Вознесенщина за часів царювання Катерини II

В історії Вознесенського краю велике значення має зовніш­ньо - політичний курс уряду Катерини II. Будучи «дво­рянською царицею», вона прагнула зробити благопо­луччя представникам дворянства, забезпечити макси­мально їх інтереси, домогтися виходу в Чорне море, придбати родючі степові землі Причорномор'я, зміц­нити безпеку південних кордонів Російської держави. З цією метою вона веде активну зовнішню політику, посилює централізовану політику зміцнення самодер­жавства, для чого у 1764 р. остаточна ліквідує гетьман­ство на Україні, доручивши управління Україною від­новленій Малоросійській колегії на чолі з П.О.Румянцевим. За його вказівкою було проведемо перший перепис населення і господарства у 1765—1767 рр. За­мість слобідських полків були створені регулярні гу­сарські полки російської армії, що викликало велике невдоволення козаків.

Невдоволення козаків вилилося в повстання Донецького і Дніпропетровського пікінерських полків (ко­заки озброєні піками) на півдні України. Повстання було жорстоко придушено, а Донецький пікінерський полк було в повному складі послано на війну з Туреч­чиною. Однак, наступ на позиції вольності продовжу­вався, Катерина II наказала назавжди забрати в Петер­бург козацькі військові прапори, гармати і печаті.

З лівобережних і південних українських земель у 1782 р. було утворено три намісництва: Київське, Чер­нігівське. Новгород -Сіверинське, пізніше були утворе­ні Харківське і Катеринославське намісництва.

У 1783 році українські козацькі полки були реоргані­зовані в регулярні полки, на зразок Російської армії. Козаки лишилися окремим стеном близькими до дер­жавних селян, їх становище було кращим від станови­ща селян - кріпаків.

У 1768 році українські козацькі полки були реоргані­зовані в регулярні полки. Починається перша російська - турецька війна, в бойових діях якої брали участь російські війська під командуванням Румянцева, Суворова і запорізькі козаки. Група українських козаків зібралася в Білій Церкві і звернулася до генерала Прозоровського з проханням зарахувати їх до складу Ро­сійської армії, бо вони бажають «Охоче Вітчизну нашу захищати». Прохання було задоволене, з них сформу­вали Нововербований полк, який брав участь у бойо­вих діях і Російської армії. Разом з ними воювали та­кож арнаути та представники інших народностей, кіль­кість яких зростала в міру просування російських військ на території придунайських князівств. По закін­ченню війни Нововербований полк було названо Бузь­ким козацьким полком і поселено понад Південним Бугом. Канцелярія була розташована в станиці Соколи. Чотири п'ятих Бузького козачого війська були за скла­дом українці, росіяни, молдавани, волохи і чорногор­ці. Деяке привілейоване положення козаків приваблю­вало втікачів з різних північних районів і їм вдалося ввійти до складу Бузького війська.

Для зміцнення кордонів по Бугу між Туреччиною і Росією на лівому березі Бугу створюються козацькі прикордонні станції: Ольвіополь, Мигія, Лиса Гора ,Костянтинівка, Олександрівка, Соко­ли, Ракове, Новогригорівка . Арнаутівка, Білоусівка, Михайлівка, Федорівка, (Нова Оде­са), Касперівка, Себіно, Петрівка, Гур'ївка, Баловне, Миколаїв, Кінбурн. Ця прикордонна лінія по Бугу до цього часу збереглася в побуті жителів окремих сіл. Так, в Раковому збереглася назва вулиці Офіцерська, де жили офіцери Уланської дивізії, Турецький міст, турецьке кладовище, в селі Новогригорівці (північна околиця називається «Кордон»). Існування прикордон­ної лінії по річці Південний Буг продовжувалося до 1787 року, тобто до початку другої російсько-турець­кої війни.

