2. Поняття трудової дисципліни і методи її забезпечення.

Трудова дисципліна як правнича категорія розглядається в аспектах, тісно пов'язаних між собою.

Як принцип трудового права дисципліна праці передбачає:

обов'язок працівника дотримуватися трудової дисципліни;

право роботодавця вимагати від працівника виконання обов'язків, установлених чинним законодавством про працю, трудовим договором.

Як елемент трудових правовідносин трудова дисципліна проявляється:

у встановленні обов'язку працівника згідно з трудовими правовідносинами підпорядковуватися дисципліні праці в організації, правилам внутрішнього трудового розпорядку;

в індивідуалізації (персоніфікації) трудових обов'язків у зв'язку з укладеним трудовим договором.

Як фактична поведінка працівників:

рівень дотримання працівниками організації внутрішнього трудового розпорядку в організації, дисципліни праці.

Як інститут трудового права — система правових норм, які:

регулюють внутрішній трудовий розпорядок в організації(ст. 142 КЗпП) та встановлюють трудові обов'язки працівників(ст. 139 КЗпП) і роботодавця (ст. 141 КЗпП);

оцінюють поведінку працівника у процесі праці: встановлюють види заохочення за успіхи в роботі та відповідальність за невиконаня трудових обов'язків.

^ Трудова дисципліна — система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.

^ Технологічна дисципліна праці — дотримання у процесі трудової діяльності встановлених законодавством технічних правил.

Виробнича дисципліна — дотримання трудової дисципліни, а також технологічної дисципліни, забезпечення ритмічної роботи організації, порядку на виробництві.

^ Методи забезпечення трудової дисципліни — способи забезпечення виконання працівниками та роботодавцем своїх обов'язків, передбачені трудовим законодавством.

Трудова дисципліна забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці і застосуванням, у необхідних випадках, заходів дисциплінарного і громадського впливу.

^ Метод переконання — спосіб виховного впливу на працівників. У сучасних умовах набувають значення економічні й організаційні умови праці, регламентування взаємних прав та обов'язків сторін трудових правовідносин і матеріальне стимулювання сумлінної праці.

^ Метод заохочення — моральне та матеріальне заохочення за сумлінну працю, надання переваг і пільг працівникам, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов'язки.

^ Метод примусу — застосування до порушників трудової дисципліни, у необхідних випадках, заходів дисциплінарного і громадського впливу та матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну шкоду, заподіяну роботодавцеві внаслідок невиконання покладених на них трудових обов'язків

3. Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно до ст. 142 КЗпП трудовий розпорядок в організації визначається правилами внутрішнього розпорядку.

^ Внутрішній трудовий розпорядок — це правопорядок у сфері праці, що діє в певній організації.

Норми внутрішнього трудового розпорядку регулюють суспільні відносини з приводу організації колективної праці між роботодавцем і трудовим колективом (його органами), між роботодавцем та виборними органами профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації.

Трудовий розпорядок охоплює систему нормативних актів, які регулюють порядок здійснення трудової діяльності.

Нормативно-правові акти, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, поділяються на дві групи:

загальні (КЗпП України, закони України, укази Президента України, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку та ін.);

спеціальні, які враховують специфіку окремих галузей господарювання, а також особливості праці окремих категорій працівників (галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку, статути про дисципліну; положення про дисципліну окремих категорій працівників тощо).

Основними правовими формами регулювання спільної праці конкретної організації є правила внутрішнього трудового розпорядку, які поділяються на три види.

^ Типові правила внутрішнього трудового (надалі — Типові правила) розпорядку — це нормативний акт загальної дії, в якому сформульовано основні положення, що визначають внутрішній трудовий розпорядок. Типові правила використовуються в частині, що не суперечить Конституції України та чинному трудовому законодавству.

Галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку враховують специфіку галузі щодо режиму праці та відпочинку, обов'язків працівників. Вони затверджуються міністерствами і відомствами за погодженням з відповідними профспілковими органами.

