Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Електронний підручник.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
8 Мб
Скачать
☆

Організація і технологія торговельних процесів на

ПІДПРИЄМСТВАХ ОПТОВОЇ ТОРГІВЛІ

Суть і завдання оптової торгівлі — основного складового елементу

оптового ринку

Оптова торгівля поряд з іншими учасниками товарного ринку бере активну участь у формуванні системи господарських зв'язків, організації і проведенні різ­номанітних комерційних операцій і оборудок. Водночас вона має деякі внутрішні особливості і відмінності, що дозволяють кваліфікувати її в окрему підгалузь галузі торгівлі.

Сутність оптової торгівлі

Оптова торгівля за своєю організаційною сутністю є формою організації го­сподарських зв'язків між суб'єктами інституціонального ринку з приводу заку-півлі-продажу великих партій товару або комплексі послуг. Основним місцем її здійснення є оптовий ринок, де сконцентровані оптові і комерційні посередники (оптові продавці) і на який виноситься попит колективних набувачів товарів і по­слуг (оптових покупців).

В оптовій торгівлі, яка не має на меті, на відміну від роздрібної, чітко вираженої реалізації попередньо закуплених товарів у кінцеве споживання, поділ на продавців і покупців залишається доволі умовним. Оптові підприємства, придбавши партію товару, одночасно стають його продавцем. Зворотна аналогія простежується в дія­льності виробничих підприємств — реалізація виготовленого товару (збут) супро­воджується закупівлею товарів сировинного характеру (постачання).

Окреме місце посідають колективні покупці партій товарів (комплексу по­слуг) — бюджетні і трансфертні органи й установи (органи влади і соціального за­хисту). Ці суб'єкти оптової торгівлі залишаються виключно покупцями оптових партій товарів, оскільки безпосередньо вони самостійної комерційної діяльності, що передбачає виготовлення, збут або суто реалізацію матеріальних благ, не здійс­нюють. Підставою для віднесення бюджетних і трансфертних колективних спожи-

вачш до числа оптових покупців є насамперед значний обсяг партій матеріальних благ, що ними закуповуються. На відміну від роздрібних покупців, колективні спо­живачі закуповують, за незначними винятками, не споживчі товари (окремі послу­ги), а великі партії товарів (комплекси послуг) або високовартісні одиниці устатку­вання, обладнання — основних засобів.

Оперування відносно великими партіями товарів є тією характерною рисою гур­тової торгівлі, що підкреслює її відмінність від роздрібної. Однак не слід забувати, що в практиці оптової торгівлі поняття «партія товару» інколи тотожне одинично­му капіталомісткому товару (літак, будинок, заводський корпус тощо)1.

Таким чином, економічна сутність оптової торгівлі полягає у здійсненні про­цесу продажу товарів і послуг товаровиробниками іншим підприємства./» сфери виробництва, оптовим і роздрібним торговельним підприємствам, комерцій­ним посередникам та державним установам, а також торговельними і посере­дницькими підприємствами одне одним, виробничим та суспільним колектив­ним споживачам.

Види оптової торгівлі

Оптова торгівля бере активну участь практично в усіх сферах розширеного сус­пільного відтворення, що обумовлює наявність кількох її функціональних видів. В умовах планової економіки ця підгалузь включала тільки два види: торгівлю про­довольчими товарами і торгівлю непродовольчими товарами, тоді як паралельно існували матеріально-технічне постачання і заготівля сільгосппродукції, які забез­печували гуртовий розподіл і перерозподіл продукції, сировини, матеріалів вироб­ничого призначення і попереробленої аграрної продукції.

В ринкових умовах усі об'єкти торговельної діяльності стали рівноцінними то­варами, а підгалузь оптової торгівлі включила в себе такі основні види: торгівлю засобами виробництва і предметами праці; торгівлю непереробленою сільсько­господарською продукцією; торгівлю продовольчими товарами; торгівлю не­продовольчими товарами; торгівлю транспортними засобами і торгівлю по­слугами

Основні види оптової торгівлі

Включення ринкових чинників у сферу товарного обміну поступово перетвори­ло матеріально-технічне постачання в оптову торгівлю засобами виробництва і предметами праці, оскільки продукція виробничо-технічного призначення пере­стала централізовано розподілятися за директивне встановленими цінами, почала отримувати реальну ринкову ціну і вільно реалізовуватися на традиційних засадах оптової торгівлі.

Під впливом кардинальних організаційно-правових змін в аграрному секторі економіки в такий вид оптової торгівлі як торгівля непереробленою сільськогос­подарською продукцією, трансформувалася колишня система державних заготі­вель. У даний час закупівля сільськогосподарських продуктів і сировини прово­диться в усіх категоріях господарств для поповнення державних ресурсів або з метою реалізації переробним підприємствам, на експорт тощо через спеціалізова­них оптових трейдерів.

Два наступних види оптової торгівлі — торгівля продовольчими товарами (продуктами харчування) і торгівля непродовольчими товарами разом утво­рюють велику за масштабами і важливу за значенням підсистему оптової торгівлі товарами широкого вжитку. Вона має на меті налагодження і відпрацювання гос­подарських зв'язків між виробництвом і роздрібною торгівлею за умови забезпе­чення раціонального товаропросування виготовлених матеріальних благ і є актив­ним важелем організації і розвитку як виробничих галузей, так і роздрібної торговельної мережі.

Зростання потреб ринкової економіки в розвитку інфраструктури товарного ри­нку сформувало у вітчизняній оптовій торгівлі відносно нові види — торгівлю транспортними засобами і торгівлю послугами. Оптова торгівля транспортними засобами охоплює практично всі операції купівлі-продажу в усіх галузях транспор­тної інфраструктури: автомобільному, залізничному, водному й авіаційному, в яких ринкова вартість будь-якої транспортної одиниці значно перевищує вартісний об­сяг середньостатистичної оборудки в інших видах оптової торгівлі. Торгівля послу­гами на оптовому ринку є надзвичайно перспективним її видом й включає операції з інтелектуальними, науково-технічними, орендними і іншими послугами масштаб­ного характеру.

Основні функції оптової торгівлі

Активна двостороння скерованість оптової торгівлі на обслуговування виробни­цтва і роздрібного товарного ринку визначає сукупність її основних функцій. Фун­кціями оптової торгівлі в частині її взаємодії із представниками сфери вироб­ництва є:

• стимулювання і концентрація підприємницької діяльності всіх форм, видів і різновидів;

• активна участь у проектуванні і формуванні виробничого асортименту товарів і послуг, піднесенні загального рівня якості виготовлюваних матеріальних благ;

• організація й інвестиційне забезпечення процесу руху щойно виготовлених матеріальних благ зі сфери виробництва за рахунок повсякденного вдосконалення наявних та створення нових каналів товаропросування;

• перейняття на себе певної частини комерційного ризику, постійно супутнього життєвому циклу товарів і послуг на ринку; усунення або згладжування діаметра­льних суперечностей бізнесового ризику (успіх-поразка);

• формування оптимальної концепції логістичного забезпечення сучасних виро­бництв відповідно до комерційних, справді ринкових засад, основною з яких є мак-симізація прибутку на фоні безумовного врахування комерційних інтересів інших суб'єктів ринку.

Оптова торгівля виконує також низку функцій, спрямованих на обслугову­вання потреб роздрібних торговельних підприємств і індивідуальних спожива­чів товарів і послуг. Ці функції включають:

• постійне і системне вивчення попиту і поточної кон'юнктури всередині окре­мих сегментів товарного ринку і конкретних цільових ринків;

• перетворення виробничого великосерійного асортименту в торговельний, ада­птований до реальних можливостей існуючої роздрібної та дрібнороздрібної торго­вельної мережі;

• концентрація матеріальних благ за рахунок власних і залучених основних та оборотних засобів з метою створення передумов для ритмічного постачання торго­вельних підприємств в зоні обслуговування;

• здійснення внутрішньоскладських технологічних операцій, супутніх процесу зберігання товарних запасів;

• організація своєчасної доставки товарів у роздрібну торговельну мережу;

• проведення товарного і фінансового кредитування клієнтів-покупців (підпри­ємств роздрібної торгівлі);

• інформаційне обслуговування наявних і потенційних клієнтів з числа покупців оптових партій товарів або комплексу послуг.

Допоміжні функції оптової торгівлі

Крім сукупності основних функцій оптова торгівля виконує також цілий комплекс допоміжних, пов 'язаних з інфраструктурним забезпеченням гуртово­го продажу матеріальних благ, функцій. Сюди належать заходи, що сприяють збережуваності матеріальних цінностей в ході транспортування вантажів, забезпе­чують сезонне і тимчасове зберігання на гуртових підприємствах, фасування і під­сортування, подрібнення і розукомплектування товарних партій відповідно до ви­мог клієнтів споживчого ринку або інших оптових покупців.

Фактори, що впливають на оптову торгівлю

Оптова торгівля, як і інші види господарської діяльності, є продуктом суспіль­ного розподілу праці і пов'язаних з ним процесів спеціалізації і кооперації суспіль-нокорисної людської діяльності. Місцем її здійснення є товарний ринок, вона по­вністю охоплює його складову частину — - оптовий ринок— і деяку частину споживчого ринку.

Суспільний розподіл праці не випадково відокремлює торгівлю гуртовими пар­тіями матеріальних благ в самостійний вид діяльності. Необхідність існування оптової торгівлі в економічному механізмі ринкового типу обумовлюється об'єктивною дією кількох груп факторів: виробничих, транспортних і торгове­льних.

Виробничі фактори, а саме: нерівномірне розташування, концентрація і спеціа­лізація в окремих регіонах, сезонний характер багатьох виробництв, організаційно-технологічні особливості різних виробничих циклів тощо — обумовлюють потребу

в територіальне рівномірно розгалуженій мережі оптових підприємств, здатній ефективно забезпечувати товарообмін на міжрегіональному рівні.

Транспортні фактори (стан і пропускна здатність шляхів сполучення, рівень технічного оснащення рухомого складу і транспортних засобів, відпрацьованість схем і маршрутів доставки вантажів) однаковою мірою впливають на обидва функ­ціональні рівні оптової торгівлі — міжрегіональний і регіональний.

Торговельні фактори — рівень розвитку, концентрації і розміщення роздрібної торговельної мережі, спеціалізація і потужність роздрібних торговельних підпри­ємств тощо — відіграють помітну роль на регіональному рівні оптової торгівлі.

Роль оптової торгівлі

Сукупність оптових підприємств з різними масштабами комерційної діяль­ності і зонами обслуговування (діяльності) становлять єдину систему оптової торгівлі на міжрегіональному і регіональному функціональних рівнях.

Залежно від функціонального рівня оптових суб'єктів ринку модифікується роль усієї системи оптової торгівлі. На міжрегіональному рівні її учасники покликані стати стратегічним підґрунтям системи каналів переміщення товарів для задово­лення потреб вітчизняних і закордонних товаровиробників у постачанні їм сирови­ни і реалізації їхньої готової продукції. Основним пріоритетом ролі міжрегіональ­них суб'єктів оптової торгівлі при цьому є активізація випуску та реалізації товарів вітчизняного виробництва на внутрішньому та зовнішніх товарних ринках.

Роль оптових організаційних структур регіонального рівня полягає у завершенні процесу оптової реалізації товарів. Для цього регіональні оптові суб'єкти закупо­вують гуртові партії товарів у міжрегіональних оптовиків, у товаровиробників з ме­тою насичення місцевих товарних ринків, забезпечення потреб у товарах роздріб­них торговельних підприємств.

Значення оптової торгівлі

Оптова торгівля відіграє важливе значення в господарському механізмі суспільства. Значення оптової торгівлі визначається її місцем та роллю на товарному ринку.

Об'єднуючи чимало каналів товаропросування, форм здійснення купівлі-продажу гур­тових партій товару, оптова торгівля в багатьох моментах здійснює активний вплив на товаровиробників через забезпечення їх сировиною та ресурсами, через виконання ко­мерційно-посередницьких операцій щодо реалізації виготовленої продукції.

З іншого боку, значення оптової торгівлі полягає в опосередкованому впливі че­рез роздрібну торгівлю на споживання товарів за рахунок участі у формуванні роз­дрібного асортименту, його повноти та стабільності.

Оптова торгівля здійснює також великий обсяг допоміжних технологічних операцій в частині перетворення виробничого асортименту в роздрібний, підготовки товарних запасів до кінцевої реалізації споживачам, чим сприяє вдосконаленню всього техноло­гічного процесу товаропросування, підвищенню рівня торговельного сервісу.

Концентрація діяльності оптової підгалузі торгівлі на проміжній ланці між ви­робництвом і споживанням, її переважно посередницький характер жодним чином не знижує значення оптової підгалузі галузі торгівлі. Як свідчить історичний розви­ток економічних систем, функціонування оптових посередницьких формувань є об'єктивним наслідком процесів розподілу і спеціалізації праці і несе позитивний економічний ефект для суспільства в цілому.

Структура та інфраструктура оптової торгівлі

В умовах розвитку ринкових відносин відбувається реформування організацій­ної побудови оптової торгівлі. Якщо раніше в рамках двох соціальних форм торгів­лі — державної і кооперативної — вона була практично незмінною, плановою, то сьогодні організаційна побудова цієї підгалузі торгівлі динамічно розвивається як сукупність структурних і інфраструктурних елементів.

Структура оптової торгівлі

Організаційна структура оптової торгівлі в ринкових умовах постійно змінюється і модифікується. Сьогодні вона формується зі значної кількості господарських фор­мувань різних форм власності, відмінних за правовим статусом, організаційною по­будовою, масштабами діяльності, провідною спеціалізацією тощо. Загальна сукуп­ність суб'єктів оптової торгівлі поділяється на оптові підприємства, оптові організації й окремих підприємців, зайнятих оптовою торговельною діяльністю.

Первинними і домінуючими на сьогодні ланками оптової торгівлі є оптові під­приємства — торговельні підприємства, що спеціалізуються на здійсненні оп­тових закупівель великих партій товарів, проведенні складських торговельно-технологічних операцій і подальшій реалізації (збуті) цих товарів у кількостях, адаптованих відповідно до замовлень їх оптових покупців. Традиційними типами оптових підприємств є склади і бази, їх сукупність формує матеріально-технічну базу оптової торгівлі — складське господарство.

Другим, менш розповсюдженим, видом традиційних оптових господарських формувань є оптові організації — господарські формування, що включають кі­лька організаційно, структурно або функціонально взаємозв'язаних за спорідне­ною товарною спеціалізацією або за єдиною, зрідка — відомчою, постачальни­цько-збутовою орієнтацією оптових підприємств.

У сучасних умовах оптові організації, за винятком сфер державної монополії, не створюються централізовано, вони засновуються на асоціативних або корпоратив­них засадах з ініціативи низових торговельних підприємств. Утворені на економіч­ній основі діючі організації реально здійснюють оптові операції; вони прийшли на зміну численним оптовим об'єднанням, конторам, фірмам, посередницьким торгам радянського типу, які, по-суті, займалися розподілом товарних ресурсів.

Дедалі помітнішу роль в оптовій торгівлі починають відігравати окремі підпри­ємці — оптові торговці. Вони опановують переважно нові сегменти й ніші опто­вого ринку, нерідко диверсифікуючи кілька видів комерційної діяльності.

З огляду на основну місію і ресурсний потенціал оптові торговельні форму­вання (оптові торговці) — підприємства, організації, підприємці — об'єднуються у три великі групи:

• незалежні оптові торговці — ті, що діють від власного імені і за власний кошт, повністю переймаючи на себе право власності на матеріальні блага. Зазвичай це ве­ликі оптові формування дилерсько-дистриб'юторського типу з розгалуженою складською мережею і відпрацьованою асортиментно-збутовою стратегією;

• оптові торговельні посередники — ті, що діють від власного імені, але за кошт клієнта. Такі формування брокерського типу спеціалізуються на обслуговуванні потреб у закупівлі або збуті конкретних товарів, використовуючи з цією метою власні або орендовані ресурси;

• оптові торговельні агенти — найдрібніші за потенціалом і функціями форму­вання, що діють від імені і за кошт клієнта (принципала). Типовими різновидами оптових агентів є консигнатори і комісіонери як у внутрішній, так і зовнішній тор­гівлі.

Структура вітчизняної оптової торгівлі є доволі складною і різноманітною (рис. 5.5).

Структурні елементи оптової торгівлі

Вона включає в себе як нові (центри, гуртовш, ринки, мережі, торгові доми, брокерські контори, підприємці-комерсанти), так і традиційно складені (бази, склади, об'єднання, фірми, контори) господарські формування.

Традиційні господарські формування оптової торгівлі сформувалися ще в над­рах радянської економіки. Зокрема, традиційними оптовими підприємствами за­лишаються виробничо-торговельні, виробничо-торговельно-сервісні, оптово-торго­вельні, постачальницько-збутові бази та склади. В практиці оптової торгівлі до сьогодні функціонують традиційні гуртові організації — виробничо-торговельні, оптові, постачальницькі, збутові та посередницькі об'єднання, контори, фірми.

Нові господарські формування кількісно розширили і якісно збагатили діапа­зон суб'єктів оптової торгівлі. По-перше, на оптовому ринку з'явились і функціо­нують підприємства й організації принципово нового типу. Серед них такі нові фо­рмування: сервісні центри, малі, спільні, сумісні, колективні, приватні підприємства, акціонерні товариства відкритого і закритого типу, асоціації, концерни, консорціуми, корпорації, брокерські контори, торгові доми. По-друге, розширилася спеціалізація цих новоутворень оптової торгівлі; поряд з традиційни­ми з'явилися нові види основної функціональної спеціалізації суб'єктів оптової ді­яльності: комерційні, комісійні, консигнаційні, дилерські, дистриб'юторські, агентські, брокерські, маклерські підприємства і організації. По-третє, розширен-

ню кола учасників гуртового ринку сприяла поява на ньому фізичних осіб — при­ватних підприємців, комерсантів, агентів, брокерів, маклерів із найрізноманітніши­ми різновидами спеціалізації в різних напрямах гуртової торговельної діяльності.

Якісне розширення і кількісне поглиблення структурно-елементної бази інсти-туціонального ринку привело до поглиблення інфраструктури оптової торгівлі, створення низки незатребуваних раніше служб і підрозділів для забезпечення по­треб товарного ринку в цілому.

Інфраструктура оптової торгівлі

Інфраструктура оптової торгівлі є невід'ємною складовою частиною інфра­структури товарного ринку і являє собою сукупність специфічних формувань: установ, підприємств, служб і низки комерційно-торговельних інституцій, що відіграють допоміжну роль або створюють загальні умови для ефективного провадження процесу оптової реалізації товарів і послуг.

Основним призначенням і метою інфраструктурних формувань оптової торгівлі є не власна комерційна діяльність, а забезпечення умов для оптимального й ефек­тивного ведення комерційних оптових операцій суб'єктами основної структури гу­ртової торгівлі.

Елементи інфраструктури оптового ринку за функціональним призначенням поділяються дві великі групи: групу елементів основної (внутрішньої) і групу за-гальноринкової, або зовнішньої, інфраструктури

Елементи інфраструктури оптового ринку

Основна інфраструктура оптової торгівлі включає низку підприємств, установ і інституцій, що внутрішньо притаманні, постійно наявні в ході здійснення опера­цій оптової купівлі-продажу товарних партій. Так, установи бірж і аукціонів, під-

приємства оптових ринків, склади гарантійного і консигнаційного зберігання, а та­кож такі комерційно-торговельні заходи, як гуртові ярмарки, комерційні торги, ви-ставки-продажі, не мають на меті створення й отримання комерційного прибутку, вони зазвичай не є повноцінними учасниками комерційної діяльності, а тільки об­слуговують оптовий процес1. Натомість більшість комерційно-торговельних захо­дів, що проводяться для учасників оптової торгівлі, переважно є обмеженими за ча­сом і строками проведення (короткотерміновими або періодичними), можуть носити одноразовий характер і не мати постійного місця проведення, але організо­вуються з метою створення умов для встановлення господарських зв'язків між оп­товими продавцями (виробниками, посередниками) і покупцями (посередниками і роздрібними торговцями) товарів.

Елементи загальноринкової інфраструктури оптового ринку включають зов­нішні формування, що беруть участь у забезпеченні функціонування товарного ри­нку в цілому. Підприємства і служби зовнішньої інфраструктури обслуговують усіх суб'єктів товарного ринку незалежно від їх спеціалізації або участі в конкретній підгалузі торгівлі. Вони забезпечують одночасно виробничі, торговельні (гуртові і роздрібні), обслуговуючі та інші підприємства всіх форм власності. До суб'єктів за­гальної інфраструктури належать підприємства і їхні функціональні підрозділи транспорту, зв'язку, матеріально-ресурсного забезпечення (вода, газ, електроенер­гія, тепло). Активними елементами загальної інфраструктури оптового ринку є установи фінансово-кредитного обслуговування, страхові і суто ринкові (маркетин­гові, сервісні, рекламні та інформаційні) структури.

Сучасні економічні системи є складними, динамічними і взаємопроникними си­стемами основних (структурних) і допоміжних (інфраструктурних) елементів, їх можна характеризувати як взаємодоповнювальні системи основної діяльності і за­гальних умов її здійснення, між якими існує тісний безперервний і стабільний взає­мозв'язок. Таким чином, господарські формування оптової підгалузі, підприємства основного виробництва і сільського господарства разом з елементами основної та загальної інфраструктури утворюють цілісну систему взаємозв'язаних і взаємообу-мовлених ланок, спрямованих на задоволення економічних виборів і соціальних потреб споживачів.

Види оптових підприємств та їх класифікація

Поняття оптового торговельного підприємства

Основним суб'єктом підгалузі гуртової торгівлі є оптове підприємство. Як і решта торговельних підприємств, оптове функціонує на засадах організаційно-правової та господарської самостійності; вільного вибору власної товарної спеці­алізації, асортиментного профілю, контингенту контрагентів; самоокупності — забезпечення повернення витрат і отримання норми прибутку; самофінансуван­ня — самостійного пошуку джерел фінансування власної діяльності; конкуренто­спроможності — ефективного функціонування в умовах ринкового конкурентно­го середовища.

Наприклад, установам бірж зайняття комерційною діяльністю взагалі заборонено законодавчо, вони, як і, скажімо, оптові ринки, тендери, аукціони, тільки створюють належну матеріально-технічну бази, яку пе­редають у тимчасове користування клієнтам, що ведуть повноцінний оптовий торг.

Оптовим (гуртовим) торговельним підприємством є підприємство підгалузі оптової торгівлі, яке мас економічні, організаційні та юридичні ознаки суб'єкта господарської діяльності, від власного імені і за власний кошт набуває права власності на придбані партії товарів, спеціалізується на веденні оптового тор­гу і має необхідні передумови для виконання повного комплексу закупівельно-збутових і складських технологічних операцій.

Таким чином, основною умовою віднесення торговельного підприємства до чи­сла оптових торговельних є фактична наявність у нього власних або орендованих складських приміщень.

Класифікація оптових підприємств

Підприємства оптової торгівлі можна класифікувати за такими ознаками: функ­ціональним рівнем; організаційно-правовою формою; формою власності і належ­ністю; місцем і роллю в товаропросуванні; їх товарною спеціалізацією (рис. 5.7).

Функціональний рівень масштабів діяльності (зон впливу) оптових торгове­льних підприємств за значенням розподіляє їх на три основні групи: оптові підпри­ємства національного, міжрегіонального (регіонального) і локального значення (масштабу).

Оптові підприємства національного значення — це найбільш потужні за об­сягами діяльності або провідні в конкретному сегменті товарного ринку суб'єкти оптової торгівлі, що здійснюють оптові операції купівлі-продажу практично в усіх регіонах держави. Саме ці підприємства формують основу вітчизняної підгалузі оп­тової торгівлі, забезпечують організаційно-методичні засади діяльності інших гос­подарських формувань оптової підгалузі.

Оптові підприємства міжрегіонального і регіонального рівня порівняно за­гальнонаціональних характеризуються суттєво меншими масштабами обігу і знач­но вужчими зонами впливу. Такі суб'єкти оптової торгівлі зорієнтовані на обслуго­вування виробничих і торговельних (оптових та роздрібних) підприємств кількох суміжних областей (адміністративних районів), поєднаних у територіально-економічному аспекті. Водночас ці підприємства гуртової торгівлі намагаються ма­ксимально розширити зону свого впливу і з цією метою активно співпрацюють як з національними, так і локальними оптовими формуваннями.

Оптові підприємства локального значення — це переважно невеликі за обся­гами оптового обороту склади, покликані обслуговувати потреби відомчої торгове­льної мережі (товарні склади районних споживчих товариств) або невеликої кіль­кості асоційованих членів (склади роздрібних торговельних асоціацій, великих роздрібних торговельних підприємств).

У розрізі організаційно-правових форм суб'єкти оптової торгівлі в ринкових умовах характеризуються широкою різноманітністю. Зокрема, у практиці оптової торгівлі сьогодні зустрічаються акціонерні товариства відкритого і закритого типів; асоціації роздрібних, роздрібних і гуртових, торговельних і виробничих підпри­ємств; структурні підрозділи промислово-торговельних і промислово-торговельно-фінансових концернів, холдингів; товариства з обмеженою та повною відповідаль­ністю; малі і приватні підприємства тощо. Основною підставою для кваліфікації організаційно-правової форми конкретного оптового підприємства є засновницькі документи (установчий договір, статут, положення), згідно з якими проведено ре­єстрацію підприємства як суб'єкта підприємницької діяльності в місцевих органах влади.

Класифікація оптових торговельних підприємств

За формою власності розрізняють приватні, колективні, кооперативні, державні і змішані оптові торговельні підприємства. При цьому характер влас­ності встановлюється за частками статутного капіталу, внесеного кожним власни­ком у створення і розвиток даного оптового підприємства. У тому разі, коли інве­стований капітал повністю належить суб'єктові (суб'єктам) однієї форми влас­ності, таке оптове підприємство теж належить до тієї ж форми власності; об'єд­нання ж коштів і матеріальних засобів суб'єктів різних форм власності перево­дить його у розряд господарських формувань зі змішаною формою власності — державно-комунальною, державно-громадською, державно-приватною, коопера­тивно-приватною та інших.

За своїм місцем у процесі товаропросування оптові торговельні підприємства поділяються на вихідні, торговельно-закупівельні і торговельні, тоді як за роллю у цьому ж процесі — на виробничо-торговельно-сервісні, виробничо-торговельні, постачальницько-збутові, оптово-торговельні, оптово-роздрібні.

Вихідні бази промисловості функціонують у великих центрах концентрації ви­робництва товарів складного асортименту і мають на меті подрібнення і підсорту­вання великосерійного індустріального асортименту, налагодження збуту готової продукції оптовим покупцям. Особливо значні товаровиробники (концерни, консо­рціуми) самостійно організовують під власною торговою маркою фірмові оптово-роздрібні мережі.

Торговсльно-закупівельні оптові підприємства також зосереджуються в міс­цях концентрації виробничих підприємств, спеціалізованих на виготовленні товарів широкого вжитку. Вони концентрують у себе доволі широкий асортимент з метою дальшого проведення міжрегіональних поставок у регіони, що відрізняються пере­важно аграрною спеціалізацією, тобто меншою мірою забезпечені виробництвом непродовольчих споживчих товарів.

Найчисленнішу групу оптових торговельних підприємств становлять торгове­льні склади і бази. Такі підприємства рівномірно розосереджуються в місцях роз­селення споживачів і орієнтовані на закупівлю товарів від товаровиробників, інших посередників для постачання адаптованих до потреб роздрібної торговельної мере­жі товарних партій.

Відповідно до ролі в процесі товаропросування і зв'язку зі сферами виробни­цтва та обміну оптові торговельні підприємства, тісно пов'язані з галузями про­мисловості (вихідні і торговельно-закупівельні), поділяються також на вироб­ничо-торговельно-сервісні, виробничо-торговельні і постачальницько-збутові. Локальні гуртові суб'єкти, що більшою мірою співпрацюють із роздріб­ними торговцями, найчастіше виконують роль оптово-торговельних і оптово-роздрібних.

За загальною товарною спеціалізацією оптові торговельні підприємства поді­ляються на універсальні, спеціалізовані і змішані, а за функціональною — на консигнаційні, комісійні, дилерські, дистриб'юторам, агентські, брокерські, маклерські.

У товарно-асортиментному аспекті універсальними вважаються оптові під­приємства, що здійснюють сукупність комерційно-технологічних операцій з уні­версальним, широким асортиментом продовольчих або непродовольчих товарів. У функціональному змісті універсальними переважно є дистриб'юторські оптові формування, що оперують широким асортиментом товарів, придбаних від багатьох товаровиробників.

До спеціалізованих відносять підприємства оптової торгівлі, що оперують то­варним асортиментом у межах однієї-двох товарних груп. Переважна більшість консигнаторів, комісіонерів, дилерів на оптовому ринку, власне, і мають чітко ви­ражену товарну спеціалізацію, адже співпрацюють з одним товаровиробником або обслуговують одну промислову групу, об'єднану спільним товарним знаком, брендом.

Деяка частина оптових формувань, найчастіше брокери, маклери, передбачають роботу зі змішаним асортиментом як продовольчих, так і непродовольчих товарів. Основною вимогою до них є обов'язкове дотримання вимог роздільного зберігання товарних партій, правил товарного сусідства і санітарно-гігієнічних норм у процесі виконання технологічних операцій.

Функції оптових торговельних підприємств

Оптові торговельні підприємства, зміст основної роботи яких полягає в опосе­редкуванні комерційних зв'язків між сферою товарного виробництва і сферою споживання, покликані забезпечувати виконання низки основних і допоміжних, комерційних і виробничих функцій. Основні функції оптових формувань поляга­ють у безперебійному забезпеченні потреб товаровиробників у збуті і роздрібних торговців у постачанні товарами, а допоміжні — у наданні своїм партнерам ком­плексу організаційно-технологічних послуг.

Комерційними функціями оптових торговців є:

• вивчення кон'юнктури й окремих сегментів товарного ринку;

• планування, організація і проведення оптових закупівель товарів;

• організація товаропостачання і здійснення оптового продажу;

• оперативне управління товарними запасами;

• створення системи надання до- і післяреалізаційних послуг;

• рекламно-інформаційне забезпечення гуртової торгівлі.

Виробничі функції оптових торговельних підприємств включають низку опера­цій, що є, по-суті, продовженням процесу виробництва— комплекс внутрішньо-складських технологічних операцій (приймання, зберігання тощо); операції дове­дення і фасування; операції транспортного забезпечення товарного руху.

Складське господарство оптового підприємства

Суть, роль, завдання організації складського господарства

Поняття складського господарства

Складське господарство торгівлі є складовою частиною матеріально-технічної бази суспільства і являє собою засоби праці, які функціонують у сфері обігу. Скла­ди мають велике народногосподарське значення і виконують низку важливих фун­кцій в процесі товарного обігу.

Товарний склад — це допоміжне підприємство в торгівлі, що обслуговує утво­рення концентрованих запасів товарів і відповідне перетворення товарних потоків, які йдуть зі сфери виробництва у сферу споживання, і забезпечує безперебійне по­стачання роздрібних торговельних організацій і підприємств. Сукупність складів усіх торгових систем і організацій утворює складське господарство торгівлі.

З усієї товарної маси, що перебуває у сфері обігу, одна її частина поступово затримується, тимчасом як інша спрямовується у сферу виробничого або особис­того споживання. Товарна маса, яка затримується у сфері обігу, поступово змен­шується в міру її реалізації. Постійне розходування товарних запасів компенсу­ється за рахунок невпинного надходження товарів зі сфери виробництва у сферу обігу. Безпосереднє розходування і поповнення товарних запасів компенсується за рахунок безперервного руху товарів на складах і в магазинах, які одержують нову продукцію зі сфери виробництва і віддають чергову частку товарів сфері споживання.

Незалежно від того, лежать товари на складах виробничих підприємств чи є в розпорядженні оптових або роздрібних торговельних організацій, вони виступають як товарні запаси. Тому з'являється необхідність їх зберігання, що є важливою функцією складів. Для того щоб не допустити погіршення якості товарів у процесі зберігання і скоротити товарні втрати на складах, потрібне створення таких умов, які б відповідали фізико-хімічним і біологічним властивостям кожного товару. Складам належить велика роль у справі підвищення якості і розширення асортиме­нту товарів. Склади одержують товари великими партіями і можуть організувати контроль їх якості краще, ніж більшість роздрібних підприємств.

Будучи серединною ланкою в русі товарів від виробничих підприємств до роз­дрібних торговельних підприємств, склади відіграють важливу роль у розв'язанні проблеми раціоналізації товаропросування. Правильне розташування складів спри­яє значною мірою скороченню ланковості товаропросування, усуненню зустрічних і зворотних перевезень, більш ефективному використанню транспортних засобів і зниженню витрат обігу.

Завдання розвитку складського господарства

Стратегічні завдання розвитку складського господарства оптової торгівлі спо­живчої кооперації України зумовлені потребами вдосконалення торговельного об­слуговування населення, застосування сучасної техніки і технології, організації по­стачання роздрібної мережі товарами, максимально підготовленими до реалізації і такими, що відповідають типу магазину і попиту населення.

Складське господарство є важливою складовою частиною інфраструктури тор­гівлі, однак стан його розвитку в Україні не відповідає сучасним вимогам. Забезпе­ченість складською мережею в Україні значно відстає від країн з розвинутою рин­ковою економікою.

Якщо в цілому по Україні в розрахунку на 1000 чол. населення припадає трохи більше ніж 100 м2 площі загальнотоварних складів, то в США, наприклад, цей по­казник вище у 20 разів.

Протягом тривалого часу складська мережа України розвивалася не в оптовій ланці, а в роздрібній торгівлі. Тому нині на оптову торгівлю припадає лише 24 % загального складського фонду торгівлі. Складська мережа в основному складається із дрібних складів, що розташовані в орендованих і не зовсім придатних приміщен­нях, середній розмір яких — близько 700 м2.

Із загальної кількості складів оптової торгівлі лише ЗО % мають підйомно-транспортне обладнання. Більшість складів, особливо роздрібної торгівлі, із засобів механізації мають лише ручні вантажні візки і найпростіші засоби механізації.

З подоланням кризи в економіці України потрібно будувати склади площею 10 тис. м2 і більше, з високим рівнем механізації й автоматизації, раціональною ор­ганізацією технологічних процесів, застосуванням сучасної комп'ютерної техніки. Перевагу слід віддавати будівництву одноповерхових високих автоматизованих складів. Зарубіжний досвід свідчить, що сучасні засоби автоматизації дозволяють ефективно експлуатувати склади висотою 18 м і довжиною стелажів від 60 до 150 м, а застосування пересувних стелажів сприятиме максимальному використанню не тільки площі, а й місткості складів.

Розвитку великого складського господарства з меншими капітальними вкладен­нями сприятиме об'єднання інтересів кількох торговельних підприємств з викорис­танням частки кожного з них у будівництві складів.