Охорона кордонів вимагала посилення. У 1785 році створюється Бузький єгерський корпус, до складу яко­го ввійшли бузькі козаки. Корпусом командував гене­рал-майор Михайло Іларіонович Кутузов. В тому ж ро­ці, командиром другого, а невдовзі об'єднаного Бузь­кого полку був призначений Петро Скаржинський (батько Віктора Петровича Скаржинського, засновника села Трикрати). Бузькі козаки, в складі Єгерського кор­пусу Кутузова, брели участь в обороні Кінбурна, штур­мі Очакова. В Побужжі по станицях були розселені полки Єгерського корпусу.

Приєднані до Росії землі уряд Катерини II роздавав російським і українським поміщикам, чиновникам, офі­церам. Створюються великі земельні володіння в де­сятки тисяч десятин. Царський уряд вживав рішучих заходів до якнайшвидшого заселення цього краю.

Поряд з урядовою колонізацією російські і україн­ські поміщики вивозили у свої маєтки кріпаків з інших частин України і Росії (Центральних районів). Дуже ба­гато тут селилося селян - втікачів. На півдні виникають також поселення іноземних колоністів. Тут з дозволу російського уряду селилися болгари, серби, молдовани, греки, грузини, вірмени, які тікали від гніту султан­ської Туреччини і Австрійської монархії. На родючих землях Півдня сіяли пшеницю, яку у великій кількості відправляли на зовнішній ринок.

Ще в 1784 році були переселені з центральних райо­нів Росії 24000 селян для прикордонних військових по­селень вздовж Бугу і Мертвоводу і фортеці Александров-Шошц (Херсон).

На приєднаних землях були засновані нові міста: Херсон — 1778 р., Александрінськ — 1704 р. (тепер За­поріжжя), Маріуполь — 1784 р. , Дніпропетровськ — 1787 р., Миколаїв - 1789 р., Одеса — 1794 р., Вознесенськ — 1795 р.

Роздаючи землі своїм фаворитам, Катерина II вима­гала, щоб на кожні 1500 десятин землі було не менше 13 дворів. Це примусило правителя Малоросії Григо­рія Потьомкіна під час ревізії вдатися до обману Ка­терини II своїми нашумівшими «потьомкінськими села­ми», які він показував імператриці під час поїздки на південь України. У Вознесенську на її честь було по­саджено Маріїн Гай, адже справжнє ім'я Катерини II Марія Скавронська, побудовано ротонду, палац та інші будівлі, прикрашено місто. За 12 років було роздано дворянам 4,5 млн. гектарів землі. Графи Кантакузени Іван те Микола одержали 21000 десятин і заснували село Кантакузенку (нині Прибужани), збудували церк­ву, яка і нині стоїть.

Одержав і придбав 25000 десятин землі колезький асесор Віктор Петрович Скаржинський, який засновує село Скаржину (нині Трикрати), де насаджує нинішній Трикратський ліс і Рацинське урочище. Дерева він ви­писує з різних країн Європи, в тому числі і Франції.

У 1796 р. в Новоросії вводиться кріпосне право, але вільні поселенці довго не хотіли коритися цьому указові.

У січні 1795 року була заснована Вознесенська губернія і асигновано 3 млн. карбованців на будівництво губернського міста Вознесенська.

(визначна пам'ятка історії і архітектури, так звана Ротонда ,яка була побудована до приїзду Миколи І у 1837р. Сучасна споруда альтанки стоїть на центральній алеї, навколо неї знаходяться три концентричні круги терас, будова ротонди це 8 колон, які підтримують сферичний купол).

Ось як говорилося в цьому указі:

«1795 р. січня 27 наказано: з придбаних від Туреччи­ни по Ясському миру земель між Бугом і Дністром, З частини Брацлавської губернії із трьох повітів Катеринославського намісництва: Херсонського, Єлизаветградського та Новомиргородського утворити Вознесенське намісництво, влаштувати губернське місто, якого вздовж річки Бугу, в околицях містечка Соколи, під ім'ям Вознесенська, до влаштування останнього дер­жавним установам знаходитись в Новомиргороді».

