2. Становлення феодальних відносин. Основні верстви населення. Феодальне землеволодіння. Феодальні повинності
За часів Київської Русі у східних слов’ян сформувалося феодальне суспільство.
Спочатку вільні селяни-общинники віддавали певну кількість вироблених ними продуктів як натуральну повинність своїй родоплемінній знаті.
У IX ст. право збирання данини з усього вільного населення перейшло до київського князя і його дружини. Збір данини мав назву полюддя.
На наступному етапі, у X ст., київські князі захопили і привласнили общинні землі.
За великим київським князем визнавалося право на верховне володіння всією землею Київської Русі.
Наприкінці X ст. розпочалося формування доменіальних володінь удільних князів.
Домен — особисте земельне володіння середньовічного феодала.
Уділ — у Київській Русі так називали адміністративно-територіальну одиницю, якою управляв князь, залежний від великого київського князя.
Спочатку ці володіння були умовними, і великий київський князь у будь-який час міг їх відібрати.
У XI ст. стала з’являтися земельна власність верхівки служилої знаті (бояр) та православної церкви.
У X-XI ст. на Русі стали формуватися васальні відносини: за вірну службу князь надавав своїм боярам і дружинникам право «кормління» — права залишати собі податки, які сплачувало населення певної території.
Помісна форма землеволодіння, коли князь надавав землі боярам або дружинникам не в повну власність, а за умови несення служби, не передбачала для господаря помістя можливості передачі землі в спадок, продаж, дарування тощо без згоди князя.
Помістя — феодальна земельна власність, що надавалася за службу у війську чи при дворі, яку не можна було заповідати, продавати тощо.
Наприкінці XI ст. з’являються боярські вотчини, які їхні власники могли передавати своїм нащадкам у спадок.
Вотчина — феодальна земельна власність, яку можна було вільно передавати в спадок, продавати, дарувати тощо.
Особливістю формування феодальних відносин на Русі стало те, що, на відміну від Західної і Центральної Європи, тут не сформувалося розгалуженої системи стосунків між сеньйорами і васалами у вигляді «феодальної драбини». Верховним сеньйором, або сюзереном, що мав право надавати землю, був великий київський князь. Усі інші удільні князі, бояри і дружинники були його васалами. Роздавати землю удільні князі й бояри права не мали.
Становлення феодальних відносин вплинуло на склад суспільства Київської Русі. Сформувалася своєрідна соціальна піраміда, що визначала становище представників різних верств населення.
Соціальна верства — велика група людей, становище якої в суспільстві визначається певним спільним обсягом прав і обов’язків.
Соціальна структура Київської Русі
Суспільство Київської Русі поділялося на панівні і залежні верстви населення.
До панівної верстви належали князі, бояри і дружинники,
До залежної — міщани, вільні і залежні селяни, дворова челядь (холопи).
Руське духовенство, яке сформувалося після прийняття християнства, також входило до панівної верстви. Воно поділялося на вище духовенство (митрополит, єпископи та ін.) і рядових священнослужителів.
Найбільшу частину населення становили смерди — особисто вільні селяни-общинники, що мали власне господарство, земельні наділи й сплачували данину князю.
Тимчасово залежними селянами були закупи і рядовичі.
Закупами називали тих селян, які через різні обставини втратили своє господарство й змушені були працювати на землевласника за грошову позичку (купу).
Тих селян, що уклали із землевласником договір (ряд) про найм і відповідно до нього працювали в його господарстві, називали рядовичами.
Зовсім безправною була дворова челядь і холопи.
До челяді належали особи, які втратили своє господарство й працювали на феодала. Їх могли продати, подарувати або передати в спадок.
Холопами ставали переважно військовополонені. Їхнє становище нагадувало становище рабів, яких господар міг навіть безкарно вбити.
У складі міщан переважну більшість становили вільні ремісники і торговці, які сплачували податки і виконували повинності на користь міст.
В XI ст. міські ремісники і купецтво стали об’єднуватися в артілі й спілки за фаховими ознаками.
Система державної влади
за формою державного правління являла собою монархічну країну, але в різні періоди існування монархія була представлена то у формі єдиновладдя (одноосібна влада Великого князя), то у формі співуправління декількох князів, що із середини ХІІ ст. переросло в колективний сюзеренітет найбільш впливових і сильних князів;
за формою державного устрою Київська Русь - федеративна держава, тому що територіальні одиниці (князівства і землі) мали ознаки державних утворень, а найважливіші питання вирішувалися центральною владою;
державний режим - феодальна демократія;
велику роль відігравало віче - народні збори. Провідну роль у його скликанні і прийнятті рішень грали бояри і «кращі чоловіки», але брати в ньому участь могли й незаможні верстви населення;
важливу роль відігравали князівські з’їзди, що збиралися з ініціативи Великих князів для обговорення питань збереження внутрішнього миру, оборони країни, прийняття законів і правил успадкування престолу.