1.2 Вимоги до траси

Існують три основні типи гоночних трас: треки овальної форми, шосейні траси і прямі траси.

Треки овальної форми. Базові довжини треків становлять 200, 400, 800, 1600 і 4000 м і більше. Треки довжиною 200, 400 і 800 м мають або гаревим, або асфальтове покриття. Всі треки більшої довжини мають асфальтове покриття. Більшість одномільних (1600 м) треків - плоскі зі злегка похилими віражами. Віражі на більш довгих треках або злегка, або круто нахилені. Форма більш довгих треків може наближатися до прямокутної, або до D-образної, як у треку для міжнародних змагань в Дейтоні (Флорида).

Шосейні траси. Шосейні гонки спочатку проводилися по суспільних дорогах. Однак тепер більшість шосейних гонок проводиться на спеціалізованих гоночних кільцевих трасах; головними винятками з цього правила є гонки в системі розіграшу Гран-прі по вулицях Монте-Карло (Монако) і Лонг-Біч (Каліфорнія). Більшість шосейних трас прокладається у відповідності з рельєфом місцевості; невелике число таких трас має абсолютно плоску форму. Деякі спеціалізовані шосейні гоночні траси проходять, сильно звиваючись, по сільській місцевості.

Прямі траси. Короткі прямі траси, звані швидкісними смугами, можуть мати довжину лише 400 м. Дві з найбільш відомих швидкісних смуг - «Рейсуей Парк» в Індіанаполісі і траса для міжнародних змагань «Оріндж Каунті» в 80 км на південь від Лос-Анджелеса (Каліфорнія). Інший вид абсолютно прямих трас використовується для заїздів на встановлення рекорду швидкість. Подібні траси можуть мати довжину до 16 км. Найвідоміша з таких трас прокладена по висохлому ділянці солоного озера Бонневілль в шт. Юта.

1.3 Вимоги до автомобіля

На серійних автомобілях розігрується безліч змагань - від місцевих та регіональних аматорських до професійних міжнародних чемпіонатів. У національних чемпіонатах для серійних автомобілів багатьох країн, включаючи Бразилію, Францію, Росію, Японію та Швецію, дозволена менша або більша ступінь змін конструкції автомобіля. Чемпіонат серійних автомобілів забороняє використання дорогих спортивних підвісок і коробок передач, але дозволяє, встановлювати деталі, які можуть підняти потужність двигуна до 200 к.с.

У той час як автомобілі Формули 1 і класу «Індіанаполіс» є чисто гоночними, серійні автомобілі являють собою споживчі автомобілі, модифіковані для гонок. Часто не багато деталей споживчого автомобіля зберігається після такої модифікації, однак аеродинамічний опір автомобіля даного типу накладає певні критичні обмеження на можливості інженера, що створює на його основі гоночний автомобіль. Творець серійного автомобіля починає свою роботу з розбирання споживчого автомобіля. Потім він переробляє стандартний двигун в гоночний, підсилює конструкцію автомобіля, з тим, щоб той витримував навантаження гонок, і встановлює масивну сталеву раму всередині кузова для захисту водія на випадок аварії. У NASCAR [1] такі перебудовані автомобілі називаються серійними автомобілями класу «Гранд Нешенал». Існують і інші типи серійних автомобілів - деякі з них так само нові і добре оброблені, як чудово зібрані автомобілі «Гранд Нешенал»; інші більш схожі на гігантський гоночний автомобіль з відкритими колесами, обтягнутий стандартним кузовом, ніж на звичайний споживчий автомобіль. Гонки на серійних автомобілях проводяться в багатьох країнах світу, починаючи з США і Великобританії і закінчуючи такими країнами, як Аргентина та Австралія.

Кузовні автоперегони - загальний термін для позначення автомобільних змагань, які проводяться на модифікованих моделях серійних автомобілів BMW, SEAT, Audi, Honda, Renault, Lada. Популярні в Росії, Аргентині, Австралії, Бразилії, Німеччини, Японії, Скандинавії і Великобританії.

Технічний регламент варіюється в залежності від країни, яка проводить гонку [2]. Але в більшості серій спортивний автомобіль має стандартний, подібний із серійним кузов, проте багато деталей і компоненти дозволено значно модифікувати відповідно до технічних вимог змагань. Зміни вносяться в двигун, підвіску, гальма, колеса. На кузов машини ставляться аеродинамічні елементи, покликані знизити опір повітря і створити додаткове навантаження на провідні колеса. Часто регламент складений таким чином, щоб знизити витрати на участь. Для цього організатори часто забороняють використовувати дорогі матеріали і технології. Крім того, в регламенті іноді прописують заходи, що передбачають підтримку конкуренції. Найчастіше застосовується принцип «гандикапу», коли машини тих, хто показав найкращі результати на даному етапі, до наступного навантажуються додатковим баластом.

У цьому кільцеві гонки схожі з американськими гонками на «серійних» автомобілях, які відомі як серія NASCAR. Однак якщо кузовні машини в основному відповідають зовні свого прототипу, то сьогоднішні автомобілі NASCAR відрізняються один від одного тільки емблемами виробника. Коли NASCAR тільки з'явилися, спортивні автомобілі робили прямо з серійних. Кузовні гонки проводять тільки на стаціонарних або тимчасових трасах, в той час як гонки «серійних» автомобілів найчастіше проводяться на овальних трасах, де майже немає крутих поворотів.

Хоча кузовні гонки і не такі швидкісні, як Формула-1, зовнішню схожість кузовних автомобілів, що знаходяться на трасі, з машинами глядачів робить їх одними з найцікавіших і видовищних змагань, які незмінно привертають увагу великої аудиторії. Аеродинаміка вищезазначених автомобілів грає набагато меншу роль, ніж у Формулі-1. Кузовні автомобілі набагато міцніше, що дозволяє пілотам вести захоплюючу контактну боротьбу.

Поряд з гонками на короткі дистанції, багато кузовні чемпіонати проводять гонки «на витривалість», які тривають від 3 до 24 годин і є перевіркою надійності команди і механіків, самої машини і швидкості пілота. Найвідоміші - 24 години Ле-Мана і 24 години Нюрбургринга.