Питання та завдання для самоконтролю знань та умінь студентів:

1. Що вам відомо про історію написання повісті «Перехресні стежки»,

зокрема про обставини життя Івана Франка?

2. З’ясуйте символічну назву роману «Перехресні стежки». З якою метою

прозаїк застосував прийом зустрічі на перехресних стежках людей різних

соціальних станів, національностей, життєвих інтересів?

3. Як розгорнуто дві сюжетні лінії у творі? Порівняйте дві розв’язки у фіналі.

3. Хто був прототипом головного героя? Як розуміє свій обов’язок

Рафалович? Яку мету в житті обрав Євгеній?

3. Розкрийте суть внутрішніх конфліктів головного героя.

4. Як у повісті показано зародження любові Євгенія до Регіни?

7. Які феміністичні питання порушено в романі «Перехресні стежки»?

В чому виявляється психологічна майстерність Франка у змалюванні

образу Реґіни?

8. Поясніть слова: «Ся Регіна – то не була його Регіна». Чому історія любові

закінчується трагічно?

9. Ваше ставлення до Вагмана. Чи можна назвати його «фінансовим Робін

Гудом»?

10. Наведіть приклади психологічної екзотики у «Перехресних стежках».

Чим пояснити інтерес І. Франка до психологічних загадок?

11. Зробіть художній аналіз повісті «Перехресні стежки». Див. ДОДАТОК 1.

Література:

1. Жулинський М. Він знав, «як много важить слово». — К., 2008.

2. Г о р а к Р. Твого ім’я не вимовлю ніколи: Повість-есе про Івана Франка. —

К., 2008.

3. Жиденко Г. «Перехресні стежки»// Українська мова й література в середніх

школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 1999. – №6. – С. 6–12.

4. Ільницький М. Повість Івана Франка «Перехресні стежки» в світлі

авторської особистості // Ільницький М. У вимірах часу. – К., 1988. –

С.238 – 276.

5. Куцевол О. Чи потрібен Рафалович Україні? // Українська мова й літера-

тура в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2000. – №6. –

С.84–99.

6. Панченко В. Любов і боротьба Євгенія Рафаловича: в повісті Івана Франка

«Перехресні стежки» //Дивослово. – 1999. – №9. – С.32 – 37.

РОЗДІЛ 2. Українська література 10-х років ХХ ст.

ТЕМА ДЛЯ ВИВЧЕННЯ:

1. Ольга Кобилянська. Повість «Людина»

Ольга Юліанівна Кобилянська (* 27 листопада 1863, м. Ґура-Гумора, повіт Сучава, Герцогство Буковина, Австро-Угорщина (нині м. Гура-Гуморулуй, Румунія) —

† 21 березня, 1942, Чернівці) — українська письменниця.

«ЇЇ натурі властиві ліризм і музичні настрої. Найреальніші картини вона постійно супроводжує ліричними відступами, які нагадують симфонії, де вра­ження пейзажів і порухи душі зливаються в одну неподільну гармонію», - так про Ольгу Кобилянську писала Леся Українка.

Письменниця народилася 27 листопада 1863 у Карпатах, у Південній Буковині, в містечку Гура-Гумора в сім'ї дрібного урядовця. У бага­тодітній родині, де було семеро дітей, Ольга була четвертою ди­тиною. За допомогою старших братів Ольга опановує грамоту, німецьку мову. Навчаючись у школі, дівчина за власним бажанням вчиться «по-руськи» в учительки-українки, оскільки українською мовою викладання у школах Австро-Угорщині не велось.

Світогляд дівчинки формувався на кращих зразках світової літератури: творах Г. Ібсена, М. Метерлінка, Г. Гейне, К. Ґамсуна, Ф. Міллера, І. Тургенєва. Великий вплив на становлення молодої письменниці мали українські пись­менники: Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка.

Потяг до літературної діяльності виявився досить рано: «Ще молодою дівчиною, 13-14 років, я почала писати вірші», - згадувала пізніше письмен­ниця. Перше оповідання «Ґортенза, або нарис з життя одної дівчини» напи­сане німецькою мовою.

На той час набував розмаху феміністичний рух в Україні, яскравими представниками якого були Софія Окуневська, перша жінка-лікар на Буко­вині, та Наталія Кобринська, письменниця, Євгенія Ярошинська. У 1894 році вони створили Товариство руських жінок на Буковині, однією з фундаторок якого була й О. Кобилянська. Саме Наталія Кобринська переконала письмен-ницю-початківця писати українською.

У 1886 році з'являється оповідання О. Кобилянської німецькою мовою «Вона вийшла заміж», яке лягло в основу пізнішої повісті «Людина», на­писаної вже по-українськи.

