2.3. Взаємозв’язок школи та сім’ї в профорієнтації старшокласників

Школа, сім’я і суспільство формують дитину як майбутнього активного члена суспільства. Більш того, особистість дитини формується під впливом суспільних відносин, безпосередньо в яких проходить його життя і діяльність. На рівень трудової підготовки дітей значний вплив мають умови сімейного виховання.

Проблемі трудового виховання дітей в сім’ї багато уваги приділяв видатний педагог А. С. Макаренко. В статті “Виховання в труді” він детально аналізує зміст і значення трудового виховання в сем’ї: “Перше, про що мають пам’ятати батьки, це наступне. Ваша дитина буде членом трудового колективу, отже її значення в цьому суспільстві буде залежати від того, наскільки він буде здатний приймати участь в суспільній праці, наскільки вона буде підготована до цього. А від цього буде залежати і її благоустрій, і матеріальний рівень її життя”.

В рамках сім’ї неможливо дати дитині таке трудове виховання, яке зазвичай називають кваліфікацією. Кваліфікацію молоді люди отримують на заводі, в школі, в вищих навчальних закладах, на курсах. Але батьки не повинні думати, що сімейне виховання ніяк не впливає на отримання кваліфікації. Навпаки, саме сімейне виховання має головне значення для майбутньої кваліфікації людини. А. С. Макаренко писав: “Та дитина, яка отримала в сім’ї правильне трудове виховання, в подальшому, з більшим успіхом буде набувати кваліфікаційної підготовки”.

Ідеї, виражені видатним педагогом, актуальні і в на сьогодні. Трудове виховання в сім’ї має починатися в ранньому віці і носити ігровий характер. З віком трудові доручення повинні ускладнюватись і відокремлюватись від гри. Однак не можна завантажувати дитину великою кількістю роботи. Праця дітей має бути посильною. Систематично, терпляче, враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини, батьки мають привчати її як до фізичної, так і до розумової праці.

Часто трапляється, що задоволеність батьків своєю професією може стати достатнім стимулом для дітей для бажання ознайомитись з нею, а в подальшому і обрати її. Тому батьки повинні частіше розповідати дітям про свою роботу і її суспільне значення. Водночас неприпустимо, щоб батьки зловживали своїми суб’єктивними ставленнями до деяких професій і передавали його дітям. Тобто батьки покликані допомогти дітям краще розібратися в їх схильностях і можливостях і визначити їх професійний і життєвий шлях.

Важливою ланкою в системі профорієнтації учнів є робота школи з батьками. Практика показує, що батьки зазвичай приймають активну участь в визначенні життєвих і професійних планів своїх дітей. Разом з тим питанням вибору професії і визначення шляхів отримання освіти являють складну задачу як для самих учнів, так і для їх батьків. Поради останніх часто не відповідають реальним потребам різноманітних областей народного господарства в кадрах. Не зажди батьки знають і об’єктивно оцінюють інтереси і здібності дітей. Бажання батьків і професійні наміри школярів в багатьох випадках не співпадають. Все це викликає необхідність організації спеціальної роботи з батьками, спрямованої на надання допомоги сім’ї в підготовці дітей до праці і вибору професії. При проведенні профорієнтаційної роботи постає питання про престижність професій серед самих батьків, які часто набувають другорядних значень. В задачі сім’ї також входить попередження випадкового вибору професії підлітком, коли професія вибирається без врахування особливостей і здібностей дитини. Як відомо, в випадковому виборі професії в значній мірі закладені причини текучості кадрів на виробництвах через незадоволеність людини своєю професією і роботою.

Таким чином, участь сім’ї, як соціального і виховного інституту, підкреслює подвійність профорієнтації – як проблеми суспільної і педагогічної.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ СІМ’Ї НА ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ НА РІЗНИХ ВІКОВИХ ЕТАПАХ.

