Різні методи продовження життєвого циклу товару

Можна спробувати продовжити життя старіючому товару за рахунок інтенсивної реклами, зміни його упаковки, маневрування цін, реорганізації системи збуту. Можна спиратися на прихильних цьому товару споживачів, допродати товар і “вижати ” весь прибуток, що залишився, різко скоротивши затрати на виробництво і збут. Можна припинити випуск товару, зняти його з продажу. Але не варто поспішати. Спочатку слід знімати з продажу найбільш неходових представників даного товару з метоюбільш виграшного показу товару, що залишився.

Ї

Облік ЖЦТ дозволяє оцінювати його конкурентоздатність в динаміці, що особливо важливо при розробці товарів-аналогів і принципово нових товарів. Якщо передбачається почати розробку якого-небудь товару, необхідно насамперед вияснити, на якій стадії життєвого циклу знаходяться його аналоги, вже представлені на ринку. Включаючись у виробництво товару, що вступив у стадію зрілості, можна опинитися на ринку в той момент, коли починається спад попиту на нього. З другого боку, неправильно визначивши стадію росту товару-аналога, можна упустити можливість збільшення об’єму продажу. Таких підводних каменів немало, і їх необхідно обходити, правильно враховуючи динаміку і тривалість ЖЦТ. Не менш серйозною помилкою є ігнорування життєвого циклу при розробці стратегії обновлення асортименту продукції підприємства. Не можна допускати, щоб об’єми продажу, слідуючи геометрії кривої життєвого циклу, значно знижувались. Це означає втрату рентабельності.

Необхідно підтримувати об’єм продажу на певному досить стабільному рівні. Для цього слід забезпечити впровадження таріст модифікованого або нового товару, розробленого дослідниками до настання спаду вихідного товару. Щоб досягти стабільності продажу, розробку нового товару необхідно почати ще до того, як попередній товар вступить в стадію зрілості. В інакшому випадку безповоротно будуть упущені час і конкурентоздатність товару.

Благополуччя підприємства надійно забезпечується тільки тоді, коли життєві стадії різних товарів, що випускаються ним, перекривають один одного. Це означає, що ще до моменту насичення ринку одним товаром на нього повинен бути введений вже інший, новий товар. Поява розриву між стадіями в часі часто веде до втрати підприємством позицій на ринку, зниження його економічних показників, і навіть можливому банкрутству.

Тема 5. Фінансові результати і методи їх аналізу.

Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства передбачає дослідження динаміки та структури фінансових результатів його діяльності, дає змогу визначити чинники, що вплинули на формування величини чистого прибутку або збитку підприємства, і є важливою складовою частиною механізму управління позитивним фінансовим результатом підприємства.

Для вирішення конкретних задач управління прибутком підприємства застосовується цілий ряд спеціальних систем та методів аналізу, що дозволяють отримати кількісну оцінку окремих аспектів його формування, розподілу та використання. В залежності від методів, що використовуються, І. А. Бланк та А.Д. Шеремет пропонують такі основні системи проведення аналізу на підприємстві:

-         горизонтальний аналіз;

-         вертикальний аналіз;

-         порівняльний аналіз;

-         аналіз коефіцієнтів;

-         інтегральний аналіз.

Горизонтальний (трендовий) аналіз базується на вивченні динаміки окремих показників в часі. В процесі використання даної системи аналізу розраховуються темпи росту окремих видів прибутку, визначаються загальні тенденції його зміни. Найбільше поширення отримали наступні види горизонтального аналізу:

1. Дослідження динаміки показників прибутковості звітного періоду у співставленні з показниками попереднього періоду.

2. Дослідження динаміки показників прибутковості звітного періоду у співставленні з показниками аналогічного періоду минулого року.

3. Дослідження динаміки показників формування, розподілу і використання прибутку за ряд попередніх періодів. Результати такого  дослідження дозволяють побудувати відповідні факторні моделі, які потім використовуються в процесі планування окремих показників прибутковості.

Вертикальний (структурний) аналіз базується на структурному розкладі показників формування прибутку, розподілу і використання. В процесі застосування даної системи аналізу розраховуються частки окремих структурних складових показників прибутковості. Застосовуються наступні види вертикального аналізу:

1. Структурний аналіз прибутку (доходів, затрат), сформованого за окремими видами діяльності. В ході даного аналізу розраховуються частки або співвідношення сум прибутку (доходів, затрат) по операційній та іншим видам діяльності.

2. Структурний аналіз формування прибутку (доходів, затрат) по окремим видам продукції.

3. Структурний аналіз окремих видів податкових платежів в їх загальній сумі, що сплачується підприємством.  Даний метод застосовується для оцінки ефективності податкової політики підприємства.

