2. Проблеми, з якими можуть звертатися батьки до психолога:

• вербальна агресія;

• дитина б’є інших;

• дитина смокче палець або інші предмети;

• гризе нігті;

• дитина займається мастурбацією;

• дівчинка любить гратися машинками, або хлопчик – ляльками;

• страхи у дитини;

• дитина бере чужі речі без дозволу;

• не слухається;

• втікає з дому;

• погано адаптується в садочку;

• страхи.

3. Відмінності роботи дитячого психолога та психотерапевта.

Дитячий психолог може проводити наступні види роботи:

• психологічна діагностика (виявити, які проблеми наявні у дитини, чи є ці проблеми дитини чи її батьків; знайти можливі причини появи цих проблем та симптомів);

• психологічне консультування дитини (допомогти дитині усвідомити свої потреби, бажання та почуття, навчитися їх проявляти та задовольняти);

• психологічне консультування батьків (роз’яснення батькам особливостей вікового розвитку дитини, що є нормою для даного віку, повідомити про майбутні важкості, які можуть виникнути у взаємодії з дитиною; знайти конструктивні стратегії поводження себе з дитиною);

• психокорекційна робота (допомогти дитині виправити свою поведінку або особистісні властивості, які заважають їй повноцінно розвиватися та взаємодіяти з соціумом.

Дитячий психотерапевт допомагає дитині справлятися зі своїми складними переживаннями, супроводжує дитину у вираженні агресії, переживання горя; допомагає формувати у дитини внутрішні ресурси та внутрішню позицію; виявляти, які незадоволені потреби лежать за певним симптомом та допомагає ці потреби задовольнити. Також дитячий психотерапевт може проводити консультації батьків з проблеми дитини; давати рекомендації, як взаємодіяти з дитиною.

4. Дитяча психотерапія проводиться у вигляді:

- У вигляді індивідуальних консультацій з дитиною та її батьками

- У вигляді групових занять для дітей (особливо за наявності проблем у спілкуванні)

- У вигляді дитячо-батьківських психотерапевтичних груп.

5. Методи психодіагностики.

1. Психодіагностика пам’яті – методика на виявлення об’єму короткотривалої зорової пам’яті; оцінка оперативної зорової пам’яті; оцінка об’єму короткотривалої слухової пам’яті; оцінка оперативної слухової пам’яті; діагностика опосередкованої пам’яті.

2. Методи психодіагностики мислення – методика «Числовий тест»; «Логіко-кількісні відношення».

3. Методи вивчення особистості та міжособистісних стосунків – методика вивчення мотивації досягнення успіху; дитячий варіант опитувальника Р.Кеттелла; методика діагностики шкільної тривожності Філіпса; «Неіснуюча тварина»; «Дім, дерево, людина»; «Кактус»; «Людина»; «Образ руки»; метод семантичного диференціалу Ч. Осгуда; соціометрична методика.

4. Діагностика адаптації дітей до ВНЗ – «Адаптаційний листок», «Спостереження з користю», та анкета для батьків

5. Визначення індивідуальних властивостей – опитувальник тривожності, імпульсивності, агресивності і т.д.

6 Аналіз конкретної проблеми (шкільна тривожність) та стратегія роботи з даною проблемою.

Батьки можуть звернутися до психолога з наступною проблемою: дитина боїться бути одна в кімнаті; вона починає капризувати, плакати, хоча в кімнаті і світло увімкнене і старші є в сусідній кімнаті.

Найчастіше причиною дитячих страхів є те, що дитина нерідко сама придумує собі предмет страху, або дорослі (батьки , бабусі , вихователі ) , які мимоволі, іноді занадто емоційно , попереджають дитини про небезпеку , часто навіть не звернувши уваги на те , що його налякало більше: сама ситуація або реакція на неї дорослого. У результаті дитина сприймає тільки другу частину фраз: "Не ходи - впадеш " , "Не бери - обпечешся " . Дитині поки ще не ясно , чим йому це загрожує, але він вже відчуває тривогу , і природно , що у нього виникає реакція страху , яка може закріпитися і поширитися на вихідні ситуації. Такі страхи можуть запам’ятатися на все життя.

Психокорекційна робота дитячих страхів має бути тривалою. Вона передбачає не лише корекцію поведінки дитини, а й виховного стилю батьків.

Перший етап в роботі психолога має полягати в діагностиці психічних процесів дитини, рівня тривожності, а також особливостей сімейного виховання. Зазвичай в таких дітей спостерігається нормальний розвиток пізнавальних процесів; високий рівень тривожності, а також гіперопікуючий або авторитарний стиль виховання.

Далі робота має проводитися паралельно з дитиною та батьками.

Стратегія роботи з дитиною має полягати в наступному:

1. Встановлення довірливих стосунків з дитиною. Психолог, в грайливій формі, повинен дати дитині зрозуміти, що він не буде оцінювати її, а приймати будь-які її прояви.

2. Формування в дитини почуття безпеки. Найперше почуття безпеки повинне сформуватися в кабінеті психолога. Дитина має бути впевненою в тому, що тут їй нічого не загрожує, що ніхто не буде її оцінювати, сварити чи насміхатися з неї. Для цього психолог має бути щирим та відкритим з дитиною, бути на її стороні. Психолог може провести бесіду з дитиною, використати проективні методики, аби вияснити, в чому вона бачить проблему, в чому полягають її труднощі.

3. Не можна залишати без уваги скарги малюка , слід ставитися до них з розумінням , яким би безпідставним не видався його страх.

4. Слід поговорити з вихованцем про його страхи . Краще робити це в спокійній обстановці, посадивши на коліна , або сісти поруч з ним.

