Причини невдач Червоної армії

Воєнно-політичне керівництво країни, очолюване Й. Сталіним, своєю антинародною внутрішньою і авантюрною зовнішньою політикою поставило СРСР на межу катастрофи. Кращі військові кадри Червоної армії були репресовані, про що добре знало німецьке командування. В армії не заохочувалась ініціатива командирів, а це породжувало схильність до шаблонів, застарілих схем. Бойова підготовка у військах була дуже низька.

Якістю радянська військова техніка та озброєння поступалися німецьким, хоча кількісно їх переважали . Переозброєння відбувалося повільно. Сталін не вірив фактам, котрі свідчили про підготовку Німеччини до вторгнення. Коли ж стало ясно, що війна неминуча, з'явилася директива про приведення військ до бойової готовності. Але у військах цей наказ одержали тоді, коли війна вже почалася.

У розташуванні військ усередині округів було багато недоліків та помилок, скориставшись якими німці у перші дні війни здійснили глибокі прориви й оточили великі радянські з'єднання. Суттєвим прорахунком був демонтаж інженерних оборонних споруд на радянсько-польському кордоні, котрі з вересня 1939 р. опинилися в тилу Червоної армії.

Сталінське керівництво фактично дезорієнтувало населення країни й армію, переконуючи їх, що у майбутній війні радянські війська вестимуть воєнні ди «на ворожій території», «малою кров'ю» і перетворять її на громадянську - «війну світового пролетаріату зі світовою буржуазією».

Режим воєнного стану

Прагнучи утримати країну під контролем, сталінське керівництво запровадило в ряді районів СРСР воєнний стан, відповідно до якого військові власті дістали надзвичайні повноваження. Практично всі справи, зокрема й ті, що не стосувалися питань оборони, громадського порядку і державної безпеки, передавалися до воєнних трибуналів. Порядок у тилу власті прагнули зберегти насамперед за допомогою сили і жорстокого терору в дусі тоталітарного режиму.

З першого ж дня війни в районах, які, ймовірно, могли стати ареною воєнних дій, почалися масові арешти «сумнівних» і «підозрілих» осіб, котрих свого часу репресували і вони відбули покарання, а також тих, на кого органи держбезпеки мали «компромат», часто - анонімний донос. Списки цих осіб були готові ще до війни. Військові трибунали нашвидкуруч фабрикували звинувачення й ухвалювали вироки, переважно смертні.

Жертвами розправ стали і в'язні, заарештовані в довоєнні роки. У перші тижні війни таким чином було знищено від 15 до 40 тисяч безпідставно ув'язнених громадян. Водночас на волю випустили багатьох кримінальних злочинців, з яких потім окупанти рекрутували собі поплічників.

Мобілізаційні заходи 1941 р.

3 початком вторгнення нацистських військ керівництво СРСР закликало населення до всенародного опору загарбникам. Ця війна була для більшості радянських людей Великою Вітчизняною війною, тобто справедливою, визвольною. Відповідно до директив створеного 30 червня 1941 р. Державного комітету оборони (ДКО), який перебрав на себе всю повноту влади в Радянському Союзі, йшла мобілізація засобів і ресурсів в Україні. Протягом перших трьох місяців війни з областей України до армії і флоту було мобілізовано 2 млн чоловік. Понад 2 млн чол. працювало на будівництві оборонних споруд. З числа добровольців формувалися загони народного ополчення та винищувальні батальйони. Одночасно здійснювалася перебудова народного господарства на воєнний лад.

Був збільшений робочий день, скасовувалися чергові й додаткові відпустки, вводилися обов'язкові понаднормові роботи. На виробництво озброєння, боєприпасів, військового обладнання переводилися машинобудівні заводи України.

Вимагаючи від населення надзвичайних зусиль, сталінське керівництво разом з тим деякий час замовчувало інформацію про справжнє становище на фронтах. І лише тоді, коли правду приховувати вже було неможливо, в зведеннях Радінформбюро з'явилися короткі повідомлення про обстановку в зоні бойових дій, роботу радянського тилу, окупаційний режим на захоплених противником територіях, міжнародні події.