Життя та діяльність віктора дідори

(до 75-річного ювілею)

Віктор Григорович Дідора – доктор сільськогосподарських наук, професор, провідний викладач агрономічного факультету Житомирського національного агроекологічного університету. Наказом Міністра освіти і науки України від 17 груд. 2003 р. нагороджений знаком «Відмінник освіти України», указом Президента України від 20 січня 2010 року присвоєно почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України». Нагороджувався почесними грамотами Міністерства аграрної політики та продовольства України, обласного управління аграрного розвитку. Учасник ВДНХ СРСР, ВДНХ УРСР.

Віктор Григорович народився 21 листопада 1938 року в шахтарському селищі Брянка-1 Луганської області. Мати, Єлизавета Михайлівна, хоча й дочка заможних селян, не здобула навіть початкової освіти, жодного листа від сина самостійно не прочитала і не написала. Мудро наставляла його: «Не рвись до багатства, вчись, синку!» Під час фашистської окупації і пізніше працювала на коксохімічному заводі. Батько, Григорій Йонович, і в мирний час, і на війні – від її початку й до Перемоги – був водієм на бойових машинах.

Віктору доля піднесла багато злиднів, немилосердно випробовувала на міцність тіла і духу. Голод і холод переслідували його, дитину, під час окупації і після. Бійки з однолітками за шматок хліба чи яблуко були не на життя, а на смерть. У своєму вірші «Туга» Віктор Григорович назвав дитинство «нелегким, голодним, безбарвним». Рано навчився виживати, не здаватися. Але ніщо не вбило в ньому природного романтизму. У шістнадцять років, після дев’ятого класу, розпочав самостійне життя. Несподівано для всіх у 1956–1957 рр. він – юнга, потім матрос пароплавів «Волноваха», «Краматорськ» та теплохода «Іван Богун» Чорноморського флоту ММФ.

Призваний у 1957 році до лав Радянської Армії, службу проходив в Азербайджані, Вірменії, Грузії старшим радистом-метеоспостерігачем. Сержант, командир відділення. Через все життя проніс почуття вдячності підполковнику Тітову, який переконав не гаяти часу, неодмінно закінчити десятий клас. Коли вночі інші спали, він із захопленням «гриз науку». Вечірню школу робітничої молоді у Тбілісі закінчив на відмінно. З лав Радянської Армії був демобілізований достроково, у зв’язку зі вступом до інституту.

1960 року вступив на агрономічний факультет Житомирського сільськогосподарського інституту, одразу став у студентському колективі одним з яскравіших особистостей. Нарощував м’язи штангою, класичною боротьбою, захоплювався легкою атлетикою, волейболом. Відточував розум і пам’ять шахами. Був кращим у танцювальному гуртку. Встигав активно працювати у студентському науковому гуртку.

На першому курсі одружився, і вже 52 роки крокує по життю з коханою дружиною Ніною Леонтіївною. У 1962 році в молодій сім’ї народився первенець – син Ігор. Жити довелося по чужих квартирах, господарі довго тримати сім’ю з дитиною не хотіли. Хоча Віктор підробляв вантажником, але часто грошей не вистачало. Й досі зі сльозами на очах обидва – дружина і чоловік – згадують сім’ю польської національності, господаря квартири, який наливав Віктору щовечора тарілку супу, він передавав її Ніні, а вона, не зачерпнувши собі ані ложки, годувала сина.

На ІІІ курсі Віктор був запрошений і працював технічним секретарем у голови Житомирського обласного виконавчого комітету Віктора Олександровича Кременицького, який відіграв важливу роль у його долі. Кременицький В.О. був видатним державним діячем, легендарним комісаром польської партизанської бригади ім. Ванди Василевської, почесним громадянином польського міста Замостя. Впродовж 32 років був депутатом Верховної Ради УРСР, 20 з них очолював планово-бюджетну комісію Верховної Ради УРСР, 26 років очолював облвиконком.

У 1965 році, отримавши диплом з відзнакою, Віктор Григорович розпочав професійну діяльність на посаді старшого агронома Житомирського районного управління сільського господарства та інспектора Державної районної насіннєво-виробничої інспекції.

У 1967–1969 рр. навчався в аспірантурі Української ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарської академії (м. Київ). До аспірантури його запросив і став науковим керівником Борис Васильович Лесик. Видатний вчений і педагог, саме в роки навчання В.Г. Дідори в інституті він був ректором ЖСГІ і добре знав завзятого студента, був впевнений у величезному творчому потенціалі свого вихованця.

У аспіранта було вже двоє дітей. У 1967 р. народився Дмитро.

У липні 1969 року Віктор Григорович достроково захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук за темою «Порівняльна ефективність різних технологій збирання льону-довгунцю в умовах Полісся України».

Того ж 1969 року в альма-матер розпочався, тепер вже 44-річний, педагогічний та науковий шлях – з посади асистента, доцента кафедри рослинництва, у 1978–1981 рр. – її завідувача. Загальний стаж роботи – 56 років.

У 1970–1972 рр. колектив співробітників обрав В. Г. Дідору головою профспілкової організації викладачів і студентів інституту. За його ініціативою побудовано будинок відпочинку на 36 місць в Одесі на березі Чорного моря, відкрито в гуртожитку агрономічного факультету санаторій-профілакторій, у якому щорічно впродовж навчального року оздоровлювалося 600 студентів.

