2.1. Принципи роботи з «важкими дітьми» а.С. Макаренка

Однією з причин появи «важких» дітей А.С. Макаренко вважав ненормально сформовані стосунки між дітьми й дорослими в сім'ї та школі.

Аналізуючи поведінку дітей, педагог виявив значення їхнього соціально-морального досвіду в мотивації вчинків. Нездорову мотивацію вчинків Антон Семенович пов'язував із чутливістю в стосунках морального характеру. Зовнішнім проявом цієї чутливості є іноді дуже своєрідна, але по-своєму сильна система логічних побудов, яка для дорослої людини з адекватним моральним досвідом є нахабством [34, c.12].

Виховання дітей, а особливо важких, на думку В.О. Сухомлинського, - найскладніша справа. «Розмова про важких дітей велика і нелегка. По суті, це одна з найскладніша з проблем виховання, проблема, за байдуже ставлення до якої доводиться розплачуватися дорогою ціною» [34, с. 16].

Гіркі, болючі запитання ставив перед собою й читачами видатний педагог: «...Чому в нашому суспільстві є маленькі негідники? Чому ми не помічаємо, що людина стає негідником уже в дитинстві? Що треба зробити, щоб не було дітей-негідників - тільки за цієї умови не буде негідників-дорослих» [34, с. 12].

Відповіді на них давав в численних працях («Важкі долі», «Сім'я нескорених», «Вірте в людину», «Розмова з молодим директором школи», «Мудра влада колективу», «Народження громадянина», «Серце віддаю дітям», «Батьківська педагогіка» та ін.), в яких В.О. Сухомлинський глибоко й усебічно висвітлив причини появи важких дітей, серед них найголовнішу, ту, що криється в самих батьках, їхній поведінці: «Батько залишив сім'ю, хлопчик став мовчазним, задумливим. Утікає з дому, двічі побував у міліції. Батьки - п'яниці. Діти перестають вірити в добро і людяність, робляться грубими й жорстокими. Батьки, які б'ють дітей за шкільні оцінки...» [34, с. 19].

Василь Олександрович умів бачити найтиповіші вади сімейного виховання.

Однією з найшкідливіших і, на жаль, найактуальніших на сьогодні вад є, за його висловом, споживацький характер способу життя багатьох дітей. Деякі батьки, вважаючи, що їхній найголовніший обов'язок — працювати лише для щастя своїх дітей («нехай хоч діти не зазнають того, що зазнали ми»), насправді, створюють цим умови, коли діти виростають, не знаючи ні в чому нужди, не знають обов'язків і ні за що й ні перед ким не відповідають. Радість споживання матеріальних і духовних благ - ось чим живе багато дітей писав В. Сухомлинський. Це призводить до дуже небезпечних наслідків - марнотратства, спотворення людської особистості, споживацького, паразитичного способу життя, до появи «малих негідників», до важковиховуваних особистостей.

Проте, як незаперечно довів педагог-гуманіст, дитина не народжується важкою, такою вона стає під тиском усіляких впливів - неправильного виховання, психолого-педагогічної нестійкості сім'ї, нездорових умов, що оточують дитину в ранньому дитинстві - від одного до семи-восьми років. Саме в цей період починається деформація особистості і саме на цій стадії під тиском несприятливих чинників, іноді випадкових, таких, що видаються малозначущими, виникають шкідливі для розвитку особистості ціннісні настанови [28, с.28].

Переконливою є й думка про те, що важка дитина — це маленька людина, в якої через усілякі причини виникають відхилення в моральному й розумовому розвитку. «Найголовніше, чого не вистачає важким дітям у сім'ї, — це людської турботи, ласки, доброти. Байдужість і егоїзм батьків роблять їх жорстокими, калічать дитячу душу» [34, с. 13].