5. Бесіду слід вести неквапливо й грунтовно, перераховуючи страхи і чекаючи відповіді "так " - " ні" або " боюся " - " не боюся " . Повторювати питання про те, боїться або не боїться дитина, треба тільки час від часу. Тим самим можна уникнути мимовільного навіювання страхів.

6. Під час бесіди дорослий повинен підбадьорювати і хвалити дитину , а також не варто зачитувати список страхів з листочка.

7. Важливо не зменшувати страх, не надаючи йому значення, не говорити маляті про те, що все це дурниці. Треба поділитися з вихованцем своїм досвідом , розповісти про те , чого ви боялися в дитинстві і чому, і обов'язково про те, як ви перестали боятися.

8. Скласти разом з дитиною казку або розповідь на тему його страху. Кінець історії повинен бути обов'язково про те , як герой перемагає страх.Намалювати страх - це найпоширеніший і дієвий метод боротьби з ним. Після того як дитина намалює , слід спалити папірець з малюнком , і обов'язково пояснити малюкові , що страху більше не існує , що ви його спалили , і він більше ніколи не потурбує його. Попіл від спаленого папірці потрібно розвіяти. Робити все це необхідно разом з вихованцем , не забуваючи весь час хвалити його, говорити, який він сміливий і великий, який молодець , що зміг перемогти страх.

Використовувати гру або інсценування. Це краще робити в групі дітей . Батьки можуть закріпити досягнуті результати будинку , повторивши завдання разом з дитиною. Але не варто змушувати дітей , це може спровокувати ще більший страх.

Організувати спілкування дитини з однолітками , у яких теж є страхи. Малюк буде відчувати моральну підтримку , нові знайомства допоможуть йому відволіктися від своїх думок.

Всі види корекції варто застосовувати в комплексі.

Поради батькам

Не варто займатися " загартовуванням " , тобто якщо дитина боїться темряви і спати один, не замикайте його в кімнаті , "щоб звикав " . Ви ще більше налякаєте дитини , але це найменше, що може статися. Наслідки таких " загартовування " сумні: неврози , заїкання , відхилення у розвитку .

Не ставтеся до страхів дітей як до примх , тим більше не можна лаяти і карати дітей за " боягузтво " .

Чи не принижуйте значення страху для самої дитини , не ігноруйте його скарги . Важливо дати відчути дитині , що ви його добре розумієте: пояснити малюкові , що " монстрів " не існує , зазвичай неможливо .

Постійно запевняйте дитини , що він у повній безпеці , тим більше коли ви , батько , поруч з ним. Дитина повинна вірити вам .

Обговорюйте з малюком його страхи. Головне завдання батьків - зрозуміти , що саме турбує його і що стало причиною страху .

Постарайтеся відволікати дитину . Наприклад , коли у нього почалася паніка , займіть його грою , спостереженням за чим-небудь . Більше розмовляйте з дитиною!

Підтримуйте дитину , але не йдіть на поводу. Наприклад , якщо дитина боїться вогню , можна не включати в його присутності газову плиту , таке потурання заспокоїть малюка , але не позбавить його від страху.

 

1 . спростити

 

Кращий спосіб допомогти дітям впоратися зі страхом і тривогою - знизити зайву напругу. Якщо у дітей виявлено незвично високий рівень напруги або часті спалахи роздратування , корисно на кілька днів спростити їм життя за рахунок щадного розпорядку .

 

2 . раціоналізувати

 

Ефективними прийомами для корекції емоційних станів дітей можуть бути прийоми раціоналізації - демонстрація та роз'яснення принципової безпеки ситуації, що викликає у дитини страх ; в окремих випадках доцільно використовувати « чарівні» предмети, здатні захистити дитину в будь-яких ситуаціях . Позитивно можуть « спрацювати » спільно винайдені дорослим і дитиною засоби захисту - наприклад , іграшкова сигналізація.

 

Безпосередній психотерапевтичний прийом - перетворення страхів. Їх можна намалювати , виліпити з пластиліну , а потім - знищити .

Робота з батьками має проходити у формі психологічного консультування. Варто пояснити батькам, що їхня дитина не відстає в розвитку, що вона має високі показники розвитку пізнавальних процесів, але не може їх проявити у навчальній діяльності через страх оцінки. Для батьків можна давати наступні рекомендації:

• забезпечіть дитині відчуття успіху;

• ні в якому випадку не порівнюйте вашу дитину та її результати з іншими дітьми або якимось еталоном;

• порівнюйте дитину лише саму з собою, наприклад, якщо вчора дитина допустила 5 помилок у диктанті, а сьогодні лише 3, відмідьте це як реальний успіх та оцініть це без всякої іронії;

• хваліть вашу дитину за найменші успіхи, але і не використовуйте похвалу на порожньому місці (наприклад, не хваліть дитину тоді, коли вона просто сидить і не заважає оточуючим);

• не застосовуйте покарань за погані оцінки;

• допоможіть знайти дитині ту сферу, в якій вона може реалізовувати себе якнайкраще: це може бути малювання, танці, спорт, або навіть виконання хатніх обов’язків; надайте цій сфері високої цінності в очах дитині; говоріть їй, як вона гарно малює, танцює, чи миє посуд тощо;

• потрібно навчитися терпимості, оскільки чекати успіхів в навчанні доведеться деякий час;

• потрібно знизити цінність шкільних оцінок (але не знань);

• цікавтеся шкільним життям дитини, а не лише її оцінками, наприклад: стосунками у класі, підготовкою до шкільних свят, чергуванням; екскурсіями, страхами та проблемами; щиро проявляйте свій інтерес у цьому;

• пам’ятайте, кожна дитина має здібності до якоїсь сфери діяльності, і ваше завдання полягає в тому, щоб допомогти дитині розкрити ці здібності, реалізовувати їх та отримувати від цього задоволення.