Розділ 1. Теоретичні засади особистісно орієнтованого навчання

1.1 Видатні педагоги про особистісно орієнтований підхід у навчанні.

Проблема особистісних особливостей учнів і можливостей, врахування їх у навчально-виховному процесі не нова. Початок теоретичного рівня розробки особистісно орієнтованого підходу в навчально-виховному процесі пов'язаний з великим педагогом Костянтином Дмитровичем Ушинським. Він був переконаний, що виховання, вдосконалюючись, може розширити межі людських можливостей. Головна умова успішного навчання дитини - врахування її вікових, психологічних особливостей. Загальні рекомендації в навчанні не приведуть до успіху, тому що діти за своєю природою індивідуальні. Ушинському належить ідея здійснення особистісно зорієнтованого підходу в умовах колективної роботи класу, яка і нині є прийнятною в нашій школі, а також ідея поєднання колективних та індивідуальних форм навчальної роботи школярів на уроці. У своїх працях він дав психолого-дидактичне обґрунтування цього поєднання. Особливу увагу вчений надавав спільній роботі, коли учень є її учасником, бачить і чує товаришів по навчанню. Він стверджував, що спільна навчальна діяльність створює таку атмосферу, в якій легко засвоювати факти і думки. Для кращої організації навчання дидакт пропонував об'єднати дітей з одними й тими ж особливостями в невеликі групи. Розділити клас на дві групи, з яких одна сильніша за іншу, не тільки не шкідливо, стверджував Ушинський, але навіть корисно, якщо педагог вміє, займаючись з однією групою сам, другій дати цікаву самостійну вправу .

Серед видатних педагогів велику увагу проблемам індивідуальності та особистісно зорієнтованого підходу у навчально-виховному процесі приділяв П. П. Блонський. Особистість - це конкретна соціальна характеристика людини. Під поняттям “індивідуальність” П. Блонський розумів неповторність кожної окремої людини. Кожна людина, на його думку, наділена певними анатомо-фізіологічними задатками, темпераментом та іншими біологічними властивостями, її характеризують специфічні потреби, здібності, інтереси, рівень розумового розвитку, життєвий досвід.

Одне із головних завдань школи Блонський вбачав у тому, що вона повинна не пригнічувати, а розвивати індивідуальність. Вирішенню цього завдання, за його твердженням, найбільш повно відповідає як початкова, так і середня загальноосвітня школа. Вчений був глибоко переконаний в тому, що індивідуальність культивується не стільки викладанням конкретних предметів, скільки наданням їй можливості виявити і розвинути індивідуальні особливості особистості, що формується. Крім того, загальна освіта, за словами вченого, є силою, що емансипує цю особистість. Щодо початкової школи, то вона, виховуючи маленьку людину в процесі творчого і диференційованого навчання, забезпечує всі можливості для виявлення її особистості. Але особливо досконало індивідуальні особливості особистості, на думку вченого, враховуються в процесі індивідуалізації навчання, тобто особистісно зорієнтованого підходу в навчально-виховному процесі. При цьому доречно зазначити, що головний зміст особистісно зорієнтованого підходу вчений вбачав у тому, щоб підвищити ефективність навчально-виховного процесу, дати простір розвитку задатків і здібностей кожної особистості. З цією метою він пропонував ввести факультативні предмети, самостійні роботи, широко практикувати таку форму навчання, як написання і обговорення рефератів і навіть роботу школярів за індивідуальними планами.

Більшість праць В.Сухомлинського також присвячена питанням особистісного, індивідуального підходу до учнів. Хоча поняття “особистісно орієнтований підхід” у працях В.О.Сухомлинського відсутнє .Не формулювалися ним ні принципи, ні методи особистісно орієнтованого підходу.Проте більшість його праць тією чи іншою мірою присвячена питанням особистісного, індивідуального підходу до учнів.

«Пам’ятайте, що кожна дитина приходить у школу зі щирим бажанням добре читися.Вона ніби яскравий вогник, що освітлює світ дитячих турбот і тривог.Дитина несе його нам, учителям, з безмежною довірливістю. Цей вогник легко погасити різкістю, грубістю,байдужістю, невірою в неї, дитину.» В.О.Сухомлинський.

Аналіз педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського з позиції сьогодення дає можливість виокремити основні положення, на яких базується особистісно орієнтоване навчання. Положення про неповторність кожної дитини є немовби наріжним каменем, на якому побудована вся система поглядів В. О. Сухомлинського на проблеми навчання й виховання. Таке ж важливе значення воно має і для концепції особистісно-орієнтованого підходу, оскільки саме з нього випливає положення про дитину як найвищу цінність і, відповідно, головного суб'єкта навчально-виховного процесу. Це дає можливість визначити принципи особистісно орієнтованого підходу:

- принцип неповторності кожної дитини;

- принцип визнання відсутності нездібних дітей;

- принцип урахування нерівності розумових здібностей учнів;

-принцип індивідуалізації навчально-виховного процесу;

- принцип урахування індивідуальних особливостей учнів;

- принцип визнання кожної дитини особистістю;

- принцип отримання позитивних відчуттів від навчання;

-принцип людяності, чуйності і тактовності у ставленні до дітей.