Внутрішній трудовий розпорядок на конкретному підприємстві, в установі, організації визначається локальними (місцевими) правилами внутрішнього трудового розпорядку (надалі — Правила), які затверджуються трудовими колективами за поданням роботодавця або виборного органу профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації на основі Типових правил.

Правила мають на меті врегулювати внутрішній трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях, без чого неможливо раціонально використовувати робочий час, підвищувати продуктивність праці.

Правила внутрішнього трудового розпорядку організації — локальний нормативний акт організації, що регламентує відповідно до чинного КЗпП порядок прийняття та звільнення працівників, основні права, обов'язки й відповідальність сторін трудового договору, режим роботи, час відпочинку, застосовувані до працівників заходи заохочення і стягнення, а також інші питання регулювання трудових відносин в організації.

Правила внутрішнього розпорядку організації затверджуються трудовим колективом за поданням роботодавця та виборного профспілкового органу. У Правилах конкретизується порядок прийняття на роботу й звільнення з роботи, основні обов'язки працівників та роботодавця, встановлюється режим робочого часу й часу відпочинку, визначаються види заохочень за успіхи в роботі, порядок їх застосування, порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Не можуть суперечити чинному трудовому законодавству: правила прийняття й звільнення з роботи, заходи стягнення за порушення трудової дисципліни, порядок їх застосування, зняття й оскарження.

До початку роботи за укладеним трудовим договором роботодавець зобов'язаний ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку (ст. 29 КЗпП).

У деяких галузях для окремих категорій працівників, де порушення трудової дисципліни можуть призвести до тяжких наслідків, діють статути про дисципліну (транспорт, зв'язок та деякі інші) та положення про дисципліну.

Статути та положення про дисципліну не замінюють правил внутрішнього трудового розпорядку, вони виключають зі сфери дії цих Правил тих працівників, на які поширюються статути, але в межах відносин, що регулюються статутом. Так, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту передбачає, що кожний працівник, на якого поширюється його дія, зобов'язаний дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку.

Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту поширюється на працівників, що забезпечують рух транспорту, але не поширюється на працівників, які забезпечують його обслуговування.

Положення, статути про дисципліну відрізняються від правил внутрішнього розпорядку особливостями правотворчої процедури (як правило, затверджені постановою Кабінету Міністрів України), структурою (загальні положення, заохочення, дисциплінарні стягнення), змістом (визначається коло осіб, на які вони поширюються, обсяг дисциплінарної влади різних посадових осіб тощо)

Існують особливості у змісті обов'язків працівників, які підпадають під дію статутів та положень про дисципліну — у складі дисциплінарного правопорушення вони можуть нести дисциплінарну відповідальність і за проступки, які не випливають з неналежного виконання їхніх трудових обов'язків.

Окремі елементи внутрішнього трудового розпорядку можуть вноситися до законів України.

Основні трудові обов'язки сторін трудового договору. Сфера дії КЗпП поширюється на всіх працівників, і відповідно у ст. 139 КЗпП визначено основні обов'язки працівників, а в ст. 141 КЗпП — обов'язки роботодавця. Обов'язки сторін трудового договору конкретизуються певними документами

Як зазначалося, згідно зі ст. 139 КЗпП працівники зобов'язані дотримуватися трудової та технологічної дисципліни.

Дотримання технологічної дисципліни полягає в обов'язку працівника виконувати технічні правила на виробництві.

Порушення працівником технологічної дисципліни с виробничим упущенням і підставою для застосування дисциплінарного стягнення.

Основні обов'язки роботодавця визначено у ст. 141 КЗпП.

Роботодавець повинен чітко організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову та виробничу дисципліну, неухильно дотримуватися законодавства про працю й правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Обов'язки роботодавця мають як юридичний, так і моральний характер.

Правове регулювання трудової дисципліни державних службовців здійснюється відповідно до Закону України " Про державну службу", якщо інше не передбачено законами України.

^ Заохочення та порядок їх застосування. У правових нормах встановлено систему стимулювання сумлінної праці: підстави заохочення, види заохочень, порядок їх застосування, переваги та пільги для працівників, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов'язки.

