Загальна характеристика державної власності на природні ресурси

Суб'єктами екологічного права є народ України, держава (яка реалізує свої правомочності через відповідні органи державної вла­ди, наділені компетенцією по регулюванню екологічних відносин), територіальні громади (реалізують свої правомочності безпосеред­ньо або через органи місцевого самоврядування), фізичні і юри­дичні особи, громадські, міжнародні і релігійні об'єднання, іно­земні держави та ін. