Органи управління і повноваження трудового колективу малого підприємства
У розділі статуту "Органи управління" передбачається, що управління підприємством здійснюється на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штат. Власники можуть делегувати свої права з управління підприємством раді підприємства чи іншому органові, який передбачається статутом підприємства. Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника майна. Виконавчі функції з управління колективом підприємства здійснює правління, яке обирається власником майна на загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які працюють на основі трудового договору (контракту, угоди).
Трудовий колектив підприємства:
— розглядає і затверджує колективний договір;
— вивчає і вирішує питання самоврядування трудового колективу;
— визначає та затверджує перелік і порядок соціальних пільг;
— розглядає разом із засновником зміни і доповнення до статуту підприємства;
— встановлює умови найняття керівника;
— бере участь у вирішенні питання про виокремлення зі складу підрозділів для створення нового підприємства;
— разом із власником вирішує питання про вступ і вихід підприємства з об'єднання підприємств;
— приймає рішення про оренду підприємств.
Після викупу підприємства трудовий колектив набуває прав колективного власника. Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств, на яких використовується наймана праця, передбачаються статутом, загальними зборами та їх виборним органом. Керівництво підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що належать до компетенції інших органів управління. Таким чином, статут доповнює та конкретизує більшість положень засновницького договору.
Сучасні теорії та напрямки менеджмент
Концепція "Ощадливого виробництва"
Ідея "Ощадливого виробництва" зародилася в японської автомобільної компанії Toyota. Інші назви даного напрямку - це "дбайливі" і "щадне" виробництво. Дана концепція повністю змінює саму мету трудового процесу і полягає в заміні виготовлення великої кількості однотипних виробів на виробництво саме того продукту, який потрібен кожному окремому споживачеві, і саме в необхідному йому кількості. Очевидно, що такий підхід включає в себе чимало плюсів. По-перше, відбувається скорочення витрат праці і виробничих площ порівняно з масовим виробництвом. По-друге, нова парадигма вимагає набагато менше інвестицій для досягнення кращого ефекту. По-третє, у бережливого виробництва явна ресурсозберігаюча спрямованість. І нарешті, з усіх цих переваг, слід явний плюс для країни, в якій функціонує компанія. Безумовно, новий напрям вимагає і нових виробничих відносин. У концепції бережливого виробництва відбувається відмова від командно-адміністративної структури, що базується на взаємодії "начальник-підлеглий", і перехід до системи співпраці - "ми робимо одну справу" . Відповідно, організаційна структуранабуває гнучкість, стає горизонтальною. Саме за рахунок залучення персоналу в процес управління реалізується велика частина можливостей бережливого виробництва. Працівники цехів є експертами своєї справи, тому якщо поставити перед ними відповідні завдання, вони здатні знайти способи скоротити втрати. В умовах співпраці між усіма рівнями організації необхідна сильна мотивація працівників до цієї співпраці. Концепція бережливого виробництва дотримується ідеї про те, що найбільш ефективна мотивація досяжна шляхом синтезі співучасті в прибутку і реального наділення відповідальністю, тобто довірою. І нарешті, складні підходи до виробничого процесу вимагають постійного навчання співробітників через використання "трьох китів": теорії, галузевого досвіду і досвіду, що накопичується особисто в процесі виробництва. Це пояснюється тим, що навіть мотивовану співробітник, якщо він не обізнаний у питаннях діяльності організації, може бути небезпечніше, ніж повністю байдужий, але поінформоване співробітник. Таким чином, принципи бережливого виробництва, відповідно до теорії , включають в себе: · Ефективне використання всіх видів ресурсів і виключення відходів і втрат; · Командну роботу і співробітництво; · Безперервний обмін інформацією, з чого логічно випливає висока значимість засобів комунікації всередині фірми; · Безперервне вдосконалення виробництва.
