Європейська хартія місцевого самоврядування
ЄХМС є результатом серії ініціатив та багатьох років дискусій, що мали місце у Раді Європи з 1968 року.
Метою Європейської хартії місцевого самоврядування є компенсування браку спільних європейських стандартів оцінки та захисту прав органів місцевого самоврядування, які є найближчими до населення.
Хартія узагальнює та визначає загальновизнані у Європі принципи здійснення демократії на місцевому і регіональному рівні та зобов’язує сторони застосовувати основні правила, які гарантують політичну, адміністративну та фінансову незалежність органів місцевого самоврядування.
Хартія була відкрита для підписання країнами-членами 15 жовтня 1985 року і її ратифікувала подавляючи більшість країн-членів Ради Європи.
Закон України “Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування” прийнято Верховною Радою України 15 липня 1997 року. Таким чином, відповідно до статті 9 Конституції України Європейська хартія “… є частиною національного законодавства України”, а її норми мають переважну силу над нормами законів України (пункт 2 статті 7 ЗУ “Про міжнародні договори України”).
Хартія складається з преамбули та двох частин. Принципи здійснення самоврядування викладені у 10 статтях першої частини Хартії (статті з 2-ї по 11-у). Ратифікація Хартії вимагає від країн-членів взяти на себе зобов’язання щодо виконання принаймні 20 із 30 пунктів зазначених статей, 10 з яких мають належати до викладеного у статті 12 Хартії переліку.
Хартія застосовується до всіх рівнів чи категорій органів місцевого самоврядування у кожній країні-члені, а також, з відповідними змінами, до територіальних влад на регіональному рівні. Однак, з метою врахування особливих випадків, сторонам надана можливість виключати певні категорії влад з-під дії Хартії.
Положення хартії стосуються
- конституційної та правової основ місцевого самоврядування;
- визначення концепції місцевого самоврядування;
- сфери компетенції місцевого самоврядування;
- захисту територіальних кордонів місцевих влад;
- відповідного адміністративного забезпечення та ресурсів для виконання місцевими владами їх завдань;
- умов здійснення функцій на місцевому рівні;
- адміністративного нагляду за діяльністю місцевих влад;
- фінансових ресурсів місцевих влад;
- права місцевих влад на свободу асоціації, та
- правового захисту місцевого самоврядування.
Україною ЄХМС ратифіковано без застережень, тобто взято на себе зобов’язання дотримуватись усіх без винятку положень Хартії.
Органом Ради Європи, що відповідно до своїх статутних завдань відслідковує дотримання країнами-членами положень Європейської хартії місцевого самоврядування є Конгрес місцевих і регіональних влад Європи.
2.1 Передумови створення Хартії
Захист та зміцнення місцевої автономії в Європі за допомогою документа, що відображає принципи, яких мають дотримуватись всі демократичні держави Європи, є давнім бажанням прихильників місцевого самоврядування. Більш того, ще на початковому етапі було визначено, що метою такого тексту має бути захист прав тих, чия діяльність у першу чергу пов’язана з будь-якими питаннями щодо захисту місцевої автономії, а саме урядів.
Рада Європи, як гарант прав людини та прихильник принципів демократичного управління, була саме тією організацією, де міг бути розроблений та прийнятий такий документ; тим більш, що ще у 1957 році вона продемонструвала своє розуміння важливого значення органів місцевого самоврядування, створивши для них на європейському рівні представницький орган, відомий як Постійна Конференція місцевих і регіональних влад Європи.
Проекту Хартії було представлено на 6-й Конференції європейських міністрів, відповідальних за місцеве самоврядування, які зустрічалися у Римі з 6-8 листопада 1984 року. Після розгляду тексту, міністри висловили одностайну згоду з принципами, що містилися в ньому. Щодо юридичної форми, яку мала прийняти Хартія, більшість міністрів висловилися на користь конвенції.
В світлі висновків Консультативної Асамблеї та Римської Конференції Міністрів, Комітет Міністрів затвердив Європейську хартію місцевого самоврядування в формі конвенції в червні 1985 року. Було також вирішено, що конвенція буде відкрита для підписання з 15 жовтня 1985 року з нагоди 20-ї пленарної Сесії КМРВЄ.