У правовому розуміння заохочення — це публічне визнання трудових заслуг, відзначення, нагородження як окремих працівників, так і трудових колективів.

У ст. 143 КЗпП не дається приблизного переліку заохочень за успіхи в роботі, встановлено, що до працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які форми заохочення, що містяться у затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку.

Встановлено переваги та пільги для працівників, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов'язки (ст. 145 КЗпП)

Підставою для заохочення є успіхи в роботі працівника та трудові заслуги.

Застосування заохочень віднесено до сфери локального правового регулювання. У локальних Правилах можуть встановлюватися види заходів заохочення.

Ширший перелік заохочень зазначено у статутах і положеннях про дисципліну. Так, у Дисциплінарному статуті прокуратури України до заохочень належать:

подяка;

грошова премія;

подарунок;

цінний подарунок;

дострокове присвоєння класного чину або підвищення в класному чині;

нагородження нагрудним знаком "Почесний працівник прокуратури України".

За особливі заслуги в роботі працівники прокуратури можуть бути представлені до відзначення державними нагородами і присвоєння почесного звання "Заслужений юрист України".

За зразкове виконання службових обов'язків та ініціативність у роботі для працівників залізничного транспорту встановлюються додаткові види заохочення: присвоєння звання кращого працівника за фахом; нагородження нагрудним значком; нагородження нагрудним знаком "Почесному залізничнику". Допускається одночасне застосування кількох видів заохочення.

До Статуту про дисципліну працівників зв'язку включено додатково такий захід заохочення, як нагородження нагрудним знаком "Почесна відзнака Міністерства зв'язку України".

^ Порядок застосування заохочень. Згідно зі ст. 144 КЗпП, заохочення застосовуються роботодавцем разом або за погодженням з виборним профспілковим органом підприємства, установи, організації.

Мета заохочення — не тільки стимулювати працівників до подальших успіхів у роботі. Це також стимул до сумлінного виконання трудових обов'язків іншими працівниками. Виборний орган профспілкової організації бере участь у визначенні працівників, до яких застосовуються заохочення.

Трудові колективи наділені правом самостійно висувати працівників для морального та матеріального заохочення.

Допускається поєднання кількох видів заохочень. Наприклад, працівникові може бути оголошена подяка і вручено цінний подарунок. Доцільно поєднувати матеріальні та моральні заохочення.

Потрібно зазначити, що протягом строку дії дисциплінарного стягнення заохочення до працівників не застосовуються. Своєрідним заохоченням таких працівників є зняття дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте достроково (ст. 151 КЗпП).

Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці й заносяться до трудових книжок працівників згідно з правилами їх ведення.

^ Переваги і пільги для працівників, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов’язки. Працівникам, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов'язки, надаються в першу чергу переваги та пільги у сфері соціально-культурного і житлово-побутового обслуговування (путівки до санаторіїв та будинків відпочинку, поліпшення житлових умов тощо). Таким працівникам надається також перевага при просуванні по роботі. Просування по роботі оформляється як переведення на іншу, більш кваліфіковану роботу, вищу посаду чи зарахування до кадрового резерву. Так, відповідно до ст. 27 Закону України "Про державну службу", просування по службі державного службовця здійснюється шляхом зайняття більш високої посади на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України та Кабінетом Міністрів України, або шляхом присвоєння державному службовцеві більш високого рангу. Державний службовець має право брати участь у конкурсі на заміщення вакантної посади. Переважне право на просування по службі мають державні службовці, які досягай найкращих результатів у роботі, виявляють ініціативність, постійно підвищують свій професійний рівень і зараховані до кадрового резерву. Кадровий резерв для державної служби створюється з метою заміщення посад державних службовців, а також для просування їх по службі. До кадрового резерву зараховуються професійно підготовлені працівники, які успішно справляються з виконанням службових обов'язків, виявляють ініціативу, мають організаторські здібності й необхідний досвід роботи. Порядок формування й організація роботи з кадровим резервом регулюється Положенням про формування кадрового резерву для державної служби. Порядок формування кадрового резерву керівників державних підприємств, установ та організацій регулюється Положенням про формування кадрового резерву керівників державних підприємств, установ і організацій.