Управління ризиками
Ризик - імовірність загрози і втрати організацією частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат у результаті виникнення подій, які впливають на відхилення параметрів функціонуючої операційної системи. Ризики поділяються на такі види: 1. Чисті: природно-природні, економічні, транспортні, політичні і частина комерційних (торгові, майнові, виробничі). 2. Спекулятивні: фінансові (інфляційні і дефляційні, валютні), інвестиційні (упущеної вигоди, зниження прибутковості, прямих фінансових втрат, кредитні, біржові, банкрутства). Спекулятивні ризики припускають можливість отримання як позитивного, так і негативного результату. Ризик пов'язаний з наступними видами втрат: 1. Трудові: втрати фондів часу, в тому числі і робітників, викликані випадковими, невизначеними обставинами. 2. Фінансові: прямий грошовий збиток, пов'язаний з передбаченими платежами (виплатою штрафів, додатковими податками і т.д.). 3. Втрати часу: уповільнення процесу підприємництва в порівнянні з плановим. 4. Соціальні: шкоду здоров'ю та життю людей, навколишньому середовищу, престижу та іміджу організації. 5. Особливі види втрат пов'язані з інфляцією, зміною валютних курсів, вилученням коштів. 6. Випадкові і систематичні. 7. Майнові: втрата матеріального майна організації. Ризик-менеджмент заснований на розумінні того, що не можна уникнути ризику, необхідно його передбачати, прагнучи знизити його значення до мінімального рівня. Тому завданням аналізу ризику є отримання інформації для ухвалення рішення про доцільність участі в проекті, потенційні втрати при його здійсненні, а також про заходи захисту від можливих фінансових втрат. У цілому, весь процес управління ризиками можна розділити на кілька основних етапів: I. Визначають види ризиків. II. Виявляють показники ризику. Ризик підприємця кількісно характеризується суб'єктивною оцінкою ймовірності виникнення максимального чи мінімального доходу (збитку) від прийняття дій. Чим більше діапазон між максимумом і мінімумом результату при рівній імовірності їхнього одержання, тим вище ступінь ризику. Існують чинники, що знижують і підвищують ризик. До перших відносяться дослідження, експертиза, система захисту, контроль, страхування, розробка стратегії. До других - втрата, крадіжка, пожежа, повінь, нестабільність, інфляція. Оскільки управлінська діяльність пов'язана з послідовним ухваленням рішень, вони пов'язані з певним ризиком. Саме тому виявлення ризику на даному етапі так важливо. III. Вибір методу оцінки ризику. При оцінці ризику використовують дві групи факторів: об'єктивні, не залежні безпосередньо від організації (інфляція, політичні та економічні кризи) і суб'єктивні, що характеризують стан організації (виробничий потенціал, надійність контрактів та інвесторів). IV. Розподіл ризиків між учасниками. Розробка проекту пов'язана з вибором виконавців, кількість яких може коливатися від двох до кількох сотень. У цій ситуації між учасниками проекту виникають суперечності у зв'язку з наявністю протилежних цілей. Замовник (інвестор) завжди прагне зменшити вартість проекту, тривалість його виконання, а виконавець, навпаки, бажає збільшити ціну проекту, виробничий цикл для того, щоб одержати час для маневрів. Принцип розподілу ризиків між учасниками полягає в тому, щоб передати максимальну відповідальність за ризик тому учаснику, який краще за всіх може його контролювати. Використовуються також такі методи як страхування і резервування. Страхування - це система заходів щодо захисту інтересів фізичних та юридичних осіб за рахунок грошових фондів, що формуються із сплачених ними страхових внесків. Резервування підвищує надійність функціонування системи. Так як при відмові елемент може бути замінений з резерву, величина резерву повинна бути дорівнює або перевищувати величину коливанняпараметрів системи в часі. V. Управління ризиками - мистецтво і формальні методи визначення, аналізу, оцінки, попередження виникнення, вжиття заходів щодо зниження ступеня ризику протягом життєвого циклу проекту і розподіл можливого збитку від ризику між учасниками проекту. Ризик-менеджмент користується великою популярністю. Розвиток даного напряму менеджменту призводить до появи таких інструментів як наприкладхеджування - спосіб страхування ціни реальних і фінансових активів від ризику небажаного падіння для виробника або підвищення для споживача .
