15. Магістратура, як форма підготовки науково-педагогічних кадрів в галузі логопедії та спеціальної психології.

Підготовка педагога вищої школи відбувається, у декілька етапів:

- загальнокультурний допрофесійний – у середній школі, коли особистість ще не усвідомлює своє професійне зростання, проте отримує знання, вміння та навички, що знадобляться у процесі оволодіння професією;

- професійно-науковий – у магістратурі, коли відбувається вузька спеціалізація з педагогіки;

- науковий – в аспірантурі та докторантурі готують кадри найвищої кваліфікації.

Окремо слід виділити (перепідготовка, спеціалізація, розширення профілю, стажування).

В Україні підготовка педагогічних працівників з вищою освітою здійснюється за освітніми рівнями «базова вища освіта» і «повна вища освіта» та освітньо-кваліфікаційними рівня бакалавра і магістра відповідно до Болонської декларації. Тривалість підготовки магістра – один-два роки.

Професіоналам освітньо-кваліфікаційного рівня магістра, підготовка яких здійснюється за поєднаними спеціальностями напряму підготовки «Освіта», присвоюється кваліфікація за першою і другою спеціальностями.

Післядипломна педагогічна освіта педагогічних і науково-педагогічних працівників здійснюється через перепідготовку, спеціалізацію, підвищення кваліфікації та стажування. Підвищення кваліфікації педагогічних працівників як основна форма професійного вдосконалення здійснюється в інститутах післядипломної педагогічної освіти та на факультетах (інститутах) педагогічних і класичних університетів; перепідготовка і спеціалізація педагогічних працівників – у педагогічних і класичних університетах; стажування педагогічних працівників – в університетаз, наукових установах Академії педагогічних наук та інститутах післядипломної педагогічної освіти.

Отже, одним із ступенів підготовки педагога вищої школи є ступінь магістра. Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні знання та знання інноваційного характеру, має певний досвід їх застосування та продукування нових знань для розв’язання проблемних професійних завдань у певній галузі народного господарства.

16. Етапи розробки навчального курсу.

І ет. Діяльність - Формується перелік дій, які в сукупності представляють логічно завершений етап роботи

ІІ ет. Ціль - На основі переліку дій формуються цілі, яких має досягти той, хто навчається.

ІІІ ет. Контроль - На основі цілей, формуються контрольні заходи, що дозволять перевірити, чи досягнуто поставлених цілей

ІУ ет. Матеріал - Вибір теоретичного, інструктивного, ілюстративного матеріалу, що дозволить тому, хто навчається, досягнути поставлених цілей.

17. Психологічні умови забезпечення ефективності засвоєння лекційного матеріалу.

Так, до психологічних компонентів засвоєння, на думку С.Рубінштейна, М. Левітова, належать:

• позитивне ставлення до студентів;

• безпосереднє чуттєве ознайомлення з матеріалом;

• мислення як процес активного опрацювання отриманого матеріалу;

• запам'ятовування і збереження отриманої та опрацьованої інформації.

Дуже багато на лекції залежить від ефективності педагогічного спілкування. Відомий психолог А.А. Леонтьєв визначив такі умови, при яких досягається повноцінне лекційне спілкування:

- швидке і правильне орієнтування в обстановці виступу;

- правильне планування змісту лекції;

- знаходження точних засобів, що дозволяють без втрат донести зміст матеріалу до слухачів;

- забезпечення чіткого контакту зі слухачами.

Психологічний контакт полягає в зосередженості уваги студентів, у сприйнятті і розумінні ними зазначеного матеріалу, а також під внутрішньої розумової та емоційної активності у відповідь на дії викладача і на інформацію, що надходить від нього.

Аудиторія зустрічає лектора чи з напруженою увагою і повною готовністю працювати, мислити разом з ним, або ж з байдужістю, заздалегідь знаючи, що лекції будуть безбарвними, повним переказом підручника. Іноді аудиторія займає вичікувальну позицію, а нерідко налаштовується до предмета і лектору негативно. На першій лекції багато залежить від того, як викладач «подає себе», тобто створює свій позитивний образ.

Якщо, входячи в аудиторію, викладач «не бачить» студентів, не намагається встановити з ними контакт, не звертає увагу на те, як вони підготовлені до заняття, не називає його тему і план, не звертає уваги на те, чим займаються на лекції слухачі, студенти навряд чи налаштуються на серйозну роботу.

Викладач зобов'язаний володіти умінням показувати своїм слухачам істинність висунутих теоретичних положень, вчити застосовувати набуті знання на практиці.

Заслуговують уваги деякі правила поведінки лектора перед студентською аудиторією, сформульовані А.А. Космодемьянским:

• Педантична дисципліна лектора. Потрібно повністю виключити всякого роду причини, що приховують точний початок або закінчення лекції.

• Найбільша (нещадна) вимогливість до самого себе.

Завжди лектор зобов'язаний дотримуватися:

• техніки записів на дошці;

• правильність і строгість мов. лекції (уникати жаргонних слів, розставляти наголоси);

• постійно спостерігати за аудиторією і відчувати її;

• мати на увазі відповідь на дуже важливе для студентів питання: «А навіщо це потрібно?»;

• не слід розмірковувати перед студентською аудиторією про предмети, які лектор погано знає;

• не потрібно прикрашати лекцію повчаннями, в які лектор сам не вірить і в житті не виконує;

• не слід розповідати анекдоти; можна дати відпочити аудиторії, збагачуючи внутрішній світ студентів;

• не слід величатися перед студентською аудиторією.

18.Шляхи удосконалення лекторської майстерності викладача.

Хороша лекція – завжди підготовлена лекція. Проте лекція є найважчою формою викладання.

При читанні лекції викладач має виступати в різних ролях: -вченого, аналізуючого явища і факти, оратора, переконуючого слухачів.

-педагога – виховую чого світосприйняття.

-психолога – встановлюю чого контакт зі всіма слухачами в ціому і з кожним окремо.

Вузівська лекція повина бути інформаційною, стимулювати мисленнєву діяльність, виховною і розвивальною.

Робота над лекцією складається з декількох етапів:

1. Формуються цілі( встановлюється місце в структурі теми і розділу;виявляється рівень підготовки студентів;аналізується стан питання в науці; головна увага до змісту лекції.

2. Визначення структури ( вступ, основна частина, заключна. Всі частини структури лекції складають предмет роздумів при її розробці.

3. Розробка тексту лекції( формування мети лекції; змістовність пунктів плана;оптимальний час для кожного питання).головним способом підготовки лекції повина бути не текстуальна запись, а складання розгорнутого плана-конспекта.

До засобів активізації слухачів на лекції відносимо: звернення до студентів з питаннями; організація міні-стичок різних точок зору; постановка питань з множинними відповідями.

Важливе значення має відчуття аудиторії . Завершення лекції – 5-7хв, підбиття підсумків, відповіді на питання слухачів, методичні вказівка до самостійної роботи.

Помилки лекторів:

-часте використання наукової термінології без відповідного пояснення.

-Висока платність нових понять, неточна, суха, важка мова викладання. Лекція носить сугубо теоретичний характер.

- прихованість до конспекту; страх перед аудиторією.

- демонстрація надмірності. Коли лектор встає на позицію «Я» - «Вони».