Заохочення за особливі трудові заслуги. За особливі трудові заслуги працівників представляють у вищі органи до заохочення, до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і до присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за даною професією (ст. 146 КЗпП).

Закон України "Про державні нагороди України" від 16 березня 2000 року встановлює державні нагороди України для відзначення громадян за особисті заслуги перед Україною.

^ Державні нагороди України (далі — державні нагороди) є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги у розвитку економіки, науки, культури, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Україною.

Найвищою відзнакою в Україні є звання Герой України. Це звання присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначного трудового досягнення. Герою України вручається орден "Золота Зірка" за здійснення визначного геройського вчинку або орден Держави — за визначні трудові досягнення.

Державними нагородами можуть бути нагороджені громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Нагородження державними нагородами провадиться указом Президента України. Нагородженому вручається державна нагорода та документ, що посвідчує нагородження нею.

Звернемо увагу, що орденом княгині Ольги І, II, III ступеня відзначають жінок за визначні заслуги в державній, виробничій, громадській, науковій, освітянській, культурній, благодійницькій та інших сферах суспільної діяльності, вихованні дітей у сім'ї.

Почесні звання України присвоюються особам, які працюють у відповідній галузі економічної та соціально-культурної сфери, як правило, не менше десяти років, мають високі трудові досягнення та професійну майстерність, якщо інше не встановлено положенням про почесне звання України.

Почесне звання "Народний артист України", "Народний архітектор України", "Народний художник України" може присвоюватися, як правило, не раніше ніж через десять років після присвоєння відповідно почесного звання "Заслужений артист України", "Заслужений архітектор України", "Заслужений художник України".

Встановлюються також такі почесні звання України: "Заслужений працівник транспорту України", "Заслужений працівник охорони здоров'я України", "Заслужений працівник освіти України", "Заслужений журналіст України" та інші.

Для попереднього розгляду питань, пов'язаних з нагородженням державними нагородами, при Президентові України утворюється Комісія з державних нагород та геральдики, яка є дорадчим органом і працює на громадських засадах.

Персональний склад зазначеної Комісії та порядок її роботи визначаються Президентом України.

4. Заохочення було й залишається дієвим засобом забезпечення дисципліни праці. Заходи позитивного стимулювання, зважаючи на їх різноманітність, можуть бути об'єднані в такі групи: нагородження осіб, які відзначились; виявлення особі, яка відзначилась, громадської поваги; надання матеріальних пільг і переваг, або морального заохочення; виявлення державної довіри. У зв'язку з цим практичне значення має визначення цього поняття. Заохочення - це блага матеріального або морального характеру, пільги чи переваги, якими роботодавець відзначає трудові заслуги працівника.

Відповідно до ст. 143 КЗпП до працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовим колективом правилах внутрішнього трудового розпорядку. Згідно з п. 21 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій до працівників застосовуються такі заохочення:

а) оголошення подяки;

б) видача премії;

в) нагородження цінним подарунком;

г) нагородження Почесною грамотою;

д) занесення до Книги пошани, на Дошку пошани.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку можуть бути передбачені також й інші заохочення.