4. Структурний аналіз активів, в ході якого розглядається співвідношення оборотних і необоротних активів підприємства, склад використовуваних необоротних активів, структура необоротних активів, склад інвестиційного портфелю та інші структурні показники. Результати даного аналізу дозволяють оцінити ресурсний потенціал генерування прибутку підприємством.

5. Структурний аналіз капіталу, в ході якого визначається частка власного і позиченого капіталу, що використовується підприємством, склад запозиченого капіталу за періодами його надання (короткостроковий та довгостроковий запозичений залучений капітал), склад використовуваного запозиченого капіталу за його видами  (банківський кредит, фінансовий кредит, товарний або комерційний кредит). Результати даного аналізу використовуються в процесі оцінки ефекту фінансового левериджу, визначенні середньозваженої вартості капіталу та інших показників, що впливають на формування прибутку підприємства.

6. Структурний аналіз розподілення та використання отриманого прибутку здійснюється у розрізі напрямів розподілення прибутку, а відповідно  до кожного з напрямів розглядаються форми його конкретного використання. Результати вертикального аналізу показників прибутковості можуть бути оформлені графічно у вигляді діаграм.

Порівняльний аналіз базується на співставленні окремих груп аналогічних показників прибутковості між собою. В процесі використання цієї системи аналізу розраховуються розміри абсолютних і відносних відхилень показників, що порівнюються. В практиці управління прибутком найбільше поширення отримали наступні види порівняльного аналізу:

1. Порівняння показників рівня прибутку (доходів, затрат) даного підприємства з середньо галузевими даними. Такий аналіз проводиться підприємством з метою оцінки своєї конкурентної позиції та виявлення резервів подальшого підвищення ефективності виробничої діяльності.

2. Порівняння показників прибутковості (доходів, затрат) даного підприємства і підприємств-конкурентів. Метою здійснення даного аналізу є визначення конкурентної позиції підприємства в рамках конкретного регіонального ринку відповідної продукції і розробка заходів щодо її підвищення.

3. Порівняння показників прибутковості (доходів, затрат) окремих центрів відповідальності – структурних підрозділів підприємства. Такий аналіз здійснюється в розрізі різних типів центрів відповідальності.

4. Порівняння звітних і планових показників прибутковості (доходів, затрат). Такий аналіз використовується для контролю процесу поточного формування та використання прибутку та внесення необхідних корективів у напрямки господарської діяльності підприємства.

Аналіз коефіцієнтів базується на розрахунку співвідношень різноманітних абсолютних показників між собою. В процесі використання даної системи аналізу визначаються різні відносні показники, що характеризують окремі аспекти формування, розподілу та використання прибутку підприємства. Найчастіше використовуються наступні системи аналітичних коефіцієнтів:

1. Коефіцієнти рентабельності. Основною метою розрахунку і використання даної системи коефіцієнтів являється визначення ефективності формування прибутку підприємства. Рівень такої ефективності оцінюється за всіма видами прибутку – маржинального,  валового (балансового), чистого по конкретним видам діяльності підприємства.

2. Коефіцієнти ефективності розподілу прибутку. Основною метою розрахунку і використання даної системи коефіцієнтів являється визначення ступеню оптимального розподілу та використання отриманого підприємством прибутку.

Інтегральний аналіз прибутку дозволяє отримати найбільш загальну характеристику умов його формування. Серед систем інтегрального аналізу прибутку,  які в практиці управління прибутком набули найбільшого поширення,  І.А. Бланк називає  систему Дюпон.   Ця система фінансового аналізу, розроблена фірмою “Дюпон” (США), передбачає розкладення показника Коефіцієнт рентабельності активів на ряд окремих, пов’язаних в одну систему,  фінансових коефіцієнтів. Оскільки існує багато показників ефективності, аналітиками було обрано один найбільш значимий – рентабельність власного капіталу, що представлений як  добуток коефіцієнта чистої рентабельності реалізації продукції та коефіцієнта обертання використовуваних активів.

Система СВОТ-аналізу (SWOT-analysis) досліджує сильні та слабкі сторони формування прибутку підприємства, а також позитивний чи негативний вплив окремих зовнішніх факторів на умови її генерування у наступному періоді. Назва складається з початкових букв термінів, що характеризують об’єкти даного аналізу:

S – Strengths (сильні сторони підприємства);

W – Weaknesses (слабкі сторони підприємства);

O – Opportunities (можливості розвитку підприємства);

T – Treat (загрози розвитку підприємства).

Розглянувши системи та методи аналізу фінансових показників, маємо зазначити, що процес управління фінансовою діяльністю підприємства є складною системою, що базується на певному механізмі. Механізм фінансового менеджменту являє собою систему основних елементів, що регулюють процес розробки і реалізації управлінських рішень в області фінансової діяльності підприємства.

Ефективний механізм фінансового менеджменту дозволяє в повному обсязі реалізувати цілі і задачі, покладені перед ним, та сприяє результативному здійсненню функцій фінансового управління підприємством.