Метод договірного права
Метод цивільного права це певний прийом (спосіб) за допомогою якого цивільно-правова норма впливає на поведінку суб'єктів цивільно-правових відносин. Цивільно-правовий метод характеризується:
- юридичною рівністю сторін;
- вільним волевиявленням суб'єктів (автономією їх волі);
- майновою самостійністю сторін;
- диспозитивністю сторін, тобто їх правом самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законодавства;
- особливим способом вирішення спорів між учасниками цивільних правовідносин (судовим);
- велике і відкрите коло юридичних фактів цивільного права;
- відновний характер цивільно-правових санкцій;
- наявністю майнової відповідальності сторін.
Цивільне право і цивільне законодавство базується назасадах:
- неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
- неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією та законами України;
- свободи договору;
- свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
- судового захисту цивільного права та інтересу;
- справедливості, добросовісності та розумності (ст. З ЦКУ).
У цьому зв'язку в цивілістиці сформульовано чотири групи ознак методу цивільного права, які відображені:
1) в загальному юридичному становищі суб'єктів цивільного права;
2) в специфіці юридичних фактів;
3) в диспозитивних засадах цивільного законодавства;
4) в особливостях цивільно-правових санкцій.
Основу методу цивільного права становить юридична рівність учасників цих відносин, яка передбачає перебування суб'єктів цивільного права один щодо одного в юридично однаковому становищі.
Зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна із сторін має свій комплекс прав та обов'язків і юридично не підпорядкована іншій саме в межах цих правовідносин. Тому цивільно-правові відносини, які ґрунтуються на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони іншій, не є предметом цивільного права. До таких відносин (тобто публічно-правових) цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1 ЦК України).
Наступна особливість методу регулювання цивільних відносин пов'язана з юридичними фактами, які мають цивільно-правові наслідки.
Специфіка юридичних фактів у цивільному праві полягає в широкому колі таких фактів. Цивільно-правовими можуть бути будь-які юридичні факти як передбачені, так і не передбачені законом.
Коло зазначених юридичних фактів визначається товарно-грошовим характером цивільних правовідносин. У цьому зв'язку згадані факти породжуються переважно діями фізичних та юридичних осіб, зокрема, правочинами, які виникають в результаті вольових дій їх учасників.
Диспозитивні засади в цивільному праві дають можливість вибору між кількома варіантами поведінки в межах, установлених законом. Диспозитивність також дозволяє у відповідних випадках визначити зміст цивільних прав та обов'язків, розпоряджатися суб'єктивними правами на свій розсуд. Диспозитивні засади, зокрема, втілюються в диспозитивних нормах, які дають можливість суб'єктам цивільного права у певних межах своєю волею і на свій розсуд врегулювати зміст цивільних прав та обов'язків.
Правила диспозитивних норм застосовуються лише у випадках, коли учасники правовідносин своєю волею не виробили іншої умови з питання, врегульованого даною нормою. Прикладом диспозитивної норми є положення ЦК України про момент переходу права власності у набувача за договором. Набувач стає власником майна за договором з моменту передачі такого майна, якщо інше не було передбачено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК України).
Особливості цивільно-правових санкцій зумовлені відновною функцією цивільно-правових санкцій. Зокрема, така відповідальність спрямована не стільки на покарання порушника, скільки на відновлення становища, яке існувало до порушення права, відшкодування збитків, сплату штрафних санкцій на користь потерпілої особи.