Звичайно, в школі приділяється увага трудовому вихованню. Воно здійснюється і в процесі вивчення основ наук та трудового навчання, в організації різноманітної позакласної діяльності та суспільно-корисної праці учнів з врахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей. Але трудове виховання, як і будь-яке інше, розпочинається в сім’ї. Вже в ранньому дошкільному віці дитина має певні трудові доручення. В більшості випадків вона виконує їх з радістю – прагне допомогти дорослим, все робити, як вони. Те, що робить маля, ще важко назвати допомогою, але ставлення батьків до дитячої праці має спонукати, заохочувати дитину до діяльності. Дитина дорослішає, і знову ж таки батьки, можливо з допомогою вчителів, привчають дитину до розумової праці, допомагають визначитись у профорієнтації.

З метою дослідити методи трудового виховання дітей в сім’ї я провела анкетування батьків, чиї діти навчаються у 6 та 11 класах. Для дослідження я вибрала саме ці класи, оскільки, перебуваючи на практиці, я викладала і в 6, і в 11 класах, добре знала цих учнів; а з бесіди з класними керівниками дізналася про умови виховання цих дітей в сім’ї.

Отже, з бесід з батьками та вчителями, а також з результатів анкетування батьків, я зробила висновок, що мета і методи трудового виховання учнів дуже різноманітні.

Більшість прагнуть виховати гармонійно-розвинену особистість, здатну співчувати і допомагати іншим. Такі батьки заохочують допомогу учнів не лише вдома, а й працю на присадибному шкільному господарстві, на полях, де учні нашої сільської школи працюють класами. Деякі ж – категорично проти. “Нехай краще вдома допомагає або відпочине”, - заявляють батьки вчителеві, не думаючи про те, що наслідки такого виховання вони рано чи пізно відчують на собі. Більшість таких дітей і вдома не охоче виконують трудові доручення, не проявляють ініціативу у допомозі батькам. І потім мама дивується, що сусідська молодша дівчинка самостійно прибирає квартиру, а її майже доросла донька не підтримує чистоту у власній кімнаті.

Методи виховання учнів удома теж дуже різноманітні. Дехто, жаліючи дітей , всю роботу вдома робить сам. Такі діти, як правило, і не цікавляться роботою батьків, швидко звикаючи до того, що їм все дається без жодних зусиль. Не усвідомлюють сутності професії батьків, не знають їх трудових обов’язків.

Дехто “купує” дитячу працю, встановлюючи своєрідні тарифи на різні види роботи. Дитина з гордістю розповідає однокласникам про те, як заробляє вдома гроші: прибирання квартири коштує 5 грн., похід до магазину за продуктами – 3 грн., 2 год. праці на огороді –7 грн. і т.д. Дитина швидко звикає до цього: тепер вона робитиме щось не тоді, коли треба чи попросять, а коли заплатять. Батько переконаний, що він виховує дитину правильно, забуваючи, що не все можна купити за гроші.

Деякі батьки переконані, що виховувати працьовитість у дитини необхідно більш жорсткими методами, часто використовуючи примус та покарання за невиконання доручення чи поганий результат. Батьки не заперечують, що в цьому випадку, мотивами трудових зусиль їх дітей є покарання за неслухняність чи прагнення отримати похвалу.

Перелік таких методів можна продовжити. Хтось використовує працю лише як засіб покарання, хтось надмірно завантажує дитину роботою, викликаючи відразу до праці, і т.д…

Найбільш правильно, на мою думку, роблять батьки, які виховують у дітей ставлення до праці своїм особистим прикладом. Працюючи разом з батьками, дитина усвідомлює себе повноцінним членом сім’ї, розуміє значущість праці, необхідність допомоги батькам. Такі діти в основному працюють за власною ініціативою, мають постійні трудові обов’язки, виконують їх без нагадувань; мотивами їх праці є щире бажання допомогти батькам. Праця в сім’ї сприяє її зміцненню, покращенню стосунків між членами сім’ї, вихованню моральних та етичних якостей.