1. Коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2. Коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3. Коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол …” (ст. 106)

“Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад один рік. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляд позбавлення волі і на строк не більше одного року…” (ст. 155)

“Прокурор дає санкцію на арешт підозрюваного або обвинуваченого при наявності підстав, передбачених законом…” (ст. 157)

Кримінальний Кодекс України (ст. 173) “Завідомо незаконний арешт, затримання або привід”:

“Завідомо незаконний арешт…

Завідомо незаконне затримання або привід…”

Кримінальний Кодекс України (ст. 176) “Винесення суддями завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови”:

“Винесення суддями з корисливих мотивів або іншої особистої заінтересованості завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали, або постанови…”

Кримінальний Кодекс України (ст. 165) “Зловживання владою”:

“Зловживання владою або службовим станом, тобто умисне, з корисливих мотивів або іншої особистої заінтересованості, використання службовою особою свого службового стану всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам, або охороняємим законом правам та інтересам окремих громадян…”

Кримінальний Кодекс України (ст. 166) “Перевищення влади або службових повноважень”:

“Перевищення влади або службових повноважень, тобто вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їм законом прав і повноважень, якщо воно завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян…”

Юридичні ознаки права на свободу та особисту недоторканість

Суб’єктом права на свободу та особисту недоторканність є людина.

Практика застосування права не бути позбавленим свободи містить наступні ознаки змісту правовідносин між особою та державою:

• обов'язок держави криміналізувати посягання на свободу та особисту недоторканність;

• обов'язок держави не обмежувати право на свободу та особисту недоторканність;

• обов'язок держави встановити ефективні правові заходи по запобіганню незаконного обмеженню свободи чи позбавленню волі;

• обов'язок держави встановити ефективну процедуру по розгляду скарг на незаконний арешт чи неззаконне позбавлення волі;

• обов'язок держави надати кожному затриманому чи арештованому можливість захищати свої права і свободи любими засобами, не забороненими законом ;

• обов'язок держави встановити ефективну процедуру по відшкодуванню в повному об' ємі моральної, фізичної чи майнової шкоди яка заподіяна особі незаконним арештом чи незаконним позбавленням волі;

• заборона примушувати особу давати свідчення проти самого себе та проти близьких родичів для його викриття;

Питання 2

Відповідно до Конституції України державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Саме на судову гілку влади покладається реалізація важливої частини державних повноважень – забезпечення правосуддя та дотримання законності, захист конституційних прав і свобод громадян.

Громадяни України дедалі частіше використовують своє конституційне право на судовий захист, передбачене ст.55 Конституції України і оскаржують у суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Суди загальної юрисдикції, керуючись Законом України "Про судоустрій " від 5 червня 1981 р. та "Про статус суддів"'від 15 грудня 1992 р., у 1999 р. продовжували здійснювати свою діяльність у вкрай скрутних умовах за відсутності фактично будь-якого реформування судової гілки влади. Було виконано значний обсяг роботи щодо судового захисту прав і свобод громадян: судами першої інстанції у 1999р. завершено провадження 897,7 тис. цивільних справ, що на 3,8% більше, ніж у 1998 р.; з них– із постанов-ленням рішень – 772,6 тис. Задоволене 735,5 тис. позовів (заяв, скарг), або 95,2% справ, розглянутих судами по суті. Загалом судами загальної юрисдикції у 1999р. розглянуто і закінчено провадженням 220,9 тис. кримінальних справ, що на 5,3% менше, ніж у 1998 р., з них вирішено з постанов-ленням вироку 178,5 тис., за якими засуджено 227,2 тис. осіб та застосовано примусові заходи медичного характеру стосовно 1,3 тис. осіб.

З розглянутих цивільних справ ЗО% стосувалися захисту сімейних прав, 29% – порушення конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю. Суми невиплачених заробітків, пред'явлених громадянами до судового стягнення, становили майже 372 млн. грн., з яких судами присуджено до стягнення 311 млн. грн. Розглянуто також 979 справ за позовами про захист честі і гідності, з яких судами задоволене позовів на 2,9 млн. грн.

Громадяни більше стали звертатися до суду за захистом своїх прав, пов'язаних із відшкодуванням шкоди, заподіяної їх здоров'ю, чи зі смертю. Таких справ було розглянуто 8627 – на третину більше, ніж у 1998 р.

