Глава 1

Організаційно-правові засади господарського судочинства

1.1. Принципи господарського судочинства

Господарське судочинство є врегульованим нормами господар­ського процесуального права порядком провадження в господар­ських спорах, який визначається системою взаємопов'язаних господарських процесуальних прав та обов'язків, процесуальних дій, якими вони реалізуються, і суб'єктами - судом і особами, які беруть участь у процесі¹. Воно базується на певних принципах.

За загальним уявленням принципи є керівними ідеями, що ві­дображають зміст. Термін «принцип» у перекладі з латинської озна­чає «основа, база, засади». Принципами господарського судочин­ства є основні правові ідеї, на яких побудовано господарське судо­чинство і які визначають таку його організацію, яка забезпечила б винесення законних і обґрунтованих судових рішень.

У юридичній літературі принципи господарського судочинства визначаються також як основні правила діяльності господарсько­го суду, основна база, за допомогою якої будується господарський процес і відносини, що виникають у галузі судочинства.

У принципах господарського судочинства сконцентровані по­гляди законодавця на характер і зміст господарського судочинст­ва, і саме в них виражається сутність судочинства. Зміст цих прин­ципів викладено й закріплено в Законі України «Про судоустрій України» та Господарському процесуальному кодексі України. Ко­жний з цих принципів знаходить своє відображення, як правило, не в одній, а в кількох правових нормах, і найчастіше в процесуальних,

¹ Штефан М.Й. Теоретичні основи арбітражного процесуального права Укра­їни // Правосуддя - гарант законності у сфері економічних правовідносин / За ред. А.І. Комарової, Д.М. Притики, В.В. Медведчука, М.О. Потебенька та ін. - К., 2000. - Т. 21 (2). - С 23.

8

9

які характеризують зміст даного принципу. Тому для правильного розуміння змісту певного принципу потрібно проаналізувати всі правові норми, у яких містяться основні положення господарсько­го судочинства¹.

У законодавстві принцип виражає в загальній формі об'єктив­но визначену вимогу до учасників суспільних відносин, яка слугує засобом самообмеження державної влади й системи управління з метою досягнення цілей правового регулювання. Отже, виконання завдань господарського судочинства залежить від правильного за­стосування господарським судом норм матеріального й процесу­ального права.

Проблема принципів господарського судочинства є однією з центральних проблем, що досліджувалися наукою господарського (раніше - арбітражного) процесуального права. У юридичній літе­ратурі висловлюються різні думки стосовно поняття, кількості, класифікації, назви та змісту принципів господарського процесу як основних положень, що у своїй сукупності характеризують най­суттєвіші риси процесу, а також зміст і призначення його основних інститутів².

Досить часто принципи господарського судочинства ототожню­ють з принципами господарського процесу. Під принципами госпо­дарського процесу розуміють основні засади (загальні керівні поло­ження), що визначають характер організації господарського суду та його діяльності щодо здійснення правосуддя в господарських від­носинах³.

Проте існує думка, згідно з якою під принципами господарсько­го процесу розуміють закріплені в законодавстві про господарські суди загальні керівні положення, що відображають найбільш важ­ливі якісні особливості цієї процесуальної системи, визначають сут­ність і призначення всіх її основних інститутів і правил судового розгляду спорів⁴. За своєю юридичною природою принципи госпо­дарського процесу є нормами права, які відрізняються від звичай­них норм більш загальним характером.

¹ Боровик С.С., Джунь В.В., Мудрий С.М. Захист прав суб'єктів господарю­ вання в арбітражних судах України. - К.: Оріяни, 2001. - С. 33.

² Васильєв СВ. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учебное посо­ бие. - X.: Эспада, 2001. - С. 23-40.

³ Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина B.C. та ін. Арбітражний процес: На­ вчальний посібник. - X.: Консум, 2001. - Ч. II. - С. 26.

⁴ Арбитражный процесе: Учеб. пособие / Под ред. Р.Е. Гукасяна и В.Ф. Тара- нейко. - М.: Юридическая литература, 1996. - С. 25.