Статути і положення про дисципліну можуть передбачати інші заохочення, які так чи інакше відображають специфіку трудової діяльності працівника або його галузевої приналежності. Так, Дисциплінарний статут митної служби України передбачає заохочення, які забезпечують досягнення цілей позитивного стимулювання, а саме: відзначення працівника за досягнуті успіхи в роботі; стимулювання подальшого покращення службової діяльності; підвищення якості виконуваних завдань; зміцнення службової дисципліни; попередження дисциплінарних проступків. Крім того, значний вплив на рівень службової діяльності працівників митних органів справляє розвинута система відомчих відзнак, прийнятих на розвиток положень Указу Президента України від 18 листопада 1996 p. № 1094/96 "Про відомчі заохочувальні відзнаки" та Примірного положення про відомчі заохочувальні відзнаки, затв. Указом Президента України від 13 лютого 1997 p. № 134/97. Так, наказом Держмит-служби України від 24 вересня 2003 р. № 627 затверджено Положення про заохочувальну відзнаку Держмитслужби України "Кращий за професією". А наказом Держмитслужби України від 19 грудня 2006 року № 337 затверджені положення про заохочувальні відзнаки Державної митної служби України "Золота зірка "За заслуги", "За звитягу", "Відмінний митник". Згідно з п. 1.1 Положення про нагрудний знак "Золота зірка "За заслуги" - це найвища відзнака Державно! митної служби України, якою нагороджуються працівники митної служби України за видатні особисті заслуги в галузі митної справи, виявлену трудову доблесть, мужність і відвагу під час виконання службових обов'язків, найбільш вагомий вклад у розбудову митної служби України та виконання нею завдань із захисту економічних інтересів держави.

Крім того, необхідно сформулювати і нормативно закріпити поняття інших засобів правового стимулювання працівників. Під ними слід розуміти блага матеріального, морального або організаційного характеру, які надаються працівникам уповноваженими державними органами, установами і громадськими організаціями за їх трудові заслуги. Згідно зі ст. 146 КЗпП за особливі тру­дові заслуги працівники представляються у вищі органи до заохочення, до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і до присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за відповідною професією. Працівники митних органів за мужність і відвагу, виявлені під час виконання службових обов'язків та інші особливі заслуги перед державою, можуть нагороджуватись державними нагородами (ч. 2 ст. 13 Дисциплінарного статуту). Нагородження державними нагородами проводиться відповідно до законодавства уповноваженими органами (наприклад, згідно з Законом України від 16 березня 2000 р. "Про державні нагороди України", Положенням про відзнаку Президента України - медаль "За бездоганну службу", затв. Указом Президента України від 5 жовтня 1996 р. № 932/96, Положенням про Почесну грамоту Кабінету Міністрів України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1998 p. № 17). Крім того, працівники можуть нагороджуватись різноманітними державними або громадськими установами і організаціями чи іншими об'єднаннями громадян, відповідно до закону та статутів. Їм також можуть бути присвоєні почесні або інші звання (наприклад, заслужений юрист України, почесний доктор права навчального закладу тощо). Головне, щоб ці заходи застосовувались до працівника за досягнення певних позитивних результатів під час роботи чи служби і мали реальні підстави, закріплені у відповідних правових актах.

Визначення підстав застосування заохочень до працівників - це цілком практична проблема із визначення тих хто можуть і повинні розраховувати на позитивне стимулювання своєї поведінки. В цілому виокремлюють 4 основні види правомірної поведінки: соціально-активна; звичайна; конформістська; маргінальна. Із наведеного переліку найбільший інтерес викликає соціально-активна поведінка. Це суспільно корисна поведінка, що ґрунтується на глибокому сприйнятті особистістю ідей і принципів права, послідовному і свідомому дотриманні його вимог. Соціально-активна поведінка спостерігається там, де особистість ставить за мету зміцнити режим законності, попередити правопорушення, що готуються, а це потребує необхідність затрат певних інтелектуально-вольових зусиль. Під час виконання працівником трудової функції соціально-активна правомірна поведінка виявляється у трудовій заслузі працівника, яка є підставою для застосування заохочень або інших заходів правового стимулювання.

До трудової заслуги працівника слід включати два основні юридично-значущі варіанти поведінки: бездоганну роботу та відзнаку.

Відзнака - здійснення працівником таких корисних для роботодавця дій, які значно перевищують загальні повсякденні вимоги відносно виконуваної трудової функції.

Бездоганна робота - тривале добросовісне і точне виконання працівником загальнообов'язкового мінімуму вимог, які пред'являються щодо посади чи виконуваної роботи і відсутність порушень трудової дисципліни.

Таке бачення заохочень та підстав для їх застосування знайшло своє відображення в нормах ст.ст. 12, 13 Дисциплінарного статуту митної служби України.

