Промова на доведення помилковості формули «у випадку сумніву справа вирішується на користь підсудного»

Люди часто заперечують свої сумніви, хоча вони завжди є. Люди (анафора) схильні уникати складних питань, на які не знають відповідей, — але людям можна так чинити. Усім нам, шановні, пов’язаним із справою з’ясування істини, не можна байдуже-спокійно користуватися формулою «У випадку сумніву справа вирішується на користь підсудного».

Сумніви утримують від остаточного висновку через нездатність свідомості зробити однозначний висновок. Якщо розум не може виявити причин, аргументів, які б дали йому змогу прийти до однозначного рішення стосовно правильності чи хибності дій підсудного, тоді сумнів є негативним, тобто відбувається блокування процесу подальшого аналізу та висновків. Якщо ж розум виявив причини, тоді сумнів вважається позитивним, що допоможе витягнути сумніви із області тривожних відчуттів в область чітко сформульованих аргументів. А саме у цій області не може існувати моменту неясності та двозначності. Питання лише у тому, яку саме мету ставимо: чи бажаємо справді розвіяти свої сумніви, чи хочемо залишатися в оманливо-безтурботному (епітет) спокої.

Сумнів притаманний у більшій чи меншій мірі будь-якому судженню, тому доволі просто у разі необхідності перевести проблему в область сумнівів, кліпаючи очима і знизуючи плечима (використання просторіччя з метою привернути увагу), особливо якщо це на вашу користь. Якщо потрібно з’ясування істини людині, то можна лише дивуватись, спостерігаючи її завзятість і наполегливість при пошуку і перевірці фактів.

Перше, що необхідно зробити у момент сумнівів, це чітко сформулювати, у чому саме сумнів, і шукати відповідь. На чітко сформульоване питання відповідь буде знайдена завжди. А ось на чию користь буде ця відповідь, залежить від істини. Можливо, й не користь підсудного. Тому фраза «У випадку сумніву справа вирішується на користь підсудного» завжди викликала у мене приступи гніву або підозри, бо автоматично означала, що декому (захисту чи обвинуваченню) не захотілося плідно попрацювати чи доопрацювати справу.

Наприклад, яка-небудь фактична обставина, що складає основу обвинувачення, недостатньо підтверджена зібраними у справі доказами. Так, внаслідок недостатності доказового матеріалу може виникнути сумнів у тому, чи мала місце подія злочину, чи був злочин результатом дій обвинуваченого, діяв обвинувачений навмисно чи необережно тощо. Можуть виявитись сумнівними (внаслідок недоведеності) і ті фактичні дані, на основі яких встановлюються обставини, що складають кінцеву мету доказування .

Якщо під час сумнівів апелювати не до аргументів , а до профанних поглядів на життя, то це не є точним і виваженим моментом виявлення істинності справ. Чому наука завжди в усьому сумнівається? За ваганнями завжди тягнеться важкий, але надто важливий шлях осмислення, усвідомлення, пошуку істини. То чому б при розгляді справи не продовжити роботу у разі виникнення сумнівів (риторичне питання)? У судочинстві сумніви відіграють роль ударів коваля молотом, який розбиває шлак, щоб звільнити крицю (метафора).

Декарт у своїй роботі «Про речі, що підлягають сумніву» зазначив: «Про те, що я сприймаю за істинне, я дізнався із почуттів чи за їх допомогою. Але нерідко обманюють нас почуття (інверсія), створюють ілюзію істини. Тому треба сумніватися в усьому…»

Сумнів є ознакою мислячої істоти. Це стан неупевненості, вагань, що підкаже вам: «Якщо ти мисляча істота, не відкидай мене, шукай далі, а не виправдовуй підсудного!» Шановна аудиторіє (метонімія), я бажаю вам ніколи не відкидати сумнівів, назавжди залишаючись критично мислячими людьми.