4.2. Теоретичні питання до заняття:

1. З чого складається ротова рідина?

2. Які захисні механізми ротової рідини?

3. Які ремінералізуючі механізми ротової рідини?

4. Які мікроорганізми є в ротовій рідині?

5. Що таке дозрівання емалі?

6. Роль ротової рідини в дозріванні емалі?

7. Що таке демінералізація?

8. Що таке ремінералізація?

4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. Визначити pH слини.

2. Визначити в’язкість слини.

План і організаційна структура навчального заняття з дисципліни.

№	Етапи заняття	Розподіл часу	Види контролю	Засоби навчання
	Підготовчий етап	15хв	практичні	підручники.
1.1	Організаційні
	питання.		завдання,ситуаційні задачі, усне опи­тування за стан­дартизованими переліками питань.	посібники, методичні рекомендації.
1.2	Формування мотивації.
1.3	Контроль початкового рівня підготовки.
2.	Основний етап	55хв
3.	Заключний етап	20 хв	тестові завдання	тестові завдання
3.1.	Контроль кінцевого рівня підготовки.
3.2.	Загальна оцінка навчальної діяльності студента.
3.3	Інформування студентів про тему наступного заняття.

Зміст теми:

Слина і ротова рідина. Слина (saliva) - секрет слинних залоз, що виділяється і порожнина рота. У порожнині рота знаходиться біологічна рідина, звана ротовою рідиною, яка окрім секрету слинних залоз, включає мікрофлору і продукти її життєдіяльності, вміст пародонтальных кишень, ясенну рідину, десквамированный епітелій, мігруючі в порожнину рота лейкоцити, залишки харчових продуктів і так далі Ротова рідина є в'язкою рідиною з відносною щільністю 1,001 - 1,017.

У добу у дорослої людини виділяється 1500 - 2000 мл слини. Проте швидкість секреції міняється залежно від ряду чинників: віку (після 55 - 60 років слиновиділення аамедляется), нервового збудження, харчового подразника. Під час сну слини виділяється в 8 - 10 разів менше - від 0,5 до 0,05 мл/мин, чим в період неспання, а при стимуляції - 2,0 - 2,5 мл/мин. Із зменшенням слиновиділення збільшується ступінь ураження зубів карієсом. У практичній діяльності стоматолог має справу з ротовою рідиною, оскільки вона є середовищем, в якому постійно знаходяться органи і тканини порожнини рота.

Буферна ємкість слини - це здатність нейтралізувати кислоти і підстави (луги), за рахунок взаємодії гідрокарбонатної, фосфатної і білкової систем. Встановлено, що прийом протягом довгого часу вуглеводної їжі знижує, а прийом високобілковою - підвищує буферну ємкість слини. Висока буферна ємкість слини належить до чинників, що підвищують резистентність зубів до карієсу.

Концентрація водневих іонів (рН) вивчена досить детально, що обумовлене розробкою теорії Міллера про виникнення карієсу зубів. Багаточисельними дослідженнями встановлено, що в середньому рН слини в порожнині рота в нормальних умовах знаходиться в межах 6,5 - 7,5. Встановлені незначні коливання рН протягом дня і ночі (зниження в нічний час). Найбільш сильним чинником, що дестабілізує рН слини, є кислотопродукуюча активність після прийому вуглеводної їжі. «Кисла» реакція ротової рідини спостерігається дуже рідко, хоча локальне зниження рН - явище закономірне і обумовлено життєдіяльністю мікрофлори зубного нальоту, каріозних порожнин, осаду слини.

Склад слини і ротової рідини. Слина складається з 99,0 - 99,4 % води і 1,0 - 0,6 % розчинених в ній органічних мінеральних речовин. З неорганічних компонентів в слині містяться кальцієві солі, фосфати, калієві і натрієві з'єднання, хлориди, гідрокарбонати, фториди, роданиты і ін. Концентрація кальцію і фосфору схильна до значних індивідуальних коливань (1 - 2 і 4 - 6 ммоль/л відповідно), які знаходяться, в основному, в зв'язаному стані з білками слини. Вміст кальцію в слині (1,2 ммоль/л) нижчий, ніж в сироватці крові, а фосфору (3,2 ммоль/л) - в 2 рази вище. У ротовій рідині міститься також фтор, кількість якого визначається його потраплянням в організм.

