2. Освіта. Основи освіти

Незважаючи на тісний зв’язок системи навчання соціальної роботи з різними національними, юридичними і соціальними умовами, в усіх цих країнах простежуються схожі структури, які нерідко породжують подібні проблеми. Усюди закладаються основоположні знання суспільних наук, юридичної та адміністративної системи. Аналогічною є організація, професійне поле діяльності та методи соціальної роботи, наявні у навчальній програмі кожної країни. Крім того, додаткові дисципліни — статистика, емпіричне соціальне дослідження, іноземні мови — посідають своє місце в навчальному плані кожної країни. Одна третина навчального часу проводиться в приміщенні. (Данія і Фінляндія планують менше годин на навчання). Як правило, основний етап навчання соціальних працівників триває три або чотири роки. Лише Югославія та Австрія мають постійну дворічну програму навчання (це зміниться із впровадженням навчання соціальної роботи в університетську систему Югославії: тут увійде у систему чотирирічна програма).

Австрія вирішила в найближчому майбутньому замінити існуючу програму підготовки соціальних працівників трирічними курсами. Великобританія та Ірландія теж пропонують одно-дворічний дипломний курс для тих, хто має значний досвід соціальної роботи.

Є країни, в яких навчання соціальної роботи має досить тривалу традицію. Перші курси було засновано до початку першої світової війни в Австрії, Франції, Німеччині, Нідерландах, Швеції, Швейцарії та Великобританії. Офіційне навчання почалося в період між світовими війнами в Бельгії, Данії, Фінляндії, Ізраїлі, Італії, Норвегії, Португалії та Іспанії. Пізніше до цього процесу приєдналися Греція, Ісландія, Туреччина, Югославія, де курси було організовано після другої світової війни.

З 1970 року більшість курсів навчання соціальної роботи зазнали реформування. Реформи мали різне пояснення, проте домінуючим мотивом була необхідність відгукнутися на зміни у професійній практиці (Фінляндія, Італія, Норвегія, Швеція, Великобританія).

3. Навчальні інститути

У двадцяти західноєвропейських країнах та Югославії налічується 420 інститутів, які пропонують навчання у сфері соціальної роботи. Цифра ця, яка повинна розглядатися як чисельність, а не реальність, передбачає лише окремі інститути, а не різні факультети, підрозділи, відділи у межах одного інституту. Так, у Франції в загальній сумі налічується більш як 160 навчальних інститутів з різними спеціалізаціями, і лише 52 з них входять до цього підрахунку. У восьми країнах є інститути, що пропонують навчання соціальної роботи й фінансуються виключно державою (Данія, Фінляндія, Греція, Ісландія, Ірландія, Туреччина, Великобританія, Югославія). Голландські школи соціальної роботи є виключно приватними.

Всі інші країни являють собою змішану картину приватних і державних інститутів. Є країни, де статус навчального закладу і релігійна орієнтація тісно пов’язані. У Португалії та Іспанії спостерігається чисельна перевага педагогічних інститутів з деяким приєднанням до Римської католицької церкви. В інших країнах переважна кількість інституті» є державними (наприклад, Австрія, Бельгія, Німеччина, Норвегія).

Тенденція до інтеграції навчання соціальної роботи з третинною системою освіти створили труднощі в організації і фінансуванні навчання соціальної роботи в приватному секторі. У деяких країнах приватні інститути отримують значну допомогу від держави у вигляді субсидій (Швейцарія та Німеччина). У цілому питома вага приватних інститутів знизилася у зв’язку з «академізацією» навчання соціальної роботи. Цей процес добре ілюструється на прикладі Греції; це ж саме може відбутися і в Італії, Іспанії.

У ряді країн соціальні працівники здобувають освіту в університетах (Фінляндія, Ісландія, Ірландія, Ізраїль, Іспанія, Туреччина). В деяких інших — в університетах та інших типах інститутів (Данія, Франція, Німеччина, Італія, Швеція, Швейцарія, Великобританія, Югославія). І лише в Швеції та Великобританії вважається, що університетська та екстра-університетська освіта мають рівний статус. В Австрії, Бельгії, Данії, Португалії, Греції, Нідерландах, Норвегії навчання соціальної роботи має місце виключно в екстра-університетських інститутах вищої освіти.

Найпоширенішим є тип незалежних інститутів, які пропонують лише курси по опануванню соціальними професіями (Австрія, Бельгія, Данія, Франція, Італія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Швейцарія, Югославія). В інших випадках навчання соціальної роботи пропонується як предмет вибору з кількох інших спеціальностей на базі університету або екстра-університету. Порівняно маленькі інститути з кількістю студентів в 100—200 або менше осіб є типовими для навчання соціальної роботи в Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Ірландії, Швейцарії та Великобританії. У Греції, Ізраїлі, Португалії, Швеції, Туреччині та Югославії кількість студентів у подібних школах збільшилася в останні роки приблизно вдвічі. Німеччина і частково Нідерланди є унікальними в тому, що більшість інститутів (факультетів) з навчання соціальної роботи налічує понад 500, а іноді й 1000 або 1200 студентів.

Не всі інститути з соціальної роботи користуються правами автономії та самоврядування і тому не можуть самі приймати рішення стосовно кадрових, навчальних питань і фінансування.

Автономія виявляється більшою мірою на курсах при університетах. У країнах, де курси містяться при інститутах, що більш або менш нагадує систему середньої школи, дуже часто відсутні академічні свободи (Австрія, Бельгія, Франція). Можливості науково-дослідної роботи також сильно варіюються залежно від національного середовища Тут домінуючою є тенденція до академізації. У більшості країн науково-дослідна робота юридично включена до мандату навчання соціальної роботи (Фінляндія, Німеччина, Греція, Ісландія, Ізраїль, Ірландія, Норвегія, Швеція, Великобританія)

Однак, за численними повідомленнями в пресі, наукові дослідження в сфері соціальної роботи перебувають ще на початковій стадії і їх рівень ще далеко не відповідає потрібній якості. Все ще є винятком, коли при інститутах створені курси аспірантури і докторантури у сфері навчання соціальної роботи (як самостійної дисципліни, що відрізняється від педагогіки, соціології та психології).