Джерела кодексу Наполеона

При розробці кодексу Наполеона спиралися на п'ять джерел.

Перше джерело - класичне римське право. Французьке цивільне право не поривало свій зв'язок з римським правом, використовуючи його відточені поняття та юридичної термінології, а коли було необхідно, і матеріально-правові норми.

Друге джерело - французьке звичаєве право. На більшій території Франції, прилеглої до її північних кордонів, діяли звичаї (кутюми), зафіксовані письмово. У той же час і в областях, де діяли кутюми, римське право не відкидалося повністю. Напередодні Великої французької революції діяв не менше 60 загальних кутюмов (coutumes generales) і 300 - суто місцевого значення (coutumes locales). Збірники кутюмов, затверджені королем, ставали "місцевими кодексами" громадянського права. Відмінною рисою дореволюційного французького права був його партикуляризм.

Третє джерело - праці відомих французьких юристів. Безпосереднім взірцем і орієнтиром для творців кодексу Наполеона послужили роботи французьких юристів XVII і XVIII століть. У становленні загальнофранцузької цивільного права важливу роль зіграли відомі вчені-юристи (Дюмел, Кокій, Ф. Буржон, Будинки, Ж. Потьє, К. Олів'є) та практики (судді, адвокати, королівські чиновники). Французьке цивільне право створювалося в основному практиками, які не запобігли рецепцію римського права і зберегли велику частину національного звичаєвого права (кутюми).

Четверте джерело - "Проміжне право" (droit intermediaire) революційного періоду (1789 - 1799 рр..), Засноване на громадських ідеалах Просвітництва, як його розуміли Дідро, Вольтер і Руссо: індивід, як розумна і самостійно відповідає за свої дії істота, від народження володіє невід'ємним правом на свободу совісті, свободу віросповідання, свободу на здійснення економічної діяльності. Це право грунтовно зруйнувало старий соціальний правовий порядок. Укладачі кодексу Наполеона зайняли більш збалансовану позицію в області індивідуальних громадянських прав.

П'яте джерело - правове спадщину великих французьких просвітителів. Кодекс Наполеона випробував значний вплив теорії природного права, заснованій на раціоналістичних засадах. Доктринальним джерелом кодексу Наполеона стали правові погляди просвітителів. Розвиваючи теорію природних, невід'ємних прав людини і суспільного договору, вони аргументували необхідність модернізації соціально-правових та економічних відносин.

Структура кодексу Наполеона

Структура кодексу Наполеона є інституційної (римська система). На основі римського права, пристосованого до обставин, були написані речове та зобов'язальне право. Сімейне та спадкове право грунтувалися на старому французькому звичайному праві.

Кодекс Наполеона складається з вступної частини і трьох книг. Вступна частина найкоротша і містить лише шість статей (ст. 1 - 6). Перша книга включає статті про громадянство, акти цивільного стану, сімейне і опікунській праві (ст. 7 - 515). Друга книга регулює відносини власності (ст. 516 - 710), третя - способи набуття власності, включаючи спадкове право і різні види зобов'язань (ст. 711 - 2283). Таким чином, кодекс складається з трьох частин - особи, речі, зобов'язання.

Перша книга кодексу ("Про осіб") перекладала такі загальні принципи буржуазного права, як рівність і свобода, на конкретну мову цивільно-правових норм. Згідно зі ст. 8 ДК "всякий француз користується цивільним правом". Таким чином, принцип формальної рівності осіб у частноправовой сфері проводився законодавцем із найбільшою послідовністю. Це було умовою функціонування самого капіталістичного способу виробництва. Цивільні права, передбачені кодексом, не поширювалися лише на іноземців.

Характерною рисою ЦК Наполеона було те, що в ньому відсутнє поняття юридичної особи. Це пояснювалося тим, що на початку XIX ст. тенденція до централізації виробництва і капіталу ще не отримала свого повного прояву, і буржуа виступав у майновому (цивільному) обороті, як правило, індивідуально. Більше того, сам законодавець відчував певну недовіру до всякого роду об'єднанням, побоюючись, що під їх виглядом відродяться феодальні корпорації. Кодекс передбачає "громадянську смерть" (як міру кримінального покарання), відповідно до якої засуджений втрачав власність на все майно, "як якщо б він помер природним чином", встановлював низку обмежень у цивільних правах для жінок. Так жінки не могли бути свідками при складанні актів громадянського стану.

У першій книзі закріплювалися також основні принципи сімейного права. Тут кодекс відкрито відмовлявся від ряду завоювань революційного періоду, коли були декларовані рівність особистих і майнових прав жінок, ослаблена батьківська влада над дітьми тощо Хоча у ЦК Наполеона було чимало морализующего положень, що стосуються сім'ї (наприклад, "подружжя зобов'язане до взаємної вірності, допомоги, підтримки" - ст. 212 і ін), чоловік займав у ній панівне становище, визначав місце проживання сім'ї та т.п. Дуже характерні статті кодексу, що стосуються розлучення через невірність одного з подружжя. За ст. 229 в разі перелюбства дружини чоловік міг вимагати розлучення. Ст. 230 інакше трактує про право дружини на розлучення у випадку зради чоловіка: "Дружина може вимагати розлучення через перелюб чоловіка, якщо він тримав свою співмешканку в спільному домі". Це принизливе для жінки умова була скасована лише в 1884 р.

Нерівноправність жінки відчувалася і в її майновий стан у родині. За загальним правилом передбачався режим спільності майна чоловіка й дружини. При такому режимі розпорядження сімейним майном надавалося чоловікові, який міг діяти без участі і згоди дружини. Але кодекс передбачив можливість і інших майнових відносин подружжя, зокрема режим роздільного володіння. Але і в цьому випадку дружина, користуючись своїм майном і доходами від нього, не могла відчужувати без згоди чоловіка свою нерухомість.

Кодекс встановлював нерівні права чоловіка і дружини і щодо дітей. Батьківська влада по суті була зведена до батьківської влади. Батько, який мав "серйозні приводи до невдоволення поведінкою дитини, яка не досягла 16 років", міг позбавити його волі на строк до одного місяця. Сини, не досягли 25 років, і дочки до 21 року не могли вступати в шлюб без згоди їх батька і матері, але в разі розбіжності між батьками враховувалася думка батька. Кодекс у принципі допускав можливість визнання батьком своїх позашлюбних дітей, але ст. 340 заборонила відшукання батьківства, ніж практично погіршила становище дітей, народжених поза шлюбом, навіть порівняно з дореволюційним законодавством.

Але в цілому норми сімейного права у ЦК Наполеона мали для свого часу прогресивне значення. Кодекс секуляризовані шлюб, розвиваючи тим самим положення Конституції 1791 р. про те, що шлюб - цивільний договір, підтвердив введений період революції розлучення, що означало розрив з вимогами канонічного права. ³