1.2. Джерела патентного права

Право завжди повинне бути формалізованим, тобто вираженим у певній формі. Тому з формально-юридичної точки зору джерела права — це офіційно визнані форми, в яких здійснюється встановлення, зміна або скасування правових норм. Інакше кажучи, джерела права — це способи юридичного вираження права. Джерела патентного права — це юридичні акти органів державної влади, які містять правові норми, що регулюють відносини, пов'язані зі створенням і використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків. В Україні основною формою встановлення правових приписів щодо об'єктів права промислової власності є закони. [1, с.75]

Слід визнати дві основні взаємопов'язані причини, за якими країни приймають закони, спрямовані на охорону інтелектуальної власності. Одна з них — необхідність законним чином оформити моральні та економічні права авторів на результати їх діяльності, а інша — прагнення підтримувати у межах спланованої державної політики творчу активність людей, поширення і застосування її результатів, а також заохочення чесної торгівлі. Все це сприяє економічному і соціальному розвитку країни. [1, с.76]

Значення ефективно діючої системи охорони промислової власності на сьогодні загальновизнане. Це зумовлено вже тим, що охорона прав на об'єкти промислової власності існує як у високорозвинених промислових країнах, так і в країнах із перехідною економікою та таких, що розвиваються.

Одним із перших кроків на шляху створення національної законодавчої бази у сфері охорони об'єктів промислової власності стало затвердження у вересні 1992 р. Президентом України Тимчасового Положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій. Введення в дію Положення надало можливість уже у жовтні 1992 р. розпочати прийом та експертизу заявок на винаходи, а у грудні того ж року видати перші патенти на винаходи. У грудні 1993 р. у Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», який із липня 1994 р. набрав чинності, прийшовши на зміну Тимчасовому положенню. За процедурою регулювання відносин прийнятий закон у цілому гармонізований із моделями законів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) і основними принципами, на яких базуються міжнародні договори з питань інтелектуальної власності. Згідно з цим законом єдиною формою охорони винаходів і корисних моделей став патент. Це привело до принципових змін у правовому статусі охоронних документів і значно розширило перелік суб'єктів права інтелектуальної власності на зазначені об'єкти. [11, с.89]

На сьогодні в Україні діє більше десятка спеціальних законів із питань інтелектуальної власності. Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям, здійсненням та захистом права власності на винаходи (корисні моделі) в Україні, регулюються Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Основною особливістю Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» є поєднання у ньому норм, які регулюють майнові та немайнові відносини, що виникають у зв'язку зі створенням, правовою охороною і використанням винаходів і корисних моделей, службових винаходів і корисних моделей, секретних винаходів і корисних моделей. [11, с.95]

Таким чином, Закон здійснює комплексну правову охорону всіх категорій винаходів і корисних моделей.

Відносини, які виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні, регулюються Законом України «Про охорону прав на промислові зразки». Поряд із законами у всіх країнах діють підзаконні нормативноправові акти, розроблені урядовими органами (головним чином міністерствами — торгівлі, промисловості, економіки) і патентними відомствами: декрети, ордонанси, правила, інструкції, регламенти тощо.

Підзаконні акти більш докладно регламентують питання, що стосуються патентоздатності винаходів, що заявляються, порядку проходження заявки у патентному відомстві, видачі охоронних документів і низки інших моментів, що стосуються оформлення і правової охорони винаходів. Найважливішими актами, що видаються патентними відомствами, є патентні правила, за допомогою яких докладно регламентується діяльність патентного відомства, що стосується процесу одержання прав на винаходи. У США, Англії, Канаді патентні правила є основним актом, що містить докладну регламентацію порядку застосування патентного закону. Велике значення мають керівництва, інструкції з експертизи заявок, що регламентують порядок її здійснення. Ці акти формально призначаються для керівництва діяльністю експертів, однак, оскільки в них розглядаються такі питання, як патентоздатність винаходу, вимоги до патентних заявок, вони безсумнівно становлять інтерес і для заявників. Підзаконні акти охоплюють широке коло патентно-правових питань і мають велике практичне значення при оформленні патентних прав. З їхньою допомогою виконавчі органи держав через патентні відомства здійснюють патентну політику, що зумовлюється економічним і технічним розвитком країни. [2, с.289]

В Україні існує понад 80 підзаконних актів, затверджених постановами Кабінету Міністрів або наказами відповідних центральних органів виконавчої влади, зокрема Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, до системи якого входить Державний департамент інтелектуальної власності і, відповідно, Український інститут промислової власності (Укрпатент).

