4.Система та принципи класифікації мистецтва. Видове багатство мистецтв

перші спроби класифікації належать до часів грецької античності, де мистецтва поділялися на "мусичні" та "техне". Історично цей феномен цінний тим, що відображає усвідомлення художньої творчості як особливого типу духовного досвіду. Характерно, що останній був настільки важливим для формування світу людської особистості, що музичні, поетичні змагання, театральні вистави усвідомлювались як загальногромадянська справа. Відвідування театру вважалося за доби архаїки громадським обов'язком вільних людей (громадян), а з-поміж витрат з державної скарбниці для малозабезпечених була стаття "на театр". Естетичне осмислення видової специфіки актуалізується вже з часів Піфагора (естетика музики) і присутнє у працях Геракліта, Демокріта, Платона. Арістотель досліджує естетичні особливості театру, драматургії, поетичного слова, танцю та музики. Цікаві його міркування щодо відмінності ритму і метра, що є специфічними для музики, але водночас за їхніми законами вибудовується будь-який художній твір: "Метр має характер механічної роздільності, тоді як ритм виявляє життєву і внутрішньо пульсуючу природу художнього твору"

Розпорошення цілісності духу в епоху пізньої античності зумовлює зосередження інтересу на окремих видах мистецтва залежно від потреб часу. Тенденції використання мистецтва для певних поза художніх потреб запозичили з пізньої античності середні віки. Християнське середньовіччя, виходячи з усвідомлення впливу музики на психічні структури особистості, ставить її поряд з мистецтвом слова і розробляє естетичну теорію музики (Августин, Боецій). У візантійському середньовіччі провідним мистецтвом уважається живопис (Іоанн Дамаскін, Федір Студит). І в наступні епохи естетична теорія осмислювала своєрідність окремих видів мистецтва залежно від особливостей їх художньої мови, предмета зображення та духовних потреб суспільства.

Першу класифікацію мистецтв як системи, що підпорядкована об'єктивним законам життєвості, зумовленим предметом зображення, матеріалом та засобами творення образу і, зрештою, способами його сприймання відповідно до специфіки образної мови (залежно від дії художньої мови на духовні структури суб'єкта), дає І. Кант ("Критика здатності судження"). Філософ пише: "Наявні лише три види вишуканих мистецтв: словесне, зображальне і мистецтво вишуканої гри відчуттів" .У наведеній класифікації І. Кані у свою чергу, виділяє такі види: до словесних мистецтв належать красномовність і поезія; до зображальних мистецтв — пластика та живопис; до мистецтва вишуканої гри відчуттів — художня гра відчуттів слуху (музика) і від чуттів зору (мистецтво фарб). Далі, всередині другого виду, пластика як ви, поділяється на скульптуру й архітектуру.

Об'єктивною підставою для наведеної класифікації І. Кант вважає особливості вираження естетичних ідей. Так, щодо зображальних мистецтв, або інакше, мистецтв, що виражають ідеї у чуттєвому спогляданні, відмінності між пластикою і живописом полягає у тому, що перше — це мистецтво "чуттєвої істини", а друге — мистецтво "чуттєвої подоби". Основою для обох слугує естетична ідея (архетип, прообраз)

Семінар 4.