2.2. Зміст лекційної частини

Модуль 1. Некласична філософія як критика метафізичного раціоналізму: ірраціоналізм і сцієнтизм

Тема 1. Криза класичного типу філософування і специфіка некласичної філософії

Мета і завдання курсу некласичної філософії. Некласична філософія як перегляд та своєрідне здійснення класичної філософії. Некласична філософія як багатомірні критичні рефлексії (щодо) Проекту Просвітництва та радикальна хвиля Модерну. Проблема хронологічних меж і предмету некласичної філософії. Некласична філософія як поза-академічна філософія. Некласичні філософи як «нефілософи»; критика/знецінювання та подолання/кінець філософії (С. К`єркегор, К. Маркс, О. Конт, Ф, Ніцше, З. Фройд). Некласична філософія як філософія «швів»: філософія-політика, філософія-наука, філософія-мистецтво, філософія-любов (А. Бадью).

Соціо-культурний контекст некласичної філософії. Феномен XIX століття: розвиток капіталістичного суспільства та індустрії (підвищення темпів росту); особливості політичного життя (публічна політика, партії та класи: протистояння буржуа та пролетарів; від Французької революції та Наполеона до Першої світової війни і революцій початку ХХ ст.); розвиток науки і техніки, перемога емпіризму; культурні зміни; маса й інтелігенція, комунізм та одинокість. Вичерпаність ідеалістичного раціоналізму.

Філософський дискурс Модерна: класична і некласична форми мисления/філософії. Загальні риси та проблемні поля некласичної філософії. Питання про природно-наукове розуміння феноменів та розвиток «історичного духу». Матеріалістичне світосприйняття. Еволюціонізм та прогресизм. Питання про цінність життя.

Основні ідеї некласичної (ір)раціональності. Головні напрямки критики класичного ідеалізму: ірраціоналізм та/або/як критика (класичного) розуму. Культурна метаморфоза: класицизм – романтизм – естетизм – декаданс. Від еволюціонізму і прогресизму до істори(ци)зму: формування історичної свідомості. Історицизм та релятивізм. «Вік волі» та волюнтаризм; песимістичний та активний/войовничий волюнтаризм (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше та ін.). Проблема емансипації людини: релігійна, економічна, соціальна, етична та ін. форми емансипації; Просвітництво та революція. Людина як суб`єкт історичного розвитку; екзистенція. Матеріалізм проти ідеалізму. Від сцієнтизму та позитивізму до прагматизму; психологізм (магнетизм, психоаналіз). Проблема життя. Життя як «модне поняття» (Г. Ріккерт), як категорія й головне питання некласичної філософії. Песимістичні та оптимістичні концепції життя. Реабілітація людського життя.

Тема 2. Некласична філософія як критика концепції г.В.Ф. Гегеля та її різні форми

Концепція Гегеля як завершення класичної філософії, її основні риси та засади. Гегелівська діалектика як філософія «переходу». Еволюція ставлення до філософії Гегеля і різні форми її критики. Філософський «провал» «пізнього» В. Шеллінга та його програми реформування філософії..

«Перевертання», «переробка», «переоцінка» гегелівської спекулятивної системи. Від «абсолютного Духу» до людини. Гегелівське співвідношення духу та природи і його перевертання. Проблема необхідності відмовлення від «гри поняттями» та конструювання систем: Й. Гербарт, Я. Фріз, А. Тренделенбург.

А. Шопенгауер як опонент Гегеля: розум та/або воля. Незалежність філософії від держави як критерій її істинності; «невигідна істина».

Розділення гегелівської філософської школи щодо «вірного тлумачення» системи Вчителя. Від гегельянства до марксизму: праве гегельянство і ліве гегельянство: держава та індивід. Б. Бауер: іронічне викриття Гегеля; релігійна емансипація. Л. Фейєрбах: від Бога до людини (чуттєвість). Релігія і метафізика (гегелівська) як відчужений образ людини; змішення «суб’єкта» та «предиката». Тотальна критика відчуження. М. Штірнер: «єдиний» проти Бога, держави та суспільства. Проблема співвідношення «загального» й «індивідуального». К. Маркс і Ф. Енгельс як критики Гегеля і гегельянців. Проблема співвідношення свідомості і буття. Викриття ідеології як самоілюзії дійсності. “Л. Фейєрбах і кінец німецької класичної філософії”. Праксис. Праця та “діалектика раба і господаря”.

В. Гумбольдт: мова і критика чисто-логічного тлумачення буття у Гегеля. Мова як неперервне творення людського духу. Мова як універсальний посередник між людиною та світом і богом. Філософія як рефлексія дискурсу. Індивідуальність як єдина дійсність, і яка не потребує основи.

С. Кьеркегор: сміх, страх и трепет проти Гегеля; екзистенція проти системи. Екзистенція як приклад протистояння традиційній метафізичній опозиції «сутність – існування». Іронія і діалектика.

«Смерть бога» і кінець ідеалістичного дискурсу надчуттєвого. Ф. Ніцше як гегельянець і антигегельянець. Кінцевий нігілізм (М. Штірнер, Ф. Ніцше).