Принципи знаходять свій прояв і реалізацію у всій діяльності господарських судів, на всіх етапах господарського процесу. Вони регулюють найбільш важливі сторони правозастосовчої діяльності господарських судів. Тому дійсний зміст кожного з цих принципів та їх значення можуть бути розкриті лише в результаті аналізу відповідних норм законодавства про господарські суди та практи­ку їх застосування. Водночас правильне уявлення про сутність і зміст кожного принципу, а також про всю їх систему в цілому до­помагає зрозуміти сутність і значення багатьох правил господар­ського процесу та, відповідно, обґрунтованого застосування їх на практиці.

Знання принципів забезпечує системний аналіз норм чинно­го господарського процесуального законодавства. Вони є відправ­ними пунктами при тлумаченні процесуальних норм із недостат­ньо визначеним змістом, при виправленні недоліків у праві, до­зволяють знайги правильне вирішення того чи іншого процесуа­льного питання, якщо в чинному законодавстві відсутня відпо­відна норма. Принципи також є орієнтиром у нормотворчій діяль­ності: вони визначають основні напрями, перспективи розвитку господарського судочинства, служать критерієм оцінки обґрун­тованості пропозицій щодо змін та доповнень до чинного законо­давства.

Удосконалення принципів господарського судочинства відбу­вається шляхом не тільки збагачення їхнього змісту, а й встанов­лення нових принципів. Останнє зумовлене як необхідністю оптимізації процесуального законодавства, так і загальною потребою зміцнення правового становища сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, а відтак зміцнення і розширення гарантій захисту їх прав. Закріплення в Господарському процесуальному кодексі України нових принципів має на меті піднести авторитет суду, ство­рити йому кращі умови для дослідження й оцінки доказів та вине­сенням обґрунтованих рішень¹.

Принципи господарського судочинства тісно пов'язані між со­бою і утворюють одну логічну систему, яка, проте, не заперечує в межах цієї цілісності їх класифікації.

У юридичній літературі існує кілька підходів щодо класифікації принципів. Зокрема, їх поділ на принципи законності, функціональні принципи (диспозитивність, змагальність, процесуальна рівність сторін, безперервність), організаційно-функціональні (незалежність

¹ Притика Д.М. Організаційно-правові засади становлення і діяльності гос­подарських судів України: Автореф. дис... д-ра юрид. наук / X., 2003. - С 22.

10

11

суддів, підкорення їх Конституції України і законам, одно особовість та колегіальність, рівність перед судом і законом, державна мова судочинства)¹.

На нашу думку, заслуговує на увагу класифікація принципів залежно від об'єкта регулювання, згідно з якою розрізняють:

• принципи, що визначають організацію та устрій господар­ського суду (організаційні принципи);

• принципи, які регулюють діяльність господарського суду (функціональні принципи)².

До організаційних принципів належать:

1. Принцип призначення суддів господарських судів вищими органами державної влади. Судді обираються Верховною Радою України безстроково в порядку, встановленому Законом України «Про статус суддів». Перше призначення на посаду судді здійсню­ється Президентом України строком на п'ять років.

2. Принцип одноособового і колегіального розгляду справи. Від­повідно до ст. 4-6 ГПК України справи в місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яка справа, що на­лежить до підсудності цих судів залежно від категорії й складності справи може бути розглянута судом у складі трьох суддів. Перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів здій­снюється апеляційними господарськими судами - колегією в складі трьох суддів. Перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищим господар­ським судом України - колегією суддів у складі трьох суддів або більшої непарної їх кількості.

3. Принцип самостійності судів, незалежності суддів і підкорення їх тільки закону. Цей принцип закріплений в ст. 129 Консти­туції України та в ст. 14 Закону У країни «Про судоустрій України» і означає, що суд є незалежним у здійсненні правосуддя від органів законодавчої та виконавчої влади і підкоряється тільки закону.

Гарантії незалежності суддів детально закріплені в главі III За­кону України « Про статус суддів». Відповідно до ст. 11 цього Зако­ну незалежність суддів забезпечується перш за все встановленим законом порядком їх обрання, зупинення їх повноважень і звіль­нення з посади. Органи та посадові особи державної влади, органи

¹ Більш докладно питання класифікації принципів див.: Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2003. - С. 261-281.