Перехід України до ринкової економіки, що супроводжується розвитком малих під­приємств, потребує також широкого розвитку складів нового типу— дрібнооптових складів-магазинів (типу «Кеш енд керрі»). Не здійснюючи самостійних закупівель, не­обхідні товари вони одержують з центральних складів постачальницько-збутових фірм, оптових компаній або великого промислового підприємства, структурним підрозділом якого вони є. Ці підприємства продають товари невеликими партіями у широкому асор­тименті переважно дрібним і середнім виробничим і невиробничим споживачам.

У зарубіжній торгівлі набули широкого розвитку склади гарантійного зберіган­ня готельного типу, консигнаційні склади і дрібнооптові магазини-склади самооб­слуговування. З переходом в Україні до ринкових відносин необхідно врахувати позитивний зарубіжний досвід ведення складського господарства. Доцільно ство­рити мережу складів загального користування таких видів:

— складів-готелей, які надають невеликим магазинам, малим торговельно-посередницьким структурам і товаровиробникам складські площі для тимчасового зберігання своїх товарних запасів;

— консигнаційних складів, які приймають товари для дальшого продажу від імені і за дорученням їх власників;

— митних ліцензійних складів, призначених для зберігання товарів, що пере­тинають кордони країни, для виконання операцій з митного оформлення.

Серйозної уваги потребує реконструкція і технічне переозброєння існуючого складського господарства, які дозволять збільшити пропускну спроможність скла­дів, повніше використовувати їх місткість за рахунок упровадження прогресивних технологій складування і механізації технологічного процесу.

Класифікація товарних складів

Ознаки класифікації товарних складів

Товарні склади класифікують: за місцем розташування в процесі товаропросу-вання; за характером виконуваних операцій; за товарною спеціалізацією; за фізико-хімічними властивостями товарів, що зберігаються; за організаційними формами управління; за ступенем механізації робіт.

Залежно від місця розташування в процесі товаропросування розрізняють скла­ди в районах виробництва і заготівель і склади в районах споживання.

Основні функції складів, розташованих у районах виробництва, — концентра­ція товарів промислових або сільськогосподарських підприємств у зоні їх діяль­ності, а також підсортування, обробка і комплектування великих партій товарів для відвантаження їх у райони споживання. Це склади вихідних і торговельно-закупівельних баз, базисні холодильники оптових організацій, склади заготівель­них організацій споживчої кооперації. Вони розташовані на початковому етапі товаропросування, тому основне призначення цих складів полягає у прийманні відносно малих партій товарів і комплектування з них великих партій для відпра­влення в місця споживання.

Склади, розташовані в районах споживання, розукрупнюють партії товарів, оде­ржувані з районів виробництва, чи концентрують невеликі партії товарів, що над­ходять від багатьох підприємств району їх діяльності. До них відносять склади оп­тових торгових баз, розподільні холодильники, склади райспоживспілок і споживчих товариств.

За характером виконуваних операцій товарні склади поділяють на підсорту-вально-розподільні, транзитно-перевалочні, сезонного і довготермінового збері­гання.

На підсортувально-розподільних складах зосереджуються поточні запаси това­рів, які зберігаються нетривалий час. Тому основне місце тут займає приймання, підсортування, підготування до відпуску і безпосередній відпуск товарів. Склади здійснюють кількісне і якісне приймання товарів складного асортименту, нагрома­джують протягом недовгого часу, перетворюють виробничий асортимент у торго­вий, комплектують замовлення роздрібної торговельної мережі і відпускають това­ри в магазини.

Операції з товарами простого асортименту зводяться до приймання їх за кількіс­тю, вибіркової перевірки якості, зберігання, підсортування і наступної відправки одержувачам. Підсортувально-розподільні склади мають основну питому вагу се­ред товарних складів оптової і роздрібної торгівлі.

Безпосередньо на залізничних станціях і водних пристанях або поблизу від них створюються транзитно-перевалочні склади. Основне призначення таких складів — приймання, короткотермінове зберігання, комплектування партій товарів цілими тарними місцями та їх відправка. Процес складської обробки товари проходять без розпакування. Транзитно-перевалочні склади переважно створюються в системі споживчої кооперації і використовуються для перевантаження товарів з одного ви­ду транспорту на інший для відправлення в кооперативні організації, віддалені від транспортних шляхів.

На складах сезонного зберігання здійснюється обробка і зберігання товарів се­зонного виробництва або споживання (овочі, картопля тощо).

Тривале зберігання товарів відбувається на складах дострокового завезення і ре­зервних. Відповідні будова і обладнання цих складів забезпечують кількісне і якіс­не зберігання товарів протягом тривалого часу, їх створення обумовлено економі-ко-географічними і кліматичними умовами окремих районів України, доставка товарів у які в певні періоди року утруднена.

За товарною спеціалізацією розрізняють спеціалізовані і неспеціалізовані скла­ди. Спеціалізовані склади організовують приймання, зберігання і відпускання това­рів будь-якої окремої групи чи підгрупи (вузькоспеціалізовані). У них зберігають товари простого асортименту (сіль, олію й т. ін.). Спеціалізовані склади мають ши­рокий внутрішньогруповий асортимент товарів, кращі умови для зберігання та ін­ших складських технологічних операцій.

Неспеціалізовані склади мають кілька різновидів: безпосередньо неспеціалізо­вані, універсальні і змішані. Безпосередньо неспеціалізовані склади призначені для зберігання і обробки кількох груп товарів. Універсальні склади здійснюють склад­ські операції з непродовольчими або продовольчими товарами широкого асортиме­нту. В умовах переходу до ринкової економіки такі склади набувають значного по­ширення. На змішаних складах поєднується зберігання основних видів непродово­льчих і продовольчих товарів. Такі склади функціонують у райспоживспілках і споживчих товариствах.

Залежно від фізико-хімічних властивостей товарів, що зберігаються, склади поділяють на загальнотоварні і спеціальні. На загальнотоварних складах зберігають основну масу непродовольчих і продовольчих товарів; це основний тип складів у кооперативній торгівлі. Спеціальні склади призначені для товарів, зберігання яких потребує особливих умов. На таких складах створюються спеціальні конструкції й улаштування. До спеціальних складів належать холодильники, плодоовочесховища, склади солі, олії, будівельних матеріалів.

За організаційними формами управління розрізняють склади індивідуального, спільного і загального користування. Склади індивідуального користування пере­бувають у віданні однієї торговельної організації чи підприємства. Ці склади мо­жуть бути власними або орендованими. Створення складів індивідуального корис­тування призводить до подрібнення складського господарства і неефективного його використання.

Підвищення ефективності експлуатації складів досягається створенням складів спільного користування. Ці склади належать до числа великих підприємств склад­ського господарства торгівлі, які створюються капіталовкладеннями кількох торго­вельних організацій чи підприємств. Управління і господарське обслуговування та­ких великих оптових підприємств здійснюється централізовано і з меншими експлуатаційними витратами.

Склади загального користування надають будівлі та площі для зберігання това­рів будь-яким торговельним підприємствам за відповідну плату. Основною функці­єю складів загального користування, що належать в основном транспортним орга­нізаціям, є короткотермінове зберігання обумовленої партії товарів. Користування складами загального користування звільняє торговельні підприємства від операцій з навантаження, розвантаження, зважування і перевезення товарів з пунктів при­буття. На замовлення клієнтів на складах загального користування можуть компле­ктуватися партії товарів цілими тарними місцями без попереднього підсортування і відправлятися в пункти призначення.

За ступенем механізації робіт склади поділяють на механізовані (з частковою або комплексною механізацією окремих операцій чи технологічних процесів) і ав­томатизовані, засновані на комплексній механізації складських операцій, у тому числі автоматизованому управлінні складським технологічним процесом.

Вимоги до будови та влаштування складів

Основні ознаки класифікації складських будівель

Складські будівлі і споруди класифікують за такими основними ознаками: ти­пом будівлі або її технічним улаштуванням; утепленості; матеріалом стін і вогне­тривкістю; кількістю поверхів.

За типом будівель та їх технічним улаштуванням склади поділяються на від­криті майданчики, напівзакриті влаштування і закриті складські приміщення і спе­ціальні споруди. Відкриті майданчики мають тверде покриття і нахил для водосто­ку. Напівзакритими складськими приміщеннями вважають навіси. Вони бувають без стін, а з дахом, що кріпиться на стовпах, а також з однією чи кількома стінами по периметру. Основне призначення навісів — захищати вантажі (силікатні матері­али, чавуний посуд, пиломатерали) від атмосферних опадів. Навіси можуть бути односкатними і двоскатними, їх висота досягає 4—6 м.

Основним видом складських споруд, що призначаються для зберігання товарів, які потребують створення належних режимів — температури і вологості, є закриті склади. Такі будівлі мають багато різних за призначенням складських приміщень, а великі споруди спільного користування складаються з комплексу складських буді­вель і споруд. Вони класифікуються за такими ознаками: утепленості, поверховості, матеріалу стін і вогнетривкості. За утепленістю закриті склади поділяються на три типи: неутеплені, утеплені й опалювані.

Неутеплені склади використовують в основному для зберігання скляної, тексти­льної та іншої тари. Ці склади споруджуються без горищного перекриття, утепленої підлоги і дверних тамбурів. Товщина цегляних стін — в одну цеглу, кам'яних і за­лізобетонних — до 25 см.

Утеплені (неопалювані) склади мають горищні або суміщені з покрівлею утеп­лені покриття, дверні тамбури і утеплену підлогу. Товщина стін з цегли цих скла­дів — у дві цегли, кам'яних і залізобетонних — 40 см. Ці склади захищають товари від різких коливань зовнішньої температури і вологості повітря. В них можна збе­рігати борошно, крупу, бобові, мило, сірники та інші товари, які не псуються при температурі нижче від нуля, але втрачають якість при різких коливаннях темпера­тури і вологості.

В опалюваних складах завдяки наявності опалювальних і вентиляційних систем створюється можливість підтримання потрібної температури і вологості повітря. Вони призначені для зберігання товарів, які потребують стійкої плюсової темпера­тури і певної відносної вологості повітря: кондвиробів, цукру, чаю, кави, плодоово­чевих консервів та інших товарів.

За матеріалами стін і перекриттів склади поділяються на цегляні, дерев'яні, зі збірних залізобетонних конструкцій, а за вогнетривкістю — на спалимі і напівспа-лимі.

За поверховістю розрізняють складські будівлі одно-, дво-, три- і багатоповер­хові

Переваги одноповерхових складів

Практика вітчизняного і зарубіжного будівництва торгових складів свідчить про те, що найбільш раціональними є одноповерхові склади. До основних переваг од­ноповерхових складів належать: максимальне використання складської площі і міс­ткості через брак сходових кліток, ліфтів. Можливе більш високе укладання товарів з навантаженням до 3,5 т/м2, тимчасом як у багатоповерхових складах вона не пе­ревищує звичайно 2 т; зменшення вартості будівництва й експлуатаційних витрат при внутріскладській переробці товарів через відсутність потреби в підніманні то­варів на верхні поверхи; більш ефективна організація складських робіт за рахунок збільшення довжини навантажувально-розвантажувального фронту.

Вимоги до будови складів

При розв'язанні питань поверховості складських приміщень необхідно керува­тись: наявністю вільних площ забудови; габаритами і вагою товарів, що будуть зберігатися; економічними міркуваннями по спорудженню й експлуатації однопо­верхових і багатоповерхових складських приміщень.

Важливими технологічними вимогами до будови складів є відповідність площі і місткості складів характеру та обсягу технологічних операцій; параметрів і конфі­гурацій складських будівель— вимогам раціональної організації технологічного процесу. Крім того, складські приміщення повинні відповідати встановленим вимо­гам освітленості, вентиляції, утепленості і пожежної безпеки.

Будова і технологічне планування загальнотоварних складів

Основні групи складських приміщень

Раціональна організація технологічних процесів на складах пред'являє певні вимоги до планування приміщень. Залежно від призначення і ролі в оперативно-господарській діяльності всі складські приміщення поділяють на чотири групи: оперативні, допоміжні, підсобно-технічні і адміністративно-побутові.

Оперативні приміщення призначені для виконання основних технологічних операцій. До них відносять комори і камери для розміщення, укладання і зберігання товарів; експедиції для приймання і відпуску товарів; сортувальні, комплектуваль­ні, диспетчерська, транспортні коридори, автомобільні і залізничні платформи (ра­мпи). Розташування оперативних приміщень має забезпечувати максимальне вико­ристання площі і місткості складу, виключення зустрічних і перехресних потоків товарів при їх переміщенні; дотримання правильного товарного сусідства і прин­ципів матеріальної відповідальності; можливість застосування засобів механізації й автоматизації. Камери зберігання залежно від асортименту товарів можуть бути універсальними і спеціалізованими. Універсальні призначені для зберігання това­рів, які мають однаковий режим зберігання, а спеціалізовані — для зберігання пев­них видів і груп товарів (тканини, взуття, культтовари). Охолоджувані камери складів розміщуються відокремлено, частіше в торцевій частині будівлі, і мають окремі вхід і вихід. Площі, призначені для зберігання товарів, розташовують по до­вжині складської будівлі.

Експедиційні приміщення повинні безпосередньо прилягати до розвантажуваль­но-навантажувального фронту складу. На багатоповерхових складах експедиції розміщують на першому поверсі, а з камерами зберігання товарів їх зв'язують ліф­ти. Поруч з експедиціями розміщують приймальні, розпакувальні, фасувальні й комплектувальні приміщення. На невеликих складах приймання і відпускання то­варів здійснюється лише в експедиціях або камерах зберігання.

До допоміжних приміщень відносять майданчики і приміщення для зберігання порожньої тари, піддонів або багатооборотних контейнерів, тароремонтні майстер­ні, карантинні камери, лабораторії.

Для господарського й експлуатаційного обслуговування складської будівлі ви­користовуються підсобно-технічні приміщення — машинні відділення, вентиляцій­ні камери, котельні, зарядні станції, приміщення для механізмів і транспортних за­собів.

Адміністративно-побутові приміщення включають конторські приміщення, га­рдероби, санвузли, душеві, приміщення для відпочинку і приймання їжі. Адмініст­ративно-побутові приміщення можуть розташовуватись як у складській будівлі, так і в окремій будівлі. При розміщенні цих приміщень у складській будівлі вони пови­нні бути обов'язково ізольовані від оперативних приміщень і розташовані в торці складської будівлі з виходом на рампу.

Для створення оптимального технологічного процесу необхідно забезпечити найбільш раціональне планування приміщень складу. Будування складів переважно за типовими проектами дає змогу впроваджувати найефективніші технологічні планування, які враховують найсучасніший вітчизняний і світовий досвід. Най­більш доцільною формою складської будівлі є прямокутник. Така форма будівлі за­безпечує найбільший ефект при експлуатації за рахунок більш повного викорис­тання площі складу, зручного внутріскладського транспортування вантажів, раціо­нального проведення вантажно-розвантажувальних робіт.

Габарити складської будівлі встановлюються з урахуванням співвідношення ширини і довжини складу. Ширина складу має бути в межах від 1/1,5 до 1/4 його довжини. Довжина складської будівлі не може бути меншою від довжини необхід­ного фронту вантажно-розвантажувальних робіт.

Значний вплив на експлуатаційні показники складу й раціональну організацію складських операцій чинить сітка колон. Сітка (крок) колон — система розбивоч-них осей у плані, у центрі яких установлюються колони каркасу будівлі. В практиці

складського будівництва широко застосовується сітка колон 6x9, 9x9, 9x12, 12x12 і 9x18 м. Велика сітка колон будівлі дас можливість знизити капітальні вкладення на одиницю площі. При проектуванні одноповерхових складів прагнуть до безколонного одноповерхового планування складських приміщень. Це збільшує ефективність використання місткості і площі складу і створює умови для оптима­льної складської обробки товарів.

Конструктивні елементи складських споруд

Важливе значення для організації складського технологічного процесу мають конструктивні елементи складських споруд. Основними конструктивними елемен­тами складу є фундаменти, стіни, рампи, підлоги, міжповерхові перекриття, верхні покриття, звиси покрівлі, дашки, сходи, двері, вікна.

Фундамент — це підземна конструкція, основним призначенням якої є сприй­няття навантаження від будівлі і передавання її основі. За конструктивним улашту­ванням фундаменти поділяються на стрічкові, стовпчасті і суцільні. До фундамен­тів пред'являють такі вимоги: міцність, стійкість на перевертання, економічність.

Стіни складу поділяються на суцільні (для приміщень, які опалюються) і карка­сні (в тимчасових неопалюваних приміщеннях). До стін складу пред'являють такі основні вимоги: міцність і стійкість; забезпечення за своїми теплотехнічними влас­тивостями необхідного для збереження якості товарів температурно-вологісного режиму; водонепроникність; мінімальна вага і найменша будівельна й експлуата­ційна вартість.

Рампами називають платформові тротуари, що примикають до складу. Вони ви­користовуються для переміщення вантажів з автомашин чи вагонів у склад і назад. Висота рампи з боку залізничної колії дорівнює 1,1—1,2 м від рівня головки рейки, а з боку автомобільного заїзду — 0,9 м. Ширина рампи може бути від 1,2 до 6,0 м і більше. Для заїзду вантажних візків на рампу встановлюють спеціальні нахили, які називають пандусами. Ширина пандусів має бути на 0,8 м більше від ширини транспортних засобів, а ухил пандусів робиться не менш як 1:10—1:12.

Підлоги в складах бувають асфальтові, асфальтобетонні, бетонні, плиточні і де­рев'яні. Підлога має бути рівною, гладкою, міцною, стійкою до стирання і механіч­них ударів, не руйнуватись від дії кислот, лугів й інших хімічних речовин. Цим ви­могам найбільше відповідають підлоги з асфальтобетонним покриттям на бетонній основі. Навантаження на ці підлоги може досягати 3,5 т/м2.

Міжповерхові перекриття повинні бути міцними, легкими, відповідати необ­хідному ступеню вогнетривкості будівлі. Корисне навантаження перекриття стано­вить від 100 до 2500 кг/м2.

Покриттям називають верхню частину будівлі, яка складається з несучих і ого-роджувальних елементів. Несучими є елементи, які сприймають основні наванта­ження і передають їх на стіни і проміжні опори. Улаштування, що захищають при­міщення від прямих соняшних променів, атмосферних опадів і вітру називають огороджувальними елементами (покрівлі, дахи). Покрівлі мають відповідати вимо­гам пожежної безпеки, надійно захищати від дощу, снігу, бути довговічними і еко­номічними.

Звиси (піддашшя) — це продовження даху, що споруджується в одноповерхових складських будівлях. Дашок — спеціальне спорудження над рампою в багатопове­рхових і висотних складах. Звиси і дашки з боку залізничної колії повинні бути су­цільними вздовж усього складу, трохи більшими за ширину рампи і перекривати

половину даху вагону. З боку автомобільної рампи звиси і дашки можуть установ­люватись лише над дверними прорізами, але ширина їх тут повинна перекривати рампу і кузов автомобіля. Така конструкція звисів і дашків дозволяє виконувати вантажно-розвантажувальні роботи в будь-яку погоду.

Для сполучення між поверхами обладнують сходи, які складаються з площадок і маршів, розміщених у сходовій клітці. Марш являє собою пристрій, що склада­ється з ряду сходинок, підтримуючих їх елементів і огорожі. На сходових клітках не дозволяється влаштовувати будь-які приміщення для розміщення товарів та ін­вентаря.

Склади мають зовнішні і внутрішні двері, які за способом відкривання бувають стулчасті і розсувні. На складах поширені стулчасті двері, хоча розсувні більш ефе­ктивні: економиться площа, може використовуватись автоматика. Набувають по­ширення двері з пристроями, які дають теплову або холодну завісу, перешкоджаю­чи проникненню потоків холодного або теплого повітря всередину складу. Ці умови забезпечують тамбури з подвійними дверима. Розміри дверей: висота не ме­нше ніж 2,5 м, ширина не менше ніж 2,4 м. Висота дверей має перевищувати габа­рити транспорту з вантажем не менше ніж на 0,2 м, а ширина — не менше ніж на 0,6 м. Кількість дверей на складі визначається технологічним процесом і вантажо­обігом, але повинна бути мінімальною.

Розміщення і розміри вікон мають забезпечувати потрібне природне освітлен­ня приміщення і вентиляцію. На сучасних складах переважно застосовується штучне освітлення, улаштування вікон не передбачається в камерах холодильни­ків, у приміщеннях для зберігання картоплі, овочів, фруктів, деяких непродоволь­чих товарів.

Отже, важливими принципами раціонального планування складів та їх конс­труктивних елементів є: забезпечення руху товарів найкоротшими і неперехрес-ними шляхами; створення необхідних умов для зберігання товарів; ефективне ви­користання складської площі і місткості; зручність для експлуатації складських приміщень; придатність для використання сучасного обладнання з метою механі­зації й автоматизації вантажно-розвантажувальних робіт; швидке виконання ос­новних і допоміжних складських операцій з мінімальними затратами праці і ви­тратами коштів.

Будова і технологічне планування спеціальних складів

Види спеціальних складів

Специфічні фізико-хімічні властивості деяких товарів і відповідний режим їх зберігання обумовлюють особливості містко-планувальних і конструктивних рі­шень складських будівель і споруд, призначених для їх зберігання і технологічної обробки. До спеціальних складів відносять холодильники, плодоовочесховища, сховища для олії, солі, склади лісових і будівельних матеріалів.

Холодильники — це підприємства, в яких здійснюється охолодження, заморо­жування і зберігання продуктів у охолодженому або замороженому стані. Холоди­льники споруджують у вигляді окремих одноповерхових і багатоповерхових буді­вель. Будівлі холодильників мають у плані прямокутну, а іноді квадратну форму. У будівлях прямокутної форми ширший фронт вантажно-розвантажувальних робіт.

Оптимальне відношення ширини холодильника до його довжини— 1:2. Сітки ко­лон можуть бути 6 х 6, 6 х 12, 6 х 18 і 6 х 24 м.

Багатоповерхові холодильники із залізобетонним каркасом мають пристінні ко­лони і безбалочні міжповерхові перекриття з допустимим навантаженням на підло­гу від 1 до 2 т/м2. На одноповерхових холодильниках таке навантаження становить 4 т/м2. Будівництво одноповерхових холодильників має низку переваг перед бага­топоверховими: коштує на 7—8 % дешевше, здійснюється вдвічі швидше, затрати металу і цементу на 8—10 % менші. Висота одноповерхових холодильників може бути до 7—7,5 м. На деяких сучасних одноповерхових холодильниках покрівля ви­конана у вигляді ванни з водою. Така конструкція покрівлі дозволяє затримувати до 90 % соняшного тепла, що знижує витрату холоду.

Оперативно-складські приміщення холодильника

До оперативно-складських приміщень холодильників відносять: експедиції для приймання і відпускання; камери для зберігання продуктів, що не потребують за­морожування; камери для морожених продуктів; морозильні камери і дефростер; камеру для дефектних товарів; фасовочні; камери для зберігання фасованих това­рів. Для приймання і відпускання вантажів слугують експедиції, залізничні й ав­томобільні платформи. Експедиції розміщують головним чином у центрі камер для зберігання товарів. На великих холодильниках улаштовують закриті залізнич­ні і авторефрижераторні платформи (дебаркадери), які оснащують холодильним обладнанням і використовують для короткотермінового зберігання швидкопсув­них продуктів і виконання операцій з приймання, сортування і відпускання това­рів. Двері на холодильниках переважно стулчасті. Для створення термоізо-люючого повітряного прошарку біля дверей холодильних камер роблять тамбури. У дверей камер і воріт дебаркадерів можуть улаштовуватись повітряні завіси, що створюються вентилятором з дифузором, які при відкриванні дверей автоматично включаються.

Основною частиною холодильника є холодильні камери — ізольовані примі­щення без вікон, в яких установлено охолоджувальне обладнання, що підтримує певний температурний режим. Камери також обладнані стелажами, вішалами, га­ками, підвісними шляхами.

При плануванні приміщень основну увагу звертають на їх правильне розташу­вання. Виробничі і підсобні приміщення повинні блокуватися для скорочення пло­щі будівель, зниження вартості будівництва. Блокування повинно забезпечити по­точність технологічних процесів і вантажних потоків, санітарно-гігієнічні умови і виконання протипожежних вимог. Дуже важливо при поверховому розміщенні вра­хувати температуру кожного з приміщень. У підвальних приміщеннях з підлогами, розміщеними на грунті, розташовують камери для зберігання охолоджених ванта­жів при температурі не нижче від 0°С.

На першому поверсі (за наявності підвалу) розміщують морозильні камери, приміщення для приймання, підготовки до зберігання і видачі продуктів, а також камери для зберігання дефектних вантажів. На другому, третьому та інших повер­хах розташовують камери зберігання морожених вантажів.

Дефростер — це спеціальна камера холодильника, яка має опалення і підсилену циркуляцію повітря. У дефростері відбувається повільне розморожування м'яса, риби й отеплення деяких продуктів (яєць, фруктів, ягід тощо). При повільному роз­морожуванні м'ясо, риба краще зберігають свою первинну якість. Отеплення про-

дуктів перед вивантаженням з холодильника запобігає їх поверхневому зволожен­ню, яке виникає за різкої зміни температури навколишнього повітря.

Карантинна камера для короткотермінового зберігання дефектних товарів роз­міщується ізольовано.

Приміщення для фасування товарів у багатоповерхових холодильниках можуть займати підвальний, перший і другий поверхи. До них примикають камери для збе­рігання фасованих товарів.

Адміністративно-побутові і підсобно-технічні приміщення розміщують в одній будівлі з оперативно-складськими. До оперативно-складських приміщень можуть примикати кімнати для експедиторів і товарознавців. У деяких холодильниках ве­ликої місткості (до 10 000 т) адміністративно-побутові приміщення розташовані в окремому корпусі.

Машинне відділення холодильника розміщують ближче до блоку охолоджува­льних камер. Воно має тільки один вихід назовні з дверима, що відкриваються в бік виходу. Над приміщенням машинного відділення і холодильними камерами з бес-посереднім випаровуванням аміаку, а також суміжних з ними приміщеннями не можна розташовувати кімнати, в яких перебувають люди.

Плодоовочесховища бувають стаціонарного типу (склади-будівлі) і тимчасово­го (бурти і траншеї). Плоди зберігають тільки в стаціонарних спорудах. Сховища стаціонарного типу для овочів і плодів класифікують за спеціалізацією, місткістю, ступенем заглиблення в землю і наявністю огороджувальних пристроїв. До спеціа­лізованих складів відносять овочесховища і фруктосховища; до вузькоспеціалізо-ваних — сховища для картоплі, капусти, цибулі тощо.

Спеціалізовані і вузькоспеціалізовані сховища можуть бути малої місткості — до 500 т, середньої місткості — від 500 до 2 тис. т, великої місткості — понад 2 тис. т. Великі плодоовочеві бази (на 40—80 тис. т), як правило, є універсальними і при­значаються не тільки для зберігання картоплі, овочів, фруктів, а й для квасіння, со­ління овочів, маринування, фасування продуктів, виробництва різних плодоовоче­вих готових виробів.

Будівлі плодоовочесховищ бувають наземні і заземлені. Заземлені сховища по­рівняно з наземними більш зручні для підтримання необхідної температури, воло­гості і виконання завантажувальних операцій безпосередньо із залізничних вагонів або автомашин через люки.

Плодоовочесховища можуть бути неохолоджувані і охолоджувані (з природни­ми або штучними джерелами холоду).

Сучасні стаціонарні сховища для овочів і плодів споруджуються зі збірного залі­зобетону і цегли. Сітка колон у сховищах береться 6x6 або 6 х 9 м. Для споруджен­ня фундаментів застосовуються залізобетонні балки, стін— залізобетонні панелі з термоізоляцією, покриттів— збірний залізобетон з термоізоляцією. У сховищах з доброю теплоізоляцією забезпечується краще регулювання температури, вологості повітря і запобігається конденсації водяних парів із внутрішнього боку покрівлі.

У будівлях сховищ розміщуються оперативні і деякі обслуговуючі приміщення. Адміністративно-побутові і допоміжні приміщення розташовуються переважно в ізольованих будівлях. Перелік оперативних приміщень залежить від спеціалізації, місткості сховищ, характеру й обсягу виконуваних операцій. У великих фруктосхо­вищах є експедиції, камери для зберігання свіжих продуктів, приміщення для охо­лодження, дозрівання й дефростації фруктів. У таких сховищах з одного боку буді­влі передбачається критий залізничний дебаркадер, а з другого— закрита й утеплена автомобільна платформа.

До підсобно-технічних приміщень охолоджуваних сховищ належать: машинне відділення з компресорними установками, котельня, вентиляційна камера тощо. У сховищах використовується повітряне охолодження за допомогою повітроохоло­джувачів і розсільно-батарейне.

Найбільш досконалою вентиляцією для зберігання є активна, або притоко-витяжна, при якій чисте повітря за допомогою електровентиляторів подається все­редину сховища та продувається через товщу продукта. Попередньо це повітря мо­же доводитися спеціальними пристроями до потрібної температури і вологості. За­стосування активної вентиляції знижує втрати картоплі з 10—15 до 5—6 %, дозволяє збільшити висоту завантаження від 1,4—1,6 до 3 м.

Застосування контейнерів для зберігання картоплі, овочів і плодів сприяє меха­нізації завантаження, транспортування до місць зберігання й усредині сховищ, ка­лібрування, сортування і подавання продуктів для навантаження на автомашини.

Для зберігання картоплі й овочів використовуються також склади тимчасового типу: бурти і траншеї. Бурти влаштовуються на сухих, підвищених місцях, де не збираються атмосферні опади і грунтові води проходять на відстані не менш як 1,5 м від поверхні землі. У землі роблять заглиблення завдовжки 15—20 м, завширшки 1,7—2 м і завглибшки 0,2 м. Бурти розміщують з урахуванням напрямку вітру, для того щоб у зимовий період вони менше охолоджувались.

Картопля й овочі укладаються в котлован висотою до 1,1 мі вкриваються зверху теплоізоляційними матеріалами: соломою, землею, тирсою, торфом, камишем. Для вентиляції в буртах установлюють притокові і витяжні труби. Притокові труби встановлюють горизонтально вздовж усього котловану, а витяжні труби — верти­кально через кожні 4 м в центральній частині бурту. Вертикальні труби мають ви­соту 2,5 м і рішітчасту конструкцію, що підвищує інтенсивність вентиляції. При зберіганні картоплі в буртах повинна підтримуватись температура від 1 до 3°С. Уз­довж бурта з обох боків прокладають водостокові канавки.

Траншеї для зберігання картоплі й овочів мають більш глибокі котловани, ніж бурти. Для траншеї підбирають ділянку з глибоким заляганням ґрунтових вод — не менш як 3 м від поверхні землі. Глибина траншеї 0,6—1,2 м, довжина 10—15 м, ширина 1—1,5 м. Для термоізоляції використовують солому і землю, які уклада­ються загальним шаром (0,6 м) залежно від зниження температури навколишнього повітря. На відміну від буртів, у траншеях не встановлюють вентиляційні труби.

Сховища для олії. Олія зберігається у спеціально обладнаних сховищах. На ді­лянці сховища олії (рис. 5.10) розташовуються під'їзні залізничні й автомобільні шляхи, естакади з пристроями для наливання і зливання олії з цистерн, приймальні баки, насосна станція, резервуари для зберігання олії, приміщення для розливання олії в металеві бочки і автоцистерни, складські приміщення для зберігання олії в бочках, пункти для санітарно-гігієнічної обробки і ремонту цистерн, бочок тощо.

Резервуари зберігання олії можуть бути малої (менше ніж 5 тис. м3), середньої (5—20 тис. м3) і великої місткості (понад 20 тис. м3). Резервуари є важливою спору­дою сховищ, їхня місткість у межах 400 т, а кількість залежить від асортименту олії, добового обсягу вантажообігу, коефіцієнта використання місткості баків. Баки можуть бути наземні, заземлені і підземні (для олії з температурою застигання не вище -10°С).

Кожний бак оснащується двотрубним пристроєм для зливання і наливання, при­строєм для розігрівання олії, покажчиком рівня, повітряним патрубком. Бак має два люки-лази. Нижній розташований у основи бака і використовується для механич-ного очищування, мийки, огляду і ремонту внутрішніх частин і обладнання. Верх-

ній лаз — на даху, до нього ведуть спіральні сходи. Корпус і дах для захисту від соняшних променів і корозії покривають алюмінієвою фарбою. Для усунення впли­ву температурних коливань, поліпшення планування території трубопроводи про­кладають під землею.

Недалеко від баків розташоване окреме роздаточне приміщення, в якому відбу­вається відпуск олії в автоцистерни і бочки. У роздаточному приміщенні є один або кілька баків, автоматичні дозатори для олії, транспортери для переміщення порож­ніх і наповнених бочок, товарні ваги для зважування масла в бочках та ваги зі спе­ціальним баком, через який заливають олію в автоцистерни. Спочатку олія надхо­дить за допомогою насосів із баків (резервуарів) у роздаточний бак місткістю до 40 м3, а потім самопливом або за допомогою насосів надходить через автоматичні дозатори в бочки.

Біля роздаточного приміщення розміщується склад для зберігання олії в бочках. Укладання і виймання бочок зі штабелів відбувається електротельфером зі спеціаль­ним затискачем. Для переміщення бочок використовують автонавантажувачі, елек­трокари, бочкопідйомники і ручні візки.

ТЕХНОЛОГІЯ СКЛАДСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ

Зміст торгово-технологічного процесу складу

і принципи його раціональної організації

Торгово-технологічний процес складу — це складний комплекс взаємозв'яза­них операцій комерційного і технологічного характеру, які здійснюються над товарами на складах оптових та/або роздрібних торговельних підприємств.

Основу торгово-технологічного процесу складу становлять комерційні операції з оптових закупівель і дальшого перепродажу товарів оптовим або роздрібним по­купцям. Насамперед ці операції пов'язані зі здійсненням організаційних, економіч­них і юридичних функцій торговельних підприємств і виконуються працівниками комерційних служб поза межами складів. Водночас робота складів підприємств то­ргівлі ґрунтується на операціях технологічного процесу складу.

Технологічний процес складу — це комплекс взаємозв'язаних операцій, котрі послідовно виконуються над товарами протягом усього часу їх перебування на складі.

Сукупність операцій, які виконуються безпосередньо на складах, включає власне складські операції (пов'язані з обробкою товарних партій, які надходять на склад, здійсненням обліку надходження та реалізації товарів і охороною товарно-матеріальних цінностей), завантажувально-розвантажувальні операції та експедиційні операції (приймання та здавання вантажів на транспортних терміналах, залізничних станціях, організація завезення і здавання товарів під час централізованого доставляння това­рів — ЦЦТ); у свою чергу, власне складські операції поділяють на основні (прийман­ня, зберігання, відпускання товарів) і додаткові (фасування, розпаковування, заморо­жування тощо).

