Пряме закачування

Цей підхід стосується закачування рідких радіоактивних відходів безпосередньо в пласт гірської породи глибоко під землею, який вибирається з-за своїх відповідних характеристик по утриманню відходів (тобто мінімізується будь-яке їх подальший рух після закачування).  Для цього потрібен ряд геологічних передумов. Повинен бути пласт гірської породи (пласт закачування) з достатньою пористістю, щоб розмістити відходи, і з достатньою проникністю, щоб дозволяти легке закачування (тобто діяти подібно до губки). Вище і нижче пласта закачування повинні бути непроникні пласти, які могли б діяти як природні затвори. Додаткові вигоди можуть забезпечувати геологічні характеристики, які обмежують горизонтальне або вертикальне переміщення. Наприклад, закачування в пласти гірської породи, що містить природну ропу грунтової води. Це пов'язано з тим, що висока щільність ропи (солона вода) зменшила б можливість руху, спрямованого вгору. 

Пряме закачування могло б, у принципі, використовуватися для будь-якого типу радіоактивних відходів за умови, що вони будуть перетворені в розчин або гідросуміш (дуже дрібних часток у воді). Гідросуміші, що містять цементний розчин, який твердне під землею, також можуть використовуватися, щоб мінімізувати рух радіоактивних відходів.  Пряме закачування було реалізовано в Росії і США, як описано нижче.  У 1957 році в Росії почалися всебічні геологічні дослідження пластів, придатних для закачування радіоактивних відходів. Були знайдені три місця, все в осадових породах. У Красноярську-26 і Томську-7 закачування проводилося в пористі шари пісковика, блоковані глинами, на глибинах до 400 метрів. У Димитровград в даний час закачування зупинена, але вона вироблялася там в пісковик і вапняк на глибині 1400 метрів. Всього було закачано декілька десятків мільйонів кубічних метрів відходів низької, середньої і високої активності.  У Сполучених Штатах пряме закачування приблизно 7 500 кубічних метрів малоактивних відходів як цементних гідросумішей було зроблено в 1970-х роках на глибину близько 300 метрів. Воно проводилося протягом 10 років в Окриджській національної лабораторії, штат Теннесі, і було залишено через невизначеність з переміщення рідкого цементного розчину в навколишні гірські породи (сланці). Крім того, схема, що стосується закачування відходів високої активності в кристалічну корінну породу нижче виробничого комплексу Саванна Рівер в штаті Південна Кароліна в США, була застопорена перш, ніж була реалізована, через занепокоєння громадськості.  Радіоактивні матеріали, утворювані в якості відходів діяльності нафтогазової промисловості, загалом, відносяться до "природним радіоактивним матеріалами передових технологій - TENORM". У Великобританії велика частина цих відходів звільнена від необхідності поховання, що санкционировалось Законом Великобританії 1993 року про радіоактивних речовинах, з-за низького рівня їх радіоактивності. Однак деякі такі відходи мають більш високою активністю. В даний час є обмежене число доступних шляхів їх поховання, включаючи шлях зворотного закачування тому в бурову свердловину (тобто джерело), ​​який санкціонований Агентством по захисту навколишнього середовища Великобританії.