Значна робота була проведена судами щодо захисту прав громадян, пов'язаних із адміністративними правопорушеннями. У 1999р. районними судами розглянуто з ухваленням постанов 393,9 тис. таких справ – майже на рівні 1998 р. Серед них переважають справи про дрібне хуліганство, які, як правило, пов'язані з порушенням честі, гідності, недоторканності та безпеки громадян. По таких справах ухвалено постанови щодо 155,2 тис. осіб, що становить 39,3% їх загальної кількості. Розглянуто справи стосовно 52,2 тис. осіб щодо злісної непокори законному розпорядженню або за невиконання вимоги працівника міліції чи за його образу. На ЗО,5% зросла кількість розглянутих справ за незаконне вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту у невеликих розмірах; в два рази – за порушення порядку зайняття підприємницькою діяльністю, за якими визнано винуватими 2433 особи, майже в п'ять разів – за адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням прав, передбачених ст.50 Конституції України на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Розглянуто також 24,6 тис. справ про адміністративні правопорушення у сфері торгівлі. З винних стягнено 7,4 млн. грн. штрафних санкцій, а також майже 1 млн. грн. матеріальних збитків, заподіяних унаслідок правопорушень.

На думку Уповноваженого з прав людини, це свідчить, що попри всі труднощі судовий захист прав і свобод людини поступово набирає того значення, яке визначено щодо нього Конституцією України.

Водночас у численних зверненнях громадян до Уповноваженого з прав людини порушується багато проблеми, пов'язаних з забезпеченням цього конституційного права. Аналіз цих звернень показує, що такі скарги небезпідставні. Їх причини криються в організації роботи судів.

Найбільше потерпають громадяни від брутальної судової тяганини, яка стала характерною в роботі багатьох судів. Так, минулого року понад встановлені законом строки судами розглянуто 29,6% (52,7 тис.) кримінальних і 15,6% (140 тис.) цивільних справ від загальної кількості розглянутих. Громадяни інколи роками домагаються відновлення своїх порушених прав, особливо у цивільних справах.

У грудні 1999 р. до Уповноваженого з прав людини надійшла заява про тяганину при розгляді Кіровоградським обласним судом кримінальної справи про звинувачення громадян О.Шиляви та С.Кудрі за ч.З ст.142 КК України (розбій із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, або вчинений з проникненням в житло чи особливо небезпечним рецидивістом), пп. "а", "ж", "і" ст.93 КК України (умисне убивство за обтяжуючих обставин). При перевірці факти підтвердилися. Ця кримінальна справа була одержана судом 23 грудня 1998 р. Протягом 1999 р. вона розглядалася на судовому засіданні лише два дні – 10 лютого та 26 квітня, дев'ять разів слухання з різних причин відкладалося, з оголошенням перерви, в тому числі в листопаді і грудні, в зв'язку з тим, що приміщення суду не опалювалося. Лише після того як скарга була взята під контроль Уповноваженим, справу знов було призначено до слухання 19 січня 2000р.

Більше півтора року розглядалася в суді Городищанського району Черкаської області кримінальна справа про обвинувачення гр. Р.Лисенка за ч.2 ст.215 КК України (порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту, що спричинили смерть потерпілого або заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень). Справа надійшла до суду 6 липня 1998 р., безліч разів відкладалося слухання, в тому числі з формальних обставин, і лише після того, як це питання було взято у жовтні 1999р. на контроль Уповноваженим з прав людини, ЗО листопада – призначена до розгляду.

Майже два роки розглядалася в Ужгородському міському суді кримінальна справа щодо обвинувачення гр-н М.Гусака, Ю.Блонського та О.Гонти за ч.2 ст.168 (зловживання владою або службовим становищем) та за ч.2 ст.172 (посадовий підлог) Кримінального кодексу України. Лише після того як Уповноважений з прав людини за скаргою родичів М.Гусака взяла цю справу під контроль, у жовтні 1999р. справу було розглянуто.