Найбільш розповсюджена схема технологічного процесу переробки товарів на складах включає: — розвантаження транспорту; • приймання товарів; • розміщування товарів на зберігання; • зберігання товарів; • відбір товарів; • переміщування товарів до місця комплектування; • комплектування та упаковування товарів; • помаршрутне комплектування партій товарів; • перемішування товарів у зону завантажування; • від­пускання товарів і завантажування їх у транспортні засоби. Проте внаслідок існування значного різноманіття торговельних вантажів, які відрізняються між собою за особли­востями агрегатного стану, тари, упаковки та ін., ці операції можуть поєднуватися в рі­зні варіанти організації складського технологічного процесу (рис. 7.1). Побудову тех­нологічного процесу конкретного складу визначають: — вид складу; • асортимент товарів, які підлягають зберіганню, їх фізико-хімічні властивості; • роль і місце складу в процесі товаропросування; • розміри складу; • вантажообіг складу і обсяги окремих партій товарів; » обсяги запасів товарів і тривалість їх зберігання на складі; • умови і порядок зберігання товарів; • улаштування й технологічне планування складських бу­дівель і приміщень; • забезпеченість складу підйомно-транспортним та іншим техно­логічним обладнанням, видове і типове різноманіття наявних технічних засобів; » на­явність під'їзних шляхів тощо, їх поєднання визначає зміст, тривалість, місце, час, засоби та черговість виконання операцій з товарами на складі.

Принципова схема технологічного процесу загальнотоварного складу

На складах оптових підприємств технологічний процес забезпечує виконання таких основних функцій: • отримання товарів від постачальників та контроль їх якості; • нагромадження товарних запасів і забезпечення належних умов їх збері­гання; • підсортування товарів і підготовка їх до продажу; • комплектування замо­влень оптових покупців; • товаропостачання роздрібної торговельної мережі.

Виконання всіх операцій технологічного процесу на складі повинно забезпечу­вати здійснення комплексу основних функцій складів з мінімальними загальними витратами. У зв'язку з цим при проектуванні складського технологічного процесу необхідно додержувати певних принципів його організації, основними з яких є: • створення широкого асортименту товарів у межах товарного профілю складу; » економічність складського технологічного процесу; • раціональна організація складських операцій; • організація наскрізного товарного потоку; • механізація та автоматизація технологічного процесу; • забезпечення повного збереження спожи­вчих властивостей товарів і недопущення їх втрат.

Економічність складського процесу досягається способом ефективного викорис­тання площі, місткості складу, технологічного обладнання, чіткого розподілу обов'язків персоналу складу і підвищення продуктивності його роботи.

Принцип раціональної організації складських операцій базується на планомір­ності, неперервності, ритмічності й пропорційності проведення складських операцій. Планомірність складського технологічного процесу забезпечується за допомогою розробки календарних планів і графіків надходження й відпускання то­варів, що створює передумови для підготовки складу до виконання операцій з роз­вантажування, приймання, зберігання, відпускання і відвантажування товарів.

Неперервність (усунення або скорочення будь-яких перерв) технологічного процесу складу досягається застосуванням організаційних заходів: змінною робо­тою персоналу складу, експедиції, інших підрозділів підприємства.

Ритмічність складського процесу виражається в повторюваності всього циклу та окремих операцій в рівні відрізки часу. Брак ритмічності часто залежить не тіль­ки від роботи самого складу, але й від зовнішніх факторів (нерівномірність надхо­дження товарів, запізнення транспортних засобів та ін.).

Принцип пропорційності означає, що всі етапи, частини, операції складського технологічного процесу, пов'язані між собою, повинні відповідати один одному за швидкістю, продуктивністю або пропускною спроможністю, що дозволяє уникати вимушених перебоїв та зупинок у роботі і планувати пропорційні витрати праці за одиницю часу на різних ділянках.

Принцип організації наскрізного товарного потоку базується на розгляді всієї сукупності товарів, які надходять і зберігаються на складі, у формі товарного пото­ку (суть та методи управління товарними та іншими матеріальними потоками дета­льно вивчає навчальна дисципліна «Логістика»). Концепція логістики потребує до­тримання принципів потоковості, паралельності і прямоточності руху товарів на складі.

Потоковість передбачає взаємозв'язок і підпорядкування всіх операцій повно­го циклу технологічного процесу складу єдиному ритму їх виконання. Виконання кожної попередньої операції виступає при цьому одночасно підготовкою до насту­пної. Цей принцип потребує розташування робочих місць (зон) і обладнання відпо­відно до послідовності операцій технологічного процесу, спрямування та швидко­сті пересування товарного потоку.

Принцип паралельності полягає в одночасному виконанні окремих складських операцій на всіх стадіях технологічного процесу складу. Паралельне в часі виконання робіт над окремими елементами товарного потоку сприяє скороченню зага­льної тривалості повного циклу робіт, підвищенню ефективності праці складського персоналу на основі спеціалізації і застосування відповідного технологічного обла­днання.

Принцип прямоточності товарного потоку полягає в плануванні руху товарів за найкоротшими маршрутами та недопущенні зустрічних перевезень.

Повне збереження властивостей товарів досягається здійсненням комплексу за­ходів зі створення належних умов зберігання товарів, використання найбільш ефек­тивних способів їх укладання та розташування, дотримання умов товарного сусідс­тва і термінів зберігання на складі, організації належного контролю за зберіганням товарно-матеріальних цінностей.

Технологія розвантажування і внутрішньоскладського переміщування товарів

Загальні засади організації розвантажування

транспортних засобів

Розглядаючи технологічний процес складу як цілісний комплекс послідовно ви­конуваних операцій, можна умовно виокремити блоки операцій: • операції з надхо­дження товарів на склад; • операції зі зберігання товарів на складі; • операції з від­пускання товарів зі складу (рис. 7.2).

Основні блоки (групи) операцій технологічного процесу складу

Операції з надходження та приймання товарів започатковують технологічний процес складу і великою мірою визначають варіанти його дальшої побудови.

Вибір технології розвантажування транспортних засобів і доставки товарів до місць зберігання при надходженні товарів на склад визначається видом транспорт­них засобів, упаковки, габаритами і масою затарених місць, застосуванням окремих видів піддонів, контейнерів, підйомно-транспортного обладнання, властивостями самих товарів тощо.

На склади торговельних підприємств постачаються найрізноманітніші товари (торговельні вантажі), які за своїми транспортно-технологічними характеристи­ками поділяються на поштучні, навальні, насипні, наливні, великовагові, довго-мірні, небезпечні, великогабаритні та ін. Основна частина вантажів у торгівлі — поштучні; вони можуть надходити на склади як у тарі, так і без неї. Поряд з цим значна частина товарів належать до т. в. спеціальних вантажів, які потребують застосування специсрічних технічних засобів і технологій.

Для завезення товарів на склади торговельних підприємств використовується, як правило, залізничний та автомобільний транспорт. Товари на склади оптових баз надходять переважно у залізничних вагонах (поштучні, тарно-упаковані, навальні вантажі), напіввагонах, вагонах-платформах (довгомірні, великогабаритні вантажі), цистернах (наливні вантажі), які під'їзними коліями подаються до місця розванта­жування (рампи складу). У разі відсутності під'їзних шляхів вагони розвантажу­ються на залізничній станції, звідки товари завозяться на склади автотранспортом.

При перевезеннях товарів в універсальних (масою брутто 5 тонн) або велико­тоннажних (масою брутто 10, 20, 30 тонн) контейнерах залізницею вони можуть надходити або безпосередньо на склад, або ж на контейнерний майданчик станції залізниці, звідки їх перевозять автомобілями.

Від постачальників, які розташовані на відстані до 100 км від бази, товари, як правило, завозять автомобілями. У сучасних умовах поширюється практика вико­ристання автотранспорту і при більших відстанях перевезення товарів.

Раціональна організація технологічних операцій з надходження і приймання то­варів залежить від чіткості та вчасності подачі інформації про час надходження і розмір партії вантажу, а також від організаційно-технічної підготовки до прийняття товарів. На великих базах усім комплексом робіт з розвантажування і приймання вантажів від органів транспорту керують диспетчерські служби, які приймають по­відомлення про прибуття вантажу, узгоджують із транспортним підприємством час подання транспорту під розвантажування, передають працівникам залізничної ста­нції вказівки щодо порядку розташування вагонів відповідно до розташування складів, визначають місця розвантажування кожної транспортної одиниці тощо.

Відповідно до Статуту залізниць України транспортне підприємство зо­бов'язане повідомити про прибуття на адресу торговельного підприємства ван­тажу в день прибуття, але не пізніше 12 год. наступного дня; про подання ваго­на під розвантажування повідомлення має бути передане не менше ніж за 2 години до подання.

Підготовча робота з надходження товарів на склад має включати: • уточнення розмірів партії товарів та часу її прибуття; • розрахунок необхідної площі зберіган­ня, визначення місць зберігання, номерів штабелів для прибуваючих на склад това­рів; • встановлення місць розвантажування кожного транспортного засобу, максимально наближених до приміщення для зберігання, • розрахунок і забезпечення на­явності необхідної кількості піддонів для укладання на них товарів; • визначення виду і кількості механізмів для механізації розвантажування і переміщування това­рів та підготовку їх до прибуття товарів; • виділення необхідної кількості вантаж­ників і розподіл роботи між ними; • підготовку документації, пов'язаної з оформ­ленням приймання-здавання вантажів (товарів).

Для запобігання зустрічним перевезенням на складах доцільно передбачати розвантажування товарів на залізничній та автомобільній рампах, розташованих з різних боків складу. У разі відсутності на складі автомобільної рампи для роз­вантажування автотранспорту використовується залізнична рампа, колія біля якої зашивається дерев'яним настилом на рівні головки рейки. На великих під­приємствах торгівлі зі значною кількістю складів для розвантажування автотра­нспорту можуть споруджуватися вантажно-розвантажувальні пости, кількість яких визначається обсягами вантажообігу та довжиною фронту вантажно-розвантажувальних робіт. Автомобілі на цих постах розташовуються за торце­вою, боковою або ступінчастою (косокутною) системою. В умовах постійних зна­чних обсягів вантажно-розвантажувальних робіт за окремими постами та пунк­тами розвантажування може проводитися закріплення вантажників і підйомно-транспортних засобів; проте на більшості підприємств торгівлі вантажники і під­йомно-транспортні засоби обслуговують такі пости за розпорядженням брига­дира вантажників відповідно до виробничої потреби.

Розвантажування транспорту може проводитись ручним, механізованим, ком­плексно-механізованим або автоматизованим способами.

При ручному способі всі роботи виконуються бригадою вантажників без за­стосування підйомно-транспортних машин і механізмів. Це призводить до збі­льшення обсягів важких трудомістких робіт, значних витрат робочої сили, часу і засобів, виникнення наднормативних простоїв транспортних засобів, підвищен­ня собівартості перевезень і сплати штрафів транспортним організаціям.

Полегшенню праці складського персоналу і прискоренню термінів розванта­жування транспорту сприяє механізований спосіб виконання розвантажувальних робіт, при якому розвантажування транспорту здійснюється підйомно-транспортними машинами та різноманітними механізмами за участі окремих членів бригади вантажників. При комплексно-механізованому способі всі опера­ції виконуються машинами і механізмами без участі вантажників, а при автома­тизованому способі всі операції здійснює система машин відповідно до заданої програми.

На проведення операцій з розвантажування транспортних засобів виділяється строго регламентований час (на залізниці — 1 доба, на автомобільному транспор­ті — згідно з Нормами часу простою автомобіля), перевищення якого карається штрафом. У зв'язку з цим всі транспортні засоби повинні розвантажуватись опера­тивно, за чітко відпрацьованою технологією. У разі надходження вантажів у вихід­ні дні чи в неробочий час товари вивантажуються з транспортних засобів і розмі­щуються у спеціально виділених експедиційних приміщеннях; у робочий час вивантажені товари подаються в зону приймання товарів за кількістю та якістю.

Працівники, зайняті розвантажуванням транспортних засобів, повинні знати і суворо додержати правил техніки безпеки, виконувати загальні правила здійснення вантажно-розвантажувальних робіт і звертати увагу на спеціальне маркування ван­тажів («Обережно», «Не кантувати», «Верх», «Не кидати» та ін.), оскільки від цього залежить збереження якості і кількості вантажів.

Особливості організацій і технології

розвантажування транспортних засобів

Роботи з розвантаження товарів із транспорту (вагона або автомобіля) прово­дяться одночасно з попереднім прийманням їх за загальною кількістю чи масою. При цьому зміст і порядок виконання окремих технологічних операцій залежить від виду транспортного засобу, в якому прибув вантаж. Так, при надходженні товарів залізницею операціям розвантажування товарів передує т. зв. розкредитування ва­гона. Воно здійснюється експедитором, якому видається доручення на одержання товарно-матеріальних цінностей, і включає остаточний розрахунок за доставку ван­тажу, одержання від касира товарної станції відвантажувальних і супровідних до­кументів, перевірку змісту накладної та наявності супровідних документів, оформ­лення видавання вагона. У ці документи пізніше вносять відповідні дані відносно вантажу, заявлених одержувачем вантажу претензій, умов видачі та відвантаження вантажу, часу оформлення видачі вантажу.

Транспортними документами, які оформляються на вантаж, можуть бути то­варно-транспортна накладна, накладна (залізнична), дорожна відомість, коно­самент тощо (так, наприклад, на залізниці в комплект вантажосупровідної доку­ментації, яка містить дані про найменування вантажу, пункти вивезення і призначення, найменування і адреси відправників і одержувачів та тощо, вхо­дять: залізнична накладна, котра супроводжує товар до товароодержувача; до­рожна відомість; корінець дорожної відомості; квитанція про прийняття ванта­жу); супровідними документами є пакувальні ярлики, описи, кіпні карти та ін. їх поділяють на основні і допоміжні. Основним супровідним документом є рахунок-фактура (або накладна), в якому зазначають назву підприємства-постачальника, назву товару, артикул, сорт, кількість, ціну та інші реквізити. До допоміжних відносять пакувальні листки, ярлики, описи, кіпні карти. Ці докумен­ти характеризують вміст окремих місць.

Час оформлення видачі вантажу завіряється календарним штампом на накладній (слід розрізняти дату оформлення видачі вантажу і дату фактичного вивезення ван­тажу з вантажного двору станції або подачі вагона для розвантажування).

Після розкредитування вантажу вагони подаються засобами залізниці на за­лізничну рампу складу. Розвантажування вагонів розпочинається після огляду вагона і пломб, який включає: • звіряння номера вагона за залізничною наклад­ною з фактичним номером; • зовнішній огляд вагона (стан дверей, люків, наяв­ність відкритих пошкоджень вагона), • перевірку цілісності пломб (запірно-пломбувального пристрою) і їх відповідності відбиткам, указаним у супровідних документах.

Якщо при такому огляді не виявлено порушень цілісності вагона або невідпові­дності пломб, то далі виконуються операції: • оформлення дозволу на розвантажу­вання, розкривання вагону; • внутрішній огляд вагона і огляд стану вантажу (стан укладання, дотримання вимог спеціального маркування щодо укладання, відсут­ність зміщень та завалів, зовнішній вигляд тари); » вивантажування товарів з укла­данням на піддони або на вантажні візки; 4 первинне приймання товарів за кількіс­тю (перевірка відповідності кількості вантажних місць супровідним документам); • переміщування сформованих вантажних пакетів авто- (електро-) навантажувача­ми або на вантажних візках на дільницю приймання, в експедиційний склад або в зону зберігання.

Необхідною умовою застосування засобів механізації розвантажувальних робіт (електронавантажувачі, конвеєри, транспортери, засоби малої механізації) є попе­реднє укладання тарноупакованих і поштучних вантажів на піддони з формуванням вантажних пакетів. Непакетовані вантажі можуть укладатися на піддони безпосере­дньо у вагоні (контейнері) або на рампі біля вагона.

У разі надходження вантажу в несправному вагоні (контейнері) або вагоні (кон­тейнері) з пошкодженою (невідповідною) пломбою (запірно-пломбувальним при­строєм) одночасно з проведенням розвантажувальних робіт потрібно провести су­цільне приймання товарів за кількістю та якістю (див. п. 8.3) і обов'язково оформити комерційний акт, який служитиме підставою для пред'явлення претензії до транспортних органів або постачальника. При виявленні несправності вагона (контейнера) або встановленні факта псування вантажу внаслідок несправності ва­гона (контейнера), додатково до комерційного акта має бути оформлений акт про технічний стан вагона (контейнера).

При надходженні вантажів у великотоннажних контейнерах виконуються такі операції: • зовнішній огляд стану контейнера (брак пошкоджень і поломок) і пе­ревірка цілісності пломб; • застропляння і переміщування контейнера на місце розвантажування; • розкривання контейнера; • вивантажування товарів з укла­данням на піддони або на вантажні візки; • первинне приймання товарів за кіль­кістю (перевірка відповідності кількості вантажних місць супровідним доку­ментам); • переміщування сформованих вантажних пакетів авто- (електро-) на­вантажувачами або на вантажних візках на дільницю приймання, в експеди­ційний склад або в зону зберігання.

Після перевірки стану контейнера і цілісності (відповідності) пломб велико­тоннажні контейнери знімають з транспортного засобу з допомогою автона­вантажувача або мостового крана і встановлюють на спеціальний контейнерний майданчик або виносні опори рампи, а дальше розвантажування проводять за схемою розвантажування вагона. Малогабаритні універсальні контейнери після знімання з транспортного засобу за допомогою крана, тельфера чи автона­вантажувача переміщують безпосередньо в зону приймання товарів.

Вантажі, котрі надійшли на автомобілях, вивантажуються в такому порядку: — перевірка цілісності кузова, пломб, наявності належних відбитків на них (у випадку застосування автомобіля з кузовом типу «фургон» та його пломбування постачаль­ником); • перевірка стану укладання, додержання вимог спеціального маркування щодо укладання, цілісності тари та упаковки вантажів; • первинне приймання това­рів за кількістю (перевірка відповідності кількості завезених вантажних (тарних) місць даним, указаним у супровідних документах); • вивантажування товарів з ку­зова автомобіля з укладанням на піддони або вантажні візки; • переміщування сфо­рмованих вантажних пакетів авто- (електро-) навантажувачами або на вантажних візках на дільницю приймання, в експедиційний склад або в зону зберігання.

Доставлені автотранспортом пакетовані вантажі вивантажуються, як правило, авто- (електро-) навантажувачами; непакетовані вантажі можуть укладатися на під­дони або розвантажуватись ручним способом.

Напіввагони та платформи з великогабаритними вантажами мають подаватися до відкритих складських майданчиків, на яких проводиться одночасне розвантажу­вання та укладання цих товарів на зберігання. Для механізації цих робіт рекоменду­ється використовувати спеціальні козлові крани.

Виконання операцій складського технологічного процесу здійснюється в різних функціональних зонах, тому виникає потреба у внутрішньоскладських перевезеннях товарів. Для їх здійснення у закритих складських приміщеннях торговельних підприємств рекомендуються електричні та ручні вантажні візки, електротягачі, транспортери, конвеєри, електронавантажувачі та електроштабелери, різноманітні крани, крани-штабелери, лебідки, тельфери, підйомники, вантажні ліфти, а на від­критих складах — автонавантажувачі, мостові і козлові крани, вантажні ручні візки тощо.

Варіанти механізації завантажувально-розвантажувальних та внутрішньоскладських робіт

Організація і технологія приймання товарів на складі

Обов'язковою операцією технологічного процесу складу є приймання товарів за кількістю та якістю.

Приймання товарів — це комплекс робіт з перевірки кількості та якості отри­маних товарів, оформлення їх приймання відповідними документами та оприбутку­вання товарів на складі. Основними завданнями роботи з приймання товарів на складах торговельних підприємств є: • контроль за збереженням товарне — матері­альних цінностей; • перевірка виконання постачальниками договірних зобов'язань за кількістю, асортиментом, якістю і комплектністю товарів; • недопущення в тор­говельну мережу недоброякісних товарів і реалізації товарів, котрі не відповідають за якістю вимогам стандартів, технічним умовам та ін.; • пред'явлення до постача­льників (виробників) майнових претензій за неналежне виконання ними умов дого­ворів.

Відповідно до вимог чинних в Україні нормативних документів, які регла­ментують господарські зв'язки підприємств, підприємство-вантажовідправник зобов'язане додержувати встановлених на транспорті правил здавання ван­тажів до перевезення, їх завантажування і закріплювання, точно визначати ма­су, кількість місць відвантажуваних товарів, дотримуватись правил пакування та затарювання вантажів, маркування та опломбування окремих місць.

В обов'язки відправника входить відвантаження товарів, котрі відповідають за якістю та комплектністю вимогам стандартів, технічних умов, креслень, зраз­ків (еталонів), умовам договору. Відповідно до вимог вищезгаданих документів у кожне затарюване місце повинен бути вкладений документ (пакувальний ярлик або листок, кіпна карта, контейнерна специфікація та ін.), котрий містить відо­мості про найменування товару, кількість одиниць у даному вантажному (тарно­му) місці, контейнері.

Відправник відповідає за чітке і правильне оформлення документів, які за­свідчують якість і комплектність товарів (технічних паспортів, свідоцтв про якість, сертифікатів), відвантажувальних і розрахункових документів, їх від­повідність фактично відвантажуваній кількості і якості товарів, за вчасне відпра­влення цих документів отримувачеві в установленому порядку. На відправника покладається також систематичний контроль за роботою осіб, зайнятих визна­ченням кількості відвантажуваних товарів і оформленням на них відвантажува­льних та розрахункових документів.

Приймання товарів може здійснюватися від постачальників або інших ванта­жовідправників (наприклад, коли виробник товарів відвантажує їх за нарядом чи рознарядкою постачальника) і від перевізників (підприємств автомобільного, заліз­ничного, водного, повітряного транспорту). Місце проведення операцій приймання товарів визначається положеннями договору, угоди, контракту щодо умов поста­чання (базисні умови постачання товарів), особливостями застосування тари, упа­ковки, способом доставки товарів, видом приймання (за кількістю, за якістю).

Приймання товарів за кількістю та якістю покладається на матеріально від­повідальних осіб (як правило, завідувач складу, комірники) разом з товарознавцем, уповноважених на це керівником або заступником керівника торговельного підпри­ємства — товароодержувача. Разом з цим у вітчизняній практиці виконання опера­цій приймання товарів на складах постачальників (виробників) або від підприємств транспорту досить часто покладається на експедиторів, які є працівниками підпри­ємства торгівлі і мають відповідні повноваження. Усі вони повинні добре знати ви­моги нормативних документів, асортимент і технологію виконання операцій з при­ймання окремих видів товарів.

У сучасних умовах порядок проведення приймання товарів регламентується положеннями укладених договорів, угод, контрактів, на підставі яких здійснюється постачання товарів на склад. За загальними правилами приймання товарів має здій­снюватися відповідно до вимог стандартів, технічних умов, інших обов'язкових правил і документів.

За згодою сторін приймання товарів може здійснюватися відповідно до ви­мог Інструкції (№ П-6) «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю» та Інструкції (№ П-7) «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю», дія яких в Україні була підтверджена Вищим арбітражним судом в 1996 р.

Приймання товарів (вантажів) від підприємств транспорту— перевізників має свої особливості і регламентується спеціальними документами (Статут залізниць

України, Правила перевезень вантажів, які діють на залізниці, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, Статут Торговельного мореплавст­ва, Повітряний кодекс України тощо).

Приймання товарів може проводитися: • на складі постачальника (виро­бника, вантажовідправника) товарів; • на складі одержувача товарів; • на складі підприємства транспорту-перевізника товарів або в місцях розкривання оплом­бованих чи в місцях розвантажування неопломбованих транспортних засобів транспорту загального користування.

Приймання товарів на складі постачальника (виробника) товарів або від підприємств транспорту (на станції залізниці, річковій, морській при­стані або в аеропорту) ускладнює схему приймання товарів, оскільки потре­бує виконання операцій: » попереднього приймання товарів за кількістю ва­нтажних місць і масою, а незатарених товарів — за кількістю та якістю; » залучення до робіт з перевезення товарів експедиторів торговельного під­приємства і надання їм матеріальної відповідальності; • завантажування прийнятих товарів на автомобільний транспорт і завезення їх на склади тор­говельного підприємства; » розвантажування та остаточного приймання то­варів у транспортній тарі на складі.

Для приймання товарів на складах підприємств торгівлі поблизу розвантажу­вальної рампи та зони зберігання товарів виділяються спеціальні функціональні зо­ни — дільниці приймання товарів, розміри яких визначаються залежно від асор­тименту, вантажообігу складу, а також схеми проведення окремих операцій з приймання товарів. Місця для приймання товарів мають бути обладнані спеціаль­ним обладнанням та технічними засобами, забезпеченими державними стандарта­ми, технічними умовами, зразками (еталонами) товарів, правильно організованими з позицій наукової організації праці.

Основними елементами процесу приймання всіх товарів є: • ознайомлення з транспортними і супровідними документами і перевірка правильності їх оформлен­ня; • перевірка відповідності найменування товарів і маркування даним супровід­них документів; • перевірка кількості місць, стану тари й упаковки; • перевірка ма­си брутто; • розкривання тари; • перевірка якості товарів; • документальне оформлення результатів приймання.

Приймання товарів за кількістю та якістю має проводитись у встановлені термі­ни. Приймання товарів, отриманих без тари, у відкритій або пошкодженій тарі, проводиться під час отримання їх від постачальника. У цьому разі приймання про­водиться в один етап, і строки остаточного приймання товарів за кількістю та якіс­тю не встановлюються.

Приймання товарів у тарі проводиться у два етапи: попереднє і остаточне при­ймання. Попереднє приймання здійснюють способом зважування або підрахунку кількості місць, без розкриття тари. Остаточне приймання товару за кількістю здій­снюють способом розкриття тари та перевіряння її вмісту (перерахунок кількості товарних одиниць, визначення маси нетто тощо).

Як правило, у практиці торгівлі з цією метою традиційно дотримуються термі­нів, визначених у табл. Разом з тим приймання товарів, що швидко псуються, як за масою нетто і кількістю товарних одиниць, так і за якістю має бути проведене не пізніше 24 годин після їх отримання при доставці товарів постачальником або при вивезенні їх одержувачем зі складу постачальника, або з моменту видавання вантажу органом транспорту.

ЗАГАЛЬНІ ТЕРМІНИ ПРИЙМАННЯ ТОВАРІВ, ПРИЙНЯТІ У ПРАКТИЦІ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ

Вид приймання

Види поставки

місцева

Іногородні (з іншого населеного пункту)

приймання на складі постачальника

приймання на складі покупця

За кількістю (товари в тарі)

Не пізніше від 10 днів після надходження то­варів на склад покупця

За масою брутто кожно­го місця і кількістю місць у момент отри­мання товарів

За масою нетто і кіль­кістю одиниць — не пі­зніше від 10 днів після отримання товарів

За кількістю (товари без тари)

При розкритті вагона, контейнера та ін.

За масою нетто в мо­мент здавання товарів

За масою нетто в мо­мент отримання товарів

За якістю

Не пізніше від 20 днів після надходження то­варів на склад покупця

За згодою сторін, але не пізніше від 1 0 днів після отримання товарів

Не пізніше від 10 днів після отримання това­рів

Приймання вважається проведеним вчасно, якщо перевірка кількості та якості товарів закінчена у визначені терміни. Отримані товари повинні відповідати вимо­гам державних стандартів або технічних умов.

Організація приймання товарів за кількістю

Приймання товарів за кількістю полягає у визначенні кількості товарів, що надійшли покупцеві, і зіставленні фактичної їх кількості з даними транспортних і супровідних документів відправника (постачальника, виробника) та умовами дого­вору, угоди, контракту. У разі відсутності супровідних документів (або їх частини) приймання товарів не припиняється, але додатково складається акт про фактичну наявність вантажу, в якому також перераховуються документи, яких бракує.

Перевірку кількості товарів проводять у тих одиницях виміру, які зазначені у супровідних документах. Якщо відправник (постачальник, виробник) вказав не тільки масу товарів, але й кількість вантажних місць, то під час приймання необ­хідно визначити як масу товарів, так і кількість місць.

Як правило, приймання товарів за кількістю здійснюють способом суцільного під­рахунку кількості одиниць, визначення міри або маси товарів у даній партії (окрім то­варів у фабричній упаковці). Проведення вибіркової перевірки кількості товарів з поширенням її результатів на всю партію товарів допускається лише у випадках, пе­редбачених державними стандартами, технічними умовами чи укладеними угодами.

Визначення маси вантажів може здійснюватися різними способами, зокрема, зважуванням, обмірюванням, за трафаретом або за стандартом; при цьому найточ­нішим способом визначення маси товарів вважається їх зважування.

Масу насипних, навальних, наливних вантажів (товарів), які надходять без транспортної тари, визначають зважуванням транспортного засобу разом з на­явними в ньому товарами або розрахунком маси даного вантажу за його об'ємом і питомою вагою.

Основними елементами процесу приймання за кількістю товарів у транспортній та­рі є: • підрахунок кількості тарних місць, визначення маси брутто; • розкривання тари; • підрахунок кількості одиниць або зважування товарів (визначення маси нетто); • зві­ряння з транспортними та супровідними документами; • укладання товарів на піддони.

Порядок і терміни приймання товарів за кількістю визначається місцем про­ведення приймання товарів, видом упаковки, характером поставки (місцева чи іно­городня — з інших населених пунктів).

Якщо товари перевозяться і видаються підприємством транспорту, то при­ймання товарів за кількістю з участю його представника здійснюється в місці роз­кривання опломбованих або в місці розвантажування неопломбованих транспорт­них засобів (чи контейнера), або на складі підприємства транспорту.

Приймання за кількістю товарів на складі постачальника (виробника) здійсню­ється при вивезенні товарів з цього складу силами і за кошти торговельного підпри-ємства-одержувача товарів. У таких випадках товари у справній тарі приймаються попередньо — за кількістю вантажних місць і масою брутто, а остаточне їх прийман­ня за кількістю проводиться на складі одержувача; винятком є випадки, при яких існує можливість без порушення транспортної упаковки (зовнішньої тари) виявити кількість одиниць товарів. Товари без тари, у відкритій або пошкодженій тарі приймаються на складі постачальника (виробника) в один етап — остаточно.

При прийманні вантажу від підприємств транспорту підприємство-одержувач зобов'язане перевірити стан збереження вантажу, зокрема:

> перевірити наявність на транспортних засобах (вагони, цистерни, авто­фургони, трюми судна) та на контейнері пломб відправника або транспортної організації пункту відправки (станція, порт, пристань), їх цілісність, чіткість від­битків, справність транспортних засобів, контейнерів, тари, а також наявність захисного маркування на вантажних місцях;

> звірити відповідність найменування вантажу і транспортного маркування на кожному тарному місці даним транспортного документа;

> домогтись від транспортної організації здавання вантажу за кількістю місць або масою у випадках, передбачених чинними на транспорті правилами чи іншими нормативно-регламентними документами;

> отримати запис на транспортному документі про приймання вантажу без перевірки кількості місць або маси, якщо такий факт дійсно мав місце.

Якщо при прийманні вантажу встановлена несправність транспортного за­собу, пломби, наявність пломби проміжної станції, пошкодження упаковки, по­шкодження або псування вантажу, невідповідність найменування і маси вантажу або кількості місць даним, вказаним у транспортному документі, а також в інших передбачених нормативними документами випадках, вантажоодержувач зо­бов'язаний вимагати переважування вантажу і перевірки фактичної кількості то­варів та їх якості. При цьому вантажоодержувач зобов'язаний вимагати від ор­гану транспорту складання комерційного акта, котрий повинен бути оформ­лений до отримання вантажу від органів транспорту, акта загальної форми, акта про технічний стан (технічного акта), а при доставці вантажу автотранспортом, на котрому комерційні акти не складаються, — відмітки на товарно-транспортній накладній або складання акта про фактичну кількість та якість товару.

Незатарені вантажі, прийняті до перевезення, маса котрих була визначена підприємством транспорту, вантажоодержувач зобов'язаний перевірити спосо­бом суцільного переважування або перерахунку. Незатарені вантажі за масою (нетто) або кількістю товарних одиниць необхідно приймати одночасно з виван­тажуванням їх з технічного засобу, бо в іншому разі неможливо виявити місце, час, причину і винуватця зникнення товарів.

Якщо товари прибули у справному транспортному засобі і справними плом­бами вантажовідправника, їх не переважують, про що робиться відмітка на на­кладній (на звортному боці залізничної накладної).

На складі одержувача проводиться приймання товарів, доставлених постачаль­ником. У цьому разі приймання товарів, як правило, також проводиться за кіль­кістю місць і масою брутто, хоч одержувач товарів має право вимагати від постача­льника розкриття тари і перевірки маси нетто й кількості одиниць товару в кожно­му тарному місці.

Приймання товарів на складі має проводитися з точним додержанням вимог стандартів, технічних умов на конкретний вид товарів, інших обов'язкових для сторін правил та умов договорів, угод, контрактів.

Попереднє приймання товарів, що надходять на склад покупця у справній тарі, проводиться під час розвантажування транспортних засобів. Після цього товар (укладений на піддони) надходить на дільницю приймання, де відбувається остато­чне приймання.

Якщо товари отримані в пошкодженій тарі, то підприємство торгівлі—одержу­вач зобов'язане провести в момент доставки товарів на склад приймання їх за ма­сою нетто і кількістю товарних одиниць.

При надходженні на склад одержувача товарів у контейнері без тари їх при­ймають за кількістю відразу в момент відкривання контейнера; якщо ж товари запаковані в тару, то при відкриванні контейнера визначають кількість місць, а на дільниці приймання товарів визначається кількість товарних одиниць або ма­са нетто.

Важливо пам'ятати, що приймання товарів, які отримані в справній тарі, за масою нетто і кількістю товарних одиниць у кожному місці має проводитися на складі кінцевого покупця, тому на складах підприємств оптової торгівлі розкри­вання тари з прийманням товарів за кількістю товарних одиниць і масою нетто проводиться лише у випадках, передбачених договором, угодою, контрактом, або при невідповідності фактичної маси брутто та маси брутто, вказаної в су­провідних документах.

За неможливості переважування товарів без тари визначення маси нетто прово­диться способом перевірки маси брутто в момент отримання товарів і маси тари пі­сля звільнення її з-під товарів. Результати перевірки оформляються актами.

Акт про масу тари має бути складений ніж через пізніше від 10 днів після її звільнення.

Акт про масу тари з-під вологої продукції має бути складений негайно пі­сля звільнення тари з-під продукції.

В акті про результати перевірки маси тари має бути вказана маса нетто продукції, визначена відніманням від маси брутто маси тари.