Важка дитина, був упевнений В. О. Сухомлинський, це дитя пороків батьків, зла сімейного життя; це квітка, яка квітує в атмосфері безсердечності, не правди, обману, презирства до людей. Всі без винятку важкі діти — це діти, «які в рідній сім'ї відчувають, що вони нікому не потрібні — ні матері, ні батькові. Або ж відчувають, що батько завдає матері великого горя, і мама каже: нема в світі правди, нема нічого святого. Вони не знають людських радощів, і в цьому їхня трагедія, моральне нещастя. Вони не знають ласкавих обіймів, засинають вони з тривожною дитячою думкою про свої образи й біль та здригаються уві сні» [26, с. 67]. Кінець кінцем аморальна поведінка дорослих, потворний сімейний побут і негативні внутрішньосімейні взаємини роблять дітей важкими. Діє комплекс причин, дитина випадає зі сфери виховання одразу в багатьох ланках і потрапляє до зони активних негативних впливів. Дитина стає педагогічно занедбаною. Цей термін, яким послуговується сучасна педагогіка, надзвичайно точно відображає місце таких дітей у системі виховання.

Видатний педагог обґрунтував педагогічні умови, за яких тільки й можливе досягнення виховної мети: «Найголовніше, що треба утвердити в душі дитини, яка бачить у сім'ї неправду, брехню, лицемірство, — це віру в людську красу, торжество добра, справедливості. Дитина, серце якої доторкнулося до темних сторін життя і затремтіло в розгубленості, повинна переконатися що світлого, красивого, правдивого, життєрадісного в житті незрівнянно більше, ніж темного й потворного і що боротьба за людську красу дає величезне щастя... Я глибоко переконаний, на скільки важлива для важких дітей проста людська бесіда, в якій би дитина відчула, що вихователь ставиться до неї, як до рівної людини, ділиться своїми думками і почуттями» [26, с. 65].

В. О. Сухомлинський радив вдумливо, уважно, терпляче досліджувати, вивчати розумовий, емоційний, моральний розвиток дитини, шукати й знаходити причини, за яких дитина стала важкою, застосовувати такі виховні впливи, які б ураховували складність і особливість індивідуального світу людини, всіляко унеможливлювали грубощі, приниження, покарання, оскільки «якщо дитина зазнала потрясіння, пов'язаного з покаранням, в її душі послаблюються внутрішні сили, які самою людською природою призначені для самовиховання. Чим більше покарань і чим вони жорстокіші, тим менше самовиховання.

Покарання, тим більше, якщо справедливість його сумнівна (а саме так і є в переважній більшості сімейних конфліктів), огрублює людську душу, оздоблює її. Потреба в покаранні не виникає там, де панує рух взаємного довір'я і теплоти, де дитина змалку тонко відчуває поруч із собою людину — з її думками й переживаннями, радощами і горем; де з перших кроків свого свідомого життя дитина вчиться керувати своїми бажаннями» [27, с. 97).

Василь Олександрович дійшов висновку, що немає такого становища, яке можна було б вважати безнадійним, немає дитини, яка б не піддавалася педагогічному впливу. Якою б педагогічно занедбаною не була дитина, вона не безнадійна, а лише вимагає особливого підходу, уваги, терплячості, душевної теплоти.

Особливо впливає на важких учнів, вважав великий педагог, слово. «Ми, - писав він, надаємо дуже великого значення тому, щоб моральна ідея, розкрита перед розумом і серцем вихованця в яскравих, хвилюючих словах живих образах, пробуджувала глибокі морально-естетичні почуття» [34, с. 22].

Педагогічно занедбані учні найчастіше відзначаються негативним ставленням до читання, безсистемністю в читанні та низькою культурою читацьких інтересів. Ось чому «чим важче дитині, тим більше, здавалося б, непереборних труднощів, на які натрапляє вона в навчанні, тим більше їй треба читати. Читання вчить її мислити, мислення стає стимулом, що пробуджує силу розуму. Книжка й жива думка, пробуджена книжкою, є найсильнішими засобами, які запобігають зубрінню великому злу, що отуплює розум» [28, с.45].

