Висновок

На сучасному етапі Європейський Союз перебуває у важкій політичній та економічній кризі. Проте, зміцнення Євросоюзу та поглиблення європейської інтеграції залишаються ключовим пріоритетом політики Німеччини, яка продовжує відігравати провідну роль в цьому процесі. 

Аналіз європейської політики Німеччини протягом останніх 15 років в умовах суттєвих змін у внутрішніх та зовнішніх умовах свідчить про те, що ця політика стала більш орієнтованою на національні інтереси та більш реалістичною. Все частіше виникають розколи у колись міцному «тандемі» із Францією, який все ще розглядається як «мотор інтеграції», проте спостерігається відчутний зсув владного балансу на користь ФРН. Фактично зникла німецька підтримка менших держав-членів ЄС. Посиленню ролі Європейської Комісії та Європейського Парламенту ФРН все частіше протиставляє посилення міждержавного компоненту. Уряд Німеччини послідовно намагається зменшити власну роль головного «платника» до бюджету Євросоюзу, зберігаючи водночас вирішальний контроль над фінансовою системою ЄС із тенденцією його посилення. Це яскраво демонструє поведінка Німеччини у процесі подолання боргової кризи Греції та фінансово-економічної кризи єврозони, в якому ФРН хоча і бере на себе переважне фінансове навантаження, але і має вирішальний вплив на процес прийняття рішень.

До певної міри, подоланню політичної „пасивності” Франції по відношенню до України має сприяти спільне бачення обома країнами автономної ролі ЄС (поряд, але незалежно від НАТО) у військовій і безпековій сферах. На схожості позицій слід наголосити в рамках двосторонніх зустрічей.

Необхідною передумовою підвищення інтересу Франції до України є подальше посилення економічної співпраці та збільшення французьких інвестицій за ключовими напрямами: фінанси, сільське господарство, енергетика. Цьому мають сприяти продовження економічних реформ і поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

Доцільно виступити з ініціативою посилення співпраці у форматі Веймарський трикутник плюс Україна шляхом запровадження механізму політичних консультацій і координації євроінтеграційної політики, а також розглянути можливість започаткування чотиристоронніх (Франція-Німеччина-Польща-Україна) економічних проектів і механізму їх координування в рамках розширеного формату Веймарського трикутника за участю України. Це особливо актуально в рамках підготовки до Євро-2012 та наповнення практичним змістом ініціативи ЄС „Східне партнерство”. Додаткове поєднання економічної потуги Німеччини і зацікавленості Польщі сприятиме розширенню спектра можливостей залучення Франції у проекти в Україні.

Процеси інтеграції авіапромислових комплексів України і Росії, а також посилення українсько-російської співпраці в атомній сфері потенційно здатні розширити активність французьких компаній, що задіяні одночасно у проектах в обох країнах. Водночас це питання потребує додаткового вивчення.

Корисним буде продовження практики підписання „Дорожньої карти” українсько‑французьких відносин, яка добре себе зарекомендувала як механізм конкретизації відносин і мобілізації зусиль обох країн на найближчу перспективу. Положення останньої „Дорожньої карти” на період 2008-2009 рр. не повністю, але у більшості своїй зреалізовані.

Доцільно укласти документ на наступні два роки 2011-2012 рр.