2.3 Тоталітарний політичний режим
Тоталітаризм - державний лад, що здійснює абсолютний контроль над всіма сферами суспільного життя. Прояви тоталітаризму стали явищем суспільного життя давно і тільки в XX ст. склався в певну політичну систему.
Тоталітаризм не зводиться до авторитаризму або самодержавного режиму.
Хоча ще в кінці 30-х pp. були зроблені спроби наукового усвідомлення тоталітаризму, найбільший вплив на суспільне уявлення про сутність цього явища здійснили знамениті романи-антиутопії Є. Замятіна, О. Хакслі, Дж. Оруелла. О. Хакслі в романі "О дивний новий світ" показав повністю заорганізований світ, в якому потяг до досягнення досконалої ефективності не залишив місця для особистої свободи. В найбільш яскравій літературній формі технологія тоталітарної влади була розкрита в романі Дж. Оруелла "1984".
З початку 50-х pp. з'являються наукові роботи, присвячені політологічному і соціологічному аналізу тоталітарних режимів: дослідження Х. Арендт "Походження тоталітаризму", сумісна монографія К.Фрідріха і З. Бжезинського "Тоталітарна диктатура і автократія". Концептуальна модель тоталітаризму, запропонована К. Фрідріхом і З. Бжезинським, найбільш популярна в політології.
Нижче наведені шість базових характеристик тоталітаризму, сформульованих К.Фрідріхом у роботі "Природа тоталітаризму" (1954):
офіційна ідеологія, яка претендує на охоплення всіх аспектів людського існування і орієнтується на досягнення одвічних цілей, наприклад, на створення досконалого суспільства;
масова партія, яка зливається з державною бюрократичною організацією;
монополія партії над ефективними засобами комунікації;
концентрація в руках партії і держави всіх засобів збройного насильства;
централізований контроль і керівництво економікою;
система терористичної поліцейської влади.
Встановлення диктатури однієї партії призводить до злиття партійних структур з державними і до формування своєрідного феномена "держава-партія". Сама партія монополізує право виступати від імені всього суспільства.
Одночасно відбувається "розчинення" громадянського суспільства в державі, всі дозволені суспільні організації (профспілки, молодіжні, жіночі організації) зобов'язані виступати своєрідними "приводними ременями" в механізмі влади партії, приводити її генеральну лінію в життя. На вершині піраміди тоталітарної влади знаходиться харизматична фігура вождя (фюрера, дуче, лідера партії). Дії вождя і партійна догма не підлягають критиці.
Наприклад, у всіх школах Італії висів портрет Б. Муссоліні з написом "Муссоліні завжди правий". Тоталітарна влада поширює контроль на всі сторони життя людини, включаючи сімейні відносини і сферу відпочинку.
2.4 Ліберальний політичний режим
Авторитарний політичний режим, допускаючи і культивуючи окремі демократичні інститути - необхідний етап суспільної еволюції від тоталітаризму до демократії. Але такий режим відгороджує маси від сфери політичної діяльності, спрямовуючи їх активність винятково в русло економічних інтересів. У тих же випадках, коли суспільство охоплюють політичні пристрасті, що не дозволяють утвердитися режиму авторитаризму, коли еволюційні процеси порушують лише верховні політичні аспекти суспільного ладу, тоді формується політичний режим - ліберальний. В умовах ліберального політичного режиму при різноманітності форм власності зберігається пріоритет за суспільною власністю на засоби виробництва. Але на відміну від тоталітарного суспільства, що також засновується на пріоритеті суспільної власності, тепер допускається діяльність політичних партій, що становлять весь спектр групових інтересів. Влада постійно веде діалог з представниками політичних партій у владних структурах.
Ліберальний режим мав місце в країнах західної Європи, де до влади приходили соціалісти (Швеція, Фінляндія, Франція). Але виникав ліберальний режим в умовах економіки, яка ефективно розвивається, і суспільства, що вже йде по демократичному шляху. Соціалістичний експеримент в таких умовах переслідував зовсім певну мету: знайти оптимальну рівновагу між свободою особистості і суспільними інтересами. Застосовуючи засоби насилля, соціалісти, не заперечуючи в далекому майбутньому необхідності заміни приватної власності суспільною, спробували підпорядкувати державному контролю і регулюванню основні сфери виробництва та споживання. Але ініціювавши бурхливий розвиток політичних свобод, гласності, врахування суспільної думки, альтернативних політичних і державних структур, ліберальний режим зазнає крах у сфері економіки - її ефективність різко впала вже при перших кроках націоналізації.
В сучасних умовах соціалісти франції та Іспанії, що перебувають у владі, відмовилися від ідеї націоналізації економіки, вбачаючи її руйнівний вплив. Більш того, процеси роздержавлення ведуться саме за їх наполяганням. Але соціалісти не відмовилися від утопічної ідеї про можливість одночасного досягнення повної рівності людей і соціальної справедливості. Привабливість соціалістичних ідей, як і ліберального політичного режиму, тепер невелика в країнах так званого «дальнього зарубіжжя», але продовжує залишатися предметом дискусій в політичних колах співдружності незалежних держав і демократичних країнах східної Європи.