Про неуважне ставлення судів до потерпілих, порушення їх прав, судову тяганину свідчить чимало фактів. Так, до Уповноваженого з прав людини у грудні 1999р. звернувся голова Чернівецького об'єднання з захисту прав громадян, потерпілих від довірчих товариств про те, що у грудні 1996 р. до Ленінського районного суду м. Чернівців звернулась група громадян із позовом до довірчого товариства "Ксен-траст-Буковина" про відшкодування збитків. Через два роки ця справа з м. Чернівців була направлена для розгляду в Печорський районний суд м. Києва(оскільки відповідачі знаходяться в м. Києві). Протягом 1999 р. представники потерпілих з м. Чернівців шість разів приїздили до Печорського районного суду м. Києва, але справа по суті не розглядалась, а потерпілі щоразу витрачали значні кошти. Аби нарешті покласти край тяганині, потерпілі звернулися до Верховного Суду України з проханням повернути справу для розгляду у м. Чернівці, щоб обвинувачувана сторона їздила на судові засідання, а не вони – до Києва, але в задоволенні їх клопотання про зміну підсудності було відмовлено. За станом на 1 січня 2000 р. справу ще не було розглянуто.

Деякі судді неуважно ставляться до скарг і заяв громадян щодо суті пред'явленого звинувачення, питань, порушених у позовних заявах, не дають належної оцінки доказам обвинувачуваних, потерпілих сторін у цивільному процесі, що має наслідком прийняття необ'єктивних рішень, чим грубо порушуються права громадян. Через такі помилки у 1999р. у касаційному та наглядовому порядку було скасовано 5895 і змінено 4715 вироків по кримінальних справах. Якість розгляду цивільних справ погіршилася. Скасовано в касаційному і наглядовому порядку та змінено 21 068 рішень. Крім того, скасовано 970 касаційних ухвал судових колегій у цивільних справах обласних судів і 142 постанови президій обласних судів.

Такі ж порушення конституційних прав громадян трапляються при здійсненні судового захисту, що випливають з адміністративних правовідносин.

За інформацією Вищої ради юстиції України, у діяльності судів спостерігається негативна тенденція до зростання неякісного розгляду справ, що дає підстави стверджувати, що правовий нігілізм проник і в суддівський корпус. Розглядаючи справи, судді часто ігнорують вимоги закону. Окремі цивільні справи розглядаються роками. Але не кожний випадок порушення суддями професійних обов'язків отримує належну оцінку кваліфікаційних комісій і розглядається як порушення присяги. Крім того, на якості судового захисту прав громадян вкрай негативно відбивається низька професійна підготовка багатьох суддів. Економічні реформи зумовлюють появу нових правовідносин, особливо у фінансовій, банківській, податковій сферах суспільного життя, але не всі судді мають достатні знання для належного вирішення спорів з таких правовідносин.

Відповідно до ст.30 та 38 Закону України "Про Вищу раду юстиції" Уповноважений з прав людини є суб'єктом подання до Вищої ради юстиції з питань відкриття дисциплінарного провадження про звільнення суддів. За період з 1998–1999рр. Уповноважений з прав людини неодноразово скористалася цим правом. Проте Уповноважений вважає, що механізм такої співпраці має бути доопрацьовано.

Аналіз листів, скарг та заяв, що надходять на адресу Уповноваженого, дає підстави стверджувати, що реалізація конституційного положення про судовий захист прав і свобод громадян подекуди зводиться нанівець через помилки та порушення законності, які допускають у своїй діяльності органи, що здійснюють попереднє слідство та дізнання.

Так, у 1999р. суди через неповноту слідства, грубі порушення вимог кримінального та кримінально-процесуального законодавства, які неможливо усунути під час судового розгляду справ, запобігаючи безпідставному притягненню громадян до кримінальної відповідальності, повернули 25,7 тис. кримінальних справ (кожну десяту з розглянутих) для проведення додаткового розслідування. Значна частина цих справ після з'ясування усіх обставин закривається органами попереднього слідства за відсутністю доказів. Уповноважений вважає, що у такий спосіб нерідко приховуються факти безпідставного притягнення громадян до кримінальної відповідальності та допущені органами попереднього слідства порушення законності.

Проте все більше суддів починають проявляти максимальну об'єктивність та неупередженість під час винесення вироків. Так, у 1998–1999 рр.звільнено від кримінальної відповідальності за рєабілітуючими підставами 490 осіб, виправдано 472 особи, тобто у судовому порядку визнано незаконним притягнення до кримінальної відповідальності 962 осіб.

Викликає занепокоєння те, що в багатьох випадках обвинувачення Грунтується лише на зізнаннях самих обвинувачуваних, які вони давали, як правило, на початковій стадії розслідування. Пізніше вони відмовляються від своїх свідчень, посилаючись на те, що такі зізнання дали під впливом шантажу, залякування, фізичного насильства та інших недозволе-них методів слідства.

