3. Практична частина.

Віза.

Законодавство України встановлює певний термін, протягом якого іноземці, які прибули на Україну короткостроково, можуть перебувати без реєстрації в органах ВВІР (УГІРФО).

а ) для іноземців та осіб без громадянства з держав з візовим порядком в'їзду на період дії візи, але не більше ніж 90 днів протягом 180 днів, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами;

б) для іноземців та осіб без громадянства з держав з безвізовим порядком в'їзду (Австрія, Азербайджан, Андорра, Вірменія, Бельгія, Білорусія, Болгарія, Ватикан, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Голландія, Греція, Грузія, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Канада, Киргизія, Кіпр, Корея, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Монголія, Норвегія, Польща, Португалія, Російська Федерація, Румунія, Словаччина, Словенія, США, Таджикистан, Узбекистан, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція, Естонія, Японія) - на термін не більше ніж 90 днів протягом 180 днів, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами;

Продовження терміну перебування на Україні іноземців та осіб без громадянства, або прибулих на тривале перебування з метою навчання, працевлаштування, у приватних справах тощо, здійснюється органами внутрішніх справ (ВВІР) .

4. Висновок.

Географічний підхід до вивчення туризму найяскравіше виявляється на двох рівнях - науково-теоретичному та навчально-практичному.

На науково-теоретичному рівні з-поміж низки питань найактуальнішими залишаються розвиток теорії географії туризму, пошуки нових закономірностей ЇЇ територіальної організації. Це стало особливо нагальним завданням в умовах переходу до ринкових умов господарювання, де туризм належить до вагомих сегментів ринкової економіки.

Не менш важлива проблема - вдосконалення методів наукових досліджень, упровадження в методику нових підходів, що спричинено, зокрема, неринковістю більшості екологічних товарів, які є складовими природних ресурсів, або, скажімо, історико-культурних туристичних ресурсів, що важко піддаються вартісній і навіть бальній оцінці.

На навчально-пізнавальному рівні не зовсім чітко визначені питання економіко-географічної класифікації туристичної діяльності та їхньої характеристики. До цього часу не існує єдиної думки з класифікації та складу основних форм і видів туризму. Оскільки географія туризму стала предметом вивчення студентами вищих навчальних закладів, котрі будуть працювати у сфері туризму, необхідно зробити все можливе, щоб отримані результати стали максимально наближеними до науково обґрунтованих.

Сучасна фінансово-економічна криза торкнулася всієї світогосподарської системи, не оминувши й туризму. Однак, на відміну від багатьох інших галузей, туризм є дещо стабілізаційним чинником, зокрема для районів із переважанням туристично-рекреаційної спеціалізації. Для цього фахівцям галузі необхідно брати до уваги територіальні особливості розвитку туризму і - чи не найголовніше - просторові відмінності попиту та пропозицій, які залежать не стільки від економічного стану країни, скільки від потреби в оздоровленні, відновленні фізичних і духовних сил. Саме тому в навчальному посібнику розглянуто особливості формування туристичних потреб, сучасні концепції розвитку та розміщення туристичної діяльності, запропоновано оцінку туристичних ресурсів за умов можливої зміни попиту і пропозицій.

Відповідно до прогнозів UNWТО, майбутнє туризму, а тим паче під час економічної кризи, яка має властивість періодично повторюватися, на 2/3 буде пов'язане з ринком місцевих споживачів і лише на 30-40 % - з іноземними туристами. Тому сучасному бізнесу дуже важливо зауважити цю особливість, удосконалюючи матеріально-технічну базу вітчизняного туризму задля повернення туристичних потоків у внутрішньодержавне туристичне русло. Адже ігнорування такої специфіки може спричинити ще більше відчуження потенційних туристів від найпопулярніших вітчизняних туристичних маршрутів.

Україна стала головним координатором туризму в Чорноморському регіоні. Наша країна отримала статус країни-координатора Робочої групи з туризму Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС) на період до 30 червня 2015 року. Таке рішення було прийнято в ході 28-го засідання Ради міністрів закордонних справ країн-членів ОЧЕС, яке відбулося в Одесі.

Результатом роботи на отриманій позиції стане велика залученість нашої країни в управління туристичними потоками в регіоні, а також просування низки ініціатив, які послужать розвитку вітчизняного туристичного ринку, зазначають експерти.

