4.Розрахунок рівня та темпу інфляції.

1. Темп інфляції використовується для оцінки інтенсивності інфляційних процесів, їх динаміки поряд з індексом інфляції. Він характеризує швидкість знецінення грошей і зниження купівельної спроможності за певний період. Темп інфляції виражається приростом середнього рівня цін у процентному співвідношенні до їх номіналом на початок досліджуваного періоду.

2. При укладанні довгострокових договорів необхідно визначити прогнозований річний темп інфляції та зростання її індексу. Для цього необхідно розрахувати очікувані середньомісячні темпи приросту інфляції. Цю інформацію можна взяти в публікованих прогнозах економічного і соціального розвитку країни на майбутній період. Результати цих прогнозів і стають основою подальшого обліку фактора інфляції у фінансовій діяльності компанії.

3. Прогнозований річний темп інфляції (ТІГ) розраховується за формулою: ТІГ = (1 + Тім) n — 1, де: Тім — очікуваний середньомісячний темп інфляції в майбутньому періоді, n — ступінь, до якої необхідно звести число (1 + Тім), рівна кількості місяців у прогнозованому періоді. Якщо період — рік, то n = 12.

4. За даною формулою ви можете розрахувати не тільки прогнозований річний темп інфляції, але і значення цього параметра на будь майбутній період. Наприклад, якщо розрахунок охоплює період два роки, то ступінь n, до якої зводиться число (1 + Тім) дорівнюватиме 24.

5. Темп інфляції можна використовувати для розрахунку прогнозованого річного індексу інфляції (ІІГ): ІІГ = 1 + ТІГ, або: ІІГ = (1 + Тім) n.

6. Показник темпу інфляції використовується також для формування реальної процентної ставки, що враховує фактор інфляції. Для цього розрахунку використовуйте прогнозований номінальний рівень процентної ставки на фінансовому ринку, який зазвичай відбивається в цінах ф’ючерсних і опціонних контрактів на фондовій біржі. Згідно Моделі Фішера, реальна процентна ставка Ip розраховується за формулою: Ip = (I — ТІ) / (1 + ТІ), де: I — номінальна процентна ставка (фактична або прогнозована на певний період.

Розділ 2. Аналіз фінансової кризи в Україні

2.1. Фінансова криза та її вплив на безпеку держави

Фінансова криза - глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними й політичними чинниками. До числа економічних, тих, що зумовлюють фінансову кризу, належать становище та рівень матеріального виробництва в державі. Висока вартість виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, яка зумовлена великою матеріало- і енергомісткістю виробництва, високими трудовими затратами, зменшує обсяги нагромаджень в економіці у формі прибутку, що призводить до скорочення фінансових можливостей самих підприємницьких структур, доходів держави й відповідно купівельної спроможності населення. Фінансову кризу можуть зумовлювати також нераціональна структура виробництва, яка насамперед характеризується великою питомою вагою воєнно-промислового комплексу, залежність держави від поставок за коопераційними зв'язками енергоносіїв, сировини, матеріалів, палива. Кризові явища у сфері фінансів можуть бути викликані трансформаційними процесами в економіці, тобто зміною моделі економічного розвитку, втратою конкурентоспроможності економіки.

Усі згадані вище явища врешті-решт негативно позначаються на обсягах виробництва валового внутрішнього продукту в державі й відповідно призводять до зменшення фінансових ресурсів, що обслуговують увесь відтворювальний процес. Вони потребують проведення жорсткої політики в обмеженні споживання й витрат як на державному, так і на рівні підприємницьких структур і населення.

Фінансова криза може бути зумовлена також політичними явищами. Це насамперед непомірні воєнні витрати, нераціональне й неефективне витрачання коштів державного бюджету та інших ланок бюджетної системи, наявність значних сум державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього. Фінансова криза може бути зумовлена зовнішніми причинами, насамперед тими процесами, які проходять на світових фінансових ринках. Рівень впливу зовнішніх факторів залежить від наявності й розмірів активів держави, розміщених на світових фінансових ринках. Все вищесказане становить сукупність глибинних факторів. На поверхні явищ фінансова криза в кожній державі - характеризується наявністю й величиною дефіциту бюджету та стабільністю національної грошової одиниці.

Дефіцит бюджету є причиною грошової емісії, яка викликає інфляційні процеси. Інфляція є причиною недовіри до національної валюти, бажання позбутися її шляхом обміну на стабільнішу іноземну валюту. За цих умов, якщо центральний банк держави не має достатньо резервів, аби задовольнити попит на іноземну валюту, відбувається знецінення національної грошової одиниці й відповідні втрати як на державному рівні, так і на рівні господарюючих суб'єктів і населення.

Рівень інфляції насамперед характеризує масштаби зниження платоспроможності населення та підприємницьких структур. Для покриття дефіциту бюджету урядові структури часто вдаються до введення нових податків, що теж зменшує платоспроможність населення й посилює кризові явища в економіці.

Про фінансові кризи у світовій економіці відомо упродовж трьох століть. Перші фінансові кризи, які дуже вплинули на розвиток світового господарства, було піддано науковому аналізу в середині XVIII століття. У цей час найзначнішою була викликана семилітньою війною (1756-1763 pp.) фінансова криза у Великобританії. У подальшому фінансові кризи охоплювали США під час Громадянської війни (1861 - 1865 pp.), Францію під час Великої французької революції (1789-1794 pp.), царську Росію під час Кримської війни (1853-1856 pp.).

Не можна не згадати про велику фінансову кризу 1929-1933 років, яка охопила всю систему світових фінансових зв'язків. Під час цієї кризи багато держав оголосили себе фінансовими банкрутами.

Значно вплинули на розвиток економіки розвинутих країн світу фінансові кризи в 1937 та в 1948-1949 роках. Фінансові кризи потрясала світову економіку в 50-60-х роках XX століття. Фінансові кризи трапляються й нині. Все це дає підстави дійти висновку, що фінансові кризи мають певну періодичність і характеризуються циклічністю.

Глибина кризи залежить від того, як швидко інтелектуальні сили суспільства можуть її передбачити та вжити відповідних заходів щодо її усунення. Досвід майже трьох століть підтверджує, що фінансові кризи погано піддаються прогнозуванню, однак суспільство навчилося досить ефективно їх локалізувати. Якщо держава зуміє своєчасно скоротити видатки бюджету й зупинити спад виробництва, фінансова криза не матиме серйозного руйнівного впливу. Практика свідчить, що не завжди вдається вжити антикризових заходів, якщо перетинаються й суперечать між собою інтереси різних суспільних і політичних сил. Тоді криза стає затяжною й увесь її тягар лягає на доходи населення.

Фінансова криза в Україні має не тільки глибоке історичне коріння, залишене суспільству у спадок від тоталітаризму, а й грубі прорахунки та помилки, припущені в ході трансформаційних процесів.