1.1 Перша хвиля

Перша хвиля іміграції починається тоді, коли у квітні 1892 р. невелика кількість родин зі села Небилів (район Калуша у Галичині) поселилась на північному сході від Едмонтону. Перед ними Канаду відвідали Василь Еленяк та Іван Пилипів, які, а саме І. Пилипів, спонукали ці приїзди. Одначе усі ці приїзди були маленького масштабу, оперті на сімейних і сусідських контактах. Обійстя Пилипових в поселенні Стар (1932 р.). Фото Івана Боберського - з сайту Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського

Щойно після 1896 р. праця Осипа Олеськова, професора сільського господарства у Львівській вчительській семінарії, який вважається батьком української іміграції, скерувала іміграцію до Канади на організоване русло.

За період 1891-1914 рр. до Канади приїхало близько 170 тисяч українців, емігрантів за землею з перелюднених Галичини й Буковини, які в основному поселились у кордонах сьогоднішніх Альберти, Саскачевану та Манітоби.

Емігранти з України за роботою у полі. Канада. 1904 р. - фото

У 1901 р. в деяких поселеннях наявна була значна концентрація українських імігрантів: Една-Стар - 9000, Дофин (Dauphin) - 5000, Йорктон - 4500, Стюартберн - 3000, понад 1000 у Шоал Лейк, Інтерлейк Брокенгед-Уайтмауф, Фиш Крік-Роустгерн .

Не всі поселенці, одначе, поселились на фермах, багато стало працівниками індустрій, пов'язаних з освоєнням земель та працівниками у містах. Перша світова війна та несприятливі економічні умови у Канаді на деякий час припинили іміграцію з українських земель.

5

1.2 Друга хвиля

Друга хвиля іміграції значно менша, пов'язана з припиненням існування Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.

Загалом до Канади приїхало близько 68 тисяч українців, в основному з Галичини та Буковини, але вперше також і з Волині, яка опинилась в кордонах польської держави.

Початком багатомасштабної іміграції стає 1925 р., а майже половина імігрантів приїжджає до Канади напротязі трьох років, від 1927 до 1929 р. Більшість імігрантів - це хлібороби, які їдуть сюди за землею, одначе добра земля близько поселень має вже свою ціну. З огляду на це, все більше імігрантів притягають міста та праця не на фермі.

Нова іміграція, у якій знаходилось також немало учасників визвольної боротьби 1917-1922 рр., вплинула на кшталт української діаспори і стала причиною конфлікту між першою іміграцією, зорієнтованою на канадські справи та новою хвилею, яка проявляла більше зосередження на покинутій батьківщині та визвольній справі. Дозрівала ідея і потреба

координаційної надбудови, яка б дозволила поєднати і цілеспрямувати різноманітність політичних, суспільних та конфесійних тенденцій.

У 1920-х рр., зокрема з 1923, коли в Канадський імміграційний акт було внесено зміни, що дозволяли імміграцію з колишніх ворожих держав, розпочалася друга хви­ля масової заробітчанської імміграції, що призвело до переселення приблизно 68 тисяч українців, головно з Галичини та Волині. Інтенсивна імміграція тривала до 1939 року і спричинила консо­лідацію української етнічної групи. У 1947–1960 була третя хвиля імміграції, що здійснювалася передусім за рахунок переміщених осіб з таборів у Австрії та Західної Німеччині. Це були люди з усіх українських етнічних територій, але переважали емігранти із Західної України. Четверта хвиля імміграції почалася 1989 року, коли виїзд з України в інші країни на тимчасове або

6

постійне проживання став цілком легальним. За переписом населення 1981 року близько 86% канадців українського походження народилися у Канаді. Проте ця статистика дуже відносна: перші українські поселенці зареєструвалися під різ­ними національними іменами (залежно від того, з якої дер­жави вони прибули); при переписах змінювався підхід до визначення етнічності; надзвичайно важливою була проблема етнічної самовизначеності тощо. За переписом 1931 у Канаді налічу­валося 225 133 українців

7