1.1. Передісторія

Концепція «загальної теорії систем» вперше була запропонована Карлом Людвігом фон Берталанфі ще до появи кібернетики, системотехніки і пов’язаних з ними дисциплін . Звичайно, як і будь-яке інше наукове поняття, поняття системи має свою довгу історію . Хоча сам термін «система» далеко не завжди явно виділявся , ця історія багата іменами багатьох філософів і вчених. На початку 20- х років статті автора стали приводити в здивування очевидні прогалини в біологічних-емпіричних і теоретичних дослідженнях. Вже згадуваний механістичний підхід, що панував у той час, здавалося, не помічав або активно заперечував якраз те, що істотно в явищах життя.

Карл захищав органiзмичеську концепцію в біології, що підкреслює необхідність розгляду організму як цілого або системи і бачачи головну мету біологічних наук у відкритті принципів організації живого на його різних рівнях.[3]

Філософська освіта Карл Людвіг отримав в дусі традицій неопозитивізму групи Моріца Шліка, яка пізніше стала відома як Віденський гурток. Безсумнівно, однак, що інтерес до німецького містицизму, історичному релятивізму О. Шпенглера, історії сучасного мистецтва і іншим подібним неортодоксальним напрямками завадив йому стати добропорядним позитивистом. Сильнішими були його зв'язку з Берлінською групою 20 -х років - «Товариством емпіричної філософії», в якому значну роль грали філософ - фізик Ганс Рейхенбах, психолог А. Герцберг, інженер Парсеваля та ін.

У зв'язку з експериментальною роботою по метаболізму і росту, з одного боку, і спробами конкретизувати організмичеську програму-з іншого, Карлом була запропонована в 30-ті роки програма теорії відкритих систем, заснована скоріше на тому тривіальному факті, що організм являє собою відкриту систему, ніж на будь-якої розгорнутої біологічної теорії, що існувала в той час. На цій базі виникла необхідність поширити традиційну фізичну теорію на біофізику шляхом узагальнення кінетичних принципів і термодинамічної теорії; в рамках останньої була розроблена термодинаміка необоротних процесів.[1]

Згодом виявилося можливим подальше узагальнення. З'ясувалося, що до багатьох явищ біології, а також явищам біхевіоральних та соціальних наук застосовні певні математичні поняття і моделі, які незастосовні до об'єктів, досліджуваним у фізиці та хімії, і в цьому сенсі перевершують фізику як зразок «точної науки ». Стало також очевидним структурний подібність, ізоморфізм таких моделей, побудованих для різних областей; при цьому в центрі уваги опинилися проблеми порядку, організації, цілісності, телеології і т. д., які демонстративно виключалися з розгляду в механістичної науці. Така в загальних рисах вихідна ідея «загальної теорії систем».[2]

З моменту свого виникнення теорія систем відразу ж натрапила на критику, яка бачила в ній фантастичну і вельми самовпевнену концепції. Деякі стверджували, що загальна теорія систем тривіальна, по-скільки так звані ізоморфіями суть лише труїзми, що говорять, що математику можна застосовувати до будь-яких речей, і тому теорія систем має значення, чи не більшу, ніж «відкриття» , що 2 + 2 = 4 однаково справедливою і для яблук , і для доларів, і для галактик. Інші вважали її помилковою через поверхневих аналогій кшталт відомого порівняння суспільства з «організмом», яке приховує дійсні відмінності і в силу цього призводить до невірних і навіть морально небажаним висновків. Або ж, нарешті, її визнавали філософськи і методологічно необгрунтованою через горезвісну «незвідність» більш високих рівнів до більш низьких, тобто на основі тенденції заперечення ролі аналітичного дослідження, успіхи якого в таких областях, як зведення хімії до фізичних принципам чи життєвих явищ до молекулярної біології, в даний час абсолютно очевидні.[3]

У перший рік роботи Центру з розвитку досліджень в біхевіоральних науках ( Пало Альто ) сталася зустріч Боулдинга, біоматематіка А. Рапопорта, фізіолога Ральфа Жерара і Карла Берталанфі; на щорічному конгресі 1954 Американської асоціації розвитку науки ( American Association for the Advancement of Science - AAAS ) нам вдалося реалізувати проект створення «Товариства загальної теорії систем » (« Society for General System Theory »). Ця назва пізніше було змінено на менш зобов'язує «Товариство досліджень в галузі загальної теорії систем » (« Society for General Systems Research »); це Товариство входить в якості філії в AAAS , а його зібрання, що привертають велику кількість учасників, стали невід'ємною частиною з'їздів AAAS . Місцеві групи Товариства організовані в різних центрах США , і за їх прикладом створені робочі групи в Європі. Первісна програма Товариства не потребує перегляді : «Суспільство досліджень в галузі загальної теорії систем» організовано в 1954 р. з метою сприяння розвитку теоретичного аналізу систем, результати якого можуть застосовуватися більш ніж до одного з традиційних розділів наукового знання. Його головні функції такі:

- Дослідження изоморфизмов понять, законів і моделей в різних галузях науки для їх перенесення з однієї дисципліни в іншу;

- Сприяння побудові адекватних теоретичних моделей для тих галузей науки, в яких вони відсутні;

- Мінімізація дублювання теоретичних досліджень у різних наукових галузях ;

- Сприяння виявленню єдності науки шляхом встановлення зв'язків між фахівцями різних наук ».

Суспільство починаючи з 1956 р. видає щорічник « General Systems » під редакцією А. Рапопорта і Л. фон Берталанфі . Редакція « General Systems » навмисно не проводить суворої політики відбору статей, а надає ме- сто для статей різних напрямків, як ймовірно і належить робити в області, що відчуває гостру потребу в нових узагальнюючих ідеях і дослідженнях . Як правило, ведуться розробки та публікації присвячуються застосуванню принципів загальної теорії систем до спеціальних наукових дисциплін; ця тенденція знайшла своє вираження, зокрема, у створенні в самий недавній час журналу « Mathematical Systems Theory » (« Математична теорія систем »).

Тим часом розвивалося й інше сучасне напрям наукового дослідження . У 1948 р. вийшла у світ «Кібернетика» Норберта Вінера , яку узагальнила і підвела підсумки наукових досягнень того часу в обчислювальній техніці , теорії інформації та теорії саморегулюючих пристроїв. Той факт, що три фундаментальних дослідження - «Кібернетика» Н. Вінера ( 1948) , теорія інформації К. Шеннона і У. Вівера (1949 ) і теорія ігор Дж. фон Неймана і О. Моргенштерна ( 1944) - з'явилися майже одночасно, представляв собою, звичайно, одне з збігів, які трапляються, однак, лише тоді , коли ідеї витають у повітрі. Винеровский кібернетичні поняття, зокрема поняття зворотного зв'язку та інформації , далеко виходять за пре- дели техніки; вони застосовні до явищ біології та соціології . Не можна сказати, що кібернетика виникла на порожньому місці. Одним з її наріжних каменів було кенноновское поняття гомеостазіса .[2]

Теорія систем часто ототожнюється з кібернетикою і теорією управління . Це невірно. Кібернетика як теорія механізмів управління в техніці і природі, заснована на поняттях інформації та зворотного зв'язку, є тільки частина загальної теорії систем; кібернетичні системи - приватний, хоча і важливий випадок систем.