² Арбитражный процесе: Учеб. пособие / Под ред. Р.Е. Гукасяна и В.Ф. Тара- ненко. - С. 27.

місцевого самоврядування, їхніх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобовязані поважати незалеж­ність суддів і не посягати на неї.

Незалежність суду забезпечується також і передбаченою зако­нодавством відповідальністю за неповагу до суду чи судді. Стаття 14 Закону України «Про статус суддів» містить норму, згідно з якою прояв неповаги до суду або суддів з боку осіб, які беруть участь у справі або присутні в судовому засіданні, і так само вчинення поза судовим засіданням будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду чи судді у зв'язку з їхньою службовою діяльністю, тягнуть за собою відповідальність згідно із законом. Аналогічна норма міс­титься і в ч. 5 ст. 14 Закону України «Про судоустрій України».

Як неповагу до суду, на думку деяких учених, можна кваліфі­кувати неподання у встановлений строк затребуваних господарсь­ким судом матеріалів, а також ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону¹, за що ц. 5ст. 83ГПКУкра-їни передбачено стягнення в дохід Державного бюджету України з ^]> винної сторони штрафу в розмірі до ста неоподатковуваних мініму­ми. Мів доходів громадян.

Незалежність суддів забезпечується також правом судді на відставку, недоторканністю суддів, створенням необхідних органіваційно-технічних та інформаційних умов для діяльності суддів, Матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їхньо­го статусу, а також особливим порядком фінансування суддів і сис­темою органів суддівського самоврядування. Частиною 7 ст. 14 Закону України «Про судоустрій України» встановлено гарантії самостійності судів і незалежності суддів, до яких віднесено, зокре­ма, незмінюваність суддів та їх недоторканість (ст. 15 Закону Укра­їни «Про судоустрій України»), заборона втручання в здійснення Правосуддя, відповідальність за неповагу до суду чи судді тощо.

4. Принцип мови судочинства. У загальному вигляді цей прин­цип закріплено в Конституції України, ст. 10 Закону України «Про судоустрій України» та в ст. З ГПК України, відповідно до норм яких судочинство здійснюється державною мовою. Учасникам про­цесу, які не володіють державною мовою, надане право ознайом­лення з матеріалами справи, участі в судових діях через перекладача і право на виступ у суді рідною мовою. Судові документи ведуть -' Ся мовою судочинства і надаються особам, що беруть участь у справі, , За їх вимогою у перекладі на мову, якою вони користувалися в суді.

^і *

¹ Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина B.C. та ін. Арбітражний процес. - Ч. II. - С ЗО.

12

13

5. Принцип гласності й відкритості господарського процесу. Цей принцип закріплений в п. 7 ч. З ст. 129 Конституції України, і в подальшому його розвинуто в ст. 9 Закону України «Про судоустрій України». Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його справи.

Розгляд справи відбувається відкрито, крім випадків, передба­чених процесуальним законом. Учасники судового розгляду та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право ро­бити письмові нотаткц. Проведення в залі судового засідання фото-і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонар­ної апаратури, а також транслювання судового засідання допуска­ється з дозволу суду, у порядку, установленому процесуальним за­конодавством. Розгляд справи в закритому судовому засіданні до­пускається за рішенням суду у випадках, передбачених процесуа­льним законодавством. Відповідно до ст. 4-4 ГПК України розгляд справ у господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам про охорону державної, комерційної чи бан­ківської таємниці або коли одна зі сторін обґрунтовано вимагає кон­фіденційного розгляду справи і подає відповідне клопотання до по­чатку розгляду справи по суті, Наявність хоча б однієї з цих ознак тягне за собою обмеження дії принципу гласності. Про розгляд спра­ви в закритому засіданні або про відхилення клопотання з цього приводу виноситься ухвала. Судовий процес фіксується технічни­ми засобами й відображається в протоколі судового засідання.

