Розділ 2. Залучення іноземних інвестицій для формування інноваційної економіки в Україні

Окремої уваги заслуговує огляд основних заходів політики залучення іноземних інвестицій в дослідницькі проекти.

Здатність розвивати науково-дослідну діяльність та отримувати від цього переваги залежать від відповідних заходів урядів країн. Стабільне політичне становище, послідовні та прозорі інвестиції і торгівля є важливими факторами розвитку країни.

Країни, що розвиваються, повинні мати та розвивати інформаційну інфраструктуру, створити національну інноваційну систему – мережу приватних і державних інституцій, які займатимуться створенням, імпортом, модифікацією та розповсюдженням нових технологій. Зазначені заходи сприяли кластеризації економічних агентів у визначеній країні, включаючи іноземні філіали, місцеві фірми та дослідні організації. Крім того, специфічні заходи необхідні для впровадження здатності національних університетів, професіоналів і дослідників (важлива передумова створення глобальної технологічної лабораторії) вивчати нові знання, створювати їх, розвивати, а також і навчати цим знанням інших, що сприятиме підвищенню привабливості для іноземних інвестицій [7].

Відтоді як ТНК почали інвестувати кошти в проведення досліджень і розробок у країни, де були потужні академічні установи, головною перевагою національної інноваційної політики країн, що розвиваються, є посилення їхніх конкурентних позицій за допомогою найму спеціалістів відповідної кваліфікації і фінансування їхніх науково-дослідних проектів. Університети при цьому повинні забезпечити докторську і післядокторську освіту в технологічній сфері. Такі можливості можуть з’явитися при співпраці з приватним сектором. Участь дослідників як з іноземних фірм, так і національних фірм у керівних органах академічних установ може стати одним із шляхів посилення таких зв’язків через більшу прикладну цінність проектів для промисловості.

У наукових технологіях відмінність між базовими дослідженнями і дослідженнями на замовлення не завжди досить чітка. Крім того, деяка інноваційна діяльність у процесі створення цих технологій може проводитися академічними лабораторіями. Уряди засновували центри досліджень і розробок для сприяння технологічному оновленню підприємств. Для зміцнення інноваційних потужностей і певного економічного потенціалу через співпрацю промисловості та університетів, як показала практика Нових індустріальних країн, є важливим створення технопарків.Прикладом успішного співробітництва науково-дослідних установ і приватного капіталу є Науковий парк Хсінчу в Тайвані [7].

Урядами країн також застосовуються певні вимоги до іноземного інвестування – або обов’язкові, або бажані – для максимізації позитивного ефекту від прямих іноземних інвестицій. Проте результати від таких заходів економічної політики частіше не дають очікуваного ефекту, внаслідок конфлікту інтересів інвесторів або відсутності в країні відповідної кваліфікації фахівців для створення та адаптації технологій.

У площині фіскальних заохочень інвестицій в науково-дослідні проекти Бразилія застосувала схему, за якою компанії, що інвестували кошти в НДДКР(Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи), сплачували знижені податки та платежі на імпортовану продукцію. Індія, Малайзія, Мексика, Республіка Корея, ПАР і Тайвань є прикладами у використанні фіскальних важелів у регулюванні науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах серед країн, що розвиваються. Деякі з цих країн проводять інтервенції на фінансовому ринку, включаючи схеми прямого кредитування (Республіка Корея) та створення венчурних фондів (Малайзія) для того, щоб заохотити іноземні та вітчизняні фірми до здійснення досліджень і розробок всередині країни. У декількох державах такі витрати були виправданими та ефективними (Пакистан, Канада) [8].

Одним із специфічних факторів, який впливає на залучення іноземних інвестицій в науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи у країнах, що розвиваються, є захист права інтелектуальної власності, і це є також передумовою для транснаціональних компаній під час прийняття локальних рішень. Згідно з корпоративними звітами та оглядами захист прав інтелектуальної власності 38 % респондентів розглядають як найважливіший критерій при прийнятті рішень щодо вкладення капіталу в науково-дослідні проекти.

Китай активно використовує всі можливості залучення іноземних інвестицій і, починаючи з 80-х років минулого століття, успішно наслідував практику „журавлів” – Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу, поступово проходячи стадії розвитку від експорту текстилю на ринки Західної Європи, США до самостійного розвитку науки та техніки. Сьогодні, завдяки потужній державній підтримці, у цій країні спостерігаються високі темпи приросту ВВП і притоку іноземних інвестицій. Законодавчо врегульована та ефективно використовується система залучення інвестицій у вигляді інновацій і технологій, стимулюється імпортозамінююче виробництво [1]. За останні роки китайські науково-дослідні інститути спромоглися створити конкурентоспроможне програмне забезпечення та випустити перші комп’ютерні процесори, які є набагато дешевшими та не менш продуктивними від аналогів світових монополістів у даній індустрії і фактично отримали можливість стати незалежними від світових виробників і стати експортерами програмного забезпечення і комп’ютерів.