Для належної реалізації всіх поставлених завдань Україна вже запропонувала розробити єдину стратегію розвитку круїзного туризму в Чорноморському регіоні на період до 2025 року.

Основними завданнями Робочої групи стане створення регіонального міжнародного турпродукту, а також формування основних напрямів маркетингової стратегії в сфері туризму країн регіону.

Така співпраця в рамках ОЧЕС значно посилить інвестиційну привабливість держав регіону, що забезпечить більш раціональне використання всіх наявних ресурсів і сприятиме конкурентоспроможності всіх країн Чорноморського регіону на туристичному ринку, кажуть експерти.

Туризм має значний вплив на економіку України, забезпечуючи зайнятість населення, підтримуючи стабільність платіжного балансу і стимулюючи зростання ВВП.

Нагадаємо, що Кабмін має намір створити систему державної підтримки розвитку сфери туризму, розробивши концепцію і проект Державної цільової програми розвитку туризму і курортів на період до 2023 року.

Варто зазначити, що саме розробка і реалізація таких документів дозволила провідним сучасним центрам туризму досягти високого ступеня розвитку бізнесу. Бо саме стратегічні документи, розроблені урядом, фактично гарантували прибутковість і надійність вкладення іноземних інвестицій.

За рішенням уряду буде створено нормативно-правові засади розвитку туризму, що відповідають директивам ЄС та рекомендаціям Всесвітньої організації туризму, та внесено зміни до Законів України «Про туризм» та «Про курорти».

Крім того, планується забезпечити раціональне використання та охорону туристично-рекреаційних ресурсів шляхом паспортизації, інвентаризації та комплексної оцінки стану туристичних об'єктів на відповідність сучасним вимогам.

За прогнозами Державного агентства з туризму та курортів, обсяг в'їзного туризму в Україну за підсумками 2013 зросте на 15% порівняно з 2012 роком. На думку експертів, щорічний приріст в'їзного туризму становить 10-12%. У 2013 році ця цифра буде більшою — 15% порівняно з 2012 роком, кажуть у відомстві. У 2012 році Україну відвідали близько 20 млн туристів.

Організація чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) — це міжурядова організація, що об'єднує 12 держав Причорномор'я і Південних Балкан. Вона заснована 1 травня 1999 на базі Договору про чорноморське економічне співробітництво від 25 червня 1992 року. Штаб-квартира організації розташована в Стамбулі. Учасники: Азербайджан, Албанія, Вірменія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія, Туреччина, Україна.

Список використаної літератури:

1. Закон України "Про туризм" (15 вересня 1995р.). - К., 1995.

2. Закон України "Про страхування": Збірник нормативно-правових актів. - Т 2. - Ужгород, 1999.

3. Александрова А.Ю. Международный туризм. - Москва, 2001.

4. Ананьев М.А. Экономика и география международного туризма. - Москва, 1975.

5. Балабанов И. Т., Балабанов А.И. Экономика туризма. - Москва, 2000.

6. Барчукова Н.С. Международное сотрудничество государств в области туризма. - М.: Международные отношения, 1986.

7. Бейдик О. О. Словник-довідник з географії туризму, рекреології та рекреаційної географії. - К.: Палітра, 1997.

8. Биржаков М.Б. Введение в туризм. - Москва - Санкт-Петербург: Герда, 2000.

9. Гаврилишин І.П. Туризм України: проблеми і перспективи. -К., 1994.

10. Гаврилишин И.П. Рекреационный рынок мира // Посредник. -1995.- №40.

11. Герасименко ВТ. Основы туристического бизнеса. - Одесса, 1997.

12. Гуляев В.Г. Организация туристической деятельности. -Москва, 1996.

13. Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року. -Київ, 2002.

14. Джон Уокер. Введение в гостеприимство. - Москва: Юнити, 1999.

15. Долішній М.І., Кравців В.С. Карпатський регіон у контексті державної економічної політики: оцінка стану і стратегія розвитку // Економіка України. - 1995. -№ 8.

16. Дурович А.П. Маркетинг в туризме. - Минск, 2001.

17. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. -Чернівці: Прут, 1996.