Намісництво це розділити на 12 повітів, в яких пові­товим містам бути: Вознесенську, Херсону, Єлизаветграду, Новомиргороду, Богополю, Тирасполю, Єленську, Ольгополю, Умані, Катеринополю, Чигирину, Черка­сам, а решту міст приписати: Очаків до Вознесенської округи, Миколаїв і Борислав до Херсонської, Одесу, Ольвіополь і Григорополь до Тираспольської»

(Городські поселення в Російській імперії, С.-Петербург 1865 г. т.5, ч.2).

Далі зазначається: «Губернське місто цього намісни­цтва влаштувати необхідно вздовж річки Буг в околи­цях містечка Соколи під ім'ям Вознесенська, де нака­зано спорудити і храм Божий на славу ім'я Вознесенія господнє поіменувавши і губернію Вознесенською».

Таким чином у Вознесенську губернію входило 12 повітів і місто Очаків.

10 травня 1795 р. відбулося урочисте відкриття м. Воз­несенська, про що було повідомлено всю імперію ука­зом від 13 червня 1795 року.

Губернатором було призначено князя Петра Оболенського. В місті налічувалося 537 душ переважно бузь­ких козаків і молдован.

В місті було розташовано міський магістрат, хлібний магазин, майстерні, намісницькі будинки. Все воно ді­лилося на 8 частин, знаходячись на відстані два кіло­метри від впадання Мертвоводу в річку Південний Буг. Оточуючі села були землеробськими і забезпечу­вали місто хлібом, іншими продовольчими товарами.

Була намічена генеральна реконструкція, забудова і розширення міста за планом генерал-губернатора гра­фа Зубова на яку виділялось 3 млн. карбованців золо­том на 15 років.

Для заселення міста переселялись ремісники з державних селян Ярославського, Орловського, Костром­ського, Тульського, Курського намісництв.

Граф Зубов мріяв перетворити Вознесенськ у столич­не місто Новоросійського краю, для чого під його ке­рівництвом створюється будівельна компанія на чолі з інженером генерал-майором Князєвим, архітектором Деволаном і офіцером Шостаком.

Голий степ, що оточував місто, планувалось перетво­рити в квітучий сад. Для цього з Петербурга було виписано садівників, місто повинно було видовжитись на шість верст, займаючи всю площу від річки Південний Буг до річки Мертвовод. Буг планувалось взяти у вели­кі набережні у вигляді греблі з шлюзами і каналами для входу в них суден. В місті було збудовано дім гу­бернатора і казарми, відкрито училище для Бузького війська. У Вознесенську була визначена ширина ву­лиць: головних — 25 саженів , в кра­щих частинах міста, де мали жити дворяни і купці — 20 саженів, для міщан цехових садівників — 15 саженів.

На головній вулиці будинки повинні були споруджу­ватися в два поверхи, на інших — в один поверх з льохами, на високих цоколях (льохи і зараз збереглися). На решті вулиць — лише житла. Планувалось в центрі міста збудувати великий басейн, з'єднаний каналами з Південним Бугом для заходу в місто торговельних ко­раблів Місто повинно було ділитися на 8 частин.

В 1795 році населення Вознесенської губернії стано­вило 86 тисяч чоловіків і 75 тисяч жінок.

В 1796 році на престол стає Павло І, який розформо­вує Катеринославське козаче військо на окремі війсь­ка, в тому числі і Вознесенське козаче військо. Офіце­рам полку давали землі для заселення площею від 1200 до 1500 десятин з розрахунку 13 дворів на кожних 1500 десятин землі.

Вступивши на престол, Павло І через 6 днів звільняє графа Зубова з поста, а 12 грудня 1796 року своїм ука­зом ліквідовує Вознесенську губернію і включає її до складу Новоросійського краю, як намісництво, а потім ліквідовує його, зробивши місто Вознесенськ заштат­ним містом Ольвіопольського повіту. Після цього час­тина бузьких козаків з Вознесенських полків була ви­ключена і відпущена по домівках і там обернена в се­лян. Частина козаків була залишена для укріплення кордонів по Дністру і берегах Чорного моря.