Чергування [о] та [е] з [і]

Чергування [о] та [е] з [і] в системі голосних української мови належить до найпоширеніших історичних чергувань: боби – біб, вощина – віск, гостина – гість, жона – жінка, зоря – зірка, брести – брід, весело – весілля, колесо – коліс, печі – піч, речення – річ. Воно властиве лише українській мові і є її однією з найвизначальніших фонетичних рис.

У сучасній українській мові це чергування може відбуватися як у кореневих, так і в афіксальних морфемах – [о], [е] у відкритих складах чергуються з [і] у закладах: гора – гірка, явір – явора, батькова – батьків, студентові – студентів; у веселому – у веселім, у нашому – у нашім.

Чергування [о], [е] з [і] відбувається як при словозміні (коня – кінь, корова – корів, рости – ріс, каменя – камінь, Києва – Київ [киjева]- [киjіў], осені – осінь), так і при словотворенні (року –річний, зоря – зірниця, село – сільський, переходити – перехід).

Чергування [о], [е] з [і] в сучасній українській мові є наслідком занепаду зредукованих [ъ] та [ь], які існували в староукраїнській мові приблизно до середени ХІІ століття. Звук [ъ] у вимові був невиразним, наближаючись до дуже короткого [о], а звук [ь] до дуже короткого [е]. Але в процесі розвитку староукраїнської мови зредуковані [ъ] та [ь] не збереглися, бо в сильній позиції (під наголосом, перед складом з слабким зредукованим і перед плавними [р] та [л], за якими були приголосні) вони змінилися на голосні звуки повного творення [о] та [е]. У слабкій позиції (в абсолютному кінці слова та перед складом з голосним повного творення або перед складом зі зредукованим у сильній позиції) голосні [ъ] та [ь] зникли, тобто перестали вимовлятися: сънъ → сон, гърбъ → горб, дьнъ → день, львъ → лев, зьрно → зерно.

Отже, в сучасній українській мові голосні [о] та [е] двоякого походженя: були етимологічні [о], [е] (воля, слово) і не етимологічні, нові, тобто ті , що розвинулися [ъ] та [ь], як і знаходилися у сильній позиції (сон ← сънъ, лоб←лъбъ, швець ←шьвьць).

Коли зникли редуковані [ъ] та [ь], то це зумовило також зменшення кількості складів у слові, а відкриті склади, після яких у слабкій позиції занепадали [ъ] та [ь], стали закритими. Наприклад, у слові снопъ було два склади, кожен з яких був відкритий, а після занепаду кінцевого [ъ] у слабкій позиції, у ньому став один закритий склад (сніп). Слово кънижькъ мало чотири відкриті склади, а після занепаду зредукованих [ъ] та [ь] їх залишилося два (книжок), з них один зберігся відкритим (кни-), а другий з відкритого став закритий (-жок). У новоутворених закритих складах давні [о] та [е] змінілися на [і]: конь – кінь, боръ – бір, осень – осінь, тетъка – тітка.

Зміна [о] та [е] на [о] відбувалася поступово і тривала протягом довгого часу. Цей процес пов’язаний з дифтонгізацією та монофтонгізацією. Спочатку давні (споконвічні, етимологічні) [о] та [е] у новому закритому складі прийняли на себе звучання занепалих у наступному складі зредукованих і стали вимовляться подовжено, згодом дифтонгізувалися, а далі через систему дифтонгів, розвиваючись у напрямі до [і], монофтонгізувалися: волъ→воол→вуол→вуел→вуил→вуіл→віл→ [в’іл], осень→ осеен' → осіен' → осінь [о́с'ін'].

Якщо етимологічним був початковий звук [о], що змінився на [і], то перед [і] в сучасній українській мові вживається приставний приголосний [в]: онъ→ він, отьчизна→вітчизна, овьця →вівця. Приставний приголосний [в] перед голосним [і] на початку слова виник тоді, коли на місці давнього [о] вимовлявся дифтонг з першим компонентом [у], як у сучасних словах вулик, вузлик, вуса, де не було голосного [о]. За аналогією до них приставний приголосний [в] виник і перед голосним [і] з етимологічного [о], який був на початку слова: онъ→оон→уон→уін→вуін→він.

Етимологічні звуки [о] та [е], після яких у наступному складі не було зредукованого [ъ] та [ь], на [і] не замінювалися: вози, воли, мости, роки, везти, осені, печі, речі, села. Не було зредукованих у префіксі (прийменнику) без- та роз-, тому в них [о] та [е] не змінилися на [і]: безмежний, безконтрольний, беззастережний, без води, без світла; розмова, розвиток, розв’язок, розпитати.

Чергування давніх [о], [е] з [і] в сучасній українській мові є загалом закономірним, але не завжди у закритих складах [о] та [е] змінюється на [і].

Не відбувається така зміна:

1. Коли [о] та [е] не етимологічні, тобто ті, що розвинулися з [ъ] та [ь] після занепаду зредукованих: сон – сну, садок – садка, вінок – вінка ([о] та [е] – випадні) та сосон – сосна, свекор – свекра; вітер – вітру, вишень – вишня, крапель – крапля ([о] та [е] – вставні).