18. Євдокименко В.К., Садова У.Я., Шевчук Л.Т. Соціальна інфраструктура Карпатського регіону: пошуки перпектив розвитку. - Чернівці: Прут, 1995.

19. Жук П.В., Кравців В.С. Концептуальні основи перспективного розвитку рекреаційної індустрії в Карпатах // Економіка України. - 1993, № 12.

20. Ресторанный и гостиничный бизнес. - 2001. - № 4(8).

21. Зорин И.В., Квартальнов В.А. Энциклопедия туризма. - Москва, 2000.

22. Іванов Ю. Туристична діяльність і оподаткування // Бухгалтерія. - 2002. - №20/2.

23. Іванова И.О. Маркетингові можливості сучасного готельного бізнесу в Україні. - Львів, 1997.

24. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма. - Минск: Новое знание, 2001.

25. Квартальнов В.А. Туризм. - Москва, 2001.

26. Квартальнов В.А. Стратегический менеджмент в туризме: современный опыт управления. - Москва: Финансы и статистика, 2000.

27. Кириллов А.Т. Маркетинг в туризме. - С.-Петербург, 1997.

28. Кирилов А. Т., Волкова Л.А. Маркетинг в туризме. - Издательство С.-Петербургского университета, 1996.

29. Ковалевский Г.В., Абрамов В.В. Проблемы развития туризма в Украине: интегрированый подход // Туристично-краєзнавчі дослідження. - 1999. - Вип.2.

30. Котлер Ф. Основы маркетига. - Москва, 1990.

31. Крачило М.П. Основи економічної теорії. - К., 1997.

32. Кузик С.П., Касянчук З.О. Оцінка туристської придатності території Карпат Карпати: український міст в Європу: проблеми і перспективи. - Львів, 1993.

33. Кузнецова Н.М. Основи економіки готельного та ресторанного господарства. - К., 1997.

34. Макконнелл Кемпбел Р., Брю Стенли Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. - К.: ХаГар, 1998.

35. Матеш В. Україна запрошує на відпочинок // Вісті з України. -1994.-№4.

36. Межгосударственый стандарт. Туристско-екскурсионное обслуживание. Класификация гостиниц. - Киев: Госстандарт Украины, 1996.

37. Межгосударственый стандарт. Туристско-екскурсионное обслуживание. Проектирование туристских услуг. - Киев: Госстандарт Украины, 1996.

38. Папирян Г.А. Менеджмент в индустрии гостеприимства. - Москва: Економика, 2000.

39. Папирян Г. А. Экономика туризма. - М.: Финансы и статистика, 1998.

40. Песоцкая Е.В. Маркетинг услуг. - С.-Петербург: Питер, 2000.

41. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. - Київ, 2001.

42. Послуги в Україні. Туризм. Готелі. Харчування (Законодавство, стандартизація, класифікація, сертифікація): Нормативні документи. - Львів, 1999.

43. Прейгер Д., Молярчук І. Розвиток іноземного туризму в Україні в контексті розбудови міжнародних транспортних коридорів // Економіка України. - 2001. - №6.

44. Програма розвитку туризму в Україні до 2005 року. - К.: Держкомтуризм, 1997.

45. Пузакова Е.П. Международный туристический бизнес. -Москва, 2001.

46. Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник. -Москва, 1990.

47. Родигин Л.А. Информационные технологии в гостиничном и туристском бизнесе. - М.: РМАТ, 1999.

48. Романов А.А. Зарубежное туристское страноведение. - Москва, 2001.

49. Роса В. Природа - чудова, сервіс жалюгідний... Проблеми і шляхи розвитку туризму Прикарпаття // Діло. -1995. - №73.

50. Сейми В.С. Организация международного туризма. - М., 2000.

51. Скрипник В. Галузь, за якою майбутнє // Урядовий кур'єр. -1995.-№144.

52. Сокол Т.Г. Основи туризмознавства. - К., 1995.

53. Тис Р. Іноземні інвестиції в економіку України // Молода нація. -1998.-№7.

54. Туризм в Україні: Збірник нормативно-правових актів. -Ужгород, 1999.- Т. 1.

55. Туризм как вид деятельности. - Москва, 2001.

56. Туризм - джерело валюти і не тільки // Урядовий кур'єр. -1995.-№114.