У всіх випадках, коли кількість товарів, установлена при їх прийманні, відпові­дає даним, вказаним у транспортних і супровідних документах, приймання товарів оформляється накладенням на супроводжувальний документ постачальника штам­па підприємства-покупця (одержувача товарів) зі вказівкою дати, номера штампа, кількості й суми прийнятого товару, а також підписом матеріально відповідальної особи, яка приймала товар (інколи накладення штампа замінюється складанням прибуткової накладної). Підписуючи документ, приймаюча особа повинна зробити запис, що товар прийнятий без відкриття тари й перевірки вмісту, якщо таке дійсно мало місце.

Виявивши невідповідність кількості тарних одиниць вантажу, одержувач зо­бов'язаний призупинити приймання, забезпечити збереження отриманих товарів до прибуття постачальника, здійснити заходи з недопущення змішування даної партії з однорідним товаром, який уже зберігається на складі (для цього існують конфліктні камери). Про виявлену нестачу має бути складений односторонній акт про виявлення розбіжностей за підписами осіб, котрі проводили приймання товарів.

Одержувач товарів зобов'язаний одночасно із призупиненням приймання това­рів для участі у перевірці їх кількості і складання двостороннього акта викликати телеграмою або телефонограмою представника місцевого постачальника, а якщо товари отримані в оригінальній упаковці або в непошкодженій тарі виробника, кот­рий не є відправником, — представника місцевого виробника. Представник поста­чальника, який перебуває в іншому населеному пункті, викликається в тих випад­ках, коли це передбачено договором чи іншими документами.

Якщо під час приймання тарних місць виявлена невідповідність фактичної маси брутто окремих місць масі, зазначеній у супровідних чи транспортних документах або ж на трафареті, одержувач не повинен розкривати тару чи упаковку.

У повідомленні про виклик представника постачальника має бути за­значено:

- найменування товарів, дата і номер рахунка-фактури або номер транс­портного документа, якщо до моменту виклику рахунок не отриманий;

- кількість товарів, яких не вистачає, і характер нестачі (кількість окремих місць, внутрішньотарна нестача, нестача в пошкодженій тарі тощо);

- стан пломб;

- вартість товарів, яких не вистачає;

- час, на який призначено приймання товарів за кількістю, і місце (адреса), в якому має проводитись остаточне приймання партії товарів.

Якщо під час приймання встановлена правильність маси брутто, але виявлена нестача товарів при перевірці маси нетто або кількості товарних одиниць в окремих місцях, то одержувач зобов'язаний призупинити приймання решти місць, зберегти і пред'явити представнику постачальника (виробника) тару та упаковку розкритих місць і товари, які знаходились всередині них. Осночасно з призупиненням при­ймання одержувач повинен викликати представника постачальника (виробника) для продовження приймання і складання двостороннього акта.

За неявки представника постачальника (виробника) за викликом одержувача, а та­кож у випадках, коли виклик представника постачальника не є обов'язковим, запрошу­ється представник незаінтересованої організації або представник громадськості. Пов­новаження на участь у прийманні товарів підприємство-відправник може надати не тільки своєму працівникові, але й іншому підприємству, розташованому в місці отри­мання товарів. У такому разі дане підприємство може виділити зі свого штату предста­вника, видавши йому відповідне посвідчення, в якому вказується документ, котрим да­не підприємство вповноважене відправником приймати участь у брати товарів.

Повідомлення про виклик представника постачальника необхідно передати протягом 24 годин після виявлення розбіжностей за кількістю товарів (для това­рів, що швидко псуються, — негайно). Не пізніше від наступного після отриман­ня такого повідомлення дня іногородній постачальник (відправник) зобов'язаний повідомити, чи буде направлений його представник для участі в остаточному прийманні товарів.

Представник місцевого постачальника зобов'язаний з'явитися не пізніше від наступного дня після отримання виклику (для товарів, що швидко псу­ються, — 4 год.); представник іногороднього постачальника — не пізніше ніж у 3-денний термін після отримання виклику, не враховуючи часу для проїзду, якщо інший строк не встановлений договором. До закінчення строків прибут­тя представника відправника повинні бути збережені товари, тара і всі паку­вальні матеріали.

Приймання товарів за кількістю може проводитися також за участі т. зв. пред­ставника громадськості — особи, затвердженої рішенням комітету профспілки під­приємства— одержувача. За згодою постачальника приймання може здійснюва­тись односторонньо — підприємством-товароодержувачем.

У прийманні товарів повинні брати участь компетентні, але не матеріально від­повідальні і не підпорядковані їм особи, а також особи, які не зв'язані з обліком, прийманням і відпусканням матеріальних цінностей. Особи, котрі залучаються до участі у прийманні, мають бути ознайомлені з Інструкцією про приймання і суворо додержувати її вимог, у ході роботи здійснювати всі заходи з виявлення причин і місця виникнення нестачі товарів.

Посвідчення представника громадськості, призначеного для участі в при­йманні товарів, має містити такі дані: • дата видачі посвідчення та його номер; • прізвище, ім'я, побатькові, місце роботи і посада особи, якій видане посвідчен­ня; • зазначення конкретного товару (партії товарів), у прийманні якого уповно­важений брати участь представник; • дата і номер рішення профспілкового ко­мітету, котрим призначений даний представник громадськості для участі в прийманні партії товарів.

Посвідчення підписується керівником підприємства або його заступником і завіряється печаткою підприємства.

Посвідчення є разовим і видається на приймання конкретної партії товарів. Посвідчення не може видаватися на певний період.

У разі необхідності призначення представника громадськості для участі в прийманні товарів у вихідні або святкові дні посвідчення видається в останній передвихідний або передсвятковий день на кожен день окремо без зазначення конкретної партії товарів.

Особи, котрі здійснюють приймання товарів за кількістю, можуть своїм підпи­сом підтверджувати тільки ті факти, котрі були встановлені за їх участі. Запис в ак­ті даних, не встановлених безпосередньо учасниками приймання, забороняється під загрозою карної відповідальності. Представники інших підприємств чи громадсь­кості не можуть отримувати від підприємства — одержувача винагороду за участь у прийманні товарів.

Приймання товарів, як правило, проводиться без перерви. Якщо у зв'язку із тривалістю перевірки або з інших поважних причин робота переривалася, одер­жувач зобов'язаний забезпечити збереження продукції і можливості якнайскорі­шого закінчення ТІ' приймання. Про перерву в роботі, її причини та умови збері­гання товарів під час перерви робиться запис в акті приймання.

Якщо під час приймання товарів виявлена нестача або надлишок товарів проти даних, вказаних у транспортних і супровідних документах, то за результатами дво­стороннього приймання (приймання з участю представника незацікавленої органі­зації чи громадськості) в день його закінчення складається Акт про виявлення роз­біжностей за кількістю товарів під час приймання.

В акті про виявлення розбіжностей за кількістю товарів під час при­ймання зазначаються:

> найменування товару (вантажу), адреси відправника і одержувача;

> дата і номер: акта про нестачу (одностороннього акта), телеграми (теле­фонограми про виклик представника постачальника (відправника, виробника), рахунка-фактури і транспортної накладної, комерційного акта (якщо він був складений);

> місце і час приймання товарів;

> дані про осіб, котрі брали участь у прийманні товарів, їх посвідчення;

> дата відправлення і прибуття товарів, час видачі вантажу, розкривання вагона чи контейнера, його доставки на склад одержувача;

> стан тари і упаковки в момент огляду товару, а також маркування тари;

> умови зберігання товарів на складі одержувача до приймання, відомості про способи визначення кількості продукції, якої не вистачає, і підтвердження про користування справними вагами та іншими вимірювальними приладами, повіреними у встановленому порядку;

> ким зважені, опломбовані та відвантажені товари, справність пломб, фак­тична маса товарів згідно з даними документів та за трафаретом;

> точна кількість товарів, якої не вистачає, і їх ціна;

> детальний висновок про причини і місце виникнення нестачі (надлишку) товарів.

Акт повинні підписувати всі особи, які брали участь у прийманні товарів за кі­лькістю. У разі коли особа, яка брала участь у прийманні товару, не згодна зі зміс­том акта, вона зобов'язана підписати його з зазначенням своїх зауважень.

До акта приймання товарів за кількістю (акт про виявлення розбіжнос­тей за кількістю товарів під час приймання) додаються копії супровідних до­кументів або порівнювальної відомості, ярлики з кожного тарного місця, квитан­ції станції (порту, пристані) призначення про перевірку маси, пломби від тарних місць з виявленою нестачею, транспортний документ або його копія, акт про не­стачу (надлишок) товарів (вантажу), посвідчення уповноваженого представника постачальника (виробника, відправника), документ із даними вимірювань чи зважувань фактичної кількості товару, інші документи про причини виникнення нестачі (аналізи вологості продукції, комерційні акти та ін.).

Акти приймання товарів за кількістю реєструються в спеціальному журналі і зберігаються в порядку, встановленому підприємством-одержувачем.

Акт приймання товарів за кількістю (акт про виявлення розбіжностей за кількіс­тю товарів під час приймання) затверджується керівником торговельного підпри­ємства не пізніше від наступного дня після його оформлення. Претензія про вияв­лення нестачі (повідомлення про надлишки виявленої продукції) пересилається відправнику (постачальнику) у 10 — денний термін після складання акта про не­стачу.

Організація приймання товарів за якістю

Приймання товарів за якістю є важливою операцією торгово-технологічного про­цесу складу, яка покликана забезпечити надходження на склад тільки товарів належ­ної якості відповідно до умов договорів та нормативно-технічної документації.

Приймання товарів за якістю полягає в зіставленні якості товару, що надій­шов, та його комплектності, а також тари, упаковки і маркування з вимогами стан­дартів, технічних умов (ТУ), умовами договорів і з даними супровідних документів постачальника, які засвідчують якість даних товарів (технічні паспорти, сертифікати, рахунки-фактури, специфікації та ін.); для окремих товарів встановлюється від­повідність їх кресленням або зразкам (еталонам). Приймання товарів за якістю, як правило, проводиться на складі кінцевого покупця.

Приймання товару за якістю здійснюється в терміни, які визначаються умовами договору або встановлюються стандартами чи технічними умовами для окремих видів товарів.

У торговельній практиці найчастіше застосовуються такі терміни приймання товарів за якістю:

> при місцевому постачанні: для товарів, що швидко псуються, — 24 годи­ни; для всіх інших товарів (продовольчих та непродовольчих) — не пізніше від 10 днів після надходження товарів на склад одержувача;

> при іногородніх поставках: відповідно 24 години та 20 днів після видачі товарів органом транспорту або надходження їх на склад одержувача при до­ставці постачальником чи при вивезенні одержувачем. У цей строк матеріально відповідальна особа повинна відкрити тару та перевірити вміст. Приймання вважається вчасним, якщо перевірка якості та комплектності товару закінчена в установлені терміни.

На складах оптових торговельних підприємств товари в переважній біль­шості випадків не повинні прийматися за якістю, оскільки вони перевідправляють-ся покупцям у тарі чи упаковці виробника або початкового відправника. Водночас приймання товарів за якістю на складах оптового торговельного підприємства є обов'язковим тоді, коли це передбачено умовами договору, а також у разі отри­мання товарів у пошкодженій, відкритій або немаркованій тарі, у тарі з пошкодже­ною пломбою, за наявності ознак псування (витікання, бій склопосуду та ін.).

У разі приймання товарів від органів транспорту покупці — бази збутових, постачальницьких, заготівельних організацій, оптових і роздрібних торгових під­приємств, котрі переправляють товари в тарі або упаковці початкового відправ­ника (виготівника), повинні проводити приймання товарів за кількістю, якістю і комплектністю всередині тарних місць лише у випадках, передбачених обов'язковими правилами чи договором, а також за невідповідності фактичної маси брутто масі брутто, вказаній у супровідних документах, або при отриманні товарів у пошкодженій, відкритій або немаркованій тарі, у тарі з пошкодженою пломбою чи за наявності псування або биття виробів. Ці покупці зобов'язані на­лежним чином зберігати товари, які підлягають перевідправленню, і не звільня­ються від відповідальності за псування товарів. Приймання товарів за якістю та комплектністю може здійснюватися також і на складі постачальника, але тіль­ки у випадках, прямо передбачених умовами договору.

Приймання товарів за якістю та комплектністю має проводитись у точній відпо­відності з вимогами стандартів, технічних умов, інших нормативних документів та умов договору.

У разі браку всіх або окремих документів, які засвідчують якість та комплект­ність товарів (технічний паспорт, сертифікат, свідоцтво про якість, рахунок-фактура, специфікація та ін.), приймання за якістю не припиняється, а за підсумка­ми перевірки складається Акт про фактичну якість і комплектність товарів з вка­занням документів, яких бракує.

Якість отриманих у партії товарів встановлюється: • спобом зовнішнього огляду та перевіркою розмірів окремих одиниць (органолептична оцінка); • лабораторним аналізом відібраних зразків (лабораторна оцінка). При цьому зов­нішньому оглядові може піддягати або вся партія товару (суцільна перевірка), або тільки її частина у вигляді зразків чи проб (вибіркова перевірка). Для більшості то­варів застосовують метод суцільної перевірки. Вибіркова перевірка допускається у випадках, передбачених угодами, стандартами, технічними умовами, а результати її

розповсюджуються на всю партію товару. Для визначення якості товару у випад­ках, передбачених стандартами, угодами та іншими нормативно-договірними акта­ми, учасники приймання товарів за якістю здійснюють відбір зразків (проб) згідно з вимогами нормативних актів.

В акті про відбір зразків (проб) вказуються такі дані:

> час і місце складання акта, назва одержувача товарів, прізвища, імена, побатькові і посади осіб, які відбирали зразки (проби);

> назва виробника (відправника), від котрого отримані товари;

> номер і дата рахунка-фактури і транспортної накладної, за котрими на­дійшли товари, дата надходження товарів на склад одержувача, а в разі достав­ки товарів постачальником чи при одержанні товарів зі складу постачальника — номер і дата накладної або рахунка-фактури, за котрими здані товари;

> кількість місць і маса товарів, а також кількість і номери місць, з яких від­биралися зразки (проби) товарів;

> зазначення того, що зразки (проби) товарів відбиралися в порядку, пе­редбаченому стандартами, технічними умовами або договором, з посиланням на їх номер і дату;

> зазначення того, що відібрані зразки (проби) оснащені етикетками, на яких вказано дані, передбачені стандартами або технічними умовами;

> вказання того, що зразки (проби) опечатані або опломбовані, за чиїми печатками чи пломбами, яким є зміст відбитків пломб;

> інші дані, необхідні для детальнішої характеристики зразків (проб).

Під час приймання товарів за якістю перевіряють правильність маркування то­варів і їх комплектність.

Маркування повинно містити: товарний знак підприємства (вензель, рису­нок); найменування підприємства; найменування виробу; артикул; ширину, роз­мір, ріст, повноту, ростовку; вид обробки, фасон; дату випуску; сорт, номер ста­ндарту чи ТУ тощо.

Перевірка комплектності товарів проводиться у випадку отримання техні­чно складних товарів (техніки, обладнання, механізмів тощо), для яких у до­говорі чи нормативно-технічній документації передбачена умова щодо ком­плектності виробу. Комплектність товарів, як правило, перевіряється спо­собом встановлення наявності складових частин вантажу (комплектуючих виробів, вузлів та ін.), вказаних у договорі, стандартах, технічних умовах або іншій нормативно-технічній документації. Перевірка якості і комплектності товарів, які надійшли в тарі, повинна проводитися під час розкривання тари, але не пізніше від установлених термінів, якщо інші терміни не передбачені у договорі в зв'язку з особливостями постачання комплектних вантажів. Ма­шини, обладнання, прилади та інші види товарів, які надходять у тарі і ма­ють гарантійні терміни роботи чи зберігання, повинні перевірятися за якістю та комплектністю під час розкривання тари, але не пізніше від встановлених гарантійних термінів.

При виявленні невідповідності якості товару, його комплектності, маркування, а також тари та упаковки вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам), договору або даним, указаним у маркуванні та супровідних документах, які засвідчують якість товарів, одержувач повинен призупинити дальше приймання товару і скласти односторонній акт, в котрому потрібно вказати кількість перевіре­ного товару та характер виявлених під час приймання дефектів.

Одержувач зобов'язаний забезпечити зберігання товарів неналежної якості або некомплектних товарів в умовах, які б запобігали погіршанню їхньої якості

та змішуванню з іншими однорідними товарами. Одночасно з цим викликається представник постачальника (виробника) для участі в остаточному прийманні товару.

У випадку постачання товарів від місцевого постачальника (виробника) товарів виклик представника і його прибуття для участі в прийманні товарів за якістю та складання двостороннього акта є обов'язковими; при іногородній поставці пові­домлення постачальника (відправника) про виклик його представника є обов'яз­ковим тоді, коли його участь у дальшому прийманні та складанні двостороннього акта передбачені договором.

Повідомлення про виклик представника постачальника (виробника) не­обхідно направити не пізніше від 24 годин після виявлення невідповідності отриманих товарів щодо їх якості, комплектності або маркування. Виклик пред­ставника місцевого постачальника здійснюється телефонограмою, іногородньо­го — телеграмою. У свою чергу, іногородній постачальник зобов'язаний не піз­ніше від наступного після отримання виклику дня повідомити телеграмою або телефонограмою, чи буде скерований його представник для участі у прийманні. У разі відсутності такого повідомлення отримувач має право розпочати при­ймання товарів до настання терміну, встановленого для прибуття представника.

У повідомленні про виклик представника вказується:

- найменування продукції, її кількість, якість;

— дати і номери рахунка-фактури і транспортних документів (якщо до мо­менту виклику рахунок не отримано);

— основні виявлені недоліки;

- кількість товарів неналежної якості або некомплектних товарів;

- час, на який призначене приймання (в межах встановленого для при­ймання терміну), місце його проведення.

Представник місцевого постачальника (виробника) повинен з'явитися не пізніше ніж на наступний день після отримання виклику (для товарів, що швидко псуються, — протягом 4 годин після отримання виклику, якщо в ньому не вказаний інший термін прибуття); представник іногороднього постачальника (виробника) повинен прибути не пізніше ніж у 3-денний термін після отримання виклику, не враховуючи часу на проїзд, якщо інший термін не передбачено до­говором.

Представник постачальника (виробника) повинен мати належним чином оформ­лене посвідчення (довіреність) на право участі в прийманні даної партії товарів. За згодою постачальника (виробника) для участі в остаточному прийманні товарів за якістю як його представники можуть залучатися працівники підприємства аналогі­чного профілю, розташованого за місце знаходженням одержувача товарів. У разі неприбуття представника постачальника (виробника) в установлений термін або ж у випадках, коли виклик представника не є обов'язковим, для проведення перевірки якості товарів потрібно запросити експерта Торгово-промислової палати (ТТП) України, відділення якої розташовані в кожному обласному центрі. Якщо ТПП від­мовилася призначити експерта, перевірка якості товарів може проводитися за учас­ті компетентного представника іншого підприємства чи організації, за участі ком­петентного представника громадськості підприємства-одержувача товарів або односторонньо підприємством-одержувачем (якщо постачальник (виробник) дав згоду на одностороннє приймання товарів). Порядок призначення даних осіб для участі в прийманні товарів за якістю, обмеження щодо їх професій і посад, оформ­лення посвідчень на право участі в прийманні аналогічні порядку, обмеженням та оформленню посвідчень для осіб, які залучаються до участі в прийманні товарів за кількістю.

Особи, які здійснюють перевірку якості та комплектності товарів, зобов'язані суворо дотримуватися правил і процедури приймання товарів за якістю та комплек­тністю і засвідчувати своїми підписами лише ті факти, які були встановлені за їх­ньої участі.

Результати приймання товарів, якість, комплектність, маркування, упаковка або тара яких не відповідала вимогам, відображаються в акті про фактичну якість і комплектність товарів, який має бути оформлений у день закінчення приймання товарів.

В Акті про фактичну якість і комплектність товарів зазначаються:

> номер акта і дата його складання, місце приймання товарів, час початку і закінчення приймання товарів, причини і час затримок приймання, якщо такі ма­ли місце;

> прізвища, ініціали учасників приймання товарів і складання акта, місця їх роботи, їхні посади, дані документів про повноваження на участь їх у при­йманні товарів за якістю і комплектністю з вказанням компетентності переві­ряльників;

> найменування й адреси одержувача, виробника (відправника) чи поста­чальника товарів;

> дати і номери телефонограми чи телеграми про виклик представника або відмітка про те, що виклик представника договором або обов'язковими прави­лами не передбачений;

> дати і номери договору, рахунка-фактури, транспортної накладної (коно­самента), документа, що засвідчує якість товару, комерційного акта (якщо такий складався);

> дата прибуття товарів у пункт призначення, час видачі вантажу транспорт­ною організацією, час розкривання вагона (контейнера), автофургона чи інших опломбованих транспортних засобів, час доставки товарів на склад одержувача;

> умови зберігання товарів на складі одержувача до складання акта;

> дані про зовнішнє маркування тари (для уточнення її належності вироб­нику чи відправнику), стан тари й упаковки, дата їх розкривання, інформація про вади маркування, тари, упаковки, а також кількість товару, котрого стосується кожна з зазначених вад;

> у разі проведення вибіркової перевірки — порядок відбору товарів для вибіркової перевірки з вказанням підстави для її проведення (стандарт, ТУ, інші обов'язкові правила або договір);

> дані про наявність пломб, їх справність, відбитки на них, кому вони нале­жать (відправнику чи транспортній організації), про транспортне і відправницьке маркування місць, наявність або брак пакувальних ярликів, пломб на окремих місцях;

> повний перелік і найменування товарів, пред'явлених до огляду, фактич­но перевірених, а також забракованих (з детальним описом вад) і таких, що під­лягають виправленню або повній чи частковій заміні виробником;

> причини і підстави (згідно з нормативними документами) переведення товарів у більш низький сорт, а також дані про кількість некомплектної продукції з переліком і вартістю деталей, котрих не вистачає;

> дані про стандарти, технічні умови, креслення і зразки, за якими переві­ряють якість і комплектність продукції;

> додаткові дані, котрі підтверджують неякісність та некомплектність това­рів, а також загальний висновок про характер і причини їх виникнення.

Акт про фактичну якість і комплектність товарів повинні підписати всі особи, які брали участь у прийманні товарів за якістю та комплектністю. У разі коли осо­ба, яка брала участь у прийманні товару, не згодна зі змістом акта, вона зобов'язана підписати його з вказанням своїх зауважень.

Якщо між постачальником (виробником) товарів і їх одержувачем виникають розбіжності щодо оцінки характеру виявлених вад (дефектів) і причин їх виникнен­ня, то для визначення якості товарів необхідно запросити експерта компетентної організації.

Акт про фактичну якість і комплектність товарів затверджується керівником підприємства-одержувача товарів або його заступником не пізніше від 3 днів після його складання і служить підставою для пред'явлення претензій постачальникам. У претензії потрібно вказати загальну суму і зміст претензійних вимог, що підтвер­джені посиланнями на документи і нормативні акти; до претензії додаються дво­сторонні акти та всі додані до них документи (або їх копії — у встановлених випад­ках). Терміни подання претензії одержувачем товарів, терміни її розгляду і відповіді на неї постачальником обумовлюються в договорі.

Якість товарів не завжди можна визначити безпосередньо під час приймання та оприбуткування на склад оптового торговельного підприємства; в окремих випад­ках вади товарів виявляються значно пізніше, оскільки вони належать до категорії т. зв. прихованих вад.

Прихованими визнаються такі вади, котрі не могли бути виявлені під час звичайної для даного виду товарів перевірки і які виявляються лише у процесі обробки, підготовки до монтажу, у процесі монтажу, випробування, використан­ня або зберігання товару.

Акти на виробничі та приховані вади складаються одержувачем у порядку, пе­редбаченому Інструкцією про приймання товарів за якістю. Так: 1) акт про прихо­вані вади у виробах може складатися після закінчення загальних термінів прийман­ня товарів при виявленні прихованих вад продукції протягом 5 днів після їх виявлення, але не пізніше від 4 місяців з дня надходження продукції на склад одер­жувача, який виявив ці вади, якщо інші терміни не встановлені обов'язковими для сторін правилами; 2) акт про приховані вади, виявлені в продукції з гарантійними строками служби або зберігання повинен складатися в 5-денний термін після вияв­лення цих вад, але в межах встановленого гарантійного терміну. Прихованими ви­знаються такі недоліки, котрі не могли бути виявлені під час звичайної для даного виду товарів перевірки і які виявляються лише у процесі обробки, підготовки до монтажу, в процесі монтажу, випробування, використання або зберігання товару. Якщо для участі в складанні акта викликається представник виготівника (відправ­ника), то до встановленого строку (5 днів) додається час, необхідний для його при­їзду; 3) акт про приховані вади товарів, гарантійний термін на які вираховується з моменту їх роздрібного продажу, може бути складений також у період зберігання до продажу незалежно від часу отримання товарів. Це правило розповсюджується як на роздрібні, так і на оптові підприємства та організації.

Особливості приймання товарів за участі експертів ТПП

Приймання імпортних товарів (а також товарів, щодо якості яких сторони не дійшли згоди), здійснюється експертом Торгово-промислової палати. Порядок і строки перевірки якості товарів за участі експертів визначається спеціальною ін­струкцією.

Експертизу необхідно проводити в разі виникнення розбіжностей між одержу­вачем і постачальником (виробником чи відправником) у визначенні якості товарів або неявки його представника для участі в прийманні товару, при втраті початкової якості товару під час транспортування, при стихійних лихах та аваріях тощо. Під час проведення експертизи експерти ТПП повинні визначити сортність товарів, відповідність їх якості і маркування стандартам, ТУ, описам, зразкам, наявність ви­робничої марки і товарного знака на товарах, для яких вони є обов'язковими, при­чини зниження початкової якості товарів, масу нетто товару, тари і пакувального матеріалу у випадках, передбачених стандартами та іншими нормативними актами.

У разі коли перевірку якості товарів необхідно проводити за участі експертів ТПП, одержувач товарів зобов'язаний вчасно відправити за підписом керівника підприємства замовлення, вказавши в ньому реквізити замовника експертизи (на­йменування, адреса, розрахунковий рахунок, банк, телефон), найменування товару, його місцезнаходження, кількість, масу, мету експертизи, дату її проведення. Крім того, у заявці зазначається, чи викликається представник виробника, і якими доку­ментами користувався одержувач (замовник експертизи) під час складання акта приймання товару за якістю.

Усі замовлення мають бути зареєстровані в журналі. Така реєстрація необхідна, зокрема, для того щоб у разі спору між відправником і одержувачем можна було доказати, що експерт викликаний вчасно, але не з'явився, і тому акт приймання складено з участю інших представників.

Для оформлення результатів приймання товарів з участю експертів ТПП засто­совуються форми актів, розроблені з урахуванням вимог спеціальної інструкції.

Організація і технологія розміщування

та зберігання товарів на складах

Загальні основи організації зберігання товарів

Прийняті за кількістю та якістю товари укладають у тару, пакетують і перемі­щують у зону зберігання. Операції з розміщування товарів на складі та їх зберіган­ня є одними з найважливіших у структурі технологічного процесу оптового складу, оскільки вони дозволяють забезпечити збереження якості та кількості товарів і не­допущення їх втрат.

Зберігання товарів — це комплекс організаційно-економічних та технологіч­них операцій, які забезпечують збереження кількості та якості товарів, укладених на зберігання.

При зберіганні товарів на складі необхідно створити найсприятливіші умови для збереження якості і кількості товарів, зменшення товарних втрат, максимального використання складських площ, а також швидкого та чіткого виконання торгово-технологічного процесу складу. Основні вимоги до зберігання товарів на складах передбачають: — максимальне використання місткостей та складських примі­щень; • уникнення перехрещування товарних потоків; • дотримання певного по­рядку розміщення товарів; • вибір раціонального способу укладання товарів на збе­рігання; • забезпечення відбору товарів з місць зберігання в порядку їх над­ходження; • постійний контроль за зберіганням товару; • широке використання ЕОМ. Успішна реалізація цих завдань забезпечується за рахунок взаємодії таких факторів: • наявність і стан складського господарства; • знання працівниками

складу властивостей товарів, що направляються на зберігання; • створення оптима­льних умов зберігання, догляду і контролю за товарами.

Технологічний процес зберігання товарів включає такі основні етапи: • розроб­ка системи (схеми) розміщування запасів товарів на складських площах підприємс­тва торгівлі; • розміщування товарів на зберігання відповідно до даної схеми;

• укладання товарів на зберігання; • створення оптимального режиму зберігання;

• спостереження і поточний догляд за товарами.

Основними технологічними операціями при зберіганні товару є: • дезинфекція приміщень для зберігання; • закріплення постійного місця зберігання за товаром; • переміщування товару до місця зберігання; • розміщування товарів на закріплених площах; • укладання товару на зберігання (у штабелі, стелажі); • зберігання това­ру; • створення та підтримування відповідного режиму зберігання; • догляд за то­варом; • здійснення на складі санітарно-гігієнічних заходів після відпускання та відвантажування товарів.

Унаслідок того, що товарам та матеріалам притаманні різні фізико-хімічні влас­тивості, для збереження їхньої кількості та якості мають бути створені відповідні умови і використовуватись відповідна техніка зберігання.

Під технікою зберігання товарів розуміють комплекс заходів організа­ційного та технічного характеру, спрямованих на забезпечення збереження то­варних ресурсів способом: • вибору раціональних способів розміщування та укладання товарів при зберіганні і їх складській переробці; • застосування спе­ціального обладнання для зберігання товарів з урахуванням їх ваги, об'єму, розмірів і фізико-хімічних властивостей; • створення правильного режиму та умов зберігання товарів. Фактично техніка зберігання товарів є поєднанням спо­собів укладання та зберігання товарів.

Під умовами зберігання розуміють навколишнє середовище, в якому і під дією факторів якого перебувають товари на складі (температура, вологість, освітленість, хімічний склад газового середовища тощо).

Для кожного виду товарів умови зберігання встановлені державними стандар­тами або технічними умовами на їх виготовлення, а також спеціальними інструкці­ями з їх зберігання. При цьому при визначенні режиму та умов зберігання товарів на складі необхідно враховувати тривалість перебування на складі товарів поточно­го запасу.

Розрізняють короткострокове і тривале (довгострокове) зберігання товарів на складі. Короткостроковим визнають зберігання товарів поточного запасу з терміном перебування на складі не більше від двох місяців; тривалим - збері­гання, при якому тривалість перебування товарів на складі перевищує даний термін. Для тривалого зберігання товарів необхідні кращі умови, ніж для корот­кострокового.

Організація розміщування товарів на складі

Необхідною передумовою успішного зберігання товарів є розробка певної сис­теми їх розміщування за сортами, розмірами, місцями укладання з урахуванням ча­стоти потреби в них, оборотності товарних запасів, забезпечення рівномірності та потоковості їх переміщування. Чіткий порядок розміщування товарів дає можли­вість швидко знаходити необхідні товари при відпусканні їх оптовим покупцям або вільне місце для розміщування нової партії товарів. Він полегшує облік, сприяє впровадженню автоматизації управління складським процесом, полегшенню склад­ської вантажопереробки.

Розробка системи розміщування товарів передбачає розрахунок необхідної площі для зберігання окремих груп товарів з урахуванням обсягів та порядку над­ходження товарів на склад і їх реалізації, визначення дільниць для зберігання окре­мих груп товарів за умови забезпечення правильного товарного сусідства і можли­вості постійного нагляду за їх збереженням, закріплення постійних місць зберігання (секцій, дільниць, стелажів, полиць, комірок) за товарами певних груп, підгруп і різновидів (найменувань). При цьому проводять групування товарів за асортиментною ознакою та однорідністю режимів зберігання, визначають перелік товарів, які потребують спеціальних приміщень з урахуванням специфічних влас­тивостей товару (вологість, здатність сприймати сторонні запахи, товарне сусідст­во, черговість відпускання).

Першим етапом під час розробки системи розміщування товарів є групування товарів за асортиментною ознакою та однорідністю режимів зберігання. Це перед­бачає розподіл усієї товарної маси за фізико-хімічними та біологічними властивос­тями товарів, характером впливу на них навколишнього середовища, за приміщен­нями різних видів (неопалюваних, утеплених, опалюваних, охолоджуваних, підвальних, спеціальних). Так, наприклад: м'ясо, рибу потрібно зберігати в холоди­льних камерах; фарби та хімікати в бочках і ящиках, скло віконне, скляний посуд, скобяні вироби— в неутеплених приміщеннях; борошно, крупи, вина, пилососи, швейні та пральні машини, мотоцикли — в утеплених приміщеннях; цукор, конди­терські вироби, більшість непродовольчих товарів (тканини, одяг, головні убори, галантерея, парфумерія, радіотовари) — в опалюваних приміщеннях. Товари, які не реагують на різкі температурні коливання та атмосферні опади (чавунні труби, кру­глий ліс і т.п.), розташовують на відкритих складських майданчиках.

При розміщуванні товарів у визначеному в такий спосіб складському примі­щенні необхідно додержуватись таких вимог:

> максимально використовувати площу та міскість складу, вантажонесучу спроможність обладнання для зберігання товарів;

> найбільш раціонально розташовувати і використовувати обладнання для збе­рігання з метою зручності переукладання, оновлення і перевірки товарів, що збері­гаються;

> використовувати малогабаритні та високопродуктивні механізми мінімальної кількості видів і типів для всього комплексу навантажувально-розвантажувальних і транспортно-складських робіт на одному складі.

Важливими факторами, які потрібно враховувати під час розробки системи роз­міщування товарів на складі, є мінімізація вантажопотоків, зокрема тонно-метражу внутрішньоскладського переміщування товарів, а також урахування термінів збері­гання товарів. Це досягається завдяки більш близькому розташуванню до пунктів завантажування чи розвантажування важких і громіздких товарів, а також товарів з високою оборотністю. З цією самою метою товари з великими обсягами надхо­дження і реалізації розташовують, як правило, поблизу виходу і зони комплекту­вання замовлень, і, навпаки, товари, які довго зберігаються на складі чи відносно рідко надходять на склад, розташовують дальше від входів та виходів.

Важливою умовою під час проектування та організації процесів зберігання то­варів є дотримання товарного сусідства. Тому товари, котрі можуть шкідливо вплинути на інші (наприклад передати запах, вологу і т.п.), потрібно зберігати

ізольовано від інших товарів, котрі легко сприймають вологу і сторонні запахи. Так, не можна зберігати поряд тканини чи одяг і хімічні товари або парфумерні вироби з гострим запахом, а товари з високою гігроскопічністю (борошно, цу­кор) — біля продуктів, які виділяють вологу (овочі, фрукти і т.п.). Особливу увагу потрібно звертати на необхідність ізольованого зберігання горючих та легкозай­мистих товарів.

Закріплення постійних місць зберігання за товарами окремих видів, груп, під­груп дає можливість забезпечити порядок у розташуванні товарів на складі, забез­печити взаємозв'язок між розташуванням товарів на місцях зберігання і послідов­ністю розташування позицій цих самих товарів у відбірних листках і рахунках-фактурах, автоматизувати складські операції.