2. У звукосполученнях (повноголоссі) [оро], [оло], [ере], [еле]: сорок, король, город, ворота; голос, володар, волость, молодь; серед, перед, берег, ожереді; шелест, велет, зелень.

3. У звукосполученнях [ор], [ер], [ов] (з -ър-, -ъл-, -ьр-, -ьл-) між приголосними: борг, горб, морква, керсет, шерсть, шовк, повний, жовтий. У цих словосполуках голосні [о] та [е] походять із зредукованих [ъ] та [ь] (търг, шьрсть, шьлкъ).

4. У голосних словотворчих -вод, -воз, -нос, -роб, -ход переважно складних слів: садовод, екскурсовод, молоковоз, бензовоз, електровоз, водоносний, золотоносний, землероб, скороход, пішохідний. Проте в багатьох словах у закритих складах за загальним законом у названих словотворчих частинах голосний [о] змінюється на [і]; родовід, газопровідний, електропровідність, шляхопровід, всюдихід, пішохід. Ненаголошений [о], послідовно змінюється на [і]: досвід, провід, довідка, вивізний, виріб, захід, вихід.

5. У родовому відмінку множини віддієслівних іменників середнього роду на -ення: дослідження – досліджень, запозичення – запозичень, повноваження – повноважень, закінчення – закінчень.

6. У родовому відмінку множини багатьох іменників жіночого та середнього роду: осель, верб, пісень, підков, будов; плес, чудес, озер, відер, вікон.

7. У суфіксах -очк-, -ечк-, -оньк-, -еньк-, -есеньк-, -енк-: казочка, гілочка, лисичка, зіронька, головонько, дівонька, неділенька, доленька, пісенька, тонесенька, білесенька, яснесенька, Удовенко, Даниленко, Карпенко.

8. У суфіксі старослов’янського походження -тель-, та префіксі -воз-: визволитель, вихователь, мислитель, возвеличити, возз’єднати.

9. В особовому дієслівному закінченні -еш- та у формах наказового способу: ідеш, несеш, везеш; винось, вивозь, виходь, дозволь; виносьте, вивозьте, виходьте, дозвольте.

10. У словах іншомовного походження: диплом, посол, гандбол, філолог, філософ, інспектор, директор, менеджер, диригент, екзамен, орнамент, ліцей.

У давно запозичених словах голосні [о] та [е] чергуються з [і]: батога – батіг, хутора – хутір, табора – табір.

У давно запозичених власних назвах також відбувається чергування [о] з [і]: Сидора – Сидір, Прокопа – Прокіп, Тимоша – Тиміш, Якова – Яків, Ничипора – Ничипір, але Мирон, Харитон, Созон, Фрол, Ігор, а також Євген, Євмен, Оксен, Арсен, Семен, Артем.

11. У багатьох словах книжного, переважно іншомовного походження: автор, актор, Бог, бос, вирок, волхв, вольт, гонг, горн, гном, Господь, гот, додаток, донжуан, зоб, космос, концерт, конфесія, конфлікт, кордон, молох, мормон, морзе, народ, норма, нотний, позов, порок, портфель, прапор, роман, словник, собор, союз, том, фольклор, фонд, форзац.

Зберігаються голосні звуки [о] та [е] у закритих складах у таких прізвищах, як Артемовський, Боровиковський, Козловський, Котовський, Котляревський, Назаревський, Осташевський, Островський, Петровський, Писаревський, Поповський (але Вінгранівський, Голованівський, Дідківський, Зіньківський, Крижанівський, Лубківський).

Відхилення від закономірного чергування [о] та [е] у відкритому складі з [і] в закритому зумовлене різними причинами, але найчастіше аналогією, зокрема:

а) за аналогією до закритого складу, в якому закономірно виступає [і] на місці давнього [о] чи [е], голосний [і] з’явився і у відкритому складі іменників з випадним [о] або [е] в суфіксах: візок – візка (з возъка), кілок – кілка (з колъка), рівень – рівня (з ровьня), ремінець – ремінця (з ременьця), (але боєць, гінець – бійця, гінця – чергування не відбувається).

Якщо у закритому складі у суфіксах давні голосні [о] та [е] не змінилися на [і], то вони у відкритому складі кореня теж зберігаються: коток – котка, зубок – зубка, борець – борця, гребець – гребця, горобець – горобця. Це, очевидно, можна пояснити впливом відкритого складу, де голосні [о] та [е] виступають закономірно;

б) за аналогією до закритого складу з голосним [і] на місці [о] чи [е] (піч, гірка, ніжка, дзвін) у відкритому складі теж виступає [і] (пі-чечка, гі-ронька, ні-жечка, дзві-нок);

в) хоч у повноголосних звукосполуках [оро], [оло], [ере] другий голосний звук не етимологічний, а історично новий, він все ж може змінюватися на [і] як у закритому, так і у відкритому складі: борода – борід, дорога – доріг, порога – поріг, болото – боліт, голова – голів, береза – беріз, череда – черід, але джерело – джерел, дерево – дерев, середина – серед;

г) за аналогією до інших слів у закритому складі зрідка виступає голосний [і], який розвинувся на місці давнього [ъ]: кріт (з крътъ), брів (з бръвъ).