Проте, на думку B.C. Щербини, якщо стосовно державної, ко­мерційної чи банківської таємниці, дотримання якої забезпечуєть­ся державою шляхом відповідного правового регулювання, такі обмеження є цілком зрЬзумілими й виправданими, то ще одна озна­ка - наявність обґрунтованих заперечень однієї чи обох сторін -суперечить принципу гласності, який за цих умов втрачає своє зна­чення. Суб'єктивний характер, невизначеність цього критерію ' ускладнюють його застосування на практиці, тому від нього, на думку автора, варто було б відмовитися¹.

До функціональних принципів належать такі:

1. Принцип законності, який є конституційним, оскільки в ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначається, що органи державної влади (до яких належить і господарський суд) зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень і в спосіб, передбачений

Конституцією та законами України. Принцип законності як ос­новну засаду судочинства встановлено також і в п. 1 ч. З ст. 129 Конституції України. Законність у судочинстві має свої специфічні риси, обумовлені завданнями й засобами правосуддя. Завдання полягає в гарантуванні незалежності суддів та судів (ст. 126 Кон­ституції України, ст. 14,15 Закону України «Про судоустрій У кра­їни », ст. 11 Закону України « Про статус суддів ») і їх підкоренні тільки закону, а також у забезпеченні умов, виключаючи сторон­ній вплив на суддів. Засобом правосуддя є принцип здійснення правосуддя в точній відповідності із законами. Особливості дії принципу законності в господарському судочинстві полягають, пе­редусім, у зобов'язаннях:

• розглядати всі спори, неухильно дотримуючись господар­сько-процесуальних норм;

• вирішувати господарські спори та інші віднесені до компе­тенції господарських судів питання в чіткій відповідності до закону та інших нормативних актів, які регулюють спірні відносини. Причому господарський суд має право визнати недійсним повністю або у відповідній частині договір, який суперечить законодавству, а також відмовити в задоволенні вимог сторін, якщо вони ґрунтуються на акті органів дер­жавного управління, який не відповідає чинному законо­давству.

Реалізація принципу законності в господарському судочинстві забезпечується процесуальними гарантіями. До них належать, на­самперед, гарантії, що складають зміст інших принципів, наприк­лад: незалежність суддів господарського суду та підпорядкованість їх лише Конституції і закону, рівність перед законом і судом, зма­гальність процесу і рівноправність сторін, гласність розгляду в господарських судах, безпосередність і безперервність судового розгляду¹.

Важливою гарантією забезпечення цього принципу є те, що рі­шення, постанови, ухвали господарського суду можуть бути пере­вірені в апеляційному та касаційному порядку за заявою сторони або за поданням прокурора, як це передбачено ГПК України. Керу­ючись принципом законності, господарські суди вивчають і узагаль­нюють господарську судову практику, вносять пропозиції щодо вдосконалення законодавства. Вищий господарський суд України

¹ Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина B.C. та ін. Арбітражний процес. - Ч. II. -С. 35.

14

¹ Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господар­ської юрисдикції та шляхи їх удосконалення. - С. 268-269.

15

з метою забезпечення однакового вирішення спорів і суворого додер­жання законів дає керівні роз'яснення.

Гарантіями реалізації принципу законності є можливість відве­дення судді, участь прокурора у справі, участь у судовому процесі державних органів, органів місцевого самоврядування, а точніше -їх представників, можливість сторони мати свого представника, регламентація форми і змісту позовної заяви.

2. Процесуальна рівність усіх учасників судового процесу. Цей принцип закріплений у п. 1 ч. З ст. 129 Конституції України, ст. 7 Закону України «Про судоустрій України», ст. 4-2 ГПК України, де зазначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, та в розділі IV ГПК України (зокрема, ч. 1 ст. 22 встанов­ лює, що сторони користуються рівними процесуальними правами). Останнє положення означає, що закон встановлює рівні можли­ вості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Реалізація зазначеного принципу передбачає, що, по-перше, суд при вирішенні господарських спорів застосовує норми матеріального права щодо всіх учасників однаковою мірою безвідносно до того, між якими сторонами розглядається спір; по-друге, правовий статус учасни­ ків господарського процесу визначається лише процесуальними положеннями.

