19. Поняття інтелекту та його структури. Психометричні методи виміру інтелекту, їх діагностичне значення. Діагностика інтелекту в роботі шкільного психолога.

Інтелект (від лат. intellectus – розуміння, пізнання) — здібність до здійснення процесу пізнання і до ефективного вирішення проблем, зокрема при оволодінні новим колом життєвих задач.

Структура інтелекту по Ч.Спірмену — факторно–аналітична теорія „генерального чинника“, в якій інтелект розглядається як якась „розумова енергія“, рівень якої визначає успішність рішення тестових завдань будь-якого характеру. Відповідно до цієї теорії генеральний чинник інтелекту має найбільшу вагу при виконанні задач на абстрактні відносини, і якнайменший при виконанні сенсорних задач. Окрім генерального існують також і „групові“ чинники інтелекту, до яких можна віднести механічну, лінгвістичну, математичну компетентність, а також „спеціальні“ чинники, які роблять свій внесок лише в окремі інтелектуальні тести.

Прикладом може служити сучасна теоретична модель тесту Стенфорд-Біне.

Одним з провідних опонентів теорії генерального чинника Спірмена, що продовжив роботи Келлі, був Терстоун, що вніс значний внесок у розвиток техніки аналізу чинника, автор теорії мультифакторної теорії інтелекту.

Було виділено 7 первинних чинників: розуміння слів; побіжність мови; числовий чинник; просторовий чинник; асоціативна пам'ять; швидкість сприйняття; індуктивне мислення (вимірюється за допомогою завдань, що вимагають знаходження деякого правила їх рішення).

Теоретичні уявлення Гілфорда про інтелект, спираються на ті теорії, в яких інтелект розщеплюється на ряд незалежних здібностей. Кожен чинник інтелекту утворюється поєднанням одного з типів інтелектуальної операції (області, в якій вона відбувається) – зміст, і результату, який отриманий.

Айзенк був прихильником англійської психологічної школи, яка підкреслювала значення генерального чинника. Ця модель запозичує певні елементи моделі Гілфорда, яку Айзенк вважав недостатньо теоретично обумовленою. Схематично модель Айзенка виглядає теж у формі куба, кожна з площин якого представляє собою певну модальність інтелекту: інтелектуальні процеси (мислення, пам'ять, сприйняття); тестовий матеріал (вербальний, числовий, просторовий); якість (швидкість та сила інтелектуальних процесів).

20. Я-концепція як об’єкт психодіагностики. Методи діагностики самосвідомості особистості.

Суб’єктивна значущість параметрів „Я - концепції”. Одні й ті ж самі знання про себе у різних особистостей мають різну суб’єктивну значущість. Відповідно, використання в індивідуальній психодіагностиці універсальних параметрів „Я - концепції” може призводити до помилкових результатів. Один із шляхів підвищення достовірності діагностичних заключень – відбір найбільш універсальних параметрів „Я - концепції”. Інший – використання методів, що дозволяють виділити значущі параметри у даного суб’єкта (репертуарні решітки Дж.Келлі, метод семантичного диференціалу Ч.Осгуда).

Структура побудови „Я - концепції”. Психодіагностичні дані можуть інтерпретуватись лише в контексті теоретичних уявлень про побудову „Я - образу”.

Два рівні самопізнання:

• „Я – інша людина” (прості форми самоаналізу, які базуються на чуттєвій основі, потім інтеріорізуються у внутрішнє ставлення до себе);

• „Я - Я” (власне Я починає усвідомлюватись як цілісне утворення, як єдність зовнішнього та внутрішнього).

Самосвідомість – процес пізнання самого себе. Продуктом самопізнання і є уявлення про себе, що представляє собою „Я-образ”, або „Я-концепцію”. Розрізнення самосвідомості особистості на процес та продукт було введено У.Джеймсом у вигляді розрізнення „чистого Я” (яке пізнає) та „емпіричного Я” (яке пізнається). Уявлення про себе, будучи продуктом самосвідомості, одночасно є і моментом цього процесу.

Задача аналізу особистого процесу самопізнання є більш складною, ніж задача аналізу продуктів або результатів цього процесу. Психодіагностика самосвідомості традиційно спрямована на вияв продукту самосвідомості – уявлення про себе. При цьому допускається, що „Я – концепція” не просто продукт самосвідомості, але і важливий чинник детермінації поведінки людини. Це таке утворення, що визначає спрямованість її діяльності, поведінку в ситуаціях вибору, контакти з людьми.

Аналіз „Я - образу” дозволяє виділити 2 аспекти: знання про себе та самовідношення. Через пізнання себе і накопичення знань про себе складається „Я - концепція”. Цей тезис дозволяє вийти на методологічні проблеми психодіагностики самосвідомості. Коли людина говорить про себе, вона одночасно і оцінює себе.

Методики діагностики самооцінки:

• Дембо-Рубінштейн (для дітей у вигляді сходів, для дорослих – вертикальних ліній).

• Методика Лірі (Я-реальне та Я-ідеальне).

• Методика визначення самооцінки за допомогою ранжування (модифікація А.О.Реана).

• Методика Q-сортувння, для діагностики самооцінки даємо набір слів і пропонуємо вибрати ту кількість, яка характеризує особистість.

• Семантичний диференціал Осгуда (н/д: Впевненість 3 2 1 0 1 2 3 невпевненість.

21. Діагностика емоційної сфери особистості. Методи діагностики емоційної сфери школярів.

ЕМОЦЇЇ (від лат. emoveo - потрясаю, хвилюю), переживання людиною її відношення до оточуючого світу і самого себе. Э. Мають прояви у вигляді задоволення, радощів, страху і т.п. Э. служать одним з головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності і поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб.

Емоційна сфера проявляється в наступних структурних елементах:

1. Динамічні особливості почуттів та індивідуальні варіації. В їх основі лежать особливості темпераменту (якість, швидкість виникнення почуттів, сила та стійкість до певного виду переживань).

2. Емоційні риси характеру - це особистісні стереотипи емоційного реагування на типові життєві ситуації (чуйність, тривожність, агресивність, деспотичність).

3. Загальна емоційна спрямованість. Вважається, що емоції виступають в ролі оцінки цінностей і визначають найважливіші життєві прагнення.

Психічний стан – це психологічна характеристика особистості, що відображає її порівняно тривалі душевні переживання. Основними психічними станами особистості є стрес, фрустрація, агресія, депресія, тривожність.