- •3.7. Форми (джерела) права
- •Поняття форми та джерела права.
- •Види джерел (форм) права.
- •Нормативно-правовий акт.
- •Правовий прецедент.
- •Правовий договір.
- •Міжнародний правовий акт.
- •Релігійно-правова норма.
- •Правовий звичай.
- •Правова доктрина.
- •Нормативне значення роз’яснень Пленуму Верховного Суду України.
- •Питання для самоперевірки:
- •Література:
Правовий прецедент.
Правовий прецедент (судовий, адміністративний) – акт-документ,що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юридичної справи судами або адміністративним органом,якому надається загальнообов’язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому.
Ознаки:
є актом волевиявлення правозастосовного органу (судового чи адміністративного);
має нормативний характер;
виникає за наявності прогалин у нормативно-прововому регулюванні в процесі вирішення конкретної юридичної справи;
набуває обов’язкового значення через поширення своєї дії на аналогічні справи в майбутньому;
є письмовим актом;
має юридичну силу;
забезпечується державою.
Види прецедентів:
Адміністративний прецедент – рішення органу управління або посадової особи в конкретній адміністративній справі, обґрунтування якої стало правилом, яке застосовується при вирішенні аналогічних справ. В Україні – офіційно не визнаний.
Судовий прецедент – рішення з конкретної справи, яке завдяки обґрунтуванню стає правилом, обов’язковим для всіх судів при розгляді аналогічних справ.
Структура правового прецеденту:
висновки, в яких викладена суть позиції судді; на них ґрунтується рішення або вирок;
докози й висновки, які не є обов’язковими для правової позиції суду й мають чинність переконувального прецеденту, що не зобов’язує суддю безумовно.
Судовий прецедент є одним із провідних джерел права Великої Британії, США, Канади, Австралії та ін., а в Україні – офіційно не визнаний.
Правовий договір.
Нормативно-правовий договір – спільний акт-документ двох або більше сторін, що уставили нові норми права за взаємною згодою з метою врегулювання певних життєвих ситуацій, слугує підставою для видання правових актів, здійснення інших юридично значущих дій і забезпечується державою відповідно до закону.
Ознаки:
має публічно-вольовий характер;
має погоджувальний і добровільний характер;
має особливий предмет договору;
має особливу формальну процедуру прийняття і спеціальний парядок розгляду спорів і конфліктів;
є письмовим актом-документом;
підлягає офіційному опублікуванню;
забезпечується державою.
Види нормативно-правових договорів:
Внутрішньодержавний – спрямований на врегулювання внутрішньодержавних відносин (договір про компетенцію і договір про взаємодію).
Міжнародний.
Міжнародний правовий акт.
Міжнародний правовий акт — угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними, наприклад, міжнародний договір про видачу злочинців (екстрадиція).
Як основне юридичне джерело сучасного міжнародного права міжнародний-правовий акт може мати різні форми і назви: договір, угода, пакт, конвенція, трактат, протокол, обмін нотами, заключний акт та ін. За структурою міжнародний-правовий акт переважно складається з преамбули, основних статей і прикінцевих положень.
Класифікувати міжнародні договори можна за різними підставами.
За рівнем, на якому вони укладаються:
- міждержавні – проводиться від імені України;
- міжурядові - здійснюються від імені уряду України;
— відомчі – відбувається від імені міністерства та інших центральних органів виконавчої влади України.
За кількістю сторін:
— двосторонні;
- багатосторонні.
За об'єктом регулювання:
— політичні;
— економічні;
— з спеціальних питань.
Розрізняють міжнародні договори:
• що підлягають ратифікації;
• що не підлягають ратифікації.
Ратифікація (затвердження) — акт міжнародного права, за допомогою якого держава, через свої компетентні органи, наділені повноваженнями укладати договори, виражає свою згоду взяти на себе зобов'язання в міжнародному плані на підставі відповідного договору.
Держава має право відмовитися від ратифікації договору, не підпадаючи під дію вимог, що випливають із міжнародних зобов'язань. Проте відмова ратифікувати конвенцію, особливо двосторонню, є скоріше винятком, ніж правилом.
В Україні лише Верховна Рада наділена правом давати згоду на ратифікацію міжнародних договорів України (ст. 85 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.
Міжнародні договори, що не потребують ратифікації, приєднання до яких або ухвалення яких провадиться від імені уряду України, публікуються в «Офіційному віснику України», газеті «Урядовий кур'єр».