Обумовлений демократизмом процесуальної форми, принцип рівності учасників є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що виключає будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дозволяє сторонам вчиняти встановлені законодавством процесуальні дії, реалізову­вати надані їм законом права й виконувати покладені на них обо­в'язки.

3. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до даного принципу сторонам у господарському процесі забезпечують­ ся широкі можливості у відстоюванні зайнятих ними в спорі пози­ цій. Сторони мають право наводити юридичні факти, які обґрунто­ вують їх вимоги й заперечення, а також надавати докази на підтвер­ дження цих фактів. Вони мають право знати аргументи, вимоги і заперечення іншого учасника спору, знайомитися з матеріалами справи, висловлювати з їх приводу свої аргументи, брати участь в обговоренні зібраних у справі доказів, їх перевірці, заявляти у зв'яз­ ку з цим різні клопотання, ставити одне одному та іншим учасни­ кам процесу питання.

Цей принцип закріплений у п. 4 ч. Зет. 129 Конституції Укра­їни (змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх дока­зів і в доведенні перед судом їх переконливості) та в ст. 4-3 ГПК України. З метою забезпечення реалізації цього принципу ч. З ст. 4-3 ГПК України передбачено, що господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин і правильного за­стосування законодавства.

Зазначений принцип тісно пов'язаний з процесуальною рівніс­тю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Засади змагальності передбачають:

• залежність дій суду від вимог позивача й заперечень відповіда­ча, суд вирішує справу в обсязі вимог, заявлених сторонами;

• можливість вільного використання засобів доказування;

• право кожної сторони доводити факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення;

• можливість надання сторонами додаткових доказів на про­позицію господарського суду.

Принцип змагальності діє на всіх стадіях господарського процесу.

Однак, розглядаючи закріплення цього принципу як позитивне й прогресивне явище, слід зазначити непослідовність законодавця у вирішенні цього питання, яку можна пояснити недоліками зако­нодавчої техніки. У класичному розумінні принцип змагальності означає, що суд не повинен зі своєї ініціативи збирати докази на користь однієї чи іншої сторони в разі, коли доказів, наданих сто­ронами, недостатньо для вирішення спору, а має розглядати спра­ву за наявними доказами. Але ст. 38 ГПК України зобов'язує гос­подарський суд витребувати від підприємств та організацій незалеж­но від їх участі у справі документи й матеріали, необхідні для вирі­шення спору. Очевидно, що витребування подібних доказів є мож­ливим лише за клопотанням сторін у випадках, коли сторони з різ­них причин не спроможні подати ті чи інші докази.

Принцип змагальності забезпечує швидке надходження до гос­подарського суду необхідного фактичного матеріалу і всебічне, об'­єктивне його дослідження, створює надійні гарантії для захисту порушених прав та інтересів суб'єктів господарювання, підвищує виховне значення діяльності господарських судів¹.

¹ Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господар­ської юрисдикції та шляхи їх удосконалення. - К.: «Видавничий дім «Іа Юре», 2003. - С. 279.

16

17

4. Принцип об'єктивнії істини. Цей принцип означає, що гос­подарський суд має приймати рішення у справі після того, як у судовому засіданні будуть встановлені дійсні взаємини сторін і фак­тичні обставини. Принцип об'єктивної істини нерозривно пов'я­заний із принципом законності, оскільки рішення господарсько­го суду законне лише тоді, коли у справі встановлена об'єктивна істина. Відповідно до цього принципу кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГГОС України). Спрямованою на запобі­гання можливій упередженості судді чи іншого недобросовісного ставлення до розгляду справи є норма щодо відводу судді, за якою суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судово­му процесі, або буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості (ч. 1 ст. 20 ГПК України). На реа­лізацію цього принципу спрямовані й інші правові інститути та норми ГПК України: перегляд рішень, ухвал, постанов за новови-явленими обставинами та перегляд їх в апеляційному і касацій­ному порядку; право господарського суду виходити за межі заяв­лених вимог тощо.

