для електрохімічних процесів:

де: WT − кількість енергії, теоретично необхідної для проведення електролізу;

Wô − кількість фактично витраченої енергії.

Продуктивність процесу (апарату):

де: m − маса виробленого продукту;

t − час (година, доба, рік).

Інтенсивність процесу (апарату) − це продуктивність, віднесена до одиниці корисного об’єму чи одиниці корисної площі:

Питомі капітальні витрати:

де: Ê − капітальні витрати;

N − потужність установки, т/рік (максимально можлива продуктивність).

Собівартість − сума витрат на виготовлення і збут одиниці продукції.

Між собівартістю і потужністю існує така залежність:

C = mNn,

де: N − потужність цеху чи апарату, т/рік; m, n − коефіцієнти, n − 0,2 – 0,3, m − 0,9–0,95.

59. Прогнозування нової технології.

Технологічне прогнозування визначають як прогнозування майбутніх характеристик технологій, устаткування або методів, їхніх конкретних характеристик, параметрів. Іншими словами, це опис майбутнього в словах або цифрах стосовно сфер використання технології. Методи технологічного прогнозування можуть бути застосовані на будь-якій стадії технологічного проекту, починаючи з фундаментальних досліджень, виявлення комерційного потенціалу розробки й закінчуючи аналізом виробленого продукту, а також економічного середовища та ринку.

Отже, задачі, які необхідно розв'язувати при прогнозуванні нової технології, зазвичай передбачають:

1)проведення порівняльного аналізу планованої розробки;

2)аналіз зовнішніх тенденцій у процесі виконання розробки, що повинна зберегти свою конкурентність на момент її завершення;

3)експертні судження про можливі наслідки здійснюваної розробки або продуктів для компанії й економіки загалом. Щоб визначити технічний рівень технології на будь-якій стадії комерціалізації, слід виконати такі кроки:

4)виявити весь набір критичних параметрів технології або продукту, що виробляється за цією технологією, які обумовлюють їх конкурентність;

5)формалізувати опис цих параметрів;

зіставити ці параметри з відповідними характеристиками, що їх досягли основні конкуренти;

6)визначити можливий розвиток або еволюцію технології чи продукту порівняно з описаними за час передбачуваного здійснення розробки.

Крім технічних параметрів, критеріями оцінки "перспективності" розробки мають бути такі характеристики, як:

-величина необхідних витрат;

-доведена "ринковість проекту";

-співвідношення ризиків та очікуваної користі;

-технічна можливість керувати проектом.

60. Техніка безпеки і охорона праці на виробництві, як складова технології.

Охорона праці -- це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та навчально-просвітніх заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці”.

Рівень безпеки людини з розвитком цивілізації постійно зростає. Розвиток науки і техніки, в цілому збільшуючи безпеку життєдіяльності людини, призвів до появи цілого ряду нових проблем. Для дотримання безпеки праці під час виробничого процесу, використовуючи певне обладнання, слід дотримуватись правил техніки безпеки.

Виробничий процес -- складна соціально-технічна система. Під час виконання різноманітних виробничих операцій людина може стикатися з виробничою небезпекою.

Виробнича небезпека -- можливість дії на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Безпека праці -- стан умов праці, при якому виключається дія на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Техніка безпеки -- система організаційних заходів і технічних засобів, які запобігають дії на працюючих небезпечних виробничих факторів. Небезпека обладнання та виробничих процесів, яка виявляється під час експлуатації, закладається ще в процесі проектування та конструювання. Тому дуже велике значення має дотримання вимог безпеки вже під час їх розробки.

Організаційну систему заходів, щодо охорони праці і техніки безпеки складають такі заходи, як раціональне компонування цехів, правильне розміщення устаткування і робочих місць, вибір найбільш безпечних способів ведення технологічних процесів з обліком новітніх науково-технічних досягнень. Крім вище переліченого організаційні заходи включають в себе управління охороною праці на підприємстві.

Технічні заходи щодо безпеки виробництва і охорони праці спрямовані на захист персоналу від опіків, травматизму, електотравматизму. Основу будь-якого виробництва становить заздалегідь розроблений і практично перевірений технологічний процес. Суворе дотримання цього процесу забезпечує безпечні умови праці на кожній виробничій ділянці.

Виробничі процеси та експлуатація обладнання повинні відбуватися відповідно до вимог правил техніки безпеки, в яких закладаються заходи щодо усунення небезпеки як узагальненого характеру, так і стосовно конкретного обладнання. Ретельне виконання вимог цих правил запобігає нещасним випадкам.

Безпека виробничого процесу -властивість виробничого процесу зберігати відповідність вимогам безпеки праці в умовах, установлених нормативно-технічною документацією.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]