Як зазначив на 4-му з'їзді суддів України 15 грудня 1999р. Голова Верховного Суду України В. Ф. Бойко, у роботі державних правоохоронних органів трапляється чимало недопустимих хиб: від фальсифікації протоколу допиту особи, що взагалі не допитувалась, відтворення обстановки події злочину незрячим підозрюваним до заподіяння тілесних ушкоджень невинуватому громадянину.

Так, у судовому засіданні в процесі слухання справи по обвинуваченню гр. Н. за ст.102 КК (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження)Ново-заводським районним судом м. Чернігова під час допиту свідка Д. було встановлено, що при провадженні попереднього слідства слідчий не викликав свідка для дачі пояснень, а допитав його по телефону, після чого протокол допиту був доставлений йому додому кур'єром для ознайомлення.

На жаль, окремі судді, виявляючи безпринципність, переконавшись у відсутності доказів щодо скоєння підслідним злочину, замість того щоб захистити порушені права громадянина і винести виправдувальний вирок, направляють справи на додаткове розслідування.

Уповноважений з прав людини зазначає, що деякі судді, виходячи зі спільних корпоративних інтересів з правоохоронними органами, нехтують тим, що законний і обґрунтований виправдувальний вирок є важливим засобом запобігання засудженню невинуватих, захищає права, свободи і законні інтереси людини і громадянина.

У 1999р. суди задовольнили 1419 скарг громадян на незаконні дії слідчих органів, або 39,6% тих, що надійшли, постановили 7908 окремих ухвал, у тому числі 3346 – про порушення законності при провадженні дізнання та попереднього слідства. Третину ухвал постановлено у зв 'язку з грубими порушеннями процесуальних строків слідства та тримання під вартою. Кожна десята ухвала пов 'язана з порушенням права громадян на захист, закріпленого в ст.59 Конституції України.

Уповноважений вважає, що зростання порушень прав громадян під час судового розгляду справ засвідчує також про необхідність якомога швидшого проведення реформи судової гілки влади. Реформування не повинне бути формальним, воно має реально забезпечити кардинальні зміни на краще у справі захисту прав громадян. На цьому наголошував Президент України Л.Д. Кучма у своєму виступі на 4-му з'їзді суддів України, зазначивши, що "це мають бути не зовнішні новації, не косметичний ремонт, а перетворення суду на важливий і авторитетний орган державної влади, найголовніший пріоритет для якого – захист прав та свобод людини і громадянина ". Тим самим Президент України ще раз підкреслив нагальну необхідність послідовного втілення у життя нашої держави загальноєвропейських цінностей, де пріоритетом усіх правовідносин є права і свободи людини і громадянина.

Уповноважений з прав людини, яка брала участь у роботі цього форуму суддів, у своєму виступі наголосила, що "незалежний, сильний суд є не лише основним гарантом поділу влади, а й головним чинником захисту прав і свобод людини ". Уповноваженим було поставлено низку проблемних питань щодо судового захисту прав і свобод громадян, кардинального поліпшення цієї роботи та взаємодії суддівського корпусу з Уповноваженим з прав людини. Зокрема, було зазначено, що 28 червня 2001р. закінчується термін дії "Перехідних положень" Конституції України, а тому вирішення питання про взяття під варту якнайшвидше має бути передане судовим органам шляхом внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України. Уповноважений наголосила, що "суди і Уповноважений з прав людини відповідно до ст.55 Конституції України складають той механізм, якого так потребує наше громадянське суспільство - судового і позасудового захисту прав і свобод людини і громадянина".

Уст.29 Конституції України проголошується, що кожній людині гарантується свобода та особиста недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, які визначені законом. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Ця правова норма має реально захищати людину від незаконного позбавлення волі і вже починає втілюватися в життя. У 1999р. обвинувачуваними, стосовно яких прокурори обрали запобіжний захід – тримання під вартою, та їх адвокатами оскаржено до суду 2623 таких рішення. З них судами задоволене 938 скарг, або кожна третя. Крім того, із залу суду під час судового розгляду кримінальних справ звільнено з-під варти 9294 особи як такі, що скоїли не умисні або не тяжкі злочини і їх не доцільно було ізолювати від суспільства.