57. Туризм в Україні: Статистичний бюлетень. - К., 2001.

58. Туризм в Україні: Статистичний бюлетень. - К., 2002.

59. Туристско-екскурсионное обслуживание "Проектирование туристских услуг". - Киев: Госстандарт Украины, 1996.

60. Туристично-краєзнавчі дослідження. - Інститут туризму ФІГУ. - К., 1999. - Вип. 2.

61. Уокер Д. Введение в гостеприимство / Пер.с англ. Н.Н. Михайлова. -М.:Юнити,1999.

62. Федорченко В.К., Мініч І.М. Туристський словник-довідник: Навчальний посібник. - К.: Дніпро, 2000.

63. Федорченко В.К., Лук’янова Л.Г., Дорошенко Т.Т., Мініч І.М. Уніфіковані технології готельних послуг. - К.: Вища школа, 2001. - 237 с.

64. Цыбух В.И. Перспективы развития национальной туристической индустрии // Гостиничный и ресторанный бизнес. - 2001. - №4.

65. Цибух В.І. Стан і перспективи розвитку туризму в Україні // Туристично-краєзнавчі дослідження. - К., 1999. - Вил. 2.

66. Чеботарь Ю.М. Туристический бизнес. - Москва, 2000.

67. Чудновский А.Д. Туризм и гостиничное хозяйство. - Москва, 2000.

68. Шаповал Г.Ф. История туризма. - Минск: Экоперспектива, 1999.

69. Школа І.М., Григорків В.С, Кифяк В.Ф. Розвиток міжнародного туризму в Україні. - Чернівці, 1997.

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про внесення змін до Закону України "Про туризм" ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 13, ст.180 )

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

Внести зміни до Закону України "Про туризм"( 324/95-ВР )

(Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 31, ст. 241; 2001 р., N 32, ст. 172), виклавши його в такій редакції:

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про туризм

Цей Закон визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і

здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України.

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування;

турист - особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін;

туристичний продукт - попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо);

супутні туристичні послуги та товари - послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких несуттєво скоротиться без їх реалізації туристам; характерні туристичні послуги та товари - послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких суттєво скоротиться без їх реалізації туристам;

просування туристичного продукту - комплекс заходів, спрямованих на створення та підготовку до реалізації туристичного продукту чи туристичних послуг (організація рекламно-знайомлювальних подорожей, участь у спеціалізованих виставках, ярмарках, видання каталогів, буклетів тощо); місце продажу (реалізації) туристичних послуг - країна, в якій зареєстровано відповідний суб'єкт господарювання, що реалізує

туристичний продукт;

місце надання туристичних послуг - країна, на території якої безпосередньо надаються туристичні послуги.

Стаття 2. Законодавство України про туризм

Законодавство України про туризм складається з Конституції України ( 254к/96-ВР ), цього Закону, інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до них.

Майнові відносини в галузі туризму, засновані на рівності, автономії волі і майновій самостійності їх учасників, регулюються Цивільним ( 435-15 ) та Господарським кодексами України ( 436-15 ) з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж ті, що встановлені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 3. Туристичні ресурси України

Туристичними ресурсами України є пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використанням об'єктів державної, комунальної чи приватної власності.

Напрями освоєння і розвитку туристичних ресурсів України визначаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування відповідно до програм розвитку туризму.

Класифікація та оцінка туристичних ресурсів України, режим їх охорони, порядок використання з обліком гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля, порядок збереження цілісності туристичних ресурсів України, заходи для їх відновлення визначаються відповідно до закону.

Унікальні туристичні ресурси можуть знаходитися на особливому режимі охорони, що обмежує доступ до них. Обмеження доступу до туристичних ресурсів визначається їх реальною пропускною

спроможністю, рівнем припустимого антропогенного навантаження, сезонними та іншими умовами.

Під час містобудівного планування, проектування, розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів містобудування на територіях рекреаційних зон відповідні органи виконавчої влади, власники об'єктів містобудування повинні передбачати максимальну інтеграцію споруджуваних об'єктів до місцевого соціально-економічного, природного та історико-культурного середовища.

Стаття 4. Організаційні форми та види туризму

Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм.

До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм - подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм - подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни.

Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території.

Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об'єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак існують такі види туризму:

дитячий; молодіжний; сімейний; для осіб похилого віку; для інвалідів; культурно-пізнавальний; лікувально-оздоровчий; спортивний; релігійний; екологічний (зелений); сільський;

підводний; гірський; пригодницький; мисливський; автомобільний; самодіяльний тощо.

Особливості здійснення окремих видів туризму встановлюються

законом.

Стаття 5. Учасники відносин, що виникають при здійсненні

туристичної діяльності

Учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної

діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний

продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового

розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного,

розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють

посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх

послуг, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без

громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в

інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну

діяльність (далі - суб'єкти туристичної діяльності), є:

туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи,

створені згідно із законодавством України, для яких виключною

діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного

продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також

посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг

і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську

діяльність;

туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи,

створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи -

суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку

діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та

туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також

посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх

послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на

турагентську діяльність;

інші суб'єкти підприємницької діяльності, що надають послуги

з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних,

розважальних та інших туристичних послуг;

гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори,

провідники та інші фахівці туристичного супроводу - фізичні особи,

які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом і які

в установленому порядку отримали дозвіл на право здійснення

туристичного супроводу, крім осіб, які працюють на відповідних

посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які

обслуговують об'єкти відвідування;

фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності

та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання),

харчування тощо.

Перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні

вимоги до них та порядок видачі дозволів на право здійснення

туристичного супроводу визначаються центральним органом виконавчої

влади в галузі туризму.

Розділ II

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ

Стаття 6. Основні способи та цілі державного регулювання

в галузі туризму. Основні пріоритетні напрями

державної політики в галузі туризму

Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів

розвитку економіки та культури і створює умови для туристичної

діяльності.

Реалізація державної політики в галузі туризму здійснюється

шляхом:

визначення і реалізації основних напрямів державної політики

в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму;

визначення порядку класифікації та оцінки туристичних

ресурсів України, їх використання та охорони;

спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм

розвитку туризму;

визначення основ безпеки туризму;

нормативного регулювання відносин у галузі туризму

(туристичного, готельного, екскурсійного та інших видів

обслуговування громадян);

ліцензування в галузі туризму, стандартизації і сертифікації

туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад

фахівців туристичного супроводу, видачі дозволів на право

здійснення туристичного супроводу;

встановлення системи статистичного обліку і звітності в

галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу;

організації і здійснення державного контролю за дотриманням

законодавства в галузі туризму;

визначення пріоритетних напрямів і координації наукових

досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму;

участі в розробці та реалізації міжнародних програм з

розвитку туризму.

Державне регулювання в галузі туризму здійснюється іншими

способами, визначеними законом.

Основними цілями державного регулювання в галузі туризму є:

забезпечення закріплених Конституцією України ( 254к/96-ВР )

прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і

зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля,

задоволення духовних потреб та інших прав;

безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів,

інших суб'єктів туристичної діяльності та їх об'єднань, прав та

законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок,

будівель та споруд;

збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх

раціональне використання, охорона культурної спадщини та довкілля,

врахування державних і громадських інтересів при плануванні та

забудові територій;

створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму,

підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

Основними пріоритетними напрямами державної політики в галузі

туризму є:

удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі

туризму;

забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі

економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій

у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць;

розвиток в'їзного та внутрішнього туризму, сільського,

екологічного (зеленого) туризму;

розширення міжнародного співробітництва, утвердження України

на світовому туристичному ринку;

створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом

спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного,

прикордонного та інших видів регулювання;

забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань

для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів та

малозабезпечених громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих

категорій осіб.

Стаття 7. Органи, що здійснюють регулювання в галузі туризму

Регулювання в галузі туризму здійснюється Верховною Радою

України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом

виконавчої влади в галузі туризму, Верховною Радою Автономної

Республіки Крим та Радою міністрів Автономної Республіки Крим,

місцевими державними адміністраціями, органами місцевого

самоврядування, а також іншими органами в межах їх компетенції.

Стаття 8. Повноваження Верховної Ради України, Верховної

Ради Автономної Республіки Крим та органів

місцевого самоврядування в галузі туризму