5. Принцип диспозитивності. Сутність принципу диспозитивності полягає в нерозривній єдності двох елементів - свободи вибо­ру варіанту захисту порушеного права і свободи розсуду сторони при обранні варіантів поведінки в процесі захисту права¹. Цей прин­цип безпосередньо не закріплений у законодавстві, хоча його дія в господарському судочинстві не викликає сумнівів і заперечень. За­значений принцип певним чином отримав свій розвиток у господар­ському процесуальному законодавстві, що закріплює право сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вільно здійснювати в гос­подарському суді свої матеріальні і процесуальні права².

Таким чином, сутність зазначеного принципу полягає у можли­вості учасників господарського процесу, і в першу чергу сторін, роз­поряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, активно впливати на процес із метою захисту своїх прав і інтересів. Так, позивач має право до прийняття рішення у справі змінити під­ставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмо­витися від позову або зменшити розмір позовних вимог. Відповідач

' Плешанов А.Г. Диспозитивное начало в сфере гражданской юрисдикции: проблемы теории и практики. - М.: Изд-во «НОРМА», 2002. - С. 37.

² Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господар­ської юрисдикції та шляхи їх удосконалення. - С. 272.

має право визнати позов повністю або частково чи не визнати його взагалі. Особливістю дії цього принципу в господарському процесі є його певна обмеженість, зумовлена тим, що господарські спори, які вирішуються господарським судом, частково зачіпають не лише приватно-правові, а й публічно-правові інтереси. Тому господар­ський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позо­вних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права й охоронювані за­коном інтереси (ч. 6 ст. 22 ГПК України).

6. Принцип солідарності господарських інтересів сторін. Гос­подарським процесуальним кодексом України передбачено, що окремі категорії спорів, які визначені ч. 1, 2 ст. 5 цього Кодексу, можуть бути передані на розгляд господарського суду за умови до­держання сторонами встановленого для даної категорії спорів по­рядку їх досудового врегулювання.

7. Принципобов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду. Цей принцип сформульовано в ст. 11 Закону України «Про судоустрій України». Судове рішення, яким закін­чується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконан­ня всіма органами державної влади, органами місцевого самовря­дування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян, іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій тери­торії України. Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухва­ли, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, установленому ГПК України та іншими законодавчими актами. Гарантією забезпечення реалізації цього принципу є встановлення відповідальності за ухилення від виконання рішення, ухвали, по­станови особами, яким пред'явлено для виконання.

8. Принцип оперативності. Цей принцип характеризує діяль­ ність господарського суду як судового органу, спроможного в ко­ роткі, визначені Господарським процесуальним кодексом України строки відновити порушені контрагентами права суб'єктів госпо­ дарювання. Сутність цього принципу полягає в тому, щоб при ви­ рішенні справи в господарському суді найбільш повно, доцільно та своєчасно використовувати всі встановлені законом засоби для пра­ вильного й швидкого вирішення спору та усунення недоліків у гос­ подарській діяльності, які виявлені при розгляді справи. Значення цього принципу полягає в тому, що в поєднанні та взаємодії з інши­ ми принципами він забезпечує правильне й своєчасне вирішення

/*

19

господарським судом своїх завдань у короткі строки при мінімально­му витрачанні коштів як господарського суду, так і учасників спору.

9. Принцип безперервності судового розгляду. Судове засідан­ня з кожної справи має відбуватися безперервно, до закінчення роз­гляду початої справи або до відкладення її розгляду суд не повинен розглядати інші справи. Якщо в ході судового розгляду виникає необхідність відкласти або призупинити розгляд справи, має бути розпочате нове засідання.

Безперервність у розгляді однієї судової справи має певне зна­чення для формування внутрішнього суддівського переконання, забезпечує врахування судом усіх обставин справи та цілісність вра­жень суду від матеріалів справи, зосереджує увагу суддів тільки на одній справі та її обставинах.