Для кращого розуміння підстав застосування заохочень важливо розкрити склад цього правомірного юридичного факту. Трудова заслуга характеризується об'єктивними і суб'єктивними ознаками.

Трудова заслуга працівника спрямована на упорядкування та підтримання на належному рівні відносин, врегульованих нормами трудового права. Іншими словами, об'єктом позитивного впливу трудової заслуги є відносини у процесі спільної праці працівників. Родовим об'єктом трудової заслуги є встановлений правовий порядок спільної трудової діяльності. Трудова заслуга зміцнює і стабілізує нормальний режим діяльності підприємства, установи, організації, його трудового колективу.

Об'єктивну сторону трудової заслуги працівника характеризують такі елементи: правомірні дії, суспільно корисний результат і причинний зв'язок між правомірними діями і суспільно корисним результатом, а також час і місце дії. Ознака правомірності тісно пов'язана з об'єктом та виявляється в діяльності працівника, яка відповідає нормам права і є суспільно корисною. Правомірна поведінка працівника виявляється як в активній діяльності, так і в бездіяльності щодо скоєння правопорушень, а саме: у вияві активності, ініціативності, творчому підході до роботи, підвищенні результативності трудової діяльності, дотриманні дисципліни і законності тощо. Службова особа, наділена дисциплінарною владою, самостійно визначає поведінку працівника, яка сприяє досягненню суспільно корисного результату. Необхідною умовою є те, що між поведінкою працівника і суспільно корисним результатом повинен бути безумовний причинно-наслідковий зв'язок. Час і місце дії мають важливе значення, оскільки трудова заслуга має місце під час виконання трудової функції в конкретного роботодавця.

Вимоги до суб'єкта трудової заслуги полягають у тому, що він повинен виконувати певну трудову функцію і перебувати у трудових правовідносинах.

Суб'єктивну сторону трудової заслуги працівника складає його психічне ставлення до своєї правомірної поведінки і суспільно корисного результату. Працівник, який чесно, добросовісно і наполегливо працює, свідомо дотримується правових норм, розуміє цінність правового регулювання, сприяє роботодавцеві в досягненні ним статутної мети його діяльності, мае стимулюватися.

Зважаючи на значний суб'єктивізм у вирішенні питань про заохочення працівників цілком практичного значення набуває проблема обґрунтованості застосування чи незастосування заохочень. Стосовно працівника, який добросовісно виконує трудову функцію, керівник наділяється правом застосувати заходи дисциплінарного заохочення або правового стимулювання. Ці заходи повинні застосовуватись у встановленому законодавством порядку і відповідно до характеру і ступеню важливості трудових заслуг працівника. Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 11 Дисциплінарного статуту митної служби України з метою забезпечення високого рівня службової дисципліни керівник митного органу зобов'язаний забезпечувати виконання підлеглими йому посадовими особами їхніх службових обов'язків, у тому числі шляхом застосування до них заходів заохочення та інших заходів виховного впливу, передбачених законом. На наш погляд, суть проблеми полягає в об'єктивності застосування заохочень. Необхідно позбавити заохочення повсякденності, підвищити міру їх цінності як важливого фактора стимулювання соціально-активної правомірної поведінки і запобігання дисциплінарним правопорушенням. Кожний працівник повинен знати: якщо він буде працювати добре, про його досягнення буде знати трудовий колектив, його відзначать, заохотять, визнають його заслуги. Керівники зобов'язані відзначати кращих, стимулювати їх, оскільки вони створюють такий клімат у колективі, який сприяє зміцненню дисципліни. Керівники ж, які ставляться до заохочень працівників недобросовісно, бюрократично, повинні притягуватись до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання своїх обов'язків.

У зв'язку з цим у Дисциплінарному Статуті митної служби було передбачено норми-запобіжники щодо об'єктивності оцінки заслуг працівника. Пункт 5 ч. 1 ст. 11 Статуту зобов'язує кожного керівника забезпечувати об'єктивність під час оцінки службової діяльності підлеглих посадових осіб, а ст. 17 Статуту надає право керівнику митного органу вищого рівня в межах своєї компетенції скасовувати заохочення, неправомірно застосоване до посадової особи митної служби керівником нижчого рівня.

