2. Види спеціальних (вільних) економічних зон

Існує багато поглядів щодо класифікації спеціальних (вільних) економічних зон. Залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов розрізняють різні види С(В)ЕЗ. Так, у ст. 403 ГК України міститься відкритий перелік С(В)ЕЗ (відповідно до цієї статті, на території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, техно­логічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо; а також економічні зони, що поєднують в собі функції, властиві різним типам згаданих С(В)ЕЗ).

Залежно від особливостей певних територій (розташування, природно-кліматичні та інші умови), що зумовлює характер правового режиму С(В)ЕЗ (сприяння зовнішньоекономічній діяльності та/або туристичній діяльності), розрізняють:

зовнішньоторговельні зони - частина території держави (зазвичай прикордонні території), де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Метою створення цих С(В)ЕЗ є активізація зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, тран­зит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки ванта­жів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також по­слуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Зовнішньоторговельні зони можуть створюватися у таких організаційних формах: вільні порти («порто-франко»)³, вільні митні зони (зони франко), митні склади; прикладом такої зони є С(В)ЕЗ, створена відповідно до Указу Президента України від 28 червня 1999 р. та Закону України від 23.03.2000 р. «Про спеціальну (вільну) економічну зону «Порто-франко» на території Одеського морського торговельного порту»;

зони прикордонної торгівлі — частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі; С( В) Е 3 подібного типу в Україні не створювалися, проте спрощений порядок перетину кордону та торгівлі регулюються Положенням про прикордонний режим, затвердженим постановою КМУ від 27 липня 1998 р. № 1147 «Про прикордонний режим» (ознаки такої зони має Інтерпорт Ковель, створений відповідно до Указу Президента Украї­ни від 22 червня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону «Інтерпорт Ковель»);

туристсько-рекреаційні зони - С(В)ЕЗ, які створюються в регіонах, що ма­ють багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активіз ації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу (наприклад, С(В)ЕЗ, створена Законом України від 18 березня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу « Курортополіс Трускавець» )⁴.

Залежно від мети (сприяння підприємництву за пріоритетними напрямами промислової, інвестиційної, інноваційної діяльності): комплексні виробничі зони — частина території держави, на якій запроваджу­ється спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Такі зони можуть мати форму експортних виробничих зон (де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції) та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв; більшість створених в Україні С(В)ЕЗ належить до такого типу: спеціальні (вільні) економічні зони «Славутич», «Миколаїв», «Рені» та ін.;

науково-технічні зони - С(В)ЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим упровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Такі зони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів. В Україні створена низка подібних зон відповідно до Закону України від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» (в редакції Закону від 12.01.2006 р.): технопарк «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка» (м. Київ), «Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона» (м. Київ), «Інститут монокристалів» (м. Харків), «Вуглемаш» (м. Донецьк), «Інститут технічної теплофі­зики» (м. Київ), «Київська політехніка» (м. Київ), «Інтелектуальні інформаційні технології» (м. Київ), «Укрінфотех» (м. Київ), «Агротехнопарк» (м. Київ), «Еко-Україна» (м. Донецьк), «Наукові і навчальні прилади» (м. Суми), «Текстиль» (м. Херсон), «Ресурси Донбасу» (м. Донецьк), «Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій» (УМБІЦЕНТ) (м. Одеса), «Яворів» (Львівська область), «Машинобудівні технології» (м. Дніпропетровськ).

Закон України від 22.12.2006 р. «Про науковий парк «Київська політехніка» регулює відносини, пов'язані із створенням і функціонуванням наукового парку «Київська політехніка» (різновид технопарку), засновниками якого є Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» та інші суб'єкти господарювання, що уклали засновницький договір про утворення на­укового парку і можуть виконувати проекти наукового парку. Установчими документами цього наукового парку є засновницький договір і статут (визначає мету і предмет діяльності наукового парку, склад і повноваження його органу управління, порядок вступу до наукового парку та виходу з нього, формування його майна, порядок реорганізації та ліквідації наукового парку та інші засади його діяльності).

Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а та­кож комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. Так, за критерієм відкритості розрізняють С(В)ЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямовується на тісну взаємодію з позазональною економікою країни), та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком); за­лежно від місцезнаходження розрізняють зовнішні С(В)ЕЗ (розміщені на кордоні з іншими державами - спеціальна (вільна) економічна зона «Закарпаття») та вну­трішні (розміщені у внутрішніх районах країни - спеціальні (вільні) економічні зони «Славутич», «Миколаїв»).

Крім спеціальних (вільних) економічних зон, законодавець розрізняє терито­рії України, в яких запроваджується на певний термін спеціальний режим інвести­ційної діяльності, що передбачає надання податкових і митних пільг для суб'єктів підприємницької діяльності (в тому числі іноземних інвесторів), які уклали дого­вір з місцевими державними адміністраціями щодо реалізації інвестиційного проекту⁵. Так, Законом України від 24 грудня 1998 р. «Про спеціальний режим інвес­тиційної діяльності в Закарпатській області» у цій області запроваджено строком на 15 років спеціальний режим інвестиційної діяльності, який передбачає митні, податкові та інші пільги суб'єктів господарювання, які реалізують інвестиційний проект, зокрема: 1) звільнення не більше ніж на 5 років від обкладення ввізним митом і податком на додану вартість під час ввезення в Україну устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів) для реалізації інвестиційного проекту; 2) звільнення на 2 роки від оподаткування прибутку новоствореного, в тому числі в процесі реструктуризації, підприємства, інвестиція в яке є еквівалентною не менше ніж 250 тис. дол. СШ А, а також прибутку діючого підприємства, одержаного від інвестування в його реконструкцію або в його модернізацію, якщо така інвестиція дорівнює не менше ніж 250 тис. дол. СІЛА; з третього по п'ятий рік прибуток та­кого підприємства оподатковується за ставкою в розмірі 50% чинної ставки опо­даткування; 3) звільнення на 2 роки новостворених підприємств від сплати збору до Державного інноваційного фонду; 4) невключення до валового доходу підпри­ємства з метою оподаткування одержаної згідно з інвестиційним проектом суми інвестиції у вигляді: коштів; матеріальних цінностей; нематеріальних активів, вар­тість яких у конвертованій валюті підтверджено згідно з законами (процедурами) держави інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експерт­ною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау.

Територіальне розташування та терміни створення вільних економічних зон в Україні [9]

Назва	Територія розташування	Термін створення (рік)
Північно-кримська експериментальна економічна зона “Сиваш»	Міста Красноперекопськ і Армянськ, а також Красноперекопський район АР Крим	5 років з 18.09.96 р.
Спеціальна економічна зона “Донецьк”	м. Донецьк, Донецька область	60 років з 21.07.98 р.
Спеціальна економічна зона “Азов”	м. Маріуполь, Донецька область	60 років з 21.07.98 р.
Спеціальна економічна зона “Закарпаття”	Ужгородський та Мукачівський райони, Закарпатська область	30 років з 09.01.99 р.
Спеціальна економічна зона “Яворів”	Яворівський район, Львівська область	20 років з 17.02.99 р.
Спеціальна економічна зона “Інтерпорт Ковель”	м. Ковель, Волинська область	20 років з 01.01.00 р.
Спеціальна економічна зона “Миколаїв”	м. Миколаїв, Миколаївська обл.	30 років з 01.01.00 р.
Спеціальна (вільна) економічна зона “Порто- франко” на території Одеського морського торговельного порту	м. Одеса	25 років з 01.01.00 р.
Спеціальна економічна зона “Рені”	м. Рені Одеської області	30 років з 17.05.00 р.
Спеціальна економічна зона “Порт Крим”	м. Керч, АР Крим	30 років з 01.01.00 р.
Спеціальна економічна зона “Славутич”	м. Славутич, Київська область	20 років з 30.06.98
Спеціальна економічна зона туристсько- рекреаційного типу “Курортополіс Трускавець”	м. Трускавець, Львівська область	20 років з 01.01.00 р.