Управління якістю Посилення конкуренції з боку зарубіжних виробників в інформаційну еру призвело до різкого підвищення стандартів якості. Не дивно, що в цих умовах виникли різні системи менеджменту якості. Розробники цього напряму керувалися в основному ідеями двох американських вчених - Е. Демінга і Дж. Джуран. У цьому параграфі ми розглянемо два найбільш поширені моделі. Перша з нас цікавлять концепцій - це TQM (Total Quality Management) або загального управління якістю. В основі даної моделі управління лежить бачення якості як основного пріоритету для всіх співробітників [44]. При цьому працівники, які контактують безпосередньо з клієнтом стають найактивнішими учасниками процесу. Виділимо чотири основних елемента TQM: · Залучення працівників; · Фокусування уваги на покупцях; · Контрольні порівняння; · Постійні поліпшення; · Скорочення тривалості циклу, спрощення робочих циклів. Залучення працівників припускає, що в процесі вдосконалення якості повинні брати участь усі без винятку працівники, а значить, необхідно їх навчати, мотивувати, наділяти правом прийняття рішень. Фокусування уваги на покупцях полягає в ідентифікації бажань і потреб покупців. Це один з надзвичайно важливих елементів TQM. Контрольні порівняння необхідні для зіставлення досягнутих результатів за певний період з досягненнями конкурентів. Далі ці дані можна використовувати для вдосконалення методів роботи компанії. Порівняно піддаються товари, послуги, принципи ведення бізнесу. Для цієї мети часто проводяться спеціальні дослідження, а іноді - "виїзні дослідження" деяких співробітників в якості однієї команди. TQM не ставить за мету отримання швидких результатів. Дана концепція має на довгострокові цілі постійного вдосконалення всіх процесів в компанії. Причому, зміни можуть бути незначними і проводитися поступово, але на перманентної основі. Такий підхід дозволяє істотно підвищити ймовірність успіху. Важливо пам'ятати, що якість має стати основоположним пріоритетом. Творець концепції Е. Демінг неодноразово підкреслював, що воно не може визначатися числом прийнятних недоліків. Сьогодні низка компаній самостійно розширює розуміння Загального управління якістю аж до впровадження суворої екологічної політики. Такий підхід, як еко-менеджмент набуває все більшої популярності в умовах підвищення інтересу з боку населення до цих питань, а також посилення ролі різних екологічних організацій. Друга концепція, яку я б хотіла розглянути в рамках системи менеджменту якості, - це QOS або Quality Operating System, заснована компанією "Форд" ще в 1986 р. У центрі концепції - постійне усвідомлення працівниками важливості задоволення споживача. Зміст методу можна описати через кілька стадій: · Ухвалою очікувань споживачів. · Визначення ключових процесів, від яких ці очікування залежать. · Вибір показників, що грунтуються на життєво важливих моментах для споживачів. · Відстеження змін в показниках. · Прогнозування і попередження погіршення показників. Процеси, про які йдеться у другому пункті - це те, що найбільшою мірою впливає як позитивно, так і негативно на реалізацію очікувань споживачів. Будь-який такий процес можна пов'язати з тим або іншим показником, орієнтованим на результат. Кожен показник регулярно фіксується, наприклад, раз на місяць, а результати представляються працівникам, щоб ті могли бачити, в який бік рухається компанія. Тому в концепції QOS широко застосовується ділова графіка. QOS можна вважати скоріше новітнім підходом до TQM, ніж самостійним напрямком. Але, тим не менш, ця концепція має ряд істотних відмінностей. По-перше, QOS активно застосовує "бенчмаркінг", тобто розвідку стратегій конкурентів з подальшим аналізом переваг і застосуванням результатів на практиці. У "бенчмаркінг" вибирається "краща" стратегія і використовується для поліпшення роботи компанії. По-друге, у процесі підвищення якості все частіше в розгляд беруться інтереси не тільки споживачів, але і працівників, акціонерів і навіть держави. Таким чином, поліпшення роботи організації ведеться за кількома напрямками.