1.2. Організаційно-правові засади діяльності місцевих господарських судів

Побудова ефективної системи господарських судів залежить від вирішення фундаментальних питань:

• удосконалення системи господарських судів як елементу системи судової влади в цілому;

• удосконалення всієї системи судової влади, з одного боку, як системоутворюючого елементу для системи господарських судів, з іншого - як системного елементу державної влади¹.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судоустрій України» державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на зако­нодавчу, виконавчу та судову. Органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставах, у межах та порядку, передбачених Конституцією України та законами. Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також кон­ституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституцій­ним Судом України та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Система господарських судів, які здійснюють судову владу шля­хом вирішення господарських та інших справ, віднесених до їх ведення, ґрунтується на загальних принципах і положеннях судо­устрою та судочинства.

Відповідно до Конституції України в системі судів загальної , юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Спеціалізованими судами є господарські, ад­міністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані суди.

Основними завданнями господарського суду, що визначають зміст його діяльності є:

• захист прав і законних інтересів учасників господарських правовідносин;

• сприяння зміцненню законності у сфері господарських від­носин;

• унесення пропозицій, спрямованих на удосконалення пра­вового регулювання господарської діяльності.

Господарські суди мають розглядати весь комплекс питань пра­вового регулювання економічних відносин, що виникають між суб'єктами господарського права. Ураховуючи комплексний ха­рактер таких відносини предметом судового захисту мають бути суб'єктивні права і законні інтереси суб'єктів господарської діяль­ності (суб'єктивна ознака обсягу судового захисту), предметом судової діяльності мають бути економічні спори (об'єктивна озна­ка обсягу судового захисту). Отже, основним у діяльності місце­вих господарських судів є розв'язання господарського (економіч­ного) спору¹.

Господарські суди становлять єдину систему спеціалізованих судів, яка складається з місцевих господарських судів, апеляцій­них господарських судів та Вищого господарського суду України.

Місцевими господарськими судами є господарські суди Автоном­ної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Місце­вий господарський суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені Господарським процесуальним кодексом України до його підсудності, а саме: справи, що виникають з господарських право­відносин та інші справи, віднесені процесуальним законом до їх під­судності.

Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції всі справи, підвідомчі господарським судам. Основним у діяльності мі­сцевих господарських судів є розв'язання господарського (еконо­мічного) спору, вирішення справи по суті. У чинному господар­ському процесуальному законодавстві відсутнє визначення економічного спору. Тому, на думку Д.М. Притики, потрібно вести

¹ Притика Д.М. Організаційно-правові засади становлення і діяльності гос­подарських судів України: Автореф. дис... д-ра юрид. наук / X., 2003. - С. 20.

20

¹ Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господар­ської юрисдикції та шляхи їх удосконалення. - С. 244.

21

мову про господарські спори, які можна визначити як спори, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі і у зв'язку із здійсненням ними їх статутних прав та обов'язків¹.

Відповідно до ст. 12 ГПК України господарським судам підві­домчі:

1)справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розі­рванні і виконанні господарських договорів та з інших під­став, а також у спорах про визнання недійсними актів з під­став, зазначених у законодавстві, крім:

• спорів, що виникають при погодженні стандартів та тех­нічних умов; >

• спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

• інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

2. справи про банкрутство;

3. справи за заявами органів Антимонопольного комітету Укра­їни, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчи­ми актами до їх компетенції.

Місцевий господарський суд складається із суддів місцевого господарського суду, голови та заступника голови суду. У місце­вому господарському суді, в якому кількість суддів перевищує п'ятнадцять, може бути призначено більше одного заступника голови суду.

Голова місцевого господарського суду:

1. здійснює організаційне керівництво діяльністю господар­ського суду;

2. визначає обсяг обов'язків заступника (заступників) голови суду;

3. на підставі акта про призначення на посаду судді чи обрання суддею безстроково або припинення повноважень судді видає відповідний наказ;

4. приймає на роботу і звільняє працівників апарату суду, при­своює їм ранги державного службовця у встановленому за­коном порядку, застосовує щодо них заохочення та накла­дає дисциплінарні стягнення;

¹ Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господар­ської юрисдикції та шляхи їх удосконалення. - С. 244.