Принцип презумпції невинуватості. Цей принцип є основоположним принципом кримінально-процесуального права кожної цивілізованої держави. Основні його положення закріплені у ст. 11 Загальної декларації прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Конституційний принцип презумпції невинуватості, закріплений у ст.62 Конституції України, визначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ця норма закріплена в ч.2 ст.15 Кримінально-процесуального кодексу України.

Уповноважений з прав людини вважає, що принцип презумпції невинуватості – один з важливих демократичних принципів кримінального процесу, який забезпечує охорону прав людини і громадянина, виключає необгрунтоване й незаконне обвинувачення і засудження. Винуватість може бути доведена лише передбаченими Кримінально-процесуальним кодексом засобами і лише за наявності достатніх, об'єктивних та неупереджених доказів, які мають безпосереднє відношення до кримінальної справи. До остаточного вирішення кримінальної справи та визнання особи винуватою у вчиненні злочину за обвинувальним вироком суду з обвинувачуваним не можна поводитися як з винуватим, а також публічно, в засобах масової інформації чи офіційних документах стверджувати, що він є злочинцем.

На необхідності суворого додержання принципу невинуватості неодноразово зверталася увага вищими судовими інстанціями. зокрема, у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя " від 1 листопада 1996р.привертається увага суддів до того, що "при розгляді кримінальних справ має суворо додержуватись закріплений у частині першій ст. 62 Конституції принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинувачуваного (підсудного) доведення своєї невинуватості. Звернути увагу суддів на те, що згідно з частиною третьою зазначеної статті усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь останньої. "

Важливо, що принцип презумпції невинуватості визначає правовий статус обвинувачуваного не лише у кримінальному процесі, а й у суспільних відносинах. зокрема, до набрання вироком законної сили за обвинувачуваним, який перебуває під вартою, зберігається право на участь у виборах, право користування житлом, його не можна звільнити з роботи або відрахувати з навчального закладу.

Питання 3

Проголосивши у статті 1 Основного Закону нашу державу суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, Україна фактично взяла на себе обов’язок реально гарантувати основні ідеї соціально-правової держави. Соціально-правова держава – це реальне втілення ідей і принципів конституціоналізму. Її метою є досягнення загального блага, утвердження соціальної справедливості. Становлення соціально-правової держави в Україні має супроводжуватися загальною гуманізацією суспільних відносин, що зумовлює актуалізацію класичної соціально-політичної і правової тріади “людина – держава – суспільство”.

Соціальні права, як і програмні та керівні принципи Конституції, вимагають їх урахування в державній практиці. Основний Закон не дає визначення поняття соціальної держави. Він залишає за законодавчою та виконавчою владою право наповнити поняття соціальної держави конкретним змістом. Основними ідеями соціальної держави є: умови життя, які не принижують людської гідності; соціальна рівність; надання соціальної допомоги тим, хто її потребує.

Світова практика конституціоналізму свідчить, що переважна більшість країн, проголошуючи себе демократичними, соціальними, правовими державами, декларують насамперед прихильність загальнолюдському, гуманітарному виміру у здійсненні влади, забезпеченню прав і свобод людини і громадянина. Це особливо підкреслюється у період проголошення і утворення незалежності, закріплюється у прийнятих конституціях. У цьому аспекті Україна не є винятком. У статті 3 її Основного Закону закріплено положення, згідно з якими людина, її життя і здоров’я, честь і гідність недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. За конституційними приписами права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності нашої держави.

В системному зв’язку з правами і свободами державні гарантії виступають важливими чинниками утвердження людської гідності. Вони покликані сприяти реалізації конкретних прав і свобод, забезпеченню їх правового захисту. Саме цим здебільшого визначається призначення соціальної держави, котра, як вважає німецький фахівець з конституційного права Х.Ф. Цахер, має бути не просто уособленням влади, а інститутом, що існує для людей, сповідує соціальні цілі, несе відповідальність за функціонування суспільства, створює умови для забезпечення кожному існування, гідного людини.

За таких обставин дотримання прав і свобод людини як один з конституційних принципів юридично пов’язує і позитивно обмежує дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, вимагає від них створювати умови для їх реалізації, утримуватися від рішень та дій, що можуть порушувати права і свободи чи звужувати їх зміст або обсяг. В економічному аспекті діяльність соціальної держави щодо людини базується на соціально орієнтованій економіці, функціонуванні надійної системи соціального захисту, а також пов’язується з наявністю дійових механізмів узгодження інтересів різних соціальних груп.