З метою прискорення робіт з розміщування товарів при надходженні і відбору їх при комплектуванні та відпусканні місця зберігання товарів на складах кодуються (індексуються), і для більшої наочності прийняті рішення оформляються у вигляді схем розміщування товарів (на великих висотних складах — планів-карт). Під час їх розробки має враховуватися спеціалізація місць зберігання і забезпечуватись ма­ксимальне використання складських площ та місткостей, а також можливість меха­нізації навантажувально-розвантажувальних і складських робіт. Індексація місць зберігання відбивається у картках кількісного обліку і безпосередньо на складсько­му обладнанні. Як правило, на кожному стелажі з боку центрального проходу крі­питься таблиця з номером стелажа та зазначенням товару. Схема розміщування то­варів з зазначенням їх виду вивішується на складі у зоні приймання.

Схема розміщування товарів — це план складу, на котрому нанесені циф­рові або літерно-цифрові позначення місць зберігання, відведених для кожної групи товарів. Кожному місцю зберігання присвоюється індекс або код, який означає номер стелажа чи штабеля, номер секції, номер яруса, комірки тощо. Іноді проставляється також умовний шифр товарної групи для зберігання, напр. А-4152, де А — вид товару, 4 — товарна секція, 1 — стелаж, 5 — полиця, 2 — комірка. Номери стелажів, секцій, ярусів наносяться на конструкціях стелажів яскравою фарбою. Для штабелів білою фарбою, що не змивається, на підлозі складу розкреслюють сітку гнізд розмірами, як правило, 5 м х 3,5 м (що дозво­ляє розмістити вміст одного повного двоосного вагона при висоті укладання в штабелі 2 м.). Клітки для штабелів нумеруються, на кожен штабель виготовля­ється бірка (на якій надалі вказують дату надходження вантажу, масу, кількість місць, найменування товарів).

Схеми розташування стелажів та штабелів з зазначенням індексів (кодів) вивішуються на складах і в залі товарних зразків. Індекси, проставлені на місцях зберігання, присвоюють розташованим на цих місцях товарам (матеріалам) і вказують у карточках кількісного складського обліку. Завдяки цьому індексація місць зберігання значно полегшує також і роботу з відбору товарів.

План-карти — це більш масштабні документи, які доцільно застосовувати при розміщуванні товарів у високих стелажах з великою кількістю комірок.

При виокремленні спеціалізованих дільниць зберігання товарів у разі зменшен­ня обсягів товарних запасів по окремих товарних групах місткість складських при­міщень та їх площа можуть використовуватись нераціонально. Тому рекомендуєть­ся передбачати можливості вільного вибору місць зберігання товарів, що дозволяє більш ефективно маневрувати складською площею.

Товари, які надходять на склади, можуть розміщуватись у встановлених місцях для зберігання на основі застосування номенклатурного, комплектного, партійного, сортового та інших способів розміщування товарів у складських приміщеннях.

Зокрема, для забезпечення раціонального використання складської площі товари, які потребують приблизно однакового режиму зберігання, можуть роз­міщуватись на відносно великих масивах складської площі без надання відо­кремлених секцій. На це також спрямоване виділення резервних зон зберігання товарів, а також розміщування товарів на тимчасово вільних місцях зберігання (необхідною умовою для цього є використання комп'ютерів). При останньому варіанті в ЕОМ вносять інформацію про надходження товару, а комп'ютер вид-руковує етикетку, на якій указуються тривимірні координати вибраного місця зберігання. Після цього товар направляється на зберігання (надалі при отри­манні замовлення на товар запит надсилається в ЕОМ, яка протягом кількох секунд видає інформаціє з зазначенням координат місця зберігання даного то­вару).

Номенклатурний (або сортовий) спосіб розмішування товарів найбільш часто застосовується під час зберігання товарів зі складним асортиментом і невеликими обсягами зберігання, а також продукції виробничо-технічного призначення з вели­кою кількістю асортиментних ознак.

Номенклатурний спосіб розміщування товарів передбачає, що кожному окремому найменуванню товару за прейскурантом (з врахуванням виду, назви, розміру, марки, сорту або номенклатурного номера матеріалу за літерним чи цифровим класифікатором матеріальних ресурсів) відводиться певне місце зберігання — стелаж, полиця, комірка, штабель тощо. При цьому найбільш хо­дові товари (матеріали) розміщуються ближче до експедиції з відправлення. Для кращої орієнтації в місцях зберігання товарів кожне місце зберігання забез­печується спеціальним паспортом (ярликом), в котрому вказують найменування, артикул, сорт (марку, розмір) товару і проставляють його прейскурантний (но­менклатурний) номер (індекс).

Комплектний спосіб розміщування передбачає спільне зберігання різних за ви­дами та асортиментом товарів (виробів), які становлять комплект вантажів, котрі од­ночасно споживаються або відпускаються в комплектному вигляді оптовим покуп­цям. Даний спосіб застосовується, наприклад, під час зберігання санітарно-технічних виробів на складах баз господарських та будівельних матеріалів, а також під час ор­ганізації зберігання комплектів продукції виробничо-технічного призначення.

Для більшості товарів народного споживання на складах застосовується переваж­но партійний спосіб розміщування товарів, при якому кожна окрема партія това­рів, що надійшли на склад, зберігається відокремлено, самостійними партіями і не поповнюється до кінця реалізації цих товарів. При цьому в склад однієї партії товарів можуть входити товари різних видів і найменувань. Партійно-сортовий спосіб роз­міщування товарів передбачає відокремлене зберігання кожної окремої партії това­рів, при якому в межах даної партії товари розбираються за видами та сортами і та­кож розміщуються відокремлено між собою. При сортовому способі розміщування товарів відокремлено розташовуються товари різних сортів у межах окремого виду.

Нині на складах оптових баз під час розміщення товарів застосовують дані спо­соби як у «чистому вигляді», так і комбінуючи їх елементи відповідно до особливо­стей тих чи інших груп товарів (за принципом однорідності, за розмірами і масою, за специфічністю товарів або за рівнем небезпеки). Вибраний спосіб розміщування товарів має забезпечувати ефективне використання складських потужностей.

Для підвищення ефективності використання складських приміщень застосову­ють виділення на складах дільниць короткострокового зберігання товарів і діль­ниць тривалого зберігання товарів. При цьому на дільницях короткострокового

зберігання розташовують товари з високим рівнем оборотності, а на дільницях три­валого зберігання — товари з невисоким рівнем попиту, а також страхові запаси товарів високого рівня попиту.

Показниками раціонального розміщення товарів на складах е коефіцієн­ти використання площі та об'єму (місткості) складу.

Коефіцієнт використання площі складу визначається за формулою:

де Кп — коефіцієнт використання площі складу; Пр — вантажна площа; П3 — загальна площа складу;

Коефіцієнт використання об'єму складу визначається за формулою:

де: КВ.О. — коефіцієнт використання об'єму складу; Ов — вантажний об'єм складу; О3 — загальний об'єм складу.

Технологія укладання товарів на зберігання

Техніка зберігання товарів на складах передбачає певний порядок і способи укладання товарів на зберігання. З урахуванням властивостей товару, його упаков­ки та ваги окремих товарних одиниць застосовують такі способи укладання та зберігання товарів: штабельний, стелажний, підвісний (на вішаках), навалом (на­сипом); специфічним способом зберігання відрізняються т. зв. наливні товари, які у великих кількостях зберігаються в резервуарах, баках, цистернах тощо.

Вибір способу укладання залежить від форми товару і тари, маси кожного тар­ного місця, фізичних властивостей товарів та інших факторів. Перевагу віддають такому способу укладання, при якому не допускається пошкодження товару і тари, більш раціонально використовуються складські приміщення та обладнання, ство­рюються зручності для контролю за станом товарних запасів. Основними способа­ми укладання товарів на зберігання вважаються штабельний і стелажний.

Штабельне укладання на піддони або підтоварники характерне для товарів, за-тарених у мішки, ящики, кіпи, бочки, тюки та ін., тобто товарів, які мають правильні геометричні форми і здатні витримувати значні статичні навантаження під час укла­дання їх у штабель. При цьому на одному піддоні, як на основі товарного пакета, за певною схемою укладається велика кількість тарно упакованих вантажів.

Штабельний спосіб укладання використовується як при укладанні на піддон тар­но упакованих вантажів, так і для товарів, укладених в тару-обладнання чи на під­дони. Штабельний спосіб укладання доцільно застосовувати при зберіганні значних кількостей товарів вузького асортименту, оскільки штабелі формують саме з одно­рідних вантажів. Штабельний спосіб укладання товарів на зберігання застосовуєть­ся, наприклад, при укладанні на піддони або підтоварники кіп тканин, ящиків зі взут­тям, трикотажними виробами, шкільно-письмовими і канцелярськими товарами у великій упаковці, фототоварів у великій тарі, переважної більшості продовольчих товарів, затарених у ящики, мішки, коробки, бочки, теле-, радіотоварів, магнітофо­нів, великого господарського та кухонного посуду, форма тари або упаковки яких, їх розмір і міцність допускають зручне укладання в стійкий штабель.

Головна перевага штабельного способу укладання товарів на зберігання — максимальне використання площі та об'єму найбільш розповсюджених у торгівлі невисоких складів, особливо коли міцність тари і висота споруджуваного штабе­ля (з урахуванням його стійкості) дозволяють максимально використати корисну висоту складу. Крім того, значно спрощуються процеси інвентаризації, обліку товарів і контролю за їх рухом. Недоліками даного способу укладання є: • об­меженість асортименту (номенклатури) товарів на зберіганні; • незручності при вийманні вантажів з глибини штабеля; • недостатня есрективність використання механізмів; • неможливість автоматизації складських процесів.

У штабельному способі укладання товарів виділяють форми укладання — пряме, перехресне (в перехресну клітку), зворотне (у зворотну клітку) укладання, у межах яких можливі різні варіанти укладання товарів — пірамідальне, колодя­зем, трійкою, п'ятіркою, зворотнє трійками, перехресне з рейками тощо. Розрізня­ють також окремі системи штабельного укладання товарів, зокрема, найбільш часто виділяють блочне і рядове штабелювання товарів на складі.

При прямому укладанні розташування та просторова орієнтація кожного верхнього затареного місця збігається з розташуванням та орієнтацією кожного тарного місця в нижньому ряді. Така форма застосовується при штабелюванні товарів, затарених у однакові ящики. При штабелюванні товарів у бочках засто­совується пряме пірамідальне укладання, при якому в кожному верхньому ряді кількість місць зменшується проти попереднього ряду на одиницю і кожне верх­нє місце спирається на два нижніх.

У перехресну клітку здійснюється укладання товарів, затарених у ящики рі­зних розмірів. При цьому ящики верхнього ряду укладають упоперек ящиків, ни­жнього ряду.

При укладанні в зворотну клітку кожний наступний ряд тарних місць роз­ташовують на попередньому ряді в зворотному порядку. У зворотну клітку укла­дають, як правило, товари, затарені в мішки. Ряд штабеля може складатись з З, 5 або 8 мішків.

Сформований штабель має бути стійким під час зберігання і транспортування, зберігати стійкість під час виконання завантажувально-розвантажувальних робіт і розбирання штабелів, забезпечувати можливість механізованого завантажування і розвантажування транспортних засобів, а також безпеку працівників складу, які працюють зі штабелем або поблизу. У зв'язку з цим не дозволяється укладання в штабель товарів у пошкодженій або різногабаритній тарі, у тарі зі слизькою повер­хнею, в упаковці, яка не забезпечує стійкість пакета. Дештабелювання штабелів до­зволяється проводити лише зверху вниз.

Найбільша стійкість штабеля досягається при перехресному укладанні з ви­користанням дерев'яних чи фанерних прокладок або ж піддонів, що одночасно забезпечує можливість застосування підйомно-транспортного обладнання. Так, вантажі в ящиках і мішках, які не сформовані в пакети, укладають у штабель за перехресною формою укладання (уперев'язку); при цьому стійкість штабеля за­безпечується перекладанням рейок (через кожні 2 ряди ящиків) або дощок (че­рез кожні 5 рядів мішків).

Штабель повинен бути не лише стійким, але й відповідати визначеним нормам за висотою, забезпечувати вільний доступ до товару.

Висота штабеля залежить перш за все від висоти приміщення складу, виду товарів, міцності тари, можливостей застосовуваної техніки (штабелерів) і до­пустимого середнього навантаження на 1 м2 корисної площі складу. Необхідно також ураховувати, що у високих складських приміщеннях створюється різниця між температурою та вологістю повітря у верхній і нижній частинах складу. З урахуванням цього, наприклад, висота укладання штабеля цукру-рафінаду пре­сованого, затареного в мішки, не має перевищувати 1,8—2 м, макаронних виро­бів у ящиках — Зм. Висота сформованих штабелів під час ручного укладання затарених вантажів у ящиках масою до 50 кг та в мішках масою до 70 кг не по­винна перевищувати 2,0 м; у разі механізованого формування штабелів їх висо­та, як правило, не має перевищувати 6,0 м.

Висота укладання бочок у горизонтальному положенні не має перевищувати З рядів за умови обов'язкового укладання прокладок між рядами і підклинювання всіх крайніх рядів; у разі ж укладання бочок у стоячому положенні допускається не більше від 2 рядів уперев'язку з прокладанням рівних за товщиною дощок між ря­дами. Бочки з бензином або іншими легкозаймистими рідинами дозволяється укладати тільки в лежачому положенні, в один ряд пробкою вверх.

Важливою умовою при укладанні товарів у штабелі є необхідність забезпечення нормальної циркуляції повітря і дотримання санітарних вимог, а також створення можливостей для використання відповідних технічних засобів. Тому з урахуванням вимог будівельних норм і правил штабелі повинні розташовуватись на відстані не менше 0,5 м від стін і 1,5 м від опалювальних пристроїв; між штабелями мають бу­ти залишені проходи шириною 1,5 м. Не можна укладати штабелі впритул один до одного, оскільки в такому разі можуть виникати обвали під час розбирання сусід­нього штабеля.

Для стелажного укладання товарів використовують стелажі. При цьому розпа­ковані товари, а також товари у зовнішній тарі із застосуванням різних прийомів (рядами, десятками, пачками, в'язками та ін.) укладають на полиці та в комірки стелажів. Укладання товарів на стелажі потрібно вести по вертикалі, що дозволяє раціоналізувати процес їх відбору.

Стелажний спосіб укладання застосовується для товарів: а) які зберігають­ся в розпакованому вигляді; б) які зберігаються в індивідуальній упаковці; в) які зберігаються пакетами на піддонах; г) які підлягають підсортуванню з розкри­ванням зовнішньої тари; д) при комплектуванні дрібними партіями; е) при немо­жливості укладання їх у штабелі.

Стелажний спосіб укладання умовно поділяють за видами, виокремлюючи при цьому: • складування в поличних стелажах висотою до 6,0 м; • складування в поличних висотних стелажах; • складування в прохідних (проїзних) стелажах; • складування в пересувних стелажах; • складування в елеваторних стелажах; • складування в інших видах стелажів.

Основними перевагами стелажного способу укладання та зберігання това­рів перед штабельним є: » підвищення надійності зберігання вантажу та безпе­чність проведення складських робіт за рахунок стійкості вантажних одиниць і самого обладнання; » можливість автоматизації вантажопереробки внаслідок фіксації вантажу в комірках стелажів; • ефективніше використання місткості складу за рахунок збільшення висоти укладання товарів. Вадами стелажного способу укладання і зберігання товарів на складах є: • потреба в більш склад­ному підйомно-транспортному обладнанні; • більш висока вартість зберігання; • більші витрати на виготовлення стелажів.

На стелажах зберігають галантерейні товари і трикотажні вироби в пачках і коробках, тканини в кусках, взуття в картонних коробках, парфюмерно-косме-тичні, шкільно-письмові і канцелярські товари в дрібній упаковці, продовольчі товари в дрібній упаковці тощо.

Товари розміщують на стелажах у коробках, пачках, пакетах етикетками наверх. Великі кількості товарів укладаються в стелажі у вигляді вантажних пакетів на пла­ских піддонах. Укладання товарів у стелажі здійснюється, як правило, за допомо­гою електронавантажувачів. Висота укладання може досягати до п'яти рядів. На нижніх полицях стелажів розташовують товари, які відбираються вручну, на верх­ніх — товари, котрі відпускаються цілими вантажними місцями або в обсягах, не менших за місткість піддона.

При укладанні товарів на зберігання у стелажі необхідно додержувати таких основних вимог:

• однорідні товари повинні укладатися в стелажі, що розташовуються по обидва боки одного складського проходу;

• при укладанні товарів вручну їх необхідно розміщувати в комірках стелажів по вертикалі, щоб ці товари зберігались в одній або кількох поряд розташованих секціях стелажу;

• на верхніх ярусах стелажів повинні розміщуватись товари тривалого збері­гання, а також товари, що відпускаються великими партіями;

• при будь-якому способі укладання тарні місця мають укладатися марку­ванням на зовнішню сторону.

Підвісний спосіб укладання товарів на зберігання на вішаках (у тому числі на механізованих вішаках системи «каруселя», а також на пересувних вішаках) засто­совують для зберігання і перевезення швейних виробів, зокрема одягу.

Рядами укладають на зберігання меблі, холодильники, пральні машини, газові плити тощо. Навалом і насипом зберігають овочі, картоплю, сіль, вугілля тощо. Наливом у цистернах, баках, бочках зберігаються бензин, оліфа, олія, гас та інші рідини.

Прогресивним напрямом є зберігання товарів за рухомим методом, при якому товари транспортуються гравітаційними стелажами, підвісними конвеєрами, сте­лажами елеваторного типу від входу до виходу зі складу (наприклад, при застосу­ванні стелажів «Еломат» (Фінляндія) товари зберігаються і подаються в порядку їх надходження на склад).

Заходи зі збереження товарів на складах

Для забезпечення збереження товарів у підприємствах торгівлі провадяться ор­ганізаційні, технічні і санітарно-гігієнічні заходи, спрямовані на ліквідацію основ­них причин псування і втрат товарів.

Найбільш активний вплив на якість товарів, що зберігаються, справляють тем­пература та відносна вологість повітря; для окремих товарів важливу роль відігра­ють такі фактори, як хімічний склад повітря, освітленість та ін.

Основними причинами погіршання якості, псування і втрат товарів є:

• хімічні і фізичні процеси, котрі виникають під впливом факторів зовнішньо­го середовища під час зберігання;

• біологічні процеси, пов'язані з розвитком мікрофлори;

• пошкодження товарів комахами, гризунами та іншими шкідниками;

• механічні пошкодження товарів, котрі виникають при неправильному їх розміщенні та укладанні, а також внутрішньоскладському транспортуванні (у формі бою, лому, розкришування, усушування, розривів, тріщин, вм'ятин, виті­кання тощо).

РЕЖИМИ ЗБЕРІГАННЯ

ОКРЕМИХ ТОВАРІВ НА СКЛАДАХ

Назва товарів

Температура повітря, °С

Відносна вологість по­вітря, %

М'ясо і м'ясопродукти морожені

не вище ніж -9 °С

не нижче ніж 90%

М'ясо і м'ясопродукти охолоджені

О ÷ 2

85

Ковбаса напівкопчена і копчена

не вище 12 °С

75—78

Ковбаса варена

2 ÷ 6

75—80

Риба охолоджена

0 ÷ -5

95—100

Риба копчена

0 ÷ -5

75—80

Риба морожена

не вище ніж -18 °С

не нормується

Риба солена та оселедці

0 ÷ -8

80—90

Сир

-4 ÷ 8

85—87

Консерви молочні

0 ÷ 10

не вище ніж 75

Молоко

не вище ніж 8 °С

не нормується

Цукор

не вище 40 °С

не більше ніж 70

Кондитерські вироби

Не вище 18 °С

70—75

Спеції

12 ÷ 20

70—75

Крупи

5 ÷ 15

60—70

Макарони, вермішель, сухарі та інші вироби з борошна

не вище 30 °С

70—75

Сухофрукти

5 ÷ 20

не вище ніж 70

Повидло, варення

10 ÷ 20

75—80

Фрукти

4 ÷ 6

95

Плоди і овочі свіжі

0 ÷ 3

80—90

Консерви плодоовочеві

0 ÷ 20

не вище 75

Взуття шкіряне і текстильне

12 ÷ 16

60—65

Фарби, лаки, оліфи

4 ÷ 12

70—75

Готовий одяг, білизна, головні убори

12 ÷ 16

60—70

Тканини

12 ÷ 16

60—70

Трикотажні, панчішно-шкарпеткові вироби

12 ÷ 18

60—70

Парфумерні і косметичні вироби

12 ÷ 16

60—65

Канцелярські і шкільно-письмові товари

12 ÷ 18

60—70

Електропобутові товари

9 ÷ 15

55—60

Меблі

9 ÷ 15

55—60

Книги, фото- і радіотовари

12 ÷ 18

60—70

У ході зберігання товарів на складі має здійснюватись контроль їх кількості та якості через систематичний огляд (не рідше від 1-2 разів на місяць) кожно­го місця зберігання з тим, щоб виявити псування, усунути його причини там, де це можливо, і відновити нормальні умови зберігання. Контроль за температу­рою і вологістю під час зберігання товарів проводиться за допомогою термоме­трів, універсальних блочних систем дистанційного контролю, психрометрів і т.п.

Догляд за товарами полягає в регулярній перевірці стану товарів, при якій осо­бливу увагу звертають на появу ознак псування, слідів гризунів та комах. Товари, укладені в штабелі, необхідно періодично перекладати: верхні — вниз, нижні — вверх; насипні товари потрібно перелопачувати; вироби з хутра та вовни необхідно зберігати від пошкодження моллю; відсирілі товари необхідно просушувати і про­вітрювати тощо.

Регулювання умов зберігання на складах полягає передусім у регулюванні температури і відносної вологості повітря. Це досягається за допомогою опалюван­ня, вентилювання приміщень за допомогою систем природної і штучної вентиляції, застосування речовин, які вбирають вологу, тощо.

Для підтримання належного санітарно-гігієнічного режиму необхідно про­водити регулярне прибирання, дезодорацію, дератизацію, дезінсекцію і дезинфек-цію приміщень.

Дотримання встановленого режиму зберігання та факторів, що впливають на збереження, тісно пов'язане зі зменшенням товарних втрат, які виникають як у процесі зберігання, так і при проведенні інших технологічних операцій.

Товарні втрати — зменшення кількості та погіршання якості товарів унаслі­док впливу негативних і шкідливих умов зовнішнього середовища, фізико-хімічних і біологічних особливостей товарів, а також неправильного зберігання чи транспортування товарів, необережного, безгосподарського поводження з ни­ми або ж крадіжок товарно-матеріальних цінностей. Розрізняють два види втрат: 1) втрати нормовані (природні); 2) ненормовані втрати (актовані). До нормованих товарних втрат відносять природні втрати, а також норми бою деяких товарів і завищення маси тари.

Природні товарні втрати — втрати товарів у процесі їх транспортування, збе­рігання, підготовки до продажу та реалізації, які викликані природними чи техно­логічними факторами (усушування, розтрясання, розливання, зачищання тощо). У підприємствах торгівлі природні товарні втрати окремих товарів нормуються як під час перевезень вантажів, так і під час зберігання товарів на складах.

Норми природних втрат — це визначені на науковій основі та затверджені в установленому порядку граничні величини значень маси або обсягів вантажів (які перевозяться) або товарно-матеріальних цінностей (які зберігаються на складах), що виникають унаслідок природних втрат, за котрі перевізник, торго­вельне підприємство або склад не несе відповідальності. Норми природних втрат залежать від відстані перевезення, кількості перевалок вантажу, періодів року, видів застосовуваної тари, видів приміщень для зберігання, тривалості пе­ріоду зберігання та ряду інших факторів. Норми природних втрат застосовують­ся щодо товарів, які відпущені зі складу за період між двома інвентаризаціями з урахуванням терміну зберігання товарів на складі. При цьому природні втрати товарів списуються з матеріально відповідальних осіб у фактичних розмірах, але не вище, ніж установлені норми природних втрат.

Норми бою застосовуються щодо продовольчих товарів у скляній тарі і окремих непродовольчих товарів (парфумерно-косметичних товарів, ялинкових іграшок, скляних, фарфорових, фаянсових, пластмасових виробів), якщо втрати виникли під час транспортування, зберігання і реалізації в підприємст­вах торгівлі. Особливим видом актованих товарних втрат є зважування тари. Норми на зважування тари залежать від характеру товару і виду тари і вста­новлюються у відсотках до маси нетто; їх списують по акту і відносять на ви­трати обігу.

Ненормовані товарні втрати виникають унаслідок неправильного зберігання чи транспортування товарів, необережного, безгосподарського поводження з ними або ж крадіжок товарно-матеріальних цінностей. Ненормовані товарні втрати офо­рмляють актом з вказанням в кожному конкретному випадку причин втрат і вину­ватців, з яких стягуються матеріальні збитки. Особливу увагу в роботі складу необ­хідно відводити запобіганню крадіжок товарів.

Крадіжки окремих товарів на складах можуть здійснюватися під час розпако­вування та упаковування, крадіжки цілих вантажних місць - під час доставки то­варів від постачальника або до оптового покупця; можливі також крадіжки това­рів безпосередньо з місць зберігання, крадіжки товарів під час відбору зразків для аналізу, крадіжки товарів під час безперешкодного виходу (виїзду) з тери­торії складу тощо. Тому з метою запобігання крадіжкам необхідно забезпечува­ти додержання встановленого порядку приймання, оприбуткування, зберігання, відпускання і контролю товарно-матеріальних цінностей, проводити періодичні раптові контрольні вибіркові перевірки відповідності запасів окремих товарів да­ним їх обліку та інвентаризації товарів на складах, уважно ставитися до списан­ня товарів та їх грошової оцінки, запроваджувати охорону території підприємст­ва, особистий огляд працівників та клієнтів, перевірку їх транспортних засобів та ручної поклажі тощо.

Організація і технологія відбору та відпуску товарів зі складу

Складський технологічний процес завершується операціями відбору товарів з місць зберігання та відпуску товарів із складу, які умовно можна розбити на два етапи: 1) підготовка товарів до відпуску; 2) відпуск і відвантажування товарів зі складу. Від правильної організації цих операцій залежить повне і вчасне вико­нання оптовим торговельним підприємством своїх договірних зобов'язань щодо оптових поставок товарів та/або товаропостачання роздрібної торговельної ме­режі товарами в необхідних кількостях та асортименті. Відпуск товарів зі складу повинен бути організований так, щоб не допускалося простоювання транспорт­них засобів, раціонально використовувалася їх вантажопідйомність, забезпечува­лося розширення застосування централізованої доставки товарів. Види операцій з відпуску товарів визначаються властивостями та особливостями товарів, скла­дністю їх асортименту, характером упаковки, місцем і видом складу в системі товаропросування, формами оптового продажу товарів і формами відпуску това­рів зі складу.

Необхідною передумовою виконання операцій відбору та відпуску товарів зі складу є робота з організації продажу товарів оптовим покупцям, зміст, форми і методи якої розглянуто в окремому розділі. Разом з тим, від змісту і форм оптового продажу товарів залежать, в свою чергу, форми відпуску товарів зі складів. — Від­пуск товарів зі складу може здійснюватися у таких формах: — відпуск товарів представникові одержувача на складі; — централізована доставка товарів у роздрі­бну торговельну мережу; — відвантаження товарів немісцевим одержувачам заліз­ничним, автомобільним або іншим магістральним транспортом; — міжскладський відпуск товарів. Від форм відпуску товарів у великій мірі залежить характер і по­слідовність виконуваних технологічних операцій.

У всіх випадках підставою для відпуску товарів зі складу є документи торго­вого відділу оптового торговельного підприємства, якими можуть бути накладні (вимоги), рахунки (рахунки-фактури), наряди, рознарядки, відбіркові листи (замов­лення), квитанції, складські свідоцтва, закази-вимоги, які надходять від оптових покупців, тощо.

Необхідно зауважити, що внаслідок існування великої різниці в специфіці ро­боти різних складів і з різними товарами, єдиних універсальних правил та вимог щодо форм застосовуваних документів, як і безпосередньо щодо порядку вико­нання операцій відпуску товарів зі складу немає. Тому для кожного конкретного складу перелік і форми документів, які служать підставою для відпуску товарів зі складу визначаються адміністрацією підприємства і обумовлюються в угодах з клієнтами. Єдиною принциповою умовою в даному випадку є необхідність подан­ня на склад такого документа, який би підтверджував право на одержання таких товарів (вантажів) на основі умов укладеного договору (поставки, купівлі-продажу, комісії) чи права власності (договір зберігання, складське свідоцтво). Як правило, в цих документах повинні вказуватися реквізити та інша необхідна інформація для організації документообігу, а також параметри товарів — їх назва, кількість (маса), код товару, інші дані, які дозволяють ідентифікувати їх та визначити місце розта­шування товару на дільниці зберігання складу. Так, наприклад, у рахунках-фактурах і в накладних вказуються номер і дата виписування товару, назви під­приємств - постачальника та покупця (одержувача) товарів, назви і короткий опис товарів, їх кількості (в облікових одиницях), ціни і загальна вартість (сума всього і в тому числі — ПДВ) товарів тощо.

Відпуск товарів зі складу представникам інших підприємств (оптових покупців, підприємств транспорту) регулюється умовами укладених угод; залежно від умов роботи складу застосовують знеособлений (на пред'явника) і персональний від­пуск — конкретній фізичній або юридичній особі (на підставі постійної або разової довіреності).

Постійна довіреність на отримання майнових цінностей представникові юри­дичної особи видається за підписом керівника відповідного підприємства та його головного бухгалтера на термін до 3 років (якщо термін дії довіреності не вказа­ний, то вона є дійсною протягом 1 року). Така довіреність постійно зберігається на складі, а на її підставі представникові одержувача товарів видається копія з підписом матеріально відповідальної особи складу, завірена печаткою оптового підприємства. Разова довіреність, видана представникові оптового покупця на отримання товарів за певною накладною, передається на склад. У всіх випад­ках, поряд із поданням довіреності, для засвідчення особи представник одер­жувача (як юридичної, так і фізичної особи) повинен пред'явити паспорт (або інший документ, що його замінює).

Інформація про подані представником одержувача (оптового покупця) докумен­ти (номер довіреності, дату видання, назву підприємства-одержувача, прізвище,

ініціали та посаду особи, яка отримує товар, номер і серію паспорта, місце і дату його видання тощо) вписується в замовлення на товари під час його оформлення.

У практиці вітчизняної торгівлі товарами народного споживання найчастіше операції оптового продажу товарів завершуються оформленням відбіркових листів (замовлень) та рахунків-фактур (або накладних), відповідно до яких і проводиться відбір товарів з місць зберігання. Товарознавці-реалізатори оформляють відбіркові листи на підставі письмових (телефонних) замовлень чи особистого відбору товарів у залі товарних зразків представниками підприємства-покупця і передають їх для виписування рахунків-фактур.

Для полегшення подальших операцій відбору товарів працівниками реко­мендується оформлювати їх таким чином, щоб послідовність записів у відбірко-вому листі (і в рахунку-фактурі) відповідала порядку розташування товарів у се­кціях стелажів, у штабелях чи на вішаках. У цьому разі відбірник, рухаючись уз­довж стелажів в одному напрямку, може відібрати всі замовлені товари, не повертаючись назад за товарами окремими найменувань.

У разі оформлення операцій оптового продажу товарів безпосередньо на складі товарознавець-реалізатор або матеріально відповідальна особа складу відразу запо­внює накладну, яка використовується для відбору та відпуску товарів зі складу.

Повний перелік комплексу операцій з відбору та відпуску товарів зі складу оп­тового торговельного підприємства включає:

• ознайомлення та опрацювання документів (відбіркових листів, замовлень та ін.) з вимогами на відбір та відпуск товарів зі складу; • дештабелювання товарів; • відбір товарів з місць зберігання; • переміщування товарів у зону комплектування замовлень покупців; • товарну обробку й сортування; • комплектування замовлень і укладання товарів у тару або укрупнену вантажну одиницю (пакет на піддоні, кон­тейнер, тару-обладнання); • упакування товарів, пломбування й маркування укруп­нених вантажних одиниць; • переміщування товарів до місць помаршрутного ком­плектування; • помаршрутне комплектування партій товарів (комплектування партій товарів у розрізі одержувачів); • переміщування товарів до місця формуван­ня відвантажуваної партії; • переміщування укомплектованих партій товарів у зону завантаження транспортних засобів; • завантажування товарів на транспортні засо­би; • контрольно-облікову операцію з відправки товарів; • допоміжні операції при відправці транспортних засобів та прибирання робочого місця.

Організація і технологія

відпуску товарів зі складу

Як правило, відпуск товарів проводиться за графіком, який розробляється на ос­нові заявок магазинів і забезпечує їх ритмічне та безперебійне поста-чання товара­ми. При цьому замовлення (відбірковий лист, рахунок-фактура) на склад повинно надійти завчасно в термін, який би дозволяв здійснити підбір і комплектування то­варів. У практиці торгівлі застосовують механізований, частково механізований і ручний способи відбору товарів з місць зберігання.

Ручний спосіб застосовується для відбору невеликих кількостей товарів, упакованих у тару (пакети, коробки, пачки), а також дрібноштучних товарів скла­дного асортименту, які зберігаються на стелажах. При ручному відборі відібрані з місць зберігання упаковки з товарами укладають на ручні вантажні візки і до­ставляють в зону комплектації.

Механізований відбір товарів застосовується переважно на великих опто­вих базах. У цьому разі товари, спакетовані на піддоні, за допомогою складської техніки (наприклад електроштабелера) знімаються з місця зберігання й у вигля­ді малої транспортної одиниці переміщуються в зону комплектування замов­лень. У разі частково механізованого способу відбору товарів з нижніх по­лиць стелажів товари відбирають вручну, а з верхніх полиць — за допомогою спеціальної відбірної машини (електроштабелера). Механізований спосіб най­більш доцільний на великих складах і для великих партій товарів, які підлягають відпуску. Але при невеликих розмірах відпуску товарів одного найменування відбір товарів на піддонах потребує багато часу і є малоефективним, оскільки в цьому разі для комплектування товарів за дрібними замовленнями клієнтів під­дон з товаром необхідно протягом робочого дня знімати й установлювати декі­лька разів. Тому необхідною умовою застосування механізованого способу ви­конання даних операцій є поєднання його з комплексним методом відбору товарів.

Відбір товарів з місць зберігання може здійснюватися двома методами — інди­відуальним (для одного покупця) або комплексним (для групи покупців). Вибір ме­тоду відбору товарів здійснюється з урахуванням виду товарів, обсягів вантажообі­гу складу, особливостей технологічного планування складу, умов зберігання, інтенсивності роботи складу.