Помітне місце у патентному законодавстві багатьох країн (особливо з англосаксонською системою права) посідає судова практика. Пояснюється це тим, що патентне законодавство більшості країн характеризується наявністю численних прогалин, неясністю формулювань, достатньою кількістю таких невизначених висловів, як «публічний порядок», «неочевидність», «середній фахівець» й інших, що надає судам широкі правотворчі можливості. Слід зазначити, що в Україні судова практика із патентних спорів поступово накопичується, що сприятиме вдосконаленню правового регулювання відносин у сфері патентного права. Розглядаючи джерела патентного права в Україні, особливу увагу слід приділити міжнародним угодам, учасницею яких є або в найближчому майбутньому буде Україна. При цьому слід підкреслити, що Україна є учасницею найважливіших міжнародних угод і договорів у сфері охорони промислової власності, у тому числі Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) (1967), Паризької конвенції з охорони промислової власності (1883), Договору про патентну кооперацію, відомого за абревіатурою РСТ (1970), Будапештського договору про міжнародне визнання депонування штамів мікроорганізмів з метою патентної процедури (1977), Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків тощо. Здійснюються заходи з імплементації Тимчасової угоди про торгівлю і питань, пов'язаних із торгівлею, між Україною і Європейським Союзом у частині взаємного забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, а також відповідних положень Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) і Угоди, щовходить до неї, про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС). Сформована у світі система міжнародних угод у сфері охорони інтелектуальної власності поєднується у рамках Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), Женевське Міжнародне бюро (секретаріат) якої виконує адміністративні функції більшості міжнародних угод. [10, с.332]

У межах ВОІВ функціонують чотири програмних, чотири класифікаційних і п'ять реєстраційних угод. Програмними угодами передбачається підготовка програм із розвитку міжнародного співробітництва у сфері охорони промислової власності. Такі програми здійснюються за рахунок внесків держав-учасників. Відповідно до класифікаційних угод розробляються, застосовуються та удосконалюються Міжнародні системи класифікації об'єктів промислової власності, зокрема для винаходів і корисних моделей — у межах Страсбурзької угоди про Міжнародну патентну класифікацію. [10, с.335]

Особливе місце за обсягом робіт і фінансами посідають реєстраційні угоди. Такі угоди передбачають більш-менш уніфіковані системи міжнародної реєстрації прав промислової власності. При цьому Міжнародне бюро ВОІВ виконує роботу, близьку до роботи звичайного патентного відомства. Усі реєстраційні угоди фінансуються за рахунок зборів, що сплачуються приватними особами, а не державами. Для винаходів і корисних моделей такою угодою є Договір про патентну кооперацію (РСТ). [10, с.336]

Паризька конвенція з охорони промислової власності є основною міжнародною угодою, що містить загальні принципи охорони прав на об'єкти промислової власності. Вона була підписана 11 державами на дипломатичній конференції в Парижі у 1883 р. У межах цієї угоди здійснюються найбільш вагомі проекти ВОІВ щодо надання допомоги державам у становленні патентної системи, гармонізації національних законодавств. Одне з найважливіших положень Паризької конвенції — принцип «національного режиму», згідно з яким кожна держава-учасни-ця зобов'язана надавати громадянам інших держав-учасниць такі самі права з охорони прав на об'єкти промислової власності, які вона надає або коли-небудь буде надавати своїм громадянам. Другим найважливішим положенням є принцип конвенційного пріоритету (ст. 4). Він передбачає, що будь-який заявник, що подав правильно оформлену заявку на патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок в одній країні, може протягом визначеного терміну зажадати охорону в усіх державах-учасницях зі збереженням пріоритету першої заявки. [9, с.511]

Договір про патентну кооперацію (РСТ) був підписаний у 1970 р. і набрав сили в 1978 р. Договір передбачає подачу міжнародних заявок на винаходи, а також міжнародне співробітництво (кооперацію) у сфері патентного пошуку. РСТ забезпечує можливість подачі міжнародної (патентної) заявки, що має у кожній країні — учасниці Договору, визначеної заявником, таку ж дію, що і звичайна національна патентна заявка, яка безпосередньо подана до патентного відомства зазначеної країни. Слід зазначити, що РСТ не передбачає видачі ніякого міжнародного патенту. Договір не торкається прав держав-учасниць щодо видачі або відмовлення у видачі патенту на винахід.

Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для патентної процедури був підписаний у 1977 р. Основне положення Договору полягає в тому, що державиучасниці, які передбачають депонування мікроорганізмів для патентної процедури (тобто коли депонування на дату подачі заявки на винахід, що включає мікробіологічний об'єкт, вважається необхідним для задоволення вимоги розкриття винаходу), зобов'язуються визнавати депонування у будь-якому міжнародному органі із депонування.

Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків. Основною метою міжнародного депонування промислових зразків є забезпечення охорони промислових зразків у державах — учасницях Гаазької угоди з виконанням мінімальних формальностей і мінімальними витратами шляхом подання лише однієї заявки до Міжнародного бюро ВОІВ. [9, с.581]