Залучення в країну іноземних інвестицій шляхом створення підприємств з іноземними інвестиціями стало найефективнішим способом отримання зарубіжної техніки і технології, забезпечення прямої зацікавленості іноземного партнера в освоєнні прогресивної технології, її вдосконалення та ефективному використанні китайськими співзасновниками.

Створюючи умови для розвитку співробітництва з іноземними інвесторами, уряд Китаю за основну мету ставить залучення прогресивної технології, використовуючи канали прямого інвестування, які не потребують додаткових затрат, що і є технологічним прогресом як таким [1].

Економічному розвитку Китаю, зокрема, та інших Нових індустріальних країн (далі – НІК) сприяє максимально спрощена нормативна база, в той час як діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється більш як декількома десятками нормативних актів різного рівня, які часто характеризуються неоднозначністю положень, крім того, у діюче законодавство вносяться постійні зміни і доповнення, які часто погіршують існуюче становище і умови діяльності іноземних інвесторів.

Провівши дослідження, можемо зробити певні висновки. Країни-„послідовники” в процесі свого економічного розвитку проходили декілька стадій: від залучення і використання працемістких технологій до становлення власної сфери високих технологій. Ними застосовувалася політика активного державного втручання в залучення іноземних інвестицій, насамперед спрямованих на технологічне оновлення та проведення науково-дослідних проектів всередині держави. Наша країна має схожі риси з країнами-послідовниками: дешеві трудові ресурси, потужну металургійну промисловість, важке машинобудування і мережу науково-дослідних інститутів та потребу в розвитку науки і технічному оновленні. Саме тому досвід „наздоганяючих” країн повинен бути використаний в практиці побудови економіки інноваційного типу в Україні.

Для розвитку сфери високих технологій в Україні, виходячи із досвіду країн-„послідовників”, необхідна активна державна підтримка науки, створення умов для співпраці іноземних компаній та українських науково-дослідних інститутів та університетів, венчурних підприємств (як приклад, доцільно розглянути практику створення державного венчурного фонду в Росії), інформаційне забезпечення щодо технологічних новацій за кордоном, стимулювання залучення іноземних інвестицій в науково-дослідні проекти, залучення інвестицій у вигляді новітніх технологій, державне заохочення впровадження інновацій на підприємствах, ресурсозберігаючих технологій і технологій, які забезпечують високу рентабельність виробництва.

Використовуючи зазначені вище важелі державного регулювання іноземного інвестування в розвиток науки і технологій Україна зможе отримати такі переваги:

– одержання технологій (лабораторних машин, експериментального обладнання), знань і нової дослідницької методології до місцевих науковців та інженерів, управлінських ноу-хау в проведенні наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт;

– укладення субконтрактів з українськими науково-дослідними інститутами і фірмами. Залежно від типу НДДКР, які проводяться філіалом ТНК, він може спонсорувати наукові розробки в місцевих університетах через надання обладнання, коштів і навчання персоналу академічних установ;

– отримання технологій місцевими компаніями. Деякі технології в комерційних цілях (для комерціалізації товарів чи самих технологій) можуть бути надані локальним фірмам;

– підвищення кваліфікації персоналу. З одного боку, вітчизняні науковці та дослідники отримують певні знання, які дозволяють їм підвищувати свою кваліфікацію, а, з іншого – допомагають у майбутньому цим фахівцям відкривати власні науково-дослідні фірми та лабораторії, працюючи за субконтрактами з представництвами іноземних компаній. Прикладом може бути Сінгапурська компанія Parallax Research, яка була створена колишнім інженером Hewlett Packard. Вона почала співпрацювати ексклюзивно з Hewlett Packard в розробці чипів для комунікацій та, за допомогою субконтрактів, з іншими ТНК в електромеханічній галузі;

– оволодіння новими знаннями та навичками вітчизняними компаніями-постачальниками. ТНК створюють попит на певні нові товари та послуги.

– формування підприємців нового типу. Одним із найважливіших наслідків для країни-реципієнта інвестицій є розповсюдження серед науковців підприємницької культури через вивчення останніх можливостей перетворення теоретичних наукових знань у конкретні продукти і послуги;

– розповсюдження інноваційної культури в країнах, що розвиваються. Надходження іноземних інвестицій в науково-дослідні проекти створює специфічну інноваційну культуру в приймаючій країні. Місцеві фірми мають змогу та змушені оновлювати свою технологічну базу виробництва, щоб утримувати і посилювати свої конкурентні позиції;

– підвищення конкуренції в залученні науковців і дослідників. Більш висока заробітна плата для науковців у представництвах іноземних компаніях призводить до того, що локальним фірмам доводиться наймати менш кваліфікованих фахівців [7].

За рахунок отриманих переваг Україна зможе побудувати економіку знань та забезпечити передумови для сталого розвитку економіки, науки і сфери високих технологій.