При індивідуальному методі товари відбираються для кожного покупця окремо, тобто відбірник відбирає товари, вказані в одному рахунку-фактурі, по­слідовно рухаючись повз місця їх зберігання на складі. У цьому разі кількість об­ходів відповідає кількості замовлень (рахунків-фактур). При комплексному ме­тоді за зведеним відбірковим листом, в якому вказується загальна потреба кількох покупців у товарах кожного найменування, з місць зберігання відби­раються товари кожної партії одночасно за всіма рахунками-фактурами, тобто зразу для кількох покупців. У такому разі кількість обходів складу, які викону­ються відбірником, відповідає кількості місць зберігання (спеціалізованих сек­цій). У подальшому відібрані товари сортують за окремими замовленнями. У ра­зі механізованого способу виконання операцій відбору товарів з місць зберіган­ня електроштабелерами знімаються цілі вантажні пакети, які переміщуються на дільницю комплектування. Тут працівники складу розформовують їх і розкла­дають товари з піддонів по окремих тарних місцях зразу для всіх чи для групи покупців. Такий метод комплектування дозволяє раціоналізувати документообіг, використовувати ефективну складську техніку, підвищити продуктивність праці відбірників.

Відібрані товари доставляють у зону комплектування замовлень, де перевіря­ється правильність відбору товарів відповідно до замовлень покупців. Для ком­плектування замовлень клієнтів на товари на складах виділяють спеціальні дільни­ці, розміри яких визначаються обсягами відпуску товарів і кількості одночасно укомплектовуваних партій товарів.

Останнім часом у складських процесах все ширше розвивається автомати­зація на основі АСУ і ЕОМ. В такому разі в обчислювальному центрі складського комплексу в ЕОМ вводиться інформація про місця зберігання всіх вантажів. З урахуванням цієї інформації ЕОМ визначає адреси комірок стелажів, в яких роз­ташовуються дані товари, і друкує відомість про розміщення. Згідно з указаними у відомості адресами комірок вантажі з зон приймання направляються в зону зберігання і розташовуються у потрібні місця. ЕОМ фіксує нові дані про кількість і розміщення даного товару. На цьому закінчується процес розміщування і ре­єстрації вантажу, який надійшов на склад.

Відбір і комплектація здійснюється за відбірними листами, отриманими на ЕОМ на кожного замовника або на певну групу клієнтів. З допомогою ЕОМ ви­бирається комірка стелажу, в якій є достатньо товарів зразу для всіх покупців, що дозволяє скоротити кількість їздок крана-штабелера. Якщо такої комірки не­має, то відбір починається з найменш завантаженої комірки, щоб повністю зві­льнити її від товару.

З метою прискорення комплектування замовлень на складах упроваджу­ються системи комплектування замовлень із застосуванням світлових табло і цифрових індикаторів, що дозволяє ліквідувати відбірні листи. У цьому разі сис­темою комплектування замовлень керує ЕОМ. Вона видає на світлові табло і цифрові індикатори інформацію про вид і кількість товарів, які потрібно відібрати з кожної окремої комірки. Ця система може мати програмне забезпечення для оптимального розміщування тарно-штучних вантажів на складі з урахуванням його пропускної спроможності. Система встановлюється на складах, обладна­них стелажами рухомого зберігання, вертикальними і горизонтальними карусе­льними стелажами.

Автоматизовані складські системи базуються на використанні кранів-штабелерів та міжстелажних трансманіпуляторів з електронним управлінням та дистанційною передачею інформації для укладання та відбору товарів.

Для комплектування замовлень можуть застосовуватися різні способи комплек­тування, а саме: • послідовне комплектування окремих замовлень способом від­бору товарів у асортиментному розрізі за номенклатурними позиціями; • одночас­не комплектування товарів однієї номенклатури з дальним розсортуванням за окремими замовленнями. Операції комплектування замовлень досить часто супро­воджуються підсортуванням товарів, тобто комплектуванням партій товарів у асо­ртименті, потрібному покупцям (досить часто підсортування суміщають із самим процесом їх відбору). Наприклад, взуття, швейні вироби, трикотаж підбирають за розмірами, ростами; парфумерію — за видами, після чого товари упаковуються в тарні місця.

У вітчизняній торгівлі існує практика застосування т. зв. боксової системи комплектування замовлень, коли товари, які за комплексним методом відбира­ються з різних місць зберігання, у зоні комплектування розкладаються в бокси, призначені для конкретних одержувачів товарів. У цьому разі товари з ураху­ванням розміру одного замовлення можуть укладатися в контейнери або тару-обладнання, які надалі доставляються одержувачам.

Упакування повинне забезпечити повне збереження товарів при перевезенні. Як засоби упаковання застосовують інвентарну тару (ящики, контейнери, мішки). На кожне місце виписують пакувальний листок (або ярлик) у 4 примірниках, кож­ний з яких підписується завідувачем складу і відбірником. У пакувальному ярлику вказані: артикул, ґатунок, кількість товарів в упакованому місці, номер пакуваль­ника. Під час пакування комплектувальник вкладає в кожну тарну одиницю прону­мерований пакувальний листок (або ярлик) і ставить свій підпис. Одну з копій па­кувального листка (або ярлика) додають до рахунка-фактури, другу залишають на складі. Завантажену інвентарну тару пломбують.

Після цього інвентарну тару переміщують в експедиційний склад або в зону по-маршрутного комплектування партій товарів у разі відпуску товарів безпосередньо зі складу (це стосується великогабаритних товарів, а також товарів, які відправляються у кількостях, достатніх для повного завантаження автотранспорту). Під час форму­вання помаршрутних відправлень партії товарів групуються згідно з територіальним

розташуванням конкретних об'єктів торгівлі або їх адміністративною підпорядкова­ністю; при цьому враховують вантажопідйомність транспортних засобів.

Транспортування товарів у транспортній тарі до зони завантаження транспо­ртних засобів залежно від конкретних умов роботи складу здійснюють за допомо­гою вилочних автонавантажувачів, акумуляторних візків (електрокари) або інших механізмів, а для виконання навантажувальних робіт широко використовуються електронавантажувачі, крани та ін. Навантаження товарів на транспортні засоби здійснюється з використанням різних механізмів, що забезпечує йому оператив­ність і швидкість. Для цього широко застосовують електронавантажувачі, крани, конвеєри, лебідки,транспортні візки та ін. Під час завантажування вантажі в кузові автомобіля слід укладати з урахуванням більш повного використання площі і ван­тажопідйомності транспортного засобу, а також з урахуванням розташування мага­зинів та інших торгових об'єктів на маршруті.

При відпусканні товарів зі складу безпосередньо покупцю його представник зо­бов'язаний пред'явити належно оформлене доручення на право отримання товару, котре прикріплюється до першого примірника рахунка-фактури. Матеріально від­повідальна особа складу (зав. складу, комірник) оформляє товарно-транспортну на­кладну (в 4 примірниках), яка разом із рахунком-фактурою та іншими товарно-супровідними документами передається представникові одержувача. У рахунку-фактурі представник одержувача (покупець) розписується про отримання товару, а матеріально відповідальна особа складу (завскладу, комірник) — про його відпуск. Усі товари, зазначені в рахунку-фактурі, мають бути отримані і вивезені зі складу. Часткове отримання товарів або їх відпуск без документів не допускається. Виїзд завантаженого автомобіля з території оптового торговельного підприємства до­зволяється за наявності відповідної перепустки.

Для вдосконалення організації відпуску товарів на оптових базах або великих складах організовують диспетчерські служби.

Організація праці на складі

Управління торгово-технологічними процесами на складах тісно пов'язане з організацією праці на складах. Розвиток складського господарства, зростання рі­вня його технічного оснащення та масштабів обумовлюють ускладнення трудо­вого процесу, зміну характеру праці, її дальший розподіл, виникнення нових професій та спеціальностей, зміни вимог щодо рівня кваліфікації працівників, організації та оснащення робочих місць. Тому питання вдосконалення складсь­ких технологій не можуть розглядатися відокремлено від організації праці склад­ського персоналу.

Організація праці на складі значною мірою залежить від структури апарату складу і функцій його працівників. Склад є основним структурним підрозділом оп­тового торговельного підприємства і функціонує під загальним керівництвом тор­гового (комерційного) відділу цього підприємства.

Структура апарату і чисельність його працівників залежить від виду складу, йо­го товаре- та вантажообігу, асортименту товарів, виду і складності складських опе­рацій; при цьому структура персоналу складу включає працівників різних катего­рій, виділення яких обумовлене розподілом праці за функціональною, товарною та/або технологічною ознакою, а також за кваліфікацією працівників. Персонал складу, як правило, включає працівників таких категорій: • завідувач складу; • за­відувачі товарних секцій, відділів або старші комірники; • комірники; • відбірники; • комплектувальники; • пакувальники; • сортувальники; • водії підйомно-транс­портних механізмів; • вантажники. В організації і проведенні робіт з приймання і зберігання товарів беруть участь товарознавці, а в разі організації на складі фасува­льних робіт — фасувальники. На експедиційних складах до роботи складу залуча­ються також експедитори і вагарі.

Функціональний розподіл праці передбачає закріплення конкретних функцій за окремими категоріями працівників складу. Згідно з цією ознакою на складі можуть виділятися категорії керівних працівників (завідувачі складами, старші комірники), робітників (відбірники, сортувальники, пакувальники, вантажники, водії механізмів), службовців (експедитори, агенти) та ін.

Основою для розподілу праці складських працівників за товарною озна­кою є спеціалізація їх на роботі з визначеною групою товарів. Відповідно до такого розподілу організовуються спеціалізовані товарні склади, секції або відділи.

Розподіл праці за технологічною ознакою пов'язаний зі спеціалізацією працівників на виконанні однотипних видів робіт, що відрізняються техноло­гією їх здійснення (за цією ознакою розрізняють, наприклад, працю пакува­льника, комплектувальника, відбірника, фасувальника та ін.); на великих складах застосовується також т. зв. повний, або поопераційний, розподіл праці.

Правильна організація праці на складі має забезпечити здійснення комплексу операцій основного технологічного процесу та достатній рівень продуктивності праці кожного складського працівника. Тому на складах потрібно проводити аналіз усталеної системи організації праці на основі дослідження існуючого технологічно­го процесу руху товарів та пов'язаного з ним документально-інформаційного пото­ку, які, власне, і визначають обсяги та трудомісткість робіт на кожному конкретному складі. Матеріали такого аналізу служать підґрунтям для розробки комплексу заходів з наукової організації праці на складі.

Наукова організація праці складських працівників — це планомірне здій­снення комплексу організаційних, технологічних, психологічних, естетичних і санітарно-гігієнічних заходів щодо вдосконалення методів праці і поліпшення її умов, що ґрунтуються на досягненнях науки, техніки і передового досвіду і за­безпечують найбільш доцільне використання робочого часу на здійснення складських операцій.

Основними напрямками наукової організації праці на складах є:

> розробка та вдосконалення форм розподілу і кооперації праці складських пра­цівників;

> покращання організації та обслуговування робочих місць;

> вивчення і розповсюдження передових прийомів і методів праці;

> удосконалення нормування праці;

> підготовка і підвищення кваліфікації кадрів;

> створення сприятливих умов праці;

> охорона праці і додержання техніки безпеки.

Необхідною умовою наукової організації праці є додержання норм і правил з охорони праці і техніки безпеки. З цією метою на складах повинні проводитися відповідні інструктажі та перевірки знань працівників. Відповідальність за стан охорони праці, додержання вимог техніки безпеки та протипожежної профілактики на складі несе завідувач складу.

Структурна побудова оптового торговельного підприємства

У практиці оптової торгівлі на сьогодні немає уніфікованої структурної побудо­ви апарату оптового торговельного підприємства. У ринкових умовах господарю­вання вона формується самостійно власниками такого підприємства виходячи з перспективних обсягів оптового обороту, функціональної зони діяльності, наяв­ності складського господарства, товарної і функціональної спеціалізації та інших факторів.

Організаційною структурою оптового підприємства є сукупність функціонально взаємозв'язаних структурних підрозділів, ділянок і служб, покликаних забезпечу­вати основні, допоміжні і обслуговуючі напрями його комерційно-господарської діяльності. Узагальнену організаційно-структурну побудову великого оптового підприємства подано на рис. 5.8.

Великі оптові торговці організовують свою діяльність способом організації комерційної, фінансово-економічної, кадрово-юридичної і господарської служб.

Організаційно-структурна побудова оптового торговельного підприємства зав­жди модифікується, змінюється залежно від його типорозміру, базується на реаль­них потребах і постійно коригується відповідно до змін у обсягах і напрямах діяль­ності. Вона також безпосередньо залежить від характеру перейняття ним права власності на товари, а отже, віднесення до числа незалежних оптовиків, оптовиків-брокерів чи агентських оптових посередників.

Організаційна структура оптового торговельного підприємства

Ринкові реалії привнесли на оптовий ринок формування нового типу, що ак­тивно поєднують оптову і роздрібну торгівлю. Сьогодні у великих населених пунктах функціонують два основних види оптово-роздрібних торговельних під­приємств:

• гуртовні — здебільшого невеликі оптово-роздрібні підприємства, які функціо­нують на засадах складу-магазину, реалізуючи одночасно і дрібнороздрібні партії, і одиничні товари;

• складські клуби — великі за розмірами оптові склади з розширеним асор­тиментом товарів, які обслуговують своїх постійних клієнтів (членів) за зниже­ними дисконтними цінами або обумовлюють суму знижки загальною вартістю покупки. таких оптово-роздрібних торговельних підприємствах організаційна -побудова апарату також модифікується через створення підрозділу, відпо­відального за організацію роздрібного продажу й обслуговування покупців (клі­єнтів).

РОЛЬ ТАРИ ТА УПАКОВКИ В ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГОВО-ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ, ОСНОВНІ ВИМОГИ, ВИДИ, ЯКІСТЬ ТАРИ

Роль і функції тари та упаковки

Перевезення більшості торговельних вантажів від виробників до оптових торго­вельних підприємств і далі — до роздрібної торгівлі — є можливими лише за умови забезпечення якісного пакування товарів, тобто процесу підготовки виробу (това­ру) до транспортування, зберігання і продажу. Пакування є складовою частиною

процесу виробництва, необхідною для того, щоб виріб (товар) був доставлений споживачу в належному вигляді. Пакування товарів здійснюється за допомогою упаковки і/або тари.

Упаковка — це засіб або комплекс засобів, які забезпечують захист товарів від пошкоджень та втрат, а довкілля — від забруднень, і полегшують процес обі­гу товарів.

Тара — це промисловий виріб, призначений для упакування, зберігання, транспортування і реалізації товарів у сфері обігу, який запобігає їх пошкоджен­ням та псуванню під час перевезення, виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, складування та зберігання.

Тара є елементом або різновидом упаковки. Упакування деяких видів това­рів може здійснюватись як у тару, так і без неї, за допомогою використання до­поміжних пакувальних засобів або пакувальних матеріалів, які виконують функ­ції упаковки.

У процесі товарообігу основними функціями тари й упаковки товарів є:

  • охорона товару від шкідливого впливу зовнішнього середовища і забезпечення умов для збереження кількості і якості товарів на всьому шляху їх руху від вироб­ ника до споживача; > охорона зовнішнього середовища від впливу упакованої про­ дукції (товару); > надання товарам (вантажам) необхідної мобільності і створення умов для раціональної організації торгово-технологічних процесів та застосування засобів механізації; > створення необхідних умов для полегшення кількісного об­ ліку товарів завдяки формуванню товарних одиниць за габаритами і масою;

  • виконання ролі носія реклами та комерційної інформації, призначеної для спеці­ алістів торгівлі, працівників транспорту, безпосередніх споживачів товарів;

  • створення зручностей споживачам щодо придбання та використання придбаних упакованих товарів; > забезпечення зручностей для виконання навантажувально- розвантажувальних робіт, пакетування, маркування, складування, зберігання і транспортування товарів (вантажів); > виконання ролі транспортного і немеханіч- ного обладнання оптових і роздрібних торговельних підприємств; > запобігання крадіжкам товарів.

Крім того, вдалий дизайн тари (упаковки) сприяє реалізації товарів; завдяки засто­суванню тари суттєво подовжуються терміни зберігання та реалізації товарів, знижу­ються ціни на товари завдяки зменшенню втрат під час їх транспортування, зберігання і реалізації, економляться пакувальні матеріали в роздрібній торгівлі тощо.

Основи класифікації тари

Різноманіття властивостей та особливостей товарів, різні умови їх транспорту­вання, зберігання і відпускання викликають необхідність виробництва великої кі­лькості видів тари, до якої належать ящики, бочки, барабани, фляги, банки, мішки та ін.

Класифікація тари проводиться за низкою ознак, основними з яких є: • функції в процесі обігу; • кратність використання; • стійкість до зовнішніх механічних впли­вів; • конструкційні особливості; • призначення; • види; типи і типорозмі­ри; • матеріал виготовлення, • наявність специфічних властивостей; • метод виго­товлення та ін.

Так, за функціями в процесі товарного обігу вирізняють споживчу, транспор­тну тару і тару-обладнання. Споживча тара — це функціонально самостійний ви-

ріб, який містить раціональний за обсягом використання споживчий запас, забезпе­чує безпосередній захист його кількості та якості протягом необхідного часу і ста­новить єдину з запасом товару вартість. Споживча тара — це тара, в яку розфасо­вують товари для доставки і продажу споживачам, вартість якої звичайно включається в його ціну. Споживча тара має бути зручною, легкою, дешевою, кра­сивою, надавати вичерпну інформацію про товар. Найпоширенішими видами спо­живчої тари є коробки, пляшки, банки, флакони, пакети.

Транспортна тара — це самостійна транспортна одиниця, в яку затарюють різ­номанітні товари, упаковані або неупаковані в споживчу тару. У транспортній тарі товари перевозять і зберігають у процесі їх руху від виробництва до споживання, але не реалізують покупцям. Вартість транспортної тари включається у вартість то­вару лише частково. До транспортної тари належать ящики, бочки, мішки, фляги тощо.

Тара-обладнання — це технічний засіб, призначений для укладання, транспор­тування, зберігання і продажу з нього населенню товарів за методом самообслуго­вування, який відповідає стандартам або технічним умовам, затвердженим у вста­новленому порядку.

За кратністю використання тара ділиться на багатооборотну і тару разового використання. Багатооборотна тара призначена для багаторазового використання її при постачанні товарів. Цю тару періодично ремонтують на тароремонтних під­приємствах і повертають постачальникам-виробникам продукції. Різновидом бага­тооборотної тари є інвентарна (виробнича) тара, котра належить конкретному під­приємству, зазначена його тавром, інвентарним номером і підлягає поверненню даному підприємству. Тара разового використання після реалізації упакованих у неї товарів утилізується.

За призначенням тару поділяють на універсальну і спеціалізовану (для упаку­вання однієї певної групи товарів).

За видами заведено виділяти групи тари, які різняться між собою геометрични­ми формами, — ящики, пляшки, бочки, пакети, туби та ін.

У межах окремих видів тари з урахуванням її конструкції та матеріалу виготов­лення виділяють окремі типи тари, а в межах цих типів, у свою чергу, з урахуван­ням габаритів тари виділяють типорозміри тари.

За матеріалом виготовлення тара поділяється на: дерев'яну, картонну, паперо­ву, текстильйу, металеву, скляну, керамічну, полімерну, комбіновану.

Найбільш розповсюдженою на сьогодні є дерев'яна тара: дерев'яні ящики, бо­чки, барабани, клітки, решітки, різноманітні за формою і місткістю. Дерев'яна тара відрізняється високою міцністю та стійкістю до зношення, її недоліком є порівняно висока маса тари.

Дерев'яні ящики можуть виготовлятися з дощок, фанери, а також з комбінацій цих матеріалів; вони бувають з кришкою та без неї. Дерев'яні ящики складаються з дна, двох головок, двох боковий і кришки, які закріплюються на з'єднувальних планках залізними кутниками або дротом і цвяхами. Для упакування більшості продовольчих та непродовольчих товарів (у первинній упаковці чи насипом) вико­ристовуються дерев'яні ящики із суцільними боковинами найрізноманітніших конструкцій; для упаковування овочів, фруктів — решітчасті ящики. Дерев'яні ящики різняться за конструкцією (нерозбірні, розбірні, складані), розмірами, при­значенням (для овочів, фруктів, ягід, кондитерських виробів, виробів рибної про­мисловості тощо) і застосовуються для зберігання і транспортування товарів масою до 200 кг.

Дерев'яні і фанерно-штамповані бочки використовуються для упакування бага­тьох продовольчих товарів завдяки високій стійкості до механічних навантажень, поштовхів, ударів, зручності переміщення та штабелювання. За призначенням виріз­няють бочки заливні (для затарювання вина, пива, коньяку, соків, інших рідин та на­піврідких товарів) та сухотарні (для насипних і твердих товарів). Для затарювання хімічних продуктів (терті фарби, пігменти, барвники) і насипних продтоварів (яєчний та молочний порошки) використовуються також дерев'яні і фанерні барабани.

Дерев'яна тара, як правило, є багатооборотною і підлягає обов'язковому повер­ненню.

Паперова і картонна тара (ящики, коробки, пакети, мішки) дуже широко ви­користовується в торгівлі розвинутих країн, витісняючи насамперед дерев'яну тару. Вона містка, стійка до стискання, вібрацій та ударів, легка, дешевша від дерев'яної, забезпечує герметичність та ізотермічність усередині тари; процес виробництва па­перової та картонної тари характеризується високим рівнем механізації та автома­тизації, а після використання така тара легко піддається повторній переробці.

Картонні ящики виготовляють, як правило, з 3-, 4- або 6-шарового гофровано­го картону, картонні коробки — з пресованого картону.

Для упакування насипних товарів застосовують бітумовані, дубльовані або во­логостійкі паперові мішки, які за способами виготовлення бувають зшиті і склеєні, з відкритою або закритою (з клапаном) горловиною. Бітумовані (оброблені спецро-зчинами) паперові мішки називаються крафт-мішками. Максимальна маса продук­ції, яка може упаковуватися в паперовий мішок, — 50 кг. Пакети виготовляють зі спеціального пакувального паперу.

Текстильна тара включає мішки, виготовлені з лляної, напівлляної, бавовняної, комбінованої (лляно-джутової, лляно-джуто-кенафної) тканини, а також пакуваль­ної тканини. Для текстильної тари характерними є низький коефіцієнт маси тари, достатня міцність, можливість застосування для упакування широкого асортименту насипних і навальних товарів. У торгівлю тканинні мішки надходять з різними насипними і навальними продовольчими товарами: для перевезення зернових і на­сипних продтоварів застосовуються продуктові тканинні мішки, цукру — лляно-джуто-кенафні (т. зв. «цукрові») мішки; для перевезення овочевої продукції та кар­топлі — сітчасті тканинні мішки. При цьому використовуються мішки звичайної та підвищеної міцності; вирізняють мішки ємністю 50, 100 кг та маломірні. Паку­вальні тканини застосовуються для пакування швейних, трикотажних", килимових виробів, тканин.

Металева тара— бочки, бідони, барабани, фляги, каністри, банки з листової сталі, спеціальної жерсті, алюмінію — використовуються для перевезення і збері­гання товарів зі специфічними властивостями — рідких, летких, вогненебезпечних. Металева тара характеризується високою механічною міцністю, герметичністю, термостійкістю, довговічністю, економічністю і великою вантажопідйомністю. Для запобігання взаємодії тари з харчовими продуктами її внутрішню поверхню покри­вають спеціальними лаками або нейтральними металами.

Скляна тара— банки, пляшки, балони, флакони різних форм і місткості, які використовуються для пакування продукції косметичної, хімічної, харчової проми­словості. Вадою скляної тари є її нестійкість до механічних впливів і потреба в на­явності жорсткої транспортної тари й м'яких пакувальних матеріалів при переве­зенні. Переважна більшість різновидів скляної тари належить до споживчої тари; проте окремі її види вважаються багатооборотною тарою і підлягають збиранню та поверненню постачальникам.

Керамічна тара (пляшки, банки, балони, флакони оригінальної форми) викори­стовується для певних лікеро-горілчаних виробів, парфумерно-косметичної проду­кції, деяких кислот тощо.

Полімерна тара — ящики, мішки, бочки, пакети, коробки, туби, каністри — ха­рактеризується міцністю, відсутністю постійних деформацій, хімічною стійкістю, легкістю, здатністю зафарбовуватися в будь-який колір. Для її виробництва засто­совуються поліетилен (зокрема для виготовлення ящиків, бочок, лотків, мішків), полістирол, полівінілхлорид, целофан, інші синтетичні матеріали, які забезпечують надійний захист упакованих товарів. Найбільш перспективним матеріалом для ви­робництва полімерної тари вважається поліпропілен.

Комбінована тара виготовляється шляхом поєднання різних матеріалів (полі­мерні матеріали, метал, фольга, тканина, дерево та ін.) з метою отримання довгові­чних, міцних і зручних в обігу виробів.

За конструкційними особливостями тару поділяють на нерозбірну, розбірну, складану, розбірно-складану, суцільну, решітчасту, відкриту і закриту, а також са­моруйнівну.

За стійкістю до зовнішніх механічних впливів тара поділяється на жорстку (дерев'яні і металічні ящики і бочки, скляна тара), напівжорстку (картонна тара), м'яку (паперова, текстильна тара).

Тару класифікують також за наявністю специфічних властивостей: ізотерміч­на, ізобарична, герметична, пилонепроникна, вологонепроникна, тара для аерозо­лів, ароматизована, їстівна, тара-іграшка, подарункова тара (тара-сувенір) тощо; за методом виготовлення — лита, штампована, бондарна, клеєна, виготовлена лит­тям під тиском тощо.

Вимоги та якість тари

Однією з основних ознак класифікації тари є її якість.

Висока витратність виробництва тари обумовлює необхідність раціональної ор­ганізації тарного господарства, що пов'язано з необхідністю економного витрачан­ня тари та пакувальних засобів і матеріалів, виробництва і застосування нових, менш матеріаломістких та економічніших видів тари і правильною організацією та-рообігу. При цьому тара має вироблятися з урахуванням фізико-хімічних, біологіч­них та мікробіологічних властивостей упаковуваних у неї товарів, а також відпові­дати технічним, економічним, санітарно-гігієнічним та естетичним вимогам.

Технічні (або експлуатаційні) вимоги до тари передбачають, що конструкція і матеріал тари мають відповідати габаритам, агрегатному стану і властивостям то­варів, розміщених у ній; вона повина бути міцною, надійною, забезпечувати захист товарів від пошкоджень під час перевезення і зберігання, характеризуватися прос­тотою розкривання та закривання. Конкретні технічні вимоги до тари передбача­ються в стандартах.

Економічні вимоги до тари пов'язані з тим, що тара повинна бути недорогою у виготовленні та експлуатації, компактною, зручною для транспортування як з това­ром, так і в порожньому вигляді; вона повинна виготовлятися з уніфікованих дета­лей, дозволяти багаторазове використання, мати низький коефіцієнт власної маси.

Санітарно-гігієнічні вимоги до тари передбачають простоту і надійність сані­тарної обробки тари.

Естетичні вимоги до тари визначають необхідність виразного художнього оформлення тари, яка повинна сприяти відображенню властивостей товару і допов-

нювати інтер'єр торговельного підприємства. Тому застосовувана тара повинна ма­ти привабливий зовнішній вигляд, а її форма, кольористична гама, тексти і рисунки на ній повинні відповідати естетичним смакам споживачів.

Загалом вимоги до тари залежать від таких чинників, як вид товару, його маса та розміри, форма, конструкція, а також умови поводження з даним вантажем під час його транспортування, зберігання, навантажувально-розвантажувальних робіт. Види тари і упаковки, які повинні використовуватися для упакування конкретних товарів, визначаються в стандартах, технічних умовах, іншій нормативно-технічній документації на дані товари. Особливо жорсткими є вимоги щодо тари та упаковки для перевезення та зберігання небезпечних вантажів.

Різноманітні фізико-хімічні властивості товарів, розмір і умови транспортування затарених товарів обумовлюють різноманіття використовуваної тари, упорядкуван­ня якої забезпечується її стандартизацією.

Усі стандарти на тару поділяються на нормативні і предметні.

Стандартизація тари — це встановлення вимог і норм до тари способом розробки та затвердження відповідних стандартів. Стандартизація тари перед­бачає створення найбільш раціональних за матеріалом виготовлення, конструк­тивними особливостями, розмірами, формою, масою та місткістю типів тари, а також встановлення загальних технічних вимог до тари, правил її приймання, маркування, транспортування і зберігання.

Нормативні стандарти формулюють загальні технічні вимоги до тари, визна­чають її типи та основні параметри, методи випробування. Предметні стандарти на тару розробляються на основі нормативних стандартів для тари, призначеної для упакування конкретних видів товарів і передбачають: > найменування і призна­чення даного виду тари; > типи тари та її конструктивні особливості; > кількість виготовлюваних номерів тари (номенклатура) залежно від зовнішніх і внутрішніх розмірів (довжина, ширина, висота); > технічні вимоги, що висуваються до тари; > маркування і зовнішній вигляд тари.

Якість тари, яка перебуває в обігу, визначається на основі вимог чинних Правил застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання в Україні та Правил повторного використання дерев'яної, картонної тари та паперо­вих мішків в Україні. Так, тканинні мішки з-під цукру та тканинні продуктові мішки вітчизняного виробництва або імпортні поділяються за якістю на такі кате­горії: І категорія — мішки нові вітчизняні чи імпортні, а також ті, що були в корис­туванні, сухі, непрілі, без латок, штопок і дір; II категорія — мішки, що були в ко­ристуванні, сухі, непрілі, що потребують не більше ніж 3 латки чи заштопаних місця; III категорія — мішки, що були в користуванні, сухі, непрілі, які мають не більше ніж 5 латок чи заштопаних місць. Мішки, в яких кількість дефектів переви­щує допустиму для III категорії, належать до тароматеріалів.

Важливе значення для організації товарного обігу мають показники транспо­ртабельності тари, до яких відносять коефіцієнт складування та коефіцієнт па­кетування.

Коефіцієнт складування показує рівень використання складських приміщень і транспортних засобів і визначається за формулою:

Коефіцієнт пакетування характеризує рівень використання площі піддона для пакетування вантажів і розраховується за формулою:

Варто зауважити, що категорія якості визначає можливості використання мішків для упаковування тих чи інших продуктів. Так, мішки І—III категорій дозволено використовувати для упакування всіх видів промислової продукції, мішки І—II ка­тегорій — для упакування цукру, борошна всіх гатунків, крупи і сортового насіння сільськогосподарських культур, а III категорії — для упакування борошна, крупи (крім рису, пшона, манної крупи та бобових), зерна, сортового насіння сільськогос­подарських культур, рядового насіння олійних культур, насіння трав, комбікормів тощо. Для упакування цукру дозволяється повторно використовувати лише мішки з-під цукру.

Сітчасті мішки з-під картоплі й овочів поділяються за якістю на такі категорії: І категорія — мішки нові, а також ті, що були в користуванні, сухі, непрані, без ла­ток, штопок і дірок; II категорія — мішки сухі, непрані, що потребують не більше ніж 3 латки або штопок не більше ніж у 3 місцях.

Зворотні дерев'яні ящики (дощаті, комбіновані, фанерні, з ДВП) за якістю по­діляються на такі категорії:

а) ящики дерев'яні, що потребують ремонту, — ящики, які були в користу­ ванні і мають такі пошкодження: > розхитаність; > ламані або ж відсутні дощечки чи планки в кількості до 4 на одному ящику, за винятком вертикальних дощок; > брак двох дощечок, передбачених замість кришки; > пошкодження металевих кріплень не в місцях відкривання ящиків;

б) ящики дерев'яні відремонтовані. У відремонтованих ящиках мають бути ліквідовані пошкодження, що зазначені в п. а. У них допустимі відхилення від НТД на їх виготовлення, що не впливають на якість і зберігання запакованої продукції.

Зворотні дерев'яні бочки за якістю поділяються на категорії:

а) бочки, що потребують ремонту: до цієї категорії належать бочки дерев'яні, в яких є одне з таких пошкоджень: > ламані, у кількості до двох, деталі основи боч­ ки; >• пошкодження уторного пазу;

б) бочки дерев'яні відремонтовані — ліквідовані пошкодження, що зазначені в п. а. У них допускаються такі відхилення: ^ деформація окремих деталей основи і дна, якщо це не впливає на їх герметизацію; > прирізка бочок до меншої місткості, що передбачена стандартами; ^ використання сталевих обручів, що були в корис­ туванні; > поверхнева корозія обручів. На відремонтованій дерев'яній тарі тарне підприємство має ставити свій штамп.

Дерев'яним тароматеріалом вважається: — обшивка, обрешітка, опалубка, а також дерев'яні ящики виготовлені за ТУ; дерев'яні ящики і бочки, що мають по­шкодження більші, ніж передбачені вище; деталі дерев'яних бочок.

Картонні ящики, що були в користуванні, за якістю поділяються на:

а) ящики, що потребують ремонту: картонні ящики з цілими деталями, в яких є деформація двох боків до 15 % їх площі без пошкодження клапанів; допускається наявність 2 наскрізних пошкоджень до 3 см.

б) ящики відремонтовані: картонні ящики з цілими деталями, в яких є дефор­ мація 2 боків до 15 % їх площі; заклеєні наскрізні дірки.

Картонні тароматеріали — картонні ящики, що мають більші пошкодження, ніж передбачено вище.

Паперові мішки поділяються за якістю на мішки І і II категорії, а також таро­матеріали.

Одним з напрямків стандартизації тари є її уніфікація.

Уніфікація тари — це процес приведення всього різноманіття видів, форм і розмірів до обмеженої кількості найбільш раціональних типорозмірів, закріпле­них за певними товарними групами. Тара уніфікується на основі єдиного модуля — стандартного європіддону розмірами 800 х 1200 мм. При цьому на основі єдиного модуля створюється єдина система тари, підйомно-транспортного об­ладнання, інших засобів механізації, транспортних засобів і обладнання для зберігання товарів Завданням стандартизації та уніфікації тари є не тільки по­слідовне обмеження кількості типорозмірів тари, але й уніфікація деталей та форматів тарних матеріалів, таровиготовлюючих і фасувально-пакувальних машин.

У процесі стандартизації встановлюються також вимоги і порядок маркування та клеймування тари. Маркування має відображати: назву підприємства-виробника або його товарний знак, а також вказувати стандарт або інший нормативно-технічний документ, відповідно до якого виготовлена тара. На багатооборотну тару повинен наноситись напис «Багатооборотна». Крім тарного маркування в процесі руху тари з товаром на неї може наноситися також інформація товарного, відправ-ницького, залізнично-вантажного, спеціального, міжнародного маркування (зокре­ма маніпулящ'йні знаки, знаки безпеки тощо).