Проблеми гуманно особистісного підходу знайшли своє відображення в педагогічних системах та публікаціях Ш.О.Амонашвілі.

«Що таке справжній особистісний гуманний підхід до дитини? Це, насамперед, повага, любов.Гуманна педагогіка юазується на припущеннях, в основу яких покладено Мудрість.»

Ш.О.Амонашвілі

Ш.О.Амонашвілі визначає три закони гуманної педагогіки:

– Любити кожну дитину;

– Розуміти і приймати її такою, якою вона є;

– Озброїтись оптимізмом у ставленні до будь-якої дитини.

Сучасне розуміння особистісного підходу визначили в 60-х роках минулого століття відомі зарубіжні вчені: К. Роджерс, А. Маслоу. Утверджуючи напрям гуманістичної психології, вони запевняли, що повноцінне виховання можливе лише в тому випадку, коли школа служитиме лабораторією для відкриття унікального “Я” кожної дитини, допомагатиме їй в усвідомленні, розкритті власних можливостей, становленні самосвідомості, у здійсненні особистісно значущого і суспільно прийнятного самовизначення, самореалізації та самоутвердження.

На сьогодні у психолого-педагогічній науці розроблено чимало різноманітних концепцій особистісно-орієнтованої освіти.

Розглянемо деякі положення сучасних досліджень, присвячених особистісно зорієнтованому навчанню. І. Якиманська вважає, що кожен учень дивиться на світ, спираючись на суб'єктний досвід. Дитина, пізнаючи світ користується “перед-знаннями”, сформованими культурою, що її оточує. Тому важливо спочатку виявити суб'єктний досвід учня, а тоді вже, спираючись на нього, формувати наукові знання. Важливо також погоджувати нові поняття з суб'єктним досвідом учня. Традиційно, в процесі навчання особистісний досвід ігнорувався, адже він не є досконалим і науковим.

Кожен учень прагне розкрити свій особистий потенціал, що дала йому природа, і треба лише допомогти йому, створивши необхідні умови. Активність дитини виявляється у двох різних напрямах: адаптивності до вимог дорослих, які створюють для неї нормативні ситуації, та креативності, що дозволяє їй постійно шукати і знаходити вихід із ситуації, долати її та будувати нову, але з опорою на знання і способи дій, що вже є в її індивідуальному досвіді. При пізнанні дитиною світу - те ж саме: з одного боку - цілісне особистісне бачення світу, що формується дуже рано, з іншого- спеціальне навчання, що дає дитині науково обґрунтовані знання, які є особистісно чужими для неї. Тому особистісно зорієнтоване навчання спирається на положення про те, що тільки особистісно значущі поняття засвоюються учнем. Картина світу, створена в наукових поняттях, існує об'єктивно, від учня. Це означає, що не всі поняття, навіть логічно обґрунтовані, будуть ним сприйняті .Тому навчання, при якому нові отримані знання не стали особистим досвідом учнів, веде до формалізації знань.

Праці С.І.Підмазіна також присвячені проблемам особистісно орієнтованого навчання.

Він визначив основні положення, на які спирається особистісно орієнтований підхід у навчанні:

1.Учень завжди є суб’єктом, а не об’єктом навчання.

2.Основна мета навчання, окрім засвоєння учнем необхідних знань, умінь та навичок, - розвиток особистості учня як суб’єкта діяльності і соціальних стосунків.

Особистісно зорієнтоване навчання має сприяти саморозвитку особистості, допомогти пізнати себе, самовизначитись і самореалізуватись, що дасть можливість правильно визначити і продуктивно будувати життя. Особистісно зорієнтована модель навчання передбачає також розвиток критичного мислення учнів, що потребує неодмінно діалогічної ситуації, вільної, творчої діяльності . Тільки людина, яка вільно, активно і критично мислить, може об'єктивно оцінити події, зробити правильні висновки, досягти успіхів у різноманітних сферах діяльності.

На сучасному етапі розвитку педагогічної науки в Україні в працях І.Беха, С.Подмазіна, О.Савченко, Г.Назаренко намічено підходи до розробки цілісної концепції особистісно орієнтованої освіти школярів.

Науковці одностайні в думці про те, що освіта дітей шкільного віку обов’язково повинна бути особистісно орієнтованою, сприяти розвитку дитини, збереженню та зміцненню здоров’я.

Отже, модернізація освіти повинна, в першу чергу, спрямовуватись на реалізацію ідей гуманно- особистісної педагогіки.

Для реалізації особистісно орієнтованого навчання необхідно організувати навчально-виховний процес таким чином, щоб центром навчання стала б особистість дитини, її самобутність і самоцінність. Як вважає І.Якиманська, саме визнання учня головною дійовою фігурою всього освітнього процесу і є особистісно-орієнтованим навчанням.