Держави хрестоносців. Духовно-рицарські ордени
Завойовані землі на Сході хрестоносці вважали своєю власністю і заснували на них свої держави: Єрусалимське королівство, князівство Антіохійське, графство Едесське і графство Триполі.
Головним вважалося Єрусалимське королівство, а його монарх — захисником Гробу Господнього.
У своїх державах хрестоносці встановили західноєвропейські феодальні порядки:
поділили володіння на баронії (володіння баронів),
баронії, своєю чергою, поділялися на рицарські феоди.
Всі власники феодів зобов’язані були нести військову службу у своїх сеньйорів.
Місцеві селяни потрапили в залежність від нових господарів і повинні були віддавати частину врожаю своїм феодалам, а також сплачувати податки державі.
Для захисту державних кордонів від нападів мусульман хрестоносці побудували міцні фортеці. Ці фортеці і постійна готовність рицарів до боротьби дозволили хрестоносцям довго утримувати своє панування на Сході.
Для захисту християнських володінь від мусульман хрестоносці утворили духовно-рицарські ордени, члени яких мали за головну справу не молитву, а війну.
Вступаючи до ордену, рицарі давали три обітниці (покори, бідності, безшлюбності) і зобов’язувалися, на відміну від звичних ченців, зі зброєю в руках захищати християнську віру.
Хрестоносці організували на Сході три ордени.
Найдавніший — орден госпітальєрів, або іоаннітів (будинок для відпочинку паломників — госпіталь (притулок), який мав ім’я св. Іоанна, патріарха Александрійського (VII ст.). Монахи спершу доглядали поранених, а потім самі почали воювати проти невірних.
У 1113 р. папа офіційно визнав існування госпітальєрів і затвердив устав ордену, згідно з яким вони були зобов’язані боротися проти ворогів християнства. Після відвоювання мусульманами 1309 р. Палестини госпітальєри заволоділи островом Родос, а коли турки-османи 1522 р. захопили і його, орден перебрався на Мальту.
Відтоді орден називається Мальтійським, існує дотепер, а зовнішнім проявом його діяльності є доброчинність.
На початку XII ст. виник орден тамплієрів, або храмовників (від франц. temple — храм). Його заснували в 1118-1119 рр. дев’ять французьких рицарів. Резиденція ордену містилася в Єрусалимі, на місці храму Соломона.
Історія виникнення ордену тамплієрів оповита таємницями. Протягом десяти років засновники приховували його створення. Лише 1128 р. папа затвердив його устав.
Метою ордену було проголошено захист шляхів до Святої Землі та самих паломників.
Тамплієри, на відміну від інших орденів, мали велику популярність і вплив у Європі. Незважаючи на обітницю бідності, вони накопичили незліченні багатства, на які зазіхало багато заздрісників.
У XІV ст. французький король Філіпп IV розправився з тамплієрами, але їхніх скарбів так і не отримав.
У 1190 р. німецькі хрестоносці заснували в Палестині Тевтонський, або Німецький, орден Св. Діви Марії. На відміну від інших орденів, до нього вступили переважно німецькі рицарі.
У Палестині орден залишався недовго. Попервах тевтони захищали угорські землі від половців, а потім на запрошення польських панів перемістилися до Східної Прибалтики. Спочатку метою тевтонів був захист польських земель від нападів племен прусів, але приблизно за півстоліття орден завоював усі прусські землі й утворив на них свою державу.
Ордени хрестоносців підпорядковувалися безпосередньо папі. Поверх доспіхів “брати-рицарі” носили дуже довгі плащі — мантії. Іоанніти мали чорний плащ із білим восьмиконечним хрестом, тамплієри — білий плащ із червоним восьмиконечним хрестом, тевтони — білий плащ із простим чорним хрестом.