2. Психологічна теорія колективу.
Проблема розвитку групи отримала своє специфічне рішення в психологічній теорії колективу. Особливість саме такого підходу продиктована двома обставинами. З одного боку, певною традицією дослідження колективу у вітчизняній науці.
Ця традиція у свою чергу має два джерела. Перший — постановка проблеми колективу в марксистському суспільствознавстві, де їй надано певного ідеологічному змісту: у роботах Маркса вперше була висловлена думка про те, що колектив — специфічна форма організації людей соціалістичного суспільства. Для Маркса справжня колективність неможлива в умовах існування антагоністичних класів, колективна праця як праця вільна заснована на суспільній власності. Отже, справжня колективність, в повному розумінні цього слова, може бути реалізована лише в соціалістичному суспільстві, і, відповідно, колективи можуть бути формою організації людей тільки в такому суспільстві. Згідно Марксу, буржуазне суспільство знає лише «сурогати колективності» і як такі «сурогати» різноманітні групові утворення, які, природно, не можуть дати матеріал для аналізу специфічних характеристик колективу.
Така загальна ідеологічна преамбула зумовила і друге джерело названої традиції: активні дослідження колективу в різних галузях суспільствознавства в 20-30-і роки. Пафос досліджень полягав саме в підкресленні абсолютно особливої природи тих реальних груп, які виникали в різних ланках суспільного організму в нашій країні. Це проявило себе і в буденному вживанні самого поняття «колектив».
Широке значення цього поняття, поширене в нашому суспільстві, відноситься практично до будь-яких груп в рамках окремого підприємства, установи, галузі промисловості, географічного району і т.д. Давно завоювали право на існування такі вирази, як «колектив машинобудівного заводу», «колектив науково-дослідного інституту», «колектив трудящих легкій промисловості», «колектив робочих і службовців такої-то області» і ін. Загальна ознака всіх перерахованих груп полягає саме в тому, що це специфічні утворення соціалістичного суспільства, і, таким чином термін уживався в буденній мові і в офіційній політичній і ідеологічній літературі. Соціальна психологія, досліджуючи проблеми групи, в певному значенні слова теж вписалася у вказаний контекст: розвиток групи був інтерпретований як досягнення нею вищій стадії, яка і була названа колективом.
Чистий науковий зміст специфіки підходу, що розвивається, обумовлений тим, що для соціальної психології було важливо виділити в широкому значенні терміну саме той аспект, який може бути досліджений її засобами, в рамках її концептуальних схем. Щоб визначити цей аспект, слід пригадати про загальний принцип підходу до групи у вітчизняній соціальній психології. Виділені в соціологічному аналізі, об'єктивно існуючі соціальні групи тут вивчаються як суб'єкти діяльності, тобто перш за все з погляду іменних психологічних характеристик цього суб'єкта. Іншими словами, виявляються ті риси групи, які сприймаються членами даної групи як ознаки деякої психологічної спільності.
Оскільки вичленення психологічних характеристик групи здійснюється на основі принципу діяльності, остільки соціально-психологічне дослідження групи припускає як розгляд рівнів розвитку її діяльності, так і ролі цієї спільної діяльності у формуванні психологічної спільності, опосередкувания діяльністю всіх групових процесів.
Особлива якість групи, зв'язаною загальною діяльністю, є продукт розвитку групи. Той факт, що це особлива якість групи, вищий рівень її розвитку було позначено терміном «колектив», є лише данина згаданої традиції. Хоча в сьогоднішніх умовах нашого суспільства запропоноване в марксистському вживанні поняття «колектив» дуже спірно (чи може бути «колектив приватної фірми» або «колектив спільного російсько-американського підприємства»?), в буденній мові воно зберігається. Немає підстав відмовитися від нього і в соціальній психології, зважаючи на відмічену специфіку його змісту.
Що ж до розробки проблеми в історії вітчизняної науки, то там міститься багато корисного, зокрема в роботах А.С. Макаренко, де разом з вирішенням педагогічних проблем колективу абсолютно чітко був позначений і той специфічно соціально-психологічний аспект дослідження, який згодом був прийнятий радянською психологією. Найважливіша ознака колективу, за Макаренко, — це не будь-яка спільна діяльність, а соціально-позитивна діяльність, що відповідає потребам суспільства. Тому першою ознакою колективу як групи особливого роду є саме його спрямованість, яка забезпечує особливу якість осіб, в нього що входять, а саме — їх цілеспрямованість, що і дозволяє створити організацію з відповідними органами управління і виділенням осіб, уповноважених на виконання певних функцій. Природа відносин в колективі володіє особливою властивістю: визнанням найважливішої ролі спільної діяльності як чиннику, що створює колектив і опосредковує всю систему відносин між його членами. Такий підхід припускав відразу ж і необхідність розвитку колективу, неминучість ряду стадій, які він проходить, і у міру проходження яких всі названі якості повністю розгортаються.
Характеризуючи ці стадії, А.С. Макаренко створив достатньо чітку картину того, яким чином можна забезпечити рух колективу по ступенях. Найважливішою умовою є безперервний розвиток тих самих суспільно значущих цілей, ради яких створений колектив. Це припускає, що повинні бути змальовані «перспективні лінії» розвитку колективу, розроблена «діалектика вимог», організовані «завтрашні радощі». Успішне поєднання всіх цих чинників створює в колективі таку атмосферу, яка найкращим чином відповідає розвитку осіб, що входять в нього.
Червоною ниткою у всіх міркуваннях у А.С. Макаренко проходить думка про те, що успіх внутрішніх процесів, що протікають в колективі, може бути забезпечений тільки в тому випадку, якщо всі норми взаємин, вся організація діяльності усередині колективу будуються на основі відповідності цих зразків ширшій системі соціальних відносин, що розвиваються в суспільстві в цілому.
Сьогодні можна вважати, що більшість дослідників згодна у визначенні основних ознак колективу. Якщо відвернутися від деякої різноманітності термінології, то можна виділити ті характеристики, які називаються різними авторами як обов'язкові ознаки колективу.
Перш за все це об'єднання людей в ім'я досягнення позитивної, соціально схвалюваної мети (у цьому сенсі колективом не може називатися згуртована, але антисоціальна група, наприклад, група правопорушників).
По-друге, це наявність добровільного характеру об'єднання, причому під добровільністю тут розуміється не стихійність утворення колективу, а така характеристика групи, коли вона не просто задана зовнішніми обставинами, але стала для індивідів, в неї що входять, системою активно побудованих ними відносин на базі загальної діяльності.
Істотною ознакою колективу є його цілісність, що виражається в тому, що колектив виступає завжди як деяка система діяльності з властивою нею організацією, розподілом функцій, певною структурою керівництва і управління.