У своїх творах О. Кобилянська зачіпає найрізноманітніші теми: життя селян («Земля», «Вовчиха»), формування інтелігенції («Через кладку», «За ситуаціями»), кохання («У неділю рано зілля копала»), антивоєнні («Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Юда», «Назустріч долі»). Проте най­більше, як зазначала Леся Українка, «вироблений нею тип інтелігентної жінки, що бореться за свою індивідуальність проти нівелюючого і засмоктуючого оточення австрійської буржуазії...». Цій темі присвячено оповідання «Люди­на» і великий психологічний роман «Царівна». «Моя заслуга - се та, ... що побіч теперішніх Марусь, Ганнусь і Катрусь можуть стати і жінки європей­ського характеру», - так визначала своє місце в українській феміністичній літературі О. Кобилянська.

Твори О. Кобилянської - визначне явище в українській літературі, яскраві приклади раннього українського модернізму, які розкривають вищі (елітарні) якості людської душі, позначеної бездоганними чеснотами та тонким естетичним чуттям, що становить художньо-мистецьке поняття «аристократизм духа».

Померла О. Кобилянська 21 березня 1942 року у Чернівцях, де і була похо­вана.

Увібравши духовні надбання багатьох народів світу, чуйна до нових віянь у літературі, Ольга Кобилянська своєю новаторською творчістю сприяла вихо­дові українського письменства на світові обшири, збагатила його непере­хідними художніми цінностями.

Ф. Погребенник

«Людина»

«Щоб боротися вільно за життя з нуждою, треба скувати серце крицевою бронею і правдиво й могутньо мусить дзвеніти заклик, щоб його почули». Саме цим прагненням боротися за життя, від­стоювати право на повне розкриття всіх душевних сил, на любов і працю для народу, домагатися рівності жінки з чоловіком (бо й вона Людина!) пройняті ранні твори О. Кобилянської, зокрема повісті «Царівна» і «Людина».

Повість «Людина» привернула до себе увагу темою, мало роз­робленою в українській літературі, а основне — глибокою життє­вою правдою, реальним відтворенням внутрішнього світу жінки з нижчих верств народу.

Публікація повісті у львівському журналі «Зоря» в 1893 році мала вирішальне значення для подальшого творчого шляху три­дцятирічної письменниці. Поява цієї повісті засвідчила прихід в українську літературу талановитої авторки зі своєю, досі не роз­робленою темою. Повість була написана німецькою мовою й мале назву «Вона вийшла заміж». 1890 року у Львові письменниця зу­стрілася з І. Франком та М. Павликом, які допомогли їй відшліфу­вати написане. При підготовці українського варіанта повість зазнала певних змін, і письменниця дала їй нову назву — «Людина».

Повість «Людина» є першою в українській літературі спробою розкрити проблему емансипації жінки. Твір присвячений прини­женому становищу жінки в тодішньому галицькому суспільстві. Разом зі своєю героїнею Оленою Ляуфлер письменниця повстає проти традиційного трактування ролі жінки суспільством, де до­мінують чоловіки, проти насильного обмеження її інтересів трьома німецькими «К»: Кіnder, Кіrche, Кіtchen (діти, церква, кухня).

Олена — жінка, яка обстоює своє право бути людиною, право на саморозвиток і зростання, на особистий вибір, і мати змогу реалізувати це своє право. Вона прагне протистояти обиватель­ській моралі, зберегти людську гідність, віру у високе покли­кання людини. Але світ, якому вона протистоїть, є надто сильним, і врешті-решт під тягарем суспільних та родинних обставин вона змушена їм скоритися. Щоб врятувати батьків від повного роз­орення і знайти якусь опору в житті, вона виходить заміж за ду­ховно убогу, чужу їй людину.

У доповіді «Дещо про ідею жіночого руху» О. Кобилянська писала: «Під «людиною» розуміємо і жінку, не лиш чоловіка, - іншими словами: і жінка мусить мати свій кусник хліба, щоб жити!». Саме протест проти рабського становища жінки у суспільстві є ідеєю повісті «Людина». Темою твору є життя Олени Ляуфер, її прагнення життєвої самореалізації як людини. Головна героїня іде всупереч усталеним міщанським поглядам на жінку, не сприймає ролі жінки лише як прикраси життя чоловіка, господарки дому й матері сімейства, бажаючи самостійно обирати дорогу в житті.

За визначенням сучасника Ольги Кобилянської Осипа Маковея, повість «Людина» вражає «правдивими вибухами чуття, що немов світять на темнім тлі здеморалізованої, тупоумної родини й не менше тупоумного «окруження». Цей твір справив великий вплив на розвиток феміністичного руху Галичини. А образ головної героїні хвилює читача своєю психологічною правдивістю. Щирий ідеалістичний порив Олени стикається з рутинністю повсякдення й зазнає поразки в нерів­ному двобої. Хіба не трапляється таке в житті? На тлі незламних борців за ідею, так широко представлених в українській літера­турі, образ цієї жінки виглядає по-людському зворушливо.

Повість «Людина» — один із перших творів Ольги Кобилянської, що засвідчив неабиякий хист письменниці до зображення тонких порухів людської душі.