З перших кроків викладацької діяльності показав себе висококваліфікованим спеціалістом. Став улюбленцем студентів. Для них Віктор Григорович – суворий, вимогливий, водночас, турботливий батько, що щиро піклується за кожного з них. Пожаліє, підбадьорить, дасть пораду.

У 1984 році затверджений у вченому званні доцента. У 1993–2000 рр. – доцент кафедри технічних культур, 2000–2009 – доцент новоствореної кафедри технології зберігання та переробки продукції рослинництва. Зробив великий внесок у створенні лабораторій льону та хмелю, міні-цукрозаводу й хлібопекарні.

З 2009 року працював на посаді професора.

У липні 2010 року в об’єднаній спеціалізованій раді Інституту кормів і сільського господарства НААН України та Вінницького національного аграрного університету В. Г. Дідора захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук за темою «Агробіологічне обґрунтування технології виробництва льону-довгунцю в Поліссі України». Дисертація представлена у вигляді монографії – єдиний випадок при захисті дисертацій у галузі сільського господарства.

У 2011 році присвоєно вчене звання професора.

Своєю самовідданою працею Віктор Григорович заслужив право пишатися тим, що на теренах не лише Житомирської області, а й всієї України й за кордоном є висококваліфіковані спеціалісти, керівники, громадські і політичні діячі, вчені, яким він надав глибокі знання, вчив людяності, служінню батьківщині.

Під його науковим керівництвом 400 студентів виконали складні та важливі за темами дипломні роботи, висновки яких, у більшості, рекомендовані для впровадження у виробництво, окремі студенти за результатами наукових досліджень рекомендовані до вступу в аспірантуру і магістратуру.

Вчений не припиняє шліфування своєї викладацької майстерності і навчає молодих вчених, аспірантів. Постійно збагачується світовим досвідом, насичується новими фактами, удосконалює методику викладання. Його мета – готувати висококваліфікованих спеціалістів для агропромислового комплексу України. Особливу увагу приділяє слухачам Інституту післядипломної освіти та дорадництва ЖНАЕУ.

Протягом десятиліть педагогічну діяльність поєднує з науковою, науково-методичною роботою. Брав активну участь у впровадженні інтенсивних технологій вирощування льону-довгунцю у Малинському районі – на 690 га, Житомирському – на 90 га, Червоноармійському – на 200 га та інших районах з отриманням високої урожайності – по тонні волокна з гектара при високій якості трести. Льон став прибутковою культурою у найбідніших господарствах Житомирської області.

Розробив ауксанограф, який забезпечує досконале вивчення росту хмелю, льону як інтегрованого показника продукційного процесу та електричний прилад для визначення площі листової поверхні льону-довгунцю, за допомогою якого вивчено фізіологічні процеси. На ці винаходи має патенти України.

Є автором та співавтором 157 наукових, науково-методичних праць, серед яких – «Технічні культури», «Основи землеробства», «Технології та технологічні проекти вирощування основних сільськогосподарських культур», «Агроекологія», «Ресурсозберігаючі технології вирощування зернових культур», «Агробіологічне обґрунтування технології вирощування льону-довгунцю», «Льонарство», «Методика наукових досліджень в агрономії». Результати наукових досліджень друкувалися у вітчизняних та зарубіжних фахових періодичних виданнях. Є співавтором наукових рекомендацій та методичних розробок: «Рекомендації із вирощування та первинній переробці льону-довгунцю у колгоспах та радгоспах УРСР», «Науково-практичні рекомендації з екологічно безпечних технологій застосування пестицидів при вирощуванні основних сільськогосподарських культур у господарствах Житомирської області», розробив «Рабочую тетрадь агронома по интенсивной технологии возделывания льна-долгунца» та галузевий стандарт «Льон. Технологія вирощування».

Брав участь у розробці державної програми «Технології переробки, зберігання та стандартизації сільськогосподарської продукції» для підготовки фахівців напряму «Економіка підприємств». Є членом науково-методичної комісії з «Агрономії» 090101 з питань якості освіти. Член експертної ради із сільського господарства при Акредитаційній комісії України.

Зараз за державною тематикою розробляє сучасну технологію вирощування сої у Поліссі України.

Неймовірна працездатність Віктора Григоровича, його пристрасний потяг до науки, читання художніх творів стали прикладом для всієї родини. Дружина теж закінчила агрономічний факультет ЖНАЕУ, Ігор – випускник Житомирського державного університету ім. І. Франка, філолог за фахом, та Київського університету іноземних мов, Дмитро – програміст. Улюбленці сім’ї – онука Лариса, яка закінчила екологічний факультет ЖНАЕУ і продовжує навчання у магістратурі, здобула музичну освіту, та онук, учень третього класу, названий на честь діда Віктором.

На педагогічних й наукових теренах Житомирщини і України ім’я вченого добре відоме. Неодноразово на обласному і республіканському телебаченні транслювалися сюжети про здобутки вченого. Його ім’я увійшло у книгу «Видатні педагоги Житомирщини», яка вийшла в світ у видавництві «Полісся» у 2003 році.

Колеги, друзі називають Віктора Дідору людиною талановитою, рішучою, наполегливою, вірною. З нагоди ювілею колектив університету, зокрема бібліотеки, бажає довгих років життя, горіння у праці, нових творчих досягнень, душевного спокою та щастя!

Е. Горєва-Слидзюк