Іонна активність кальцію і фосфору в ротовій рідині є показником розчинності гидрокси- і фторапатитів. Встановлено, що слина у фізіологічних умовах пересичена по гидроксиапатиту, що дозволяє говорити про неї як про минерализующем розчин. Слід зазначити, що перенасичене полягання в нормальних умовах не наводить до відкладення мінеральних компонентів на поверхнях зубів. Присутні в ротовій рідині пролин- і тирозинобогащенные білки інгібірують спонтанну преципітацію ним розчинів, пересичених кальцієм і фосфором.

Заслуговує на увагу той факт, що розчинність гидроксиапатита в ротовій рідині значно збільшується при зниженні її рН. Значення рН, при якому ротова рідина насичена емалевим апатитом, розглядається як критична величина і, відповідно до розрахунків, підтверджених клінічних даних, варіюють від 4,5 до 5,5. При рН 4,0 - 5,0, коли ротова рідина не насичена як гидроксиапатитом, так і фторапатитом, відбувається розчинення поверхневого шару емалі за типом ерозії (Larsen і ін.). У тих випадках, коли слина не насичена гидроксиапатитом, але пересичена фторапатитом, процес йде за типом підповерхневої демінералізації, що характерний для карієсу. Таким чином, рівень рН визначає характер демінералізації емалі.

Органічні компоненты ротової рідини багаточисельні. У ній містяться білки, що синтезуються як в слинних залозах, так і поза ними. У слинних залозах виробляються ферменти: глікопротеїди, амілаза, муцин, а також імуноглобуліни класу А. Часть білків слини має сироваткове походження (амінокислоти, сечовина). Відоспецифічеськие антитіла і антигени, що входять до складу слини, відповідають групі крові. Методом електрофорезу виділено до 17 білкових фракцій слини.

Ферменти в змішаній слині представлені 5 основними групами: карбоангидразами, естеразами, протеолітичними, ферментами перенесення і змішаною групою. У сьогодення нремя в ротовій рідині налічують більше 60 ферментів. За походженням ферменти діляться на 3 групи: що секретуються паренхімою слинної залози, утворюються в процесі ферментативної діяльності бактерій, утворюються в процесі розпаду лейкоцитів в порожнині рота.

З ферментів слини, в першу чергу, слід виділити L-амилазу, яка в порожнині рота частково гідролізує вуглеводи, перетворюючи їх на декстраны, мальтозу, манозу і ін.

У слині містяться фосфатази, лізоцим, гиалуронидаза, кининогенин (калікреїн) і калликреинподобная пептидаза, РНКаза, ДНКаза і ін. Фосфатази (кисла і лужна) беруть участь у фосфорно-кальцієвому обміні, відщеплюючи фосфат від з'єднань фосфорної кислоти і, тим самим, забезпечуючи мінералізацію кісток і зубів. Гіалуронидаза і калікреїн змінюють рівень проникності тканин, у тому числі і емалі зубів.

Найбільш важливі ферментативні процеси в ротовій рідині пов'язані з ферментацією вуглеводів і в значній мірі обумовлені кількісним і якісним складом мікрофлори і клітинних елементів порожнини рота: лейкоцитів, лімфоцитів, епітеліальних кліток і ін.

Ротова рідина як основне джерело вступу кальцію, фосфору і інших мінеральних елементів в емаль зуба впливає на фізичні і хімічні властивості емалі зуба, у тому числі на резистентність до карієсу. Зміни кількості і якості ротової рідини мають важливе значення для виникнення і перебігу карієсу зубів.

Демінералізація. Утворення органічних кислот на поверхні емалі призводить до посилення демінералізації і поступового збільшення мікропросторів між кристалами емалевих призм. У результаті створюються умови для проникнення мікроорганізмів і продуктів їх метаболізму в мікродефекти емалі. При цьому джерело кислотоутворення переноситься всередину самої емалі. На цьому етапі розвитку каріозного процесу демінералізація емалі поширюється як уздовж її поверхні, так і в глибину, утворюючи конусоподібний осередок ураження. Тривале існування ділянки демінералізації призводить до розчинення поверхневого, більш стійкого, шару емалі з утворенням дефекту. Унаслідок цього клінічно початковий карієс переходить у поверхневий.

Ремінералізація - це зміцнення тканини зуба за допомогою хімічних речовин, які проникають в зуб, повертаючи йому механічні властивості. Хімічні речовини, за допомогою яких виробляється ремінералізація, проникають в поверхневі шари емалі, тим самим зміцнюючи її.