По-третє, даний підхід слід системі якості ISO 9000, беручи її за основний стандарт. Отже, управління якістю на сьогоднішній день є надзвичайно перспективним напрямком менеджменту.
Стратегічний менеджмент
У практиці великих фірм особливе значення надається стратегічним цілям, що визначає їх розвиток на перспективу. Розробка і реалізація стратегічних цілей отримала назву стратегічного менеджменту. Стратегія являє собою детальний всебічний комплексний план, призначений для того, щоб забезпечити здійсненнямісії організації і досягнення її цілей. Стратегія формується і розробляється вищим керівництвом, а її реалізація передбачає участь усіх рівнів управління.Стратегічний план повинен розроблятися з точки зору перспективи всієї організації і влаштовуватися обширними дослідженнями і фактичними даними.Стратегічний план додає фірмі визначеність, індивідуальність, що дозволяє їй залучати певні типи працівників. Він відкриває перспективу для організації, яка направляє її співробітників, залучає нових працівників і допомагає продавати вироби або послуги. Загальний стратегічний план слід розглядати як програму, яка спрямовує діяльність фірми протягом тривалого часового періоду. Стратегія фірми формується за наступними позиціями: 1. Обгрунтування і визначення місії фірми в майбутньому періоді. 2. Конкретизація бачення фірми і постановка цілей. 3. Формування стратегії, спрямованої на досягнення цілей. Стратегію диференціюють за рівнями ієрархії організаційної структури фірми, тобто зафункціональним ланкам і виробничим підрозділам. Стратегія розробляється в процесі стратегічного планування - набору дій і рішень, прийнятих керівництвом, які ведуть до реалізації стратегічних цілей. Виділяють чотири основні види управлінської діяльності в рамках процесу стратегічного планування: 1. Розподіл ресурсів, таких як фонди, робоча сила, технічний досвід. 2. Адаптація до зовнішнього середовища, тобто дії стратегічного характеру, які покращують відносини компанії з оточенням. 3. Внутрішня координація, яка включає координацію стратегічної діяльності для відображення сильних і слабких сторін фірми з метою досягнення ефективної інтеграції внутрішніх операцій. 4. Організаційне стратегічне передбачення. Стратегічний менеджмент як процес включає в себе наступні елементи: · Аналіз середовища - вихідний процес у стратегічному менеджменті, так як він створює базу для визначення місії і цілей фірми і для вироблення стратегії розвитку. · Визначення місії і цілей фірми. · Вибір стратегії. · Реалізація стратегії. · Оцінка і контроль виконання стратегії, який забезпечує стійкий зворотний зв'язок між тим, як йде досягнення цілей, і власне цілями. Організаційну структуру, що забезпечує функцію стратегічного менеджменту в організації, утворюють відділи стратегічного планування на вищому рівні управління і сукупність стратегічних господарських підрозділів, до складу яких входять власні відділи стратегічного планування. Практично можливо створити три види служб стратегічного планування: 1. Сильна центральна служба планування, що розробляє стратегії для всієї організації і її підрозділів. 2. Центральна служба планування, що забезпечує стратегічне планування шляхом надання методичної допомоги і координації діяльності планових служб стратегічних господарських підрозділів та підрозділів організації. 3. Децентралізована служба стратегічного планування, в якій повноваження і відповідальність за розробку стратегії повністю покладаються на керівниківстратегічних господарських підрозділів. Отже, стратегія - необхідний план дій для узгодженої взаємодії всіх підрозділів організації, який визначає напрямок її розвитку. Розробка стратегії є ключовим елементом функціонування фірми, тому стратегічного менеджменту приділяється така велика увага.