Однак головна проблема застосування заохочень та інших заходів правового стимулювання полягає в тому, як керівник може відрізнити трудову заслугу працівника від повсякденного, звичайного виконання трудової функції. Крім того, яким чином працівник може довести керівнику, що він працює добросовісно, а його не заохочують? Які докази він може надати для аргументації своїх вимог? На нашу думку, будь-який працівник, який добросовісно ставиться до роботи або має трудові здобутки, що значно перевищують звичайні, повсякденні вимоги до працівників, має право претендувати на заохочення, а дисциплінарне законодавство повинно забезпечити йому таку можливість. Оскільки безперечним е той факт, що своєчасно і справедливо застосоване дисциплінарне заохочення може мати більший ефект для формування правомірної поведінки, ніж те, що працівник може бути покараний у дисциплінарному по­рядку.

Застосування заохочень або інших заходів правового стимулювання до працівників потребує відповіді на запитання: яким чином? Перше, яким чином оцінювати заслуги конкретного працівника в його трудовій діяльності, і друге, яким чином застосовувати відповідні заохочення чи інші заходи правового стимулювання до тієї чи іншої категорії працівників.

Для об'єктивного визначення кандидатів на заохочення керівники мають організувати і постійно здійснювати всебічне вивчення трудової діяльності працівників, їх ставлення до виконання дорученої роботи. Йдеться про визначення ступеню успішності (результативності) праці працівника (з урахуванням значення виконуваної роботи для роботодавця), а також про оцінку ступеню активності та ініціативності, які виявлені працівником під час виконання трудової функції, з урахуванням дисциплінованості, а також усього комплексу індивідуальних особливостей працівника, що виявилися під час виконання роботи і сприяли її належному виконанню.

Форми і засоби проведення попередньої перевірки і аналізу результатів трудової діяльності кандидатів для заохочення вироблялися у процесі практичної роботи і не завжди відповідали таким основним принципам під час заохочення, як сувора обґрунтованість і справедливість. Безперечно, що в деталях ці форми і методи можуть бути різні, але повинні бути встановлені критерії, хоча б загального плану, з яких і треба виходити. Так, наприклад, трудові заслуги працівників митних органів повинні визначатися керівниками на основі сукупної оцінки усіх виявлених ними якостей вольового, інтелектуального і фізичного плану, з урахуванням особливостей конкретної обстановки, яка склалася під час виконання службових завдань.

Основними критеріями оцінки трудових заслуг працівника митних органів є: ступінь успішності (результативності) виконаних завдань; ступінь активності, ініціативності й напруженості інтелектуальних і вольових зусиль щодо їх виконання; ступінь дисциплінованості працівника; особисті якості працівника: освітній рівень, досвід, стаж роботи, моральна стійкість, правдивість, чесність, робота над підвищенням розумового і фізичного рівня, службова кваліфікація. Тільки на основі зазначених критеріїв та сукупної оцінки усіх обставин керівник може зробити висновок про наявність або відсутність трудової заслуги працівника митного органу та застосувати до нього відповідне заохочення. На жаль, у ст. 18 Дисциплінарного статуту митної служби України ці критерії враховані лише частково, що безумовно знизило ефективність норм про заохочення та рівень гарантій для працівників, які чесно і сумлінно працюють.

Заохочення застосовуються роботодавцем разом або за погодженням з профспілковим комітетом (ч. 1 ст. 144 КЗпП). Відповідно до ч. 3 п. 21 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, заохочення, що передбачені підпунктами "а", "б" і "в" цього пункту, застосовуються роботодавцем за погодженням, а передбачені підпунктами "г" і "д", - разом з профспілковим комітетом. Під час застосування заохочень ураховується думка трудового колективу. Згідно з ч. 2 ст. 144 КЗпП заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці і заносяться до трудових книжок працівників відповідно до правил їх ведення.