4. Правовий прецедент.

Правовий прецедент (судовий, адміністративний) – акт-документ,що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юридичної справи судами або адміністративним органом,якому надається загальнообов’язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому.

Ознаки:

1. є актом волевиявлення правозастосовного органу (судового чи адміністративного);

2. має нормативний характер;

3. виникає за наявності прогалин у нормативно-прововому регулюванні в процесі вирішення конкретної юридичної справи;

4. набуває обов’язкового значення через поширення своєї дії на аналогічні справи в майбутньому;

5. є письмовим актом;

6. має юридичну силу;

7. забезпечується державою.

Види прецедентів:

Адміністративний прецедент – рішення органу управління або посадової особи в конкретній адміністративній справі, обґрунтування якої стало правилом, яке застосовується при вирішенні аналогічних справ. В Україні – офіційно не визнаний.

Судовий прецедент – рішення з конкретної справи, яке завдяки обґрунтуванню стає правилом, обов’язковим для всіх судів при розгляді аналогічних справ.

Структура правового прецеденту:

• висновки, в яких викладена суть позиції судді; на них ґрунтується рішення або вирок;

• докози й висновки, які не є обов’язковими для правової позиції суду й мають чинність переконувального прецеденту, що не зобов’язує суддю безумовно.

Судовий прецедент є одним із провідних джерел права Великої Британії, США, Канади, Австралії та ін., а в Україні – офіційно не визнаний.

5. Правовий договір.

Нормативно-правовий договір – спільний акт-документ двох або більше сторін, що уставили нові норми права за взаємною згодою з метою врегулювання певних життєвих ситуацій, слугує підставою для видання правових актів, здійснення інших юридично значущих дій і забезпечується державою відповідно до закону.

Ознаки:

• має публічно-вольовий характер;

• має погоджувальний і добровільний характер;

• має особливий предмет договору;

• має особливу формальну процедуру прийняття і спеціальний парядок розгляду спорів і конфліктів;

• є письмовим актом-документом;

• підлягає офіційному опублікуванню;

• забезпечується державою.

Види нормативно-правових договорів:

1. Внутрішньодержавний – спрямований на врегулювання внутрішньодержавних відносин (договір про компетенцію і договір про взаємодію).

2. Міжнародний.

6. Міжнародний правовий акт.

Міжнародний правовий акт — угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними, наприклад, міжнародний договір про видачу злочинців (екстрадиція).

Як основне юридичне джерело сучасного міжнародного права міжнародний-правовий акт може мати різні форми і назви: договір, угода, пакт, конвенція, трактат, протокол, обмін нотами, заключний акт та ін. За структурою міжнародний-правовий акт переважно складається з преамбули, основних статей і прикінцевих положень.

Класифікувати міжнародні договори можна за різними підставами.

За рівнем, на якому вони укладаються:

-  міждержавні – проводиться від імені України;

-  міжурядові - здійснюються від імені уряду України;

— відомчі – відбувається від імені міністерства та інших центральних органів виконавчої влади України.

За кількістю сторін:

— двосторонні;

- багатосторонні.

За об'єктом регулювання:

—  політичні;

—  економічні;

—  з спеціальних питань.

Розрізняють міжнародні договори:

•  що підлягають ратифікації;

•  що не підлягають ратифікації.

Ратифікація (затвердження) — акт міжнародного права, за допомогою якого держава, через свої компетентні органи, наділені повноваженнями укладати договори, виражає свою згоду взяти на себе зобов'язання в міжнародному плані на підставі відповідного договору.

Держава має право відмовитися від ратифікації договору, не підпадаючи під дію вимог, що випливають із міжнародних зобов'язань. Проте відмова ратифікувати конвенцію, особливо двосторонню, є скоріше винятком, ніж правилом.

В Україні лише Верховна Рада наділена правом давати згоду на ратифікацію міжнародних договорів України (ст. 85 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

Міжнародні договори, що не потребують ратифікації, приєднання до яких або ухвалення яких провадиться від імені уряду України, публікуються в «Офіційному віснику України», газеті «Урядовий кур'єр».