Знаковим є те, що демократичні держави не лише декларують права і свобод, але й встановлюють на конституційному та законодавчому рівнях правові механізми їх захисту, без яких конкретні права і свободи, зокрема соціальні, можуть залишатися лише гаслами. Одним з таких механізмів є судовий захист. А його різновидом – конституційне правосуддя. Захист прав і свобод людини і громадянина в судовому порядку – одна з найважливіших рис правової системи демократичної держави і стрижнева тенденція її розвитку. Особливість судового механізму полягає втому, що він є всеосяжним. Скажімо, частиною другою статті 124 Конституції України визначено, які юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі.

Визнаючи права і свободи людини невідчужуваними та непорушними, Основний Закон України гарантує недоторканість конституційних прав і свобод, проголошує, що вони не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (статті 21, 22).

Конституційний припис щодо неможливості скасування чи обмеження прав і свобод випливає із загальних засад, за якими людина в правовій державі визначається найвищою соціальною цінністю. Ним також встановлюється конституційна гарантія існування в Україні переліку прав і свобод людини, закріпленого в положеннях Основного Закону держави, узгоджених з нормами міжнародного права.

Захист прав і свобод людини – один із чинників їх утвердження і забезпечення. За приписами статті 55 Основного Закону нашої держави він здійснюється національними засобами правового захисту, а також відповідними міжнародними судовими установами та органами міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

До національних засобів правового захисту прав і свобод людини і громадянина належить, зокрема, судовий захист. Юрисдикція судів, як уже зазначалося, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Більшість спірних питань, пов’язаних із захистом прав і свобод людини і громадянина, вирішуються судами загальної юрисдикції. Що стосується Конституційного Суду України, то він покликаний захистити їх від можливих форм нормативного порушення, які можуть мати місце через недосконалість положень чинник законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Йдеться про нормативні акти, ухвалені як до, так і після набуття чинності Конституції України.

Характерною рисою конституційної юрисдикції в Україні, одним із головних її завдань ми вважаємо захист прав і свобод людини. Це зумовлюється положеннями Конституції України про те, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Такий обов’язок покладається і на Конституційний Суд України як на одну із складових механізму державної влади, єдиний і незалежний орган конституційної юрисдикції в Україні. До того ж права і свободи людини і громадянина є основою конституціоналізму, неодмінними засадами нового конституційного ладу, а їх захист – визначальним чинником приведення в дію правового механізму стримувань і противаг у здійсненні державної влади в Україні. З огляду на ці засадничі фактори Конституційний Суд України при вирішенні питань про конституційність законів, інших правових актів, їх окремих положень, наданні офіційного тлумачення Конституції і законів України зосереджує увагу насамперед на аспектах, які прямо чи опосередковано пов’язані із забезпеченням прав і свобод людини і громадянина або можуть їх обмежити.

Право на життя на відміну від інших прав є визначальним. Це право гарантує недоторканість фізичного існування людини, оскільки життя розглядається як єдине і неподільне благо, яке не підлягає обмежувальній оцінці і не допускає розпорядження ним ззовні. Німецький правознавець Д. Лоренц вважає, що охорона життя людини не має абсолютного пріоритету, оскільки необхідною є продумана підпорядкованість усіх правових благ і законних інтересів, що її стосуються.

Практика діяльності органів конституційної юрисдикції свідчить, що їх роль є найбільш важливою у разі, якщо законодавством держави передбачено право громадянина на безпосереднє звернення до них за захистом своїх суб’єктивних конституційних прав.

В Україні подання до Конституційного Суду таких скарг громадянами законодавством не передбачено. Проте це не означає, що Конституційний Суд України не має можливості захищати права і свободи людини та громадянина. По-перше, перевірка Судом законів, інших правових актів на їх відповідність Конституції України здійснюється серед іншого в контексті додержання положенням цих актів прав і свобод людини і громадянина. Такий підхід випливає з приписів статті 3 Конституції України та із присяги суддів Конституційного Суду України (стаття 17 Закону України “Про Конституційний Суд України”). По-друге, захист прав і свобод людини і громадянина, юридичної особи здійснюється через процедуру офіційного тлумачення Конституції та законів України за зверненнями фізичних та юридичних осіб.