Серед важливих умов створення атмосфери виховуваності дитини взагалі, а особливо важковиховуваної є виховання успіхом. За справедливим твердженням В. О. Сухомлинського, мажорний тон життя дитини має спиратися не тільки на загальний шкільний клімат, але передусім на її власні успіхи в моральній поведінці, в діяльності. Формувати позитивну особистість у діяльності, зітканій з невдач, неможливо. Лише успіх формує в людини достатню віру і на цій основі - прагнення стати ліпшою.

Окреме місце у вихованні займає самовиховання. Адже людина не може бути тільки об'єктом виховання. Міцним фундаментом називав самовиховання Василь Олександрович. Ніхто не зможе виховати людину, якщо вона сама себе не виховує. «Це той найтонший вузол усіх пристрастей і дум людських, в якому доторкаються й сплітаються обов'язок і дисципліна, вимогливість до себе і совість. радість буття і непримиренність до зла, почуття власної гідності і справжня людська велич» [26, с. 49].

Оскільки поява важких дітей є наслідком цілого комплексу причин, то загальна стратегія виховного впливу повинна поширюватися на всі його суб'єкти: сім'ю, навчальний заклад, найближче оточення. Однак у сучасних умовах лише навчальний заклад здатний компенсувати вади сімейного виховання: «Звичайно ж, є важкі, дуже важкі сім'ї Але я працював у школі не один десяток років, не зустрічав батьків невиправних, не зустрічав людей, у душі яких не залишилося б доброї іскри. Перетворити цю іскру в яскравий смолоскип - ось у чому болісно важке, але благородне завдання педагогів» [27, с. 23].

Виховання в навчальному закладі важких дітей реалізується в трьох основних видах діяльності: навчальній, громадсько корисній, груповій.

Не треба забувати, писав В. О. Сухомлинський, що «звичайні методи і прийоми виховання, які дають добрі результати з основною масою дітей, до важких дітей застосовувати марно, треба шукати якісь інші, особливі методи і прийоми виховання» [29, с. 39].

«Найважливіше... зміцнювати у дитини віру в свої сили і терпляче чекати того моменту, коли відбудеться хоча б маленьке зрушення в її розумовій праці... Від успіху до успіху в цьому й полягає розумове виховання важкої дитини» [26, с. 52].

Якою б запущеною не була дитина, школа мусить по ставити її на шлях громадянського, трудового, духовного життя. «Наша висока місія полягає в тому, щоб кожен вихованець обрав той життєвий шлях, ту спеціальність, яка давала б йому не тільки хліб насущний, а й радість буття, почуття власної гідності», — писав видатний педагог [27, с. 68].

Для нормального розвитку людини важливо також пробуджувати, розвивати в дитині цікавість, допитливість, бажання знати, подив перед таємницями природи, перед красою навколишнього світу.

Неабияке значення в моральному вихованні дітей має виконання трудових завдань, які потребуючи багато сил і часу, виходять за рамки інтересів даного колективу, навіть села чи міста.

У вихованні важливо, щоб «людина уже в роки дитинства збагнула істину: тільки праця творить честь, гідність особистості; в праці людина виражає себе в колективі, праця дає моральне право судити про інших людей» [26, с. 29].

Аналіз педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського, присвяченої висвітленню поглядів на проблему виховання важких дітей, дає можливість сформулювати головні постанови для роботи з ними:

- створення для важких дітей атмосфери доброзичливості, любові, розуміння співчуття;

- сприйняття важкого учня таким, яким він є, сприяння розвитку в нього всього найліпшого;

- побудова стосунків з важкими дітьми на основі глибокої поваги й високої вимогливості то них;

- створення системи педагогічно доцільних дій, які дадуть можливість вивести педагогічно занедбаних дітей з пасивного стану та прилучити їх до активної діяльності життя в колективі;

- переконання батьків важких дітей у погребі корекції та зміни своєї поведінки, свого життя [34, с. 20].

Лише додержуючись згаданих настанов, творчо використовуючи невичерпне джерело педагогічної майстерності великого педагога можна домогтися успіхів у вихованні та перевихованні важких дітей.