5. організовує ведення судової статистики;

6. організовує роботу щодо підвищення кваліфікації праців­ників апарату суду;

7. представляє суд у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями;

8)здійснює інші передбачені законом повноваження.

Голова місцевого господарського суду з питань, що належать до його повноважень, видає накази та розпорядження.

Правовий статус судді господарського суду закріплено Консти­туцією України, Законами України «Про статус суддів», «Про су­доустрій України», «Про державний захист працівників суду і пра­воохоронних органів», Господарським процесуальним кодексом України та іншими законодавчими актами. Суддею господарсько­го суду є посадова особа, наділена повноваженнями здійснювати правосуддя щодо господарських відносин.

Судді, відповідно до ст. 1 Закону України «Про статус суддів» є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя неза­лежно від законодавчої та виконавчої влади та посадовими особа­ми судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обо­в'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції. Судді мають необхідні для здійснення правосуддя повноваження, передбачені законами України.

На посаду судді місцевого господарського суду може бути реко­мендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший за двадцять п'ять років, який має вищу юридичну освіту й стаж роботи в галузі права не менше ніж три роки, а також проживає в Україні не менш ніж десять років і володіє українською мовою. Суддя місцевого господарського суду здійснює:

• правосуддя в порядку, встановленому господарським про­цесуальним законодавством;

• процесуальні дії та організаційні заходи з метою забезпечен­ня розгляду справи;

• контроль відповідно до закону за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, постановлених під його голову­ванням;

• інші передбачені законодавством повноваження.

Суддя обіймає посаду безстроково, крім суддів, які признача­ються на цю посаду вперше. Уперше призначений суддя в урочис­тій обстановці приймає присягу, зміст якої визначено ч. 2 ст. 10 Закону України «Про статус суддів». Присяга судді складається

22

23

\

перед Президентом України. Судді не можуть належати до полі­тичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім нау­кової, викладацької і творчої.

Суддя господарського суду зобов'язаний:

• при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та за­конів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єк­тивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків;

• додержуватися вимог, передбачених ст. 5 Закону України «Про статус суддів», службової дисципліни та розпорядку роботи суду;

• не розголошувати відомості, що становлять державну, вій­ськову, службову, комерційну та банківську таємницю, та­ємницю нарадчої кімнати та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання;

• не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, не­упередженості та незалежності.

Необхідною умовою для зайняття посади судді є складання ква­ліфікаційного екзамену. Ця умова не поширюється на осіб, які ма­ють відповідний стаж роботи на посаді судді, давність якого не пе­ревищує 11 років.

Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалеж­ними, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні. Незалеж­ність суддів забезпечується:

• встановленим законом порядком їх обрання (призначення), зупинення їх повноважень та звільнення з посади;

• передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя;

• таємницею прийняття судового рішення й забороною її роз­голошення;

• забороною під загрозою відповідальності втручання у здійс­нення правосуддя;

• відповідальністю за неповагу до судді;

• правом судді на відставку;

• недоторканністю суддів;

• створенням необхідних організаційно-технічних та інфор­маційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціаль­ним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу;

• особливим порядком фінансування судів;

- системою органів судового самоврядування.

Суддя господарського суду звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

• закінчення строку, на який його призначено;

• досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

• неможливості виконувати свої повноваження за станом здо­ров'я;

• порушення суддею вимог щодо несумісності;

• порушення суддею присяги;

• набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

• припинення його громадянства;

• визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

• подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

• його смерті.

Про наявність підстав для припинення повноважень судді гос- ■ подарського суду та про висунення кандидатур для обрання суддею голова суду, в якому працює суддя, або голова вищого суду пові­домляє орган, який призначив або обрав суддю, у строк не більше одного місяця з дня виникнення підстав, передбачених Законом. До повідомлення додаються документи, які свідчать про наявність підстав для припинення повноважень судді.

Вплив на суддю в будь-якій формі з метою перешкодити всебіч­ному, повному і об'єктивному розгляду конкретної справи тягне за собою відповідальність за законодавством України.