Маркування, яке характеризує тару (крім мішків), виробник зобов'язаний на­нести:

  • на ящиках — у лівому верхньому куті торцевої стінки;

  • на бочках і барабанах — на одному з днищ, вільному від маркування, кот­ ре характеризує вантаж (за згодою зі споживачем маркування може наноситися на обечайку);

  • на флягах і балонах — на дні.

Особливі вимоги та порядок передбачені щодо маркування тканинних міш­ків. Нові мішки обов'язково повинні мати клеймо фарбою, що не змивається, у вигляді штампа розміром 75 х 35 мм фарбою, що не змивається. Штамп став­лять посередині мішка на відстані 35—40 см від краю горловини. На штампі злі­ва проставляються букви, що означають назву матеріалу мішка, а далі цифри «1», «2», «З», які означають категорію мішка і послідовно погашаються в міру зниження якості тари. Категорія мішка визначається за останньою цифрою шта­мпа (яка не зафарбована). Клеймування мішків з-під цукру не проводиться, на­томість до мішка повинен прикріплятися відповідний ярлик.

Певні особливості, встановлені чинним в Україні законодавством, має мар­кування споживчої тари з продуктами харчування: відповідно до нього товар (ві­тчизняного або іноземного виробництва), який реалізується в роздрібній торгів­лі, має містити на упаковці інформацію, викладену в доступній для сприйняття формі українською мовою, та відомості про: загальну назву харчового продукту; масу (об'єм); склад, в тому числі перелік використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок, барвників тощо; калорійність; дату виготовлення; термін споживання; умови зберігання; найменування та ад­ресу виробника.

У торговельній практиці активно розповсюджується такий спосіб маркування товарів, як штрихове кодування товарів, якому відповідно до вимог Положення про

штрихове кодування товарів», розробленого МЗЕЗіТ України, підлягають товари, що виробляються суб'єктами підприємницької діяльності та реалізуються через оп­тову та роздрібну торговельну мережу. Штрихове кодування — сукупність даних, поданих у вигляді штрихового коду та інших елементів, призначених для автома­тичної ідентифікації товарів. Штрихові коди наносяться на етикетку, яка приклею­ється безпосередньо до розваженого товару, на його упаковку (споживчу тару) та на транспортну тару (останній варіант, при якому характеризується цілий вантаж­ний пакет з товаром одного найменування, є особливо ефективним з погляду під­приємств оптової торгівлі).

організація тарних операцій у торговельних підприємствах

Порядок організації обігу тари в торгівлі

Підприємства торгівлі в процесі своєї основної діяльності виконують значні обся­ги робіт з тарою, що охоплюють операції, пов'язані з прийманням тари за кількістю та якістю, її розкриванням та звільненням з-під товарів у міру їх реалізації, тимчасо­вим зберіганням та нагромадженням до обсягів транспортної партії для повернення постачальникам, вивезенням і здаванням на тарозбиральні підприємства або повер­ненням постачальникам товарів, документальним оформленням цих операцій тощо. Комплекс операцій, пов'язаних із прийманням тари в торговельному підприємстві, її розкриванням і вивільненням з-під товару, приведенням тари в порядок, організацією правильного зберігання і вчасного повернення, називають тарообігом.

Основні положення щодо обігу тари визначаються за згодою сторін у положен­нях конкретного договору поставки товарів (контракту, угоди купівлі-продажу то­варів тощо), котрий укладається між продавцем і покупцем. У цьому документі ви­значається вид тари, в якій повинен постачатися товар, ціна одиниці тари, порядок повернення, робиться посилання на стандарти чи ТУ, яким повинна відповідати та­ра, додаткові вимоги щодо якості тари тощо. Поряд з цим порядок обігу окремих видів тари регламентується низкою нормативних документів, зокрема, Правилами застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання (ЗУБВ) в Україні, Правилами повторного використання дерев'яної, картонної тари та паперових мішків в Україні, Інструкціями про порядок приймання продукції ма­теріально-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю та про порядок приймання продукції матеріально-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, Правилами скупки у населення скляної тари з-під харчових продуктів тощо. Ціни на тару встановлюються у прейскурантах цін на окремі види тари^котрі періодично переглядаються органами виконавчої влади або ж затверджуються в договірному порядку.

Згідно з цими документами в підприємствах торгівлі (на складах і в магазинах) під час приймання продукції (товарів) одночасно перевіряється кількісний і якісний стан тари, правильність її клеймування, відповідність стандартам, ТУ, прейскуран­там. Приймання тари за кількістю та якістю повинні здійснювати матеріально від­повідальні особи підприємства — одержувача, на яких покладені обов'язки з опри­буткування тари та її обліку.

Постачальники в рахунках на оплату товарів зобов'язані окремим рядком виді­ляти кількість тари і її вартість. Матеріально відповідальні особи на основі супро-відних документів (рахунків, рахунків-фактур, накладних та ін.), в яких обов'язково вказується кількість, ціна і вартість тари, повинні перевірити кількість тари, що на­дійшла з товаром. Під час приймання тари за якістю новині перевірятися: відповід­ність тари вимогам стандартів, ТУ чи умовам договору; відповідність фактичної якості тари якості, вказаній в супровідних документах; правильність маркування; правильність цін, їх відповідність цінам, передбаченим у договорі на постачання товару.

У разі виникнення розбіжностей у кількості тари або виявлення тари неналежної якості одержувач товару зобов'язаний скласти відповідний акт, який служить під­ставою для висунення претензії постачальникові і стягнення з нього штрафних сан­кцій. При отриманні товарів з тарою від органів транспорту підприємство торгівлі в разі виявлення неналежної якості тари (наприклад підмочування, пошкодження, за­бруднення мішків) повинен вимагати складення комерційного акта відповідно до Правил, чинних на залізничному чи водному транспорті.

Важливе значення має дотримання встановлених правил відкривання, коротко­термінового зберігання тари в підприємствах торгівлі (в магазинах чи на складах) та завершення процесу її обігу в торгівлі.

Тара разового використання після її розкривання і звільнення з-під товарів має утилізуватися. Так, паперова та картонна тара повинна використовуватися як макулатура; відходи дерев'яної тари доцільно спрямувати для ремонту тари, яка його потребує, тощо.

Зворотна (інвентарна) тара, що є власністю конкретного підприємства-вироб-ника товарів, повинна повертатися йому незалежно від того, був товар отриманий безпосередньо від виробника чи від оптового посередника.

Завершення процесу обігу тари багаторазового використання в торгівлі пов'язане з організацією повернення тари тароремонтним підприємствам концерну Укртара або підприємствам-постачальникам товарів. Нині ці процеси регламенту­ються двома основними документами: 1) Правила застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання в Україні; 2) Правила повторного використання дерев'яної і картонної тари та паперових мішків в Україні.

Так, Правила застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазо­вого використання в Україні передбачають договірний порядок організації зби­рання і повернення засобів упаковки багаторазового використання (далі — ЗУ­БВ), до яких належать тара багаторазового використання, допоміжні пакувальні засоби і пакувальні тканини, тара-обладнання, спеціалізовані контейнери, а та­кож універсальні контейнери, що належать окремим підприємствам та організа­ціям. Виходячи з цього після звільнення від продукції і товарів усі види ЗУБВ підлягають обов'язковому поверненню, якщо інше не передбачене зазначеними Правилами або договором.

Правила застосування, обігу і повернення ЗУБВ в Україні передбачають 30-денний строк повернення ЗУБВ, якщо інше не передбачено спеціальними нормами. Розрахунок строків повернення тари проводиться з дня одержання продукції (това­рів) у ЗУБВ від органу транспорту або з часу приймання її на складі відправника чи на складі одержувача. Днем повернення ЗУБВ вважається день здавання їх органу транспорту, що визначається за датою приймально-здавального акта чи розписки про одержання ЗУБВ.

Повернення ЗУБВ здійснюється за рахунок одержувача тари; при поверненні ЗУБВ в супровідних документах повинні вказуватися кількість і тип цих засобів, а також номер сертифіката, за яким здійснюється їх повернення. Такий Сертифікат на засоби упаковки багаторазового використання, що відправлені з продукцією (то­варами) кожен відправник зобов'язаний виписувати у двох примірниках, один з яких направляється одержувачеві рекомендованим листом протягом 2 днів після відвантаження продукції (товарів). Якщо розрахунки проводяться не безпосередньо між відправником і одержувачем товарів, то додаткова копія сертифіката направля­ється платникові.

Засоби упаковки багаторазового використання повинні повертатись у стані, придатному для їх повторного використання, комплектними, очищеними від зали­шків продукції. При цьому Правилами встановлюються часткові терміни повернен­ня ЗУБВ та регламентується процент повернення окремих видів тари, якщо інше не визначено в договорі сторін.

У разі необгрунтованої відмови постачальника від вивезення або приймання по­вернутих йому ЗУБВ товароодержувач не несе відповідальності за прострочення повернення відповідної кількості цих засобів і має право на відшкодування завда­них збитків. Факт відмови від вивезення або приймання ЗУБВ повинен бути офор­млений відповідним актом або позначкою в транспортному документі.

Правилами застосування, обігу і повернення ЗУБВ в Україні встановлюються якісні вимоги до стану тари окремих видів, розглянуті в підрозд. 11.3, на основі яких визначаються розміри оплати ЗУБВ, якщо вона передбачена цими ж Пра­вилами.

Оплата ЗУБВ у разі повернення її підприємству-постачальнику може передба­чатись як на умовах відшкодування здавачеві оплачених сум заставної вартості та­ри, так і з урахуванням якісного стану тари. Так, при отриманні з продукцією (то­варами) оплата тканинних мішків проводиться відповідно до їх якісного стану в таких розмірах: • мішки І категорії— 100% ціни придбання мішків І категорії; • II категорії — 80 % ціни придбання мішків І категорії; • III категорії — 60 % ціни придбання мішків І категорії.

Наприклад, одержувачі продукції і товарів у тканинних мішках, зобов'язані забезпечити повернення мішків у такі строки:

З-під цукру — 20 днів при поставках цукру в межах одного населеного пунк­ту; 45 днів — при міжміських поставках; 90 днів - при зустрічній торгівлі цукром.

З-під хлібопродуктів:

а) організаціями споживчої кооперації мішки, що звільнилися, повертаються двічі на місяць не пізніше 15 числа і останнього дня поточного місяця; при цьому у перший строк повертаються мішки у кількості 40 % від місячного надходження мішків;

б) організаціями державної, приватної торгівлі і громадського харчування при поставках продуктів у межах одного міста мішки повинні повертатись один раз на декаду 10, 20 числа і останнього дня місяця: в перші дві декади поверта­ ється по ЗО % місячного надходження мішків і останнього дня місяця — 40 %; при поставках хлібопродуктів з інших населених пунктів мішки повинні поверта­ тися 2 рази на місяць не пізніше ніж 15 числа і останнього дня поточного місяця, при цьому за перший раз має бути повернуто не менше ніж 45 % мішків. Про­ цент повернення мішків окремих категорій визначається у договорах на постав­ ку товарів.

Сітчасті мішки з-під картоплі та овочів підлягають поверненню протягом З місяців у кількості 80 % від кількості, що надійшла з продукцією.

Подібні норми встановлені і для інших видів ЗУБВ.

Цими ж Правилами щодо тканинних мішків дозволено погашати заборго­ваність повернення мішків протягом 5 днів після взаємоперевірки розрахун­ків або ж при одержанні повідомлення про наявність заборгованості.

При поверненні мішків вони оплачуються в такому самому розмірі, але з вра­хуванням того, що Правилами встановлені норми зниження вартості тканинних мішків на ремонт і обробку від ціни придбання у таких розмірах: на обробку — 2 %, на ремонт — 4 %, або ж ці норми визначаються за домовленістю сторін.

Значна частина ЗУБВ, зокрема спеціальні контейнери, тара-обладнання, за­соби пакетування, засоби упаковки окремих видів продукції виробничого при­значення тощо, оплаті не підлягає, а їх обіг здійснюється на умовах рівного об­міну або термінового повернення.

Матеріальна відповідальність сторін за дотримання встановленого порядку обігу тари та додержання своїх зобов'язань визначається в договорах поставки. За прострочення повернення засо&ів упаковки багаторазового використання до 15 днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 150 % ціни придбання цих засо­бів, більше від 15 днів — 300 % з урахуванням раніше знятого штрафу.

У разі втрати засобів упаковки багаторазового використання крім штрафу спла­чується її вартість. У разі пошкодження ЗУБВ винна сторона ремонтує їх за власні кошти або ж сплачує вартість ремонту іншій установі.

За відмову від приймання ЗУБВ постачальник продукції або товарів сплачує то-вароздавачу штраф 300 % ціни придбання тари. За поставку всупереч вимогам ста­ндартів, ТУ чи договору продукції без тари чи упаковки або без застосування засо­бів пакетування у тих випадках, коли це передбачено, винна сторона повинна сплатити штраф у розмірі 5 % від вартості такої продукції.

Відповідно до вимог Правил повторного використання дерев'яної, карто­нної тари та паперових мішків організація обігу та повторного використання цієї тари покладена на тарні підприємства державного концерну «Укртара». У зв'язку з цим усі торговельні підприємства-одержувачі такої І ари зобов'язані укладати дого­вори з тарними підприємствами концерну «Укртара» про повторне використання дерев'яної, картонної тари та паперових мішків, що надходить до них з продукцією і товарами, зазначаючи у них інформацію про кількість тари і паперових мішків, що використовуються підприємством, і кількість тари і паперових мішків, що підляга­ють здачі на тарне підприємство. Разом з тим здача дерев'яної, картонної тари та паперових мішків вітчизняного та імпортного виробництва може проводитися без обов'язкового укладання договорів. — Тарні підприємства зобов'язані приймати дерев'яну, картонну тару та паперові мішки незалежно від відомчої підлеглості та форм власності тароздавачів.

Правилами передбачено, що ця тара підлягає поверненню у стані, придатному для повторного використання, в такій кількості: дерев'яна— не менше від 85 %, картонна — не менше від 75 % при поставках продукції і товарів в межах одного міста, не менше від 65 % при поставках з інших населених пунктів (у сільській міс­цевості — не менше від 60 %), паперові мішки — не менше від 60 %. Решта тари, що не придатна до ремонту і повторного використання, підлягає обов'язковій здачі на тарні підприємства як тароматеріали.

Працівники підприємств-тароздавачів зобов'язані забезпечувати правильне від­кривання і збереження дерев'яної і картонної тари, а також підготовку її до повер­нення на тарні підприємства з додержанням відповідних правил і технології.

Дерев'яна, картонна тара і паперові мішки здаються на тарні підприємства в мі­ру їх вивільнення з-під товарів у тароздавачів і нагромадження до норми заванта­ження на автомашину, контейнер, вагон, але не пізніше ніж через ЗО днів з дня над-

ходження продукції і товарів (з-під свіжої плодоовочевої продукції— через 10 днів). Вивезення тари здійснюється спеціальними автомобілями-таровозами або ж транспортними засобами загального призначення. Вивезення тари може також здійснюватись автомобілями, які завозять товари на торговельне підприємство від постачальників у порядку ЦЗТ, зворотним рейсом.

На підготовлену до вивезення тару виписується видаткова накладна, яка разом з тарою передається водієві автомобіля або експедиторові. Документом, який підтве­рджує вивезення тари від тароздавальника, є товарно-транспортна накладна.

Транспортні витрати на здавання, повернення дерев'яної, картонної тари та паперових мішків на відстань до 40 км відносяться на рахунок тароздавальників, а понад 40 км — розподіляються порівну між тароздавальником і тароодержувачем.

Чинними Правилами передбачені також порядок і розміри матеріальної відпо­відальності сторін за порушення їх вимог. За прострочення повернення (здачі) де­рев'яної, картонної тари чи паперових мішків до 15 днів підприємство-тароздавач зобов'язаний сплатити тарному підприємству штраф у розмірі 150 % ціни їх при­дбання, більше від 15 днів — 300 % (з урахуванням раніше знятого штрафу). Таро-здавачам надається пільговий строк — 5 днів для здачі тари, що заборгована. Якщо протягом цього строку заборгована тара буде здана на тарне підприємство, то штраф з тароздавача не стягується; факт погашення заборгованості по тарі повинен бути підтверджений документально.

Тарні підприємства приймають дерев'яну, картонну тару і паперові мішки з урахуванням якісного стану тари за категоріями якості, що враховується при їх оплаті.

За відмову від приймання тари тарне підприємство сплачує тароздавачу штраф у розмірі 150 % вартості неприйнятої тари (якщо тара не приймається більше від 15 днів, штраф стягується в розмірі 300 % вартості неприйнятої тари).

Для забезпечення належного порядку організації робіт з обігу та повернення тари (як ЗУБВ, так і дерев'яної, картонної тари і паперових мішків) чинними Правилами передбачене матеріальне стимулювання працівників підприємств-тароздавачів, яке проводиться за рахунок відрахувань від сум, одержаних від здачі тари.

Оплата тари при отриманні її під продукцією і товарами здійснюється в таких розмірах: дерев'яна тара — 40 % від вільної ціни нової тари, картонна тара — 20 % вільної ціни нової тари, паперові мішки для харчових продуктів — 10 % вільної ціни незалежно від того, у нову чи поворотну тару упакована про­дукція і товари. Решта вартості тари відноситься на собівартість упакованої продукції.

Під час повернення такої поворотної тари на тарне підприємство її оплата проводиться тароодержувачем у таких розмірах:

  1. у стані, що потребує ремонту: дерев'яної ящикової тари — у розмірі 40 % вільної ціни із застосуванням підвищувального коефіцієнта 1,2; дерев'яних бочок — 40 % вільної ціни із застосуванням підвищувального коефіцієнта 1,3; картонної тари — у розмірі 20 % вільної ціни із застосуванням підвищувального коефіцієнта 1,5; паперових мішків — 10 % вільної ціни із застосуванням підви­ щувального коефіцієнта 1,5;

  2. оплата відремонтованої дерев'яної, картонної тари та паперових мішків має проводитися в межах ціни нової тари в розмірі, не меншому за 80—95 % вільної ціни (конкретний розмір повинен передбачатися в договорі сторін);

  3. дерев'яні і картонні тароматеріали, що були в користуванні, оплачуються за домовленістю сторін.

Важливу роль в організації тарообігу можуть відігравати тарні склади торгове­льних підприємств, які займаються збиранням різних видів поворотної тари, її ре­монтом, виготовленням нової тари, переробкою непридатної або нестандартної та­ри, здаванням відремонтованої тари на тарозбиральні або виробничі підприємства. Вони можуть мати власний автотранспорт і організовувати централізоване виве­зення тари від оптових покупців товарів, що сприяє економії витрат з повернення тари.

Технологія операцій з тарою на підприємствах торгівлі

Працівники підприємств торгівлі повинні забезпечити правильне відкривання, обережне ставлення і збереження тари згідно з вимогами Правил поводження з та­рою. Так, при розвантаженні (навантаженні) вручну забороняється кидати вантаж на землю чи на транспортний засіб, бити вантажі, кантувати їх, якщо на упаковці стоїть заборонний знак.

При розвантаженні (навантаженні) продукції за допомогою засобів механізації забороняється застосовувати засоби, не пристосовані для захвату вантажів.

При укладанні вантажів на транспорт необхідно дотримуватись висоти укладан­ня з урахуванням міцності тари, щоб запобігти деформації нижніх рядів. Для роз­вантаження вручну бочок з автомашин і з залізничних вагонів потрібно споруджу­вати похилі трапи і обережно скочувати бочки на землю.

Під час приймання товарів тару потрібно відкривати спеціалізованим інструме­нтом (молотками, томагавками, ножицями та ін.) з додержанням послідовності і порядку розкриття різних видів тари. Для розкривання тари рекомендується засто­совувати знімачі обручів, звичайні й трубчасті цвяховисмикувачі, спеціальні ножі для розкривання картонних ящиків і розпорювання мішків, господарські обценьки, а також комбіновані інструменти (наприклад, молоток-цвяховисмикувач-ножиці, молоток-сокира-цвяховисмикувач тощо). Забороняється відкривати дерев'яну тару ломом, молотком, сокирою, іншими інструментами, які не пристосовані для від­кривання тари.

Ящики потрібно відкривати з боку щита кришки після того, як буде перерізаний дріт чи сталева пакувальна стрічка. Після звільнення бочок від упаковки дно вкла­дається всередину бочки, зняті обручі насаджуються знімачем або набойкою. Від­кривання картонних ящиків повинне проводитися тільки по лінії заклеювання, щоб не пошкодити клапани.

Тара разового використання після її розкриття та звільнення з-під товару підля­гає утилізації.

Поворотна тара, звільнена з-під товару, повинна бути очищена від забруднень, розсортована за видами, призначенням і якісним станом, за потреби — відремонто­вана (силами тароодержувача може самостійно проводитися дрібний ремонт тари) і розміщена на зберігання у спеціальних підсобних приміщеннях чи на складах. Роз­сортована за видами та якістю тара укладається в місцях зберігання маркуванням на лицьовий бік.

Для зберігання кожного окремого виду тари повинні бути закріплені окремі міс­ця, в які розсортована за якісним станом тара укладається з урахуванням її власти­востей і технічних характеристик. У місцях зберігання тари повинні бути створені всі умови для додержання вимог протипожежної безпеки. Місця зберігання тари мають бути забезпечені протипожежними засобами

Забороняється зберігати тару в безпорядно складених купах, м'яку тару — в си­рих місцях, на кам'яній підлозі без дерев'яних настилів або прокладок.

Дерев'яна тара для захисту її від атмосферних опадів повинна розсортовуватися за видами і призначенням і зберігатися під навісами або в сухих приміщеннях. Де­рев'яні ящики і бочки мають укладатися на підтоварники в штабелі щільними ря­дами і стосами; при цьому в одному стосі і в одному ряді повинна укладатися од­нойменна й однієї категорії якості тара. Під час укладання бочок їх потрібно встановлювати вертикально, до того ж в одному стосі — бочки одного діаметра. Дерев'яна тара з-під товарів з різкими запахами повинна зберігатися відокремлено від іншої аналогічної тари.

Мішкотару і пакувальні тканини, укладені в кіпи, зберігають в сухих приміщен­нях на настилах. Тканинні мішки мають бути розсортовані за категоріями й укла­дені в кіпи по 10 штук, які укладаються на зберігання в стоси за видами тканини і категорією. До кожного стосу прикріпляється ярлик з зазначенням виду і категорії мішків. Під час укладання мішків на зберігання необхідно забезпечити відокремле­не зберігання мішків з-під цукру від мішкотари з-під продуктів. Пакувальні ткани­ни треба складати комплектами й укладати в місця зберігання стосами.

Металеву ящикову тару та металеві бочки для запобігання їх корозії потрібно збері­гати в закритих приміщеннях; допускається зберігання металевої тари стосами на під-товарниках під навісами. Металеву тару зі специфічними запахами зберігають окремо.

Скляну тару, укладену в ящики, зберігають під навісами або в закритих примі­щеннях на підтоварниках. Перед укладанням скляної тари на зберігання її потрібно розсортувати за видами і призначенням. Ящики зі склотарою укладають стосами.

Картонну і паперову тару потрібно зберігати в сухих приміщеннях на де­рев'яних настилах або прокладках. Картонний тароматеріал зберігається окремо.

Підготовка тари до здачі включає очищення від пакувальних матеріалів і залиш­ків товарів, складання ящиків, розбирання великогабаритних ящиків на щити, ви­далення поліетиленової плівки і тузлуку із заливних бочок, укомплектування їх дном та обручами, складання й укомплектування прокладками картонних ящиків.

Під час завантаження потрібно щільно укладати тару в кузові, забезпечуючи при цьому стійкість вантажу за допомогою перев'язування шнуром або накривання бре­зентом. При укладанні тари на транспорт необхідно дотримуватись висоти укла­дання з урахуванням міцності тари, щоб запобігти деформації нижніх рядів. Для збільшення завантаження звичайних вантажних автомобілів нарощують їх борти або застосовують напівпричепи.

ТРАНСПОРТНІ ЗАСОБИ ТА ЇХ ВИБІР

ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИЦІЙНИХ

ОПЕРАЦІЙ В ОПТОВІЙ ТОРГІВЛІ

Види і роль транспорту у сфері торгівлі

Транспортом у вузькому розумінні заведено вважати сукупність технічних за­собів, призначених для просторового переміщування продукції та матеріалів; у більш широкому розумінні транспорт — це одна з галузей виробничої сфери на­родного господарства, котра тісно взаємодіє з усіма його галузями щодо фізичного переміщування сировини, матеріалів, готової продукції і виконує роль сполучної ланки, що забезпечує неперервність процесів матеріального виробництва.

Усі питання, пов'язані з діяльністю транспорту в Україні, регулюються Законом України «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», «Про дорожній рух», «Про трубопровідний транспорт» тощо.

Завдяки створенню єдиної транспортної системи в Україні транспорт забезпечує зв'язок між територіальне віддаленими районами виробництва і районами спожи­вання, і тому відіграє суттєву роль у забезпеченні функціонування підприємств сфери торгівлі, громадського харчування і послуг. Ритмічна і вчасна доставка това­рів сприяє рівномірній роботі підприємств торгівлі, зниженню рівня товарних запа­сів і скороченню витрат підприємств торгівлі.

Особливості техніко-експлуатаційних характеристик окремих видів транспорту обумовлюють доцільність їх застосування у здійсненні різних етапів транспорту­вання продукції, зокрема:

  • залізничним транспортом рекомендується послуговуватися переважно для дальніх і масових перевезень практично всіх видів продукції і товарів народного споживання;

  • морським транспортом — переважно для перевезень різноманітних ванта­ жів—об'єктів міжнародних економічних операцій з експорту-імпорту товарів, ви­ везення риби і рибопродуктів з місць їх лову, а також для міжнародних масових пе­ ревезень насипних і наливних вантажів;

  • річковим транспортом — для забезпечення масових перевезень вантажів по основних водних магістралях, якщо не потрібні швидкі терміни доставки;

  • авіаційним транспортом — для здійснення термінових перевезень вантажів, особливо у важкодоступні райони;

  • автомобільним транспортом — на різних етапах транспортування і, як прави­ ло, на короткі відстані;

  • трубопровідним транспортом — для постачання газу, нафти, пально- мастильних матеріалів.

крім перевезень вантажів транспортні підприємства надають своїм клієнтам, зокрема торгівлі, різноманітні послуги, пов'язані з прийманням вантажів на тимча­сове відповідальне зберігання, супроводженням вантажів експедиторами, здаван­ням вантажів органами транспорту та ін. Увесь комплекс робіт, які виконуються під час транспортування вантажів від пункту відправки (зі складу вантажовідправника) до моменту здавання в пункт призначення (до складу вантажоодержувача), а також операції, які виконуються до і після перевезення вантажів, заведено називати транспортно-експедиційними операціями.

Розгорнутий перелік операцій, що належать до транспортно-експедиційного процесу, включає такі види робіт: — підготовка товарів до перевезення (пакуван­ня, маркування, сортування вантажів, їх пакетування і зберігання до моменту від­вантаження тощо); — зважування вантажів та/або транспортних засобів; — роз­рахунок і вибір раціонального варіанта завантаження транспортних засобів, схем розміщення і закріплення вантажів; — завантаження на транспорт у пункті відпра­вки, їх закріплення в транспортному засобі, накривання вантажів; — приймання вантажу до перевезення на складі перевізника або замовника; — оформлення перевезення, перевірка транспортних і супровідних документів; — процес переве­зення, що включає створення необхідного режиму, супровід товару в дорозі та йо­го охорону; — розвантаження і здавання вантажу на склад вантажоодержувача в пункті призначення або іншому перевізнику — для подальшої доставки за призна­ченням; — оформлення завдання-приймання вантажу; — здійснення розрахунків за виконані перевезення; — страхування вантажів, виконання митних процедур під час міжнародних перевезень, паспортно-візове обслуговування; — інформа­ційний супровід перевезення, у тому числі повідомлення про місцезнаходження вантажу, терміни його відправки та прибуття, інформування про види послуг, та­рифи і режими роботи перевізників та експедиторів; — ведення обліку і звітності щодо перевезень, заповнення документів, видавання довідок, пов'язаних з пере­везеннями тощо. У сучасній теорії та практиці господарської діяльності цей ком­плекс робіт заведено відносити до сфери транспортної логістики.

Основними операторами, які здійснюють транспортно-експедиційне обслугову­вання, є підприємства автомобільного транспорту. Завдяки виділенню транспортно-експедиційних операцій та передачі їх таким операторам з'явилася можливість зві­льнити вантажовідправників та вантажоодержувачів (виробничі, торговельні та ін­ші підприємства) від виконання невластивих їм функцій з організації перевезень вантажів, зменшити терміни перевезень вантажів за рахунок маршрутизації та ка-лендаризації перевезень, підвищити рівень використання транспортних засобів, оп-тимізувати чисельність експедиторів і вантажників, запроваджувати прогресивні технології товаропросування, підвищити ефективність роботи транспорту в цілому.

Для здійснення транспортно-експедиційного обслуговування суб'єкти господа­рювання (вантажовідправники або вантажоодержувачі) укладають з транспортними (транспортно-експедиторськими) підприємствами договори про умови перевезення вантажів і виконання пов'язаних з цим робіт. Підприємства-клієнти повинні органі­зовувати роботу підрозділів та персоналу з таким розрахунком, щоб забезпечувати цілодобове приймання та відправлення вантажів, включаючи вихідні і святкові дні, вчасне вивезення вантажів з централізованих складів тощо. Підприємства транспо­рту повинні забезпечувати потреби підприємств-замовників у перевезеннях ванта­жів, якісне і вчасне забезпечення їх транспортування, безпечні умови перевезень, збереження вантажів від їх прийняття до перевезення і до моменту видачі їх ванта­жоодержувачам, якщо інше не передбачене договором. Відповідальність підпри­ємств транспорту найчастіше настає в разі:

  • невиконання або неналежного виконання зобов'язань щодо перевезення ван­ тажів відповідно до кодексів (статутів) окремих видів транспорту та інших законо­ давчих актів;

  • втрати, нестачі, псування і пошкодження вантажів, що сталися з їх вини.

Основні види транспортних засобів для перевезень вантажів

Важливим завданням організації перевезень торговельних вантажів є вибір ефе­ктивних транспортних засобів, котрі якнайповніше відповідали б конкретним умо­вам перевезень.

При виборі рухомого складу для перевезень тих чи інших вантажів потрібно ви­рішити кілька взаємозв'язаних завдань:

визначення виду транспорту;

вибір типу транспортного засобу (визначення спеціалізації);

підбір транспортного засобу за вантажопідйомністю.

На першому етапі беруть до уваги інформацію про характерні особливості пере­везень вантажів окремими видами транспорту і переваги та недоліки конкретних видів транспорту відносно інших. Для прийняття рішення також враховують харак­тер руху потоків вантажів на різних стадіях товаропросування. Так, при організації перевезень вантажів від виробників продукції (товарів) до підприємств оптової тор­гівлі необхідно переміщувати на значні відстані великі партії товарів вузької номе­нклатури, що потребує використання т. зв. магістрального транспорту (залізнич­ний, морський, річковий). Натомість, при доставці товарів з оптових торговельних підприємств або від місцевих виробників у роздрібну торговельну мережу постає завдання організації завезення значної кількості дрібних партій товарів широкого асортименту у велику кількість територіальне розосереджених об'єктів роздрібної торгівлі. Для вирішення цього завдання найбільш придатним є автомобільний транспорт. При виборі виду транспорту потрібно також ураховувати такі фактори:

надійність дотримання графіка доставки;

час (тривалість) доставки;

вартість перевезення тощо.

Прийняте рішення щодо виду транспорту має бути доповнене вибором типу транспортного засобу та рішенням щодо доцільності його спеціалізації. Спеціалізо­ваним називають рухомий склад, пристосований для перевезення певних видів ван­тажів або обладнаний додатковими механізмами. Вимоги щодо конструкції спеціа­лізованих транспортних засобів визначаються властивостями вантажів, що перевозяться, їх геометричними характеристиками, масою, а також умовами пере­везень. Альтернативою спеціалізованим транспортним засобам можуть бути транс­портні засоби універсального призначення.

Так, залізничний транспорт України володіє значним парком транспортних засобів, які відрізняються між собою за типами, вантажопідйомністю та ємністю. Основними типами універсальних транспортних засобів на залізничному транс­порті є:

> криті універсальні вагони, які призначені для перевезень тарно упакованих вантажів, котрі не потребують специфічних умов під час транспортування, а та­кож цінних вантажів, які вимагають захисту від атмосферних опадів. Для заліз­ничних перевезень можуть використовуватися вагони 4-осьові (ємністю 50—60 т), 6-осьові (94 т), 8-осьові (125 т);

  • напіввагони, які використовуються для масових перевезень навальних, легких вантажів та вантажів у контейнерах;

  • вагони-платформи, які застосовуються для перевезень довговимірних вантажів, вантажів у цистернах (олія ) та контейнерах.

До спеціалізованих вагонів належать: • вагони для перевезення борошна (борошновози); • вагони для перевезення лісоматеріалів (лісовози); • вагони і двоярусні платформи для перевезення автомобілів, обладнані для розміщення і закріплення цього вантажу; • вагони з гравітаційним способом розвантажування (для пшениці, гранульованого рибного борошна та ін.); • вагони-цистерни для перевезення наливних продуктів (нафтопродукти, нафтохімічні речовини, окис вуглецю, кислоти, луги тощо); • вагони з боковим способом розвантаження для вантажів, затарених у мішках (наприклад хімічні добрива); • саморозванта­жувальні вагони (рудовози для залізної руди, вугілля, коксу та ін.); • вагони типу «хопер» і цистерни для цементу (цементовози) тощо.

Окремим різновидом спеціалізованих залізничних вагонів для перевезення харчових продуктів є спеціальний холодильний залізничний транспорт, який включає: > вагони-лідники; > теплоізольовані вагони (вагони-термос^І); > ваго-ни-рефрижератори; > 5- і 12-вагонні секції рефрижераторів; > 21- і 23-вагонні поїзди-рефрижератори; > спеціальні ізотермічні вагони.

Рефрижераторні вагони і секції завдяки оснащенню охолоджувальними меха­нічними пристроями можуть підтримувати низьку (в тому числі мінусову) темпера­туру і регулювати її. Це дозволяє здійснювати перевезення охолоджених і замо­рожених харчових продуктів, наприклад м'яса, риби, масла тваринного тощо.

Вантажний автомобільний транспорт також характеризується великим різнома­ніттям видів і типів транспортних засобів. Так, вантажний автомобільний транс­порт за видами заведено поділяти на вантажні автомобілі, автомобілі-тягачі для бу­ксирування причепів, автомобільні причепи та напівпричепи.

З урахуванням прохідності автомобілів розрізняють автомобілі звичайної прохідності та автомобілі підвищеної прохідності (для роботи в умовах бездорі­жжя або руху ґрунтовими дорогами).

Поділ автомобілів за вантажопідйомністю передбачає виділення 5 класів ав­томобілів: • особливо малої (0,25—1, т); • малої (1—3 т); • середньої (3—5 т); • великої (5—8 т); • особливо великої (понад 8 т).

Автомобілі 1 та 2 класу застосовуються, як правило, для завезення дрібних партій товарів у роздрібну торговельну мережу, тоді як автомобілі 3—5 класів більш вигідні для перевезень товарів великими партіями на середні та великі відстані.

За типом кузова виділяють автомобілі з бортовою платформою (бортові ав­томобілі), автомобілі з кузовом типу «фургон», автомобілі-рефрижератори (ав­томобілі з кузовом типу «фургон», оснащені рефрижераторним устаткуванням), автомобілі з кузовом типу «цистерна», автомобілі-самоскиди.

Автомобілі, які застосовуються для перевезень вантажів, з урахуванням призна­чення транспортного засобу поділяють на універсальні та спеціалізовані.

До універсального автомобільного транспорту належать автомобілі з бортовою платформою та причепи з відкритим кузовом, які застосовуються для перевезень вантажів, котрі не потребують особливих умов під час транспортування.

Спеціалізація транспортних засобів на автомобільному транспорті здійснюється способом обладнання рухомого складу закритими кузовами (фургони, цистерни), пристосованими для перевезення окремих вантажів, спеціалізованими платформа­ми, а також навантажувально-розвантажувальними механізмами і пристроями, що підвищують прохідність автомобіля.

Спеціалізований автотранспорт охоплює:

  • автомобілі-фургони, застосовуються для перевезення товарів, які потре­ бують спеціальних умов під час транспортування. Наприклад, автомобілями- фургонами можуть перевозитися одяг, меблі, продовольчі та непродовольчі то­ вари в тарі, легковагові вантажі тощо; спеціалізованими автомобілями-фурго- нами з пристосуваннями для завантаження лотків перевозяться хліб і хлібобу­ лочні вироби; для безтарного перевезення борошна застовуються автомобілі- борошновози;

  • автомобілі-фургони з ізотермічними кузовами та автомобілі-рефрижера- тори, здатні підтримувати низькі температури —застосовуються для перевезень продуктів з обмеженими термінами зберігання в охолодженому та заморожено­ му вигляді;

  • автомобілі-цистерни — використовуються для перевезень молока, пива, квасу та інших наливних вантажів.

У народному господарстві України для масових перевезень автомобільним транспортом застосовуються також інші типи спеціалізованого рухомого складу, наприклад, автомобілі, обладнані пристроями для завантажування і розванта­жування (самонавантажувачі), автомобілі-контейнеровози тощо.

Вибір транспортних засобів для перевезень завершується визначенням їх поту­жності, тобто вантажопідйомності, яка залежить від кількості вантажів, котрі підля­гають перевезенню.

Організація перевезень вантажів залізничним транспортом

Перевезення вантажів залізничним транспортом в Україні регулюються Стату­том залізниць України, Правилами перевезення вантажів, Технічними умовами на­вантаження і кріплення вантажів, іншими нормативними документами, а також до­говором, який укладається між транспортним підприємством і вантажовідправ­ником, експедитором або іншим замовником. Робота з організації перевезень на за­лізниці покладена на спеціальні служби залізниці: товарні контори станцій, товарні каси, багажні (вантажні) двори. В їх обов'язки входить оформлення і перевірка складених вантажовідправниками документів на вантажні перевезення, а також за­безпечення процесу доставки вантажів.

Перевезення торговельних вантажів залізницею здійснюються на договірних за­садах на основі місячного планування перевезень. Основою місячного планування перевезень є поточні або довгострокові договори про організацію перевезення та замовлення відправників або експедиторів. Для цього в місцеве Управління заліз­ниці замовник (вантажовідправник, експедитор) не пізніше ніж за 14 днів до почат­ку місяця, в якому планується перевезення, повинен подати заявку (місячне замов­лення) для отримання необхідної кількості вагонів або контейнерів. Така заявка подається у трьох примірниках, кожний з яких підписується керівником підприємс­тва і його підпис затверджується печаткою, за формою розгорнутого плану переве­зень вантажів за встановленою номенклатурою, з розподілом по видах вантажів, станціях відправлення і залізницях призначення, а по вантажах, що відвантажува­тимуться у межах залізниці відправлення — з розподілом по станціях призначення. При цьому обсяги перевезень розраховуються в тоннах і вагонах або тільки у ваго­нах. Вантажовідправники подають окремий розгорнутий план по кожній станції відправлення на кожну номенклатурну групу вантажів.

Після розробки місцевою залізницею місячного плану перевезення вантажів та доведення його до відома вантажовідправника він повинен подати декадне замов-

лення на надання вагонів у розрізі днів декади і напрямків перевезення (не пізніше ніж за 3 дні до початку декади).

На основі отриманого (не пізніше ніж за 1 день до початку декади) повідомлення місцевої станції залізниці про кількість виділених вагонів у розрізі вантажів і заліз­ниць або станцій призначення вантажовідправник повинен забезпечити підготовку вантажу до відправки, визначити спосіб його переміщення (тобто встановити для да­ного вантажу вид відправлення, швидкість доставки, вид сполучення), оформити від­повідні перевізні документи і передати вантажі транспортному підприємству.

Важливу роль в організації перевезення відіграє спосіб перевезення вантажів, який визначається низкою ознак, що базуються на класифікації залізничних переве­зень за територіальною ознакою і видом сполучення, видом відправлення, швидкіс­тю перевезення тощо. Швидкість перевезення вантажу вибирає і вказує в залізнич­ній накладній вантажовідправник.

Основним перевізним документом при залізничному перевезенні є транспортна залізнична накладна, яка супроводжує вантаж до станції призначення і передається вантажоодержувачеві разом з вантажем. У накладній вказуються відомості про від­правника і одержувача, швидкість перевезення, найменування вантажу, кількість місць і масу вантажу, оголошену цінність вантажу, час приймання його до переве­зення та ін. Крім накладної заповнюються інші передбачені документи (дорожня відомість на перевезення вантажу, корінець дорожньої відомості на перевезення, квитанція про прийняття вантажу до перевезення; при перевезеннях вантажів з об­меженими термінами зберігання додатково повинні бути виписані сертифікати, по­свідчення якості товарів, ветеринарні посвідчення). У транспортній залізничній на­кладній залізниця зобов'язана проставити календарний штемпель, що підтверджує факт прийняття вантажу для перевезення. Квитанція про прийняття вантажу до пе­ревезення видається вантажоодержувачеві під розписку у відповідній графі корінця дорожньої відомості.

Перевезення вантажів по залізниці за територіальною ознакою поділяють на внутрішні перевезення та міжнародні перевезення (в тому числі перевезення експортних та імпортних вантажів і транзитні перевезення); залежно від виду сполучення внутрішні перевезення вантажів залізницею поділяють на місцеві перевезення (перевезення здійснюються між двома станціями одного Управлін­ня залізниці); перевезення в прямому внутрішньому сполученні (між станціями двох і більше Управлінь залізниці); перевезення в змішаному сполученні (різни­ми видами транспорту), зокрема, перевезення в прямому змішаному сполученні (різними видами транспорту за одним документом).

За видами відправлення, тобто з урахуванням розміру партії, що відправ­ляється по залізниці, виділяють перевезення:

  • дрібними відправленнями — вони мають місце тоді, коли партія вантажів, пред'явлених до перевезення за одним перевізним документом, не потребує надання окремого вагона (в масу відправлення включається маса вантажу, тари або упаковки, а також маса належних перевізних пристосувань). Перевезення дрібними відправленнями здійснюють, як правило, у збірному універсальному вагоні. В такому вагоні дрібні партії вантажу, які належать різним вантажовідп­ равникам, об'єднуються в одну вагонну партію з оформленням перевезення за окремими залізничними накладними;

  • вагонні відправлення — вагонним відправленням вважається партія ван­ тажу, пред'явлена за однією залізничною накладною, для перевезення якої на­ дається окремий вагон;

  • контейнерні відправлення — контейнерним відправленням вважається вантаж, який пред'явлений за одним перевізним документом для перевезення в контейнері, або контейнер в порожньому стані.

В практиці залізничних перевезень виділяють також перевезення групами вагонів і перевезення маршрутами.

Залежно від швидкості всі залізничні вантажні перевезення поділяються на:

  • перевезення вантажною швидкістю (її забезпечують всі вантажні поїзди). При перевезеннях більшості звичайних вантажів в універсальних вагонах дріб­ ними відправленнями її умовно приймають у розмірі 180 км за добу; вагонними відправленнями — 330 км за добу, маршрутними — 550 км за добу;

  • перевезення великою швидкістю (в швидких поїздах в одному напрямку). Застосовується для перевезень вантажів з обмеженими термінами зберігання, для перевезень цінних вантажів, інших вантажів за бажанням вантажовідправ­ ника і за узгодженням із залізницею. При таких перевезеннях норма пробігу ва­ гона з вантажем становлять від 550 км за добу (при перевезеннях дрібними від­ правленнями) до 660 км за добу (при перевезеннях у вагоні рефрижераторі);

  • перевезення багажною швидкістю (у вантажних вагонах пасажирських по­ їздів). У цьому разі швидкість перевезення залежить від розкладу руху конкрет­ ного пасажирського поїзда.

Транспортна залізнична накладна і квитанція про прийняття вантажу, які вида­ються вантажовідправникові, підтверджують укладення договору перевезення ван­тажу, за яким залізниця зобов'язується вчасно і в цілісності доставити вантаж на залізничну станцію призначення з дотриманням умов його перевезення і видати ва­нтаж вантажоодержувачеві, а вантажовідправник — оплатити це перевезення.

Технологічний процес перевезення вантажів залізницею включає такі техно­логічні операції:

  • подача вагонів під завантаження;

  • пред'явлення вантажу до відправки;

  • завантажування вантажу у вагон;

  • безпосередньо перевезення і супровід вантажу в дорозі; « операції з прибуття вантажів.

Виконання цих операцій проводиться після того, як вантажовідправник підготує вантаж до відвантаження. Перед подачею вантажів до перевезення вантажовідпра­вник зобов'язаний запакувати товари належної якості у стандартну транспортну та­ру (якщо вантаж відправляється в контейнері — інша транспортна тара не обов'язкова). На тарні одиниці та поштучні вантажі обов'язково наноситься транс­портне маркування і, якщо потрібно, спеціальні знаки та написи, які попереджують виконавців робіт з вантажами про способи поводження з ними («Верх, не кантува­ти», «Обережно, крихке», «Центр ваги»). У транспортному (відправницькому) мар­куванні повинні бути зазначені найменування вантажовідправника і вантажоодер­жувача, станцій відправлення та призначення, порядкові номери вантажних місць, маса вантажу. Відповідальність за правильність підготовки вантажів до перевезен­ня несе вантажовідправник; якщо вантажі запаковані з порушенням вимог стандар­тів, залізниця має право відмовитися від їх приймання до перевезення.

Підготовлені до перевезення вантажі завозяться на станцію залізниці або ж від­правляються безпосередньо з під'їзних колій вантажовідправника (для цього на ко­лію незагального користування подаються порожні вагони). В останньому разі ста­нція залізниці не пізніше ніж за 2 години до подачі порожніх вагонів (чи контейнерів) під завантаження повинна повідомити вантажовідправника.

Під завантаження повинні подаватися справні, очищені всередині та назовні, за потреби — продезинфіковані, придатні для перевезення конкретних вантажів ваго­ни. Перед завантаженням працівники відправника повинні перевірити справність поданого вагона, оскільки в разі пошкоджень чи псування вантажів, що перевозять-

ся у несправному вагоні, відповідальність несе відправник. Особливу увагу потріб­но звертати на вагони для перевезення вантажів з обмеженими термінами зберіган­ня— ізотермічні вагони, вагони-рефрижератори, які повинні забезпечувати під­тримання необхідного температурного режиму. Відправник має право відмовитися від несправного вагона (непридатного в технічному або в комерційному плані) і вимагати його заміни.

Завантаження вантажів у вагони (і на автомобілі для завезення на станцію від­правлення), а також вивантажування з них може проводитися вантажовідправником або вантажоодержувачем, а в установлених Статутом залізниць України випад­ках — силами залізничної станції.

Під час завантаження вантажів у вагони і контейнери потрібно враховувати їх вантажопідйомність і не допускати її перевищення; завантажувати вагон необхідно до висоти його бортів. Укладаючи вантажі у вагони, потрібно враховувати технічні вимоги розміщування вантажів у вагонах і контейнерах, закріплювати вантажі для запобігання їх переміщенню під час транспортування. Для скорочення тривалості виконання навантажувальних операцій рекомендується широко застосовувати від­повідні засоби механізації. Це тим більше важливо, що встановлено спеціальні тер­міни завантаження (і розвантаження) вагонів, за недодержання яких передбачені штрафні санкції.

Завантажені вагони (контейнери) повинні бути опломбовані залізницею або від­правником. Як правило, вантажі відправляються: • за пломбами відправника — ко­ли вантаж завантажений і зважений засобами відправника; • за пломбами залізни­ці — коли вагон завантажується і зважений її засобами.

Зміст відтисків пломб і їх кількість повинні вказуватись у супровідних докумен­тах і в накладній, котра залишається на станції. Порядок пломбування вагонів і ко­нтейнерів запірно-пломбувальними пристроями встановлюється правилами переве­зення вантажів залізницею.

Як правило, на під'їзних коліях відправника вантажі завантажуються влас­ними силами і засобами вантажовідправника; на станції залізниці завантаження вантажів здійснюється силами і засобами залізниці (за винятком вантажів з об­меженими термінами зберігання, великогабаритних вантажів і важковагових (масою понад 0,5 т) вантажів, які завантажує відправник); завантаження ванта­жів у контейнери здійснюється силами і засобами відправника, а їх вивантажен­ня з контейнерів — силами і засобами вантажоодержувача. Нормативними до­кументами передбачено можливість виконання всіх вантажних робіт силами залізниці на сплатній основі відповідно до договору між вантажовідправником та залізницею.

Як правило, до моменту відвантаження вантажів вантажовідправник повинен внести оплату за перевезення вантажів та інші передбачені платежі, в іншому разі залізниця може затримати відправлення вантажу.

Оплата перевезень вантажів залізницями визначається за регульованими або договірними тарифами залежно від кількості вантажів, виду відправлення, відстані та швидкості перевезення, виду використовуваного вагона та його на­лежності (вагони Укрзалізниці чи орендовані або приватні вагони). Крім тариф­них ставок застосовуються також тарифні збори (за зберігання товарів на скла­дах, за зважування вантажу, за подачу вагонів на під'їзні колії, за дезинсекцію, за супровід вантажів тощо).

На підтвердження факту прийняття вантажу до перевезення відправнику вруча­ється вантажна квитанція (квитанція в прийомі вантажу до перевезення), яка разом з рахунком на оплату товарів відправляється одержувачеві товару. Остаточний роз­рахунок за перевезення проводиться вантажоодержувачем після прибуття вантажу на станцію призначення до дати видачі вантажу.

Залізниця зобов'язана забезпечувати доставку вантажів за призначенням і в обумовлені терміни. Терміни перебування вантажу в дорозі розраховуються за но­рмами добового пробігу вантажів, які залежать від виду вагону, виду відправлення, характеру вантажу, швидкості доставки і відстані перевезення. Крім юго, додатко­во виділяється час на виконання операцій, пов'язаних з відвантаженням та прибут­тям вантажу і на виконання додаткових операцій над вантажами в процесі їх доста­вки (наприклад, при переадресуванні вантажів, нагромадженні і сортуванні на вантажосортувальних платформах дрібних і контейнерних відправлень до вагонної норми та ін.).

Загальний нормативний термін доставки вантажу включає час на операції з відвантаження та прибуття вантажу, час на додаткові операції (за потреби) ван­тажів і час на безпосереднє перевезення вантажу до станції призначення і роз­раховується за формулою:

Відрахунок терміну доставки вантажу проводиться з 24 год дня приймання його до перевезення. Дата приймання вантажу до перевезення і дата завершення терміну доставки мають бути вказані у вантажній квитанції.

Вантажі вважаються доставленими вчасно, якщо на станції призначення вони вивантажені залізницею, про що повідомлено вантажоодержувача, або якщо ваго­ни (контейнери) з вантажами подані для вивантаження вантажоодержувачем до закінчення встановленого терміну доставки. Статутом залізниць України перед­бачено матеріальну відповідальність залізниці за недотримання термінів доставки вантажів.

За несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підпри­ємствам, організаціям, установам, громадянам-суб'єктам підприємницької дія­льності або орендованих ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:

10 % проїзної плати — за прострочення на 2 доби;

20 % проїзної плати — за прострочення на 3 доби;

ЗО % проїзної плати — за прострочення на 4 і більше діб.

Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержу­вачем зі станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття ва­нтажу або якщо в цей самий термін одержувач не розкредитує перевізні доку­менти на вантаж, що прибув.

Операції з прибуття вантажу включають: • повідомлення вантажоодержувача про прибуття вантажу на його адресу; • оформлення документів на право одержан­ня вантажів; • приймання вантажу від транспортного підприємства.

Залізнична станція повинна повідомити вантажоодержувача про прибуття ван­тажу на його адресу в той самий день, але не пізніше від 12 год наступного дня. Повідомлення про час подачі вагонів (контейнерів) з вантажами до місця виванта­жування їх вантажоодержувачем має бути зроблене станцією залізниці не пізніше ніж за 2 години до оголошеної подачі вагонів (контейнерів).

Видавання вантажів може здійснюватися не тільки способом видачі вагонів чи контейнерів з пристанційного складу або іншого вантажного сховища, але й через подачу вагонів на під'їзні шляхи вантажоодержувача.

Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ї години дати вивантаження вантажу (контейнера) засо­бами залізниці або з 24-ї години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. Одержувач зобов'язаний за цей час прийняти й вивезти зі станції ван­таж, що надійшов на його адресу. За зберігання вантажу на станції понад зазначе­ний термін справляється плата, встановлена тарифами.

Для отримання вантажу представник вантажоодержувача повинен звернутися в товарну контору станції і пред'явити відповідне доручення. У товарній конторі пе­ревіряється правильність і повнота нарахування плати за перевезення, оплачуються додаткові операції з вантажем та ін. Після остаточного розрахунку представникові одержувача видається накладна, на зворотному боці якої календарним штемпелем засвідчується час оформлення видачі вантажу. Вантаж видається вагарем після на­дання йому оформленої накладної.

Приймання вантажів від станції залізниці може проводитися на складах станції або безпосередньо з вагонів, а також безпосередньо на складах вантажоодержувача, які мають під'їзні колії. Приймаючи вантаж, представник одержувача зобов'язаний перевірити, чи забезпечене його збереження під час перевезення. При цьому він пе­ревіряє стан (справність) вагона, цілісність пломб і відтиски на них, справність тари й упаковки, відповідність даних у накладній та за маркуванням фактичній кількості місць, масі, якості товарів, проводить внутрішній огляд вагона та стану укладання в ньому вантажів тощо.

Участь залізниці в процесі приймання вантажу залежить від того, за чиїми пло­мбами (залізниці чи вантажовідправника) прибув вагон (контейнер). При прибутті вантажів у справних вагонах з непошкодженими пломбами вантажовідправника зважування вантажів не проводиться, що зазначається у транспортній залізничній накладній. Після цього представник вантажоодержувача розписується в дорожній відомості, отримує вагон (контейнер) та організовує дальші операції з вантажами відповідно до прийнятої транспортно-технологічної схеми.

Якщо вантажі прибули у вагоні (контейнері) за пломбами залізниці, вантажо­одержувач зобов'язаний вимагати перевірки маси вантажів, кількості місць і якіс­ного стану вантажу навіть у разі прибуття вантажу за цілими непошкодженими пломбами.

Також залізниця зобов'язана перевірити вантажі в разі:

  • прибуття вантажів, які були завантажені силами й засобами вантажовідп­ равника і за його пломбами, якщо на станції призначення виявлена несправ­ ність вагона або пошкодження пломб;

  • прибуття вантажу з ознаками нестачі, псування або пошкодження під час перевезення у відкритому рухомому складі;

  • прибуття вантажів з обмеженими термінами зберігання з порушеннями встановлених термінів доставки або з порушенням температурного режиму при перевезенні вантажу в рефрижераторному вагоні;

  • видачі вантажу, який був вивантажений станцією залізниці в місцях зага­ льного користування.

Вантажі, які надійшли дрібними відправленнями, приймаються за масою, кіль­кістю місць і їх станом з участю представника залізниці.

При виявленні порушень представник одержувача зобов'язаний вимагати офор­млення і видання йому комерційного акта. Якщо залізниця відмовляється від скла­дання комерційного акта, то вантажоодержувач протягом 24 годин повинен подати заяву-скаргу на ім'я начальника відділку або начальника Управління залізниці че­рез начальника станції, а приймання вантажу проводити з участю представника не-зацікавленої організації, громадськості або транспортної міліції. При встановленні розбіжностей у кількості (якості) заповнюється відповідний акт про встановлення розбіжностей у кількості (якості) при прийманні товарів. Відповідь на заяву-скаргу про відмову у складанні комерційного акта начальник відділку залізниці зо­бов'язаний дати протягом 3 діб (по товарах з обмеженими термінами зберігання — протягом 24 годин).

Комерційні акти, оформлені на спеціальних бланках у 3 примірниках, підпису­ються начальником станції, завідувачем вантажного двору, особою, що проводила зважування вантажу, вантажоодержувачем. Перший примірник комерційного акта передається у відповідну службу залізниці, 2-й примірник видається вантажоодер­жувачу, 3-й примірник зберігається у справах станції. Комерційний акт є основним документом, на підставі якого можуть пред'являтись претензії на відшкодування залізницею матеріальних збитків. В окремих випадках заповнюються також акт за­гальної форми і технічний акт.

Крім претензій за нестачу чи пошкодження вантажів при перевезенні замовники можуть пред'являти до залізниці претензії за прострочення терміну доставки ван­тажів, за неподання вагонів або контейнерів, за перебір проїзних платежів тощо. Розміри відповідних штрафів передбачені Статутом залізниць України.

Прийняті вантажі мають бути вчасно вивантажені з вагона (контейнера). Опера­ції розвантаження вагонів можуть здійснюватись силами і засобами як вантажооде­ржувача, так і залізниці. Терміни розвантаження встановлюються чинними норма­тивними документами і залежать від виду вантажу, способу розвантаження (механізований або ручний) тощо. Тривалість простою вагона під розвантаженням визначається від моменту подачі вагона під розвантажування і закінчуючи момен­том отримання станцією залізниці повідомлення вантажоодержувача про готовність вагонів до прибирання. Вантажоодержувачі зобов'язані забезпечувати цілодобове розвантажування вагонів (в тому числі — в святкові та вихідні дні) для того, щоб не допускати понаднормативних простоїв транспортних засобів.

Організація перевезень вантажів автомобільним транспортом

Для перевезень торговельних вантажів на короткі відстані найчастіше викорис­товується вантажний автомобільний транспорт, який забезпечує перевезення това­рів від станцій залізниць, зі складів виробничих і сільськогосподарських підпри­ємств на склади оптових підприємств і з цих складів в об'єкти роздрібної та дрібнороздрібної торговельної мережі, для переміщення товарів між магазинами і для виїзної торгівлі.

Основними нормативними документами, які регламентують перевезення ванта­жів автомобільним транспортом, є Статут автомобільного транспорту і Правила пе­ревезення вантажів автомобільним транспортом в Україні.

В сучасних умовах багато підприємств торгівлі володіють власними засобами автомобільного транспорту і виконують ним перевезення торговельних вантажів. Разом з тим часто для цих перевезень використовується транспорт спеціалізованих автотранспортних підприємств, які належать до категорії транспорту загального користування.

Підприємства торгівлі висувають до рухомого складу автомобільного транс­порту специфічні експлуатаційні і технологічні вимоги. Зокрема, автотранспорт для перевезень товарів народного споживання повинен:

> бути спеціалізованим, тобто: а) відповідати оптимальним умовам переве­ зень конкретних груп та найменувань товарів; б) забезпечувати механізацію ва­ нтажно-розвантажувальних робіт при виконанні транспортно-єкспедиційних операцій;

>• відповідати вимогам розвитку перспективних транспортних систем, зокре­ма контейнерної транспортної системи;

  • бути високоманевровим, мати широкий діапазон вантажопідйомності;

  • мати високу прохідність для доставки товарів в умовах торгівлі в сільській місцевості;

  • передбачати можливість збільшення габаритів кузова та пристосованість їх для багатоярусного укладання товарів з метою ефективного використання вантажопідйомності транспортних засобів.

Ці підприємства виконують централізовані перевезення вантажів, забезпечують транспортно-експедиційне обслуговування вантажовідправників і вантажоодержу­вачів, здійснюють прямі, змішані залізнично-автомобільні та водно-автомобільні перевезення вантажів.

Для перевезень торговельних вантажів підприємствами транспорту загального користування необхідно додержувати заведеного порядку їх планування та органі-

зації, який базується на укладанні між перевізниками та замовниками (вантажовід­правниками або вантажоодержувачами) договорів про перевезення вантажів авто­мобільним транспортом. Ці договори є основною формою організаційно-правових документів з планування та організації перевезень.

Автомобільним транспортом здійснюються перевезення, які класифіку­ються за:

  • належністю транспорту (транспорт загального користування, відомчий транспорт, власний транспорт підприємницьких організацій та формувань);

  • відстанню перевезень (приміські, міжміські, міжнародні);

  • способами організації і виконання перевезень (централізовані, децентра­ лізовані, прямі, змішані, комбіновані, контейнерні, пакетні);

  • тривалістю перевезення (постійні, сезонні, тимчасові);

  • видами вантажів (за видами продукції або видами тари);

  • розмірами партії вантажів (масові, партійні, дрібнопартійні).

За умовами договору перевезення вантажів перевізник зобов'язується доставити наданий вантаж в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується оплатити за перевезення вантажу встановлену плату. У договорі встановлюються: термін його дії, обсяги перевезень, умови перевезень (режим роботи по видачі та прийманню вантажу, за­безпечення цілісності вантажу, виконання вантажно-розвантажувальних робіт і т. ін.), вартість перевезень і порядок розрахунків, порядок визначення раціональних маршрутів, обов'язки сторін, відповідальність тощо.

Відповідно до договору перевізник і замовник у межах квартального плану за 10 днів до початку кожного місяця визначають місячні плани декадними плановими завданнями на перевезення вантажів. На перевезення вантажів автотранспортом замовник надає перевізнику за наявності договору заявку (на день, тиждень, декаду, місяць) встановленої форми. Заявка подається перевізнику в строк, визначений до­говором, телефонограмою, телетайпом, телеграфом, телексом, іншим фіксованим способом. У цьому разі в заявці мають бути необхідні відомості, які характеризу­ють найменування та кількість вантажу, адреси завантаження та розвантаження, відстані перевезення та вид упаковки.

Перевезення торговельних вантажів можуть здійснюватися також за разовим до­говором.

Основними документами, які оформляються на перевезення вантажів автотран­спортом, є товарно-транспортні накладні та подорожні листи вантажного автомобі­ля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних доку­ментів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених ван­тажів.

Безпосередньо перевезення вантажу покладається на водія автомобіля, а його супровід та охорона вантажу в дорозі — на експедитора, з яким укладається договір про особисту матеріальну відповідальність. Проте досить часто в господарській практиці мають місце випадки, коли функції експедитора за додаткову оплату ви­конує водій автомобіля, а в деяких випадках експедирування вантажів можуть здій­снювати інші посадові особи вантажовідправника або вантажоодержувача, напри­клад товарознавці підприємств оптової або роздрібної торгівлі.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійсню­ється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Вантажовідправник пови-

нен виписати товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів у кількості, не меншій ніж 4 примірники, засвідчити їх підписом і за необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною експедитор (водій) підписує всі її примірники. Перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у вантажовідправника, другий — передається експедитором (водієм) вантажоодержувачу, третій і четвертий примірники, засвід­чені підписом вантажоодержувача (у разі потреби — печаткою або штампом), пе­редаються перевізнику.

У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості пере­лічувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої на­кладної замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням ві­домостей про вантаж. У цих випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для роз­рахунків із замовником.

Основними етапами технологічного процесу перевезення вантажів автомобі­льним транспортом є: • приймання вантажу до перевезення; • маркування і плом­бування вантажу; • завантаження автомобіля; • оформлення документації; • здійс­нення процесу перевезення і доставки вантажу одержувачеві; • розвантаження ав­томобіля; • приймання вантажу одержувачем; • проведення розрахунків за пере­везення вантажу.

Для забезпечення збереження вантажу та раціонального використання вантажо­підйомності транспортного засобу і об'єму його кузова вантажовідправник зо­бов'язаний до прибуття автомобіля під завантаження підготувати вантаж до пере­везення. З цією метою вантажі укладаються в справну транспортну тару, визначену стандартами, ТУ, договором тощо, а на кожне вантажне місце наноситься марку­вання. У разі неправильного укладання та упакування товарів або ж при викорис­танні тари, яка не відповідає фізико-хімічним властивостям товарів, майнова відпо­відальність за пошкодження чи втрату товару покладається на вантажовідправника. У разі, коли передбачається перевезення одним автомобілем товарів для кількох вантажоодержувачів, вантажі мають бути відповідно згруповані.

Час прибуття автомобіля під завантаження відраховується з моменту подання водієм подорожнього листа в пункті завантаження, а час прибуття автомобіля під розвантаження — з моменту подання ним же товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження. На виконання завантажувальних і розвантажувальних робіт виділяється час, який визначається за основними нормами часу простою автомобіля під завантаженням і розвантаженням, установленими залежно від маси вантажу і типу кузова автомобіля. При виконанні цих операцій традиційно додержуються практики, відповідно до якої завантаження вантажів у кузов автомобіля, їх закріп­лення, накривання та ув'язування виконуються вантажовідправником, а виванта­ження вантажів з кузова автомобіля, знімання кріплень та покриттів — вантажо­одержувачем; до обов'язків водія входить перевірка відповідності укладання і закріплення вантажу в кузові автомобіля вимогам безпеки руху і забезпечення збе­реження транспортного засобу. У разі виявлення недоліків щодо укладання чи за­кріплення вантажу, які загрожують збереженню вантажу, водій повинен повідоми­ти вантажовідправника з метою ліквідації виявлених відхилень (порушень).

Завантаження автомобіля має здійснюватися до повного використання об'єму його кузова, але при цьому забороняється перевищувати вантажопідйомність авто­мобіля. У разі перевезень легковагових вантажів вантажовідправник може (і пови-

нен) використовувати можливості для підвищення рівня використання автомобіля (наприклад за рахунок нарощуваня його бортів).

Важливою умовою підготовки вантажів до перевезення є визначення їх кілько­сті, насамперед маси. Визначення маси вантажу проводиться засобами вантажові­дправника спільно з представником автотранспортного підприємства. У разі пе­ревезень вантажів у критих автомобілях (з кузовом типу «фургон») і причепах, контейнерах, цистернах, опломбованих вантажовідправником, масу вантажу ви­значає він сам.

Завантаження (а також розвантаження) вважається закінченим після вручення водієві оформлених товарно-транспортних накладних.

У пункті призначення вантажі повинні здаватися вантажоодержувачеві за масою і кількістю місць у тому самому порядку, в якому вони приймалися від вантажо­одержувача. Вантаж у пункті призначення має видаватися тільки тому представни­кові вантажоодержувача, який указаний у товарно-транспортній накладній. У разі прибуття вантажів у справних автомобілях, причепах, контейнерах, цистернах з не-пошкодженими пломбами відправника, вони видаються без перевірки маси, якісно­го стану вантажу і кількості вантажних місць. Також можуть здаватися без перевір­ки маси навальні або насипні вантажі, які прибули в пункт призначення без ознак нестачі, але це можливе лише в разі відсутності у вантажоодержувача автомобіль­ної ваги. У разі перевезення тарно упакованих і поштучних вантажів їх видають на основі перевірки за участі представника автотранспортного підприємства маси і стану вантажу тільки кожного пошкодженого місця. Для цього пошкоджені місця розкривають і перевіряють вантаж за товарно-транспортними накладними.

Перевірку маси, кількості місць і якісного стану вантажу за участі представ­ника автотранспортного підприємства обов'язково потрібно проводити в пункті призначення в разі:

  • прибуття вантажу в несправному кузові транспортного засобу або в спра­ вному кузові, але з пошкодженими пломбами чи з пломбами іншої вантажної станції;

  • прибуття вантажів з обмеженими термінами зберігання з порушенням те­ рмінів доставки цього вантажу або встановленого транспортного режиму під час транспортування;

  • прибуття вантажу, який завантажувався автотранспортним підприємством;

  • видавання вантажу зі складу транспортного підприємства.

За підсумками приймання вантажів у разі виявлення нестачі, псування або по­шкодження вантажу оформляється відповідний акт (див. підрозд. 8.3), про що ро­биться запис у товарно-транспортній накладній. Якщо ж відхилень від товарно-супровідних документів не виявлено, то факт отримання вантажу підтверджується підписом матеріально відповідальної особи і печаткою (штампом) вантажоодержу­вача в 3 примірниках товарно-транспортної накладної, два з яких повертаються во­дієві (експедиторові).

Розвантаження автомобіля, як правило, проводиться силами і засобами вантажо­одержувача. Після вивантаження товару вантажоодержувач повинен очистити кузов автомобіля, а після перевезення вантажів з обмеженими термінами зберігання, сирих тваринних продуктів, тварин, птиці — промити (пропарити, продезинфікувати) кузов або ж оплатити ці роботи в разі здійснення їх підприємством транспорту.

При організації перевезень необхідно правильно визначати потрібну кількість автомобілів для доставки окремих вантажів з метою ефективного використання па­рку автомобілів.

Потреба в автомобілях для перевезення окремих вантажів визначається за формулою

Оплата перевезень вантажів автомобільним транспортом проводиться відповідно до укладеного договору на перевезення вантажів. Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належно оформлених подорожніх листів разом з товарно-транспортними накладними, а при користуванні автомобілями, робота яких оплачу­ється виходячи з часу роботи автомобіля у замовника — тільки подорожніх листів.

Для характеристики ефективності використання автотранспорту заведено визначати:

  • показники, які характеризують рівень використання рухомого складу ван­ тажного автотранспорту (коефіцієнти технічної готовності, випуску і використан­ ня рухомого складу, коефіцієнти статичного і динамічного використання ванта­ жопідйомності автомобіля, коефіцієнт використання пробігу, середня відстань поїздки з вантажем і середня відстань перевезення, час простою під заванта- женням-розвантаженням, час у наряді, технічна та експлуатаційна швидкість);

  • результативні показники роботи рухомого складу (кількість поїздок, загальна відстань перевезень і пробіг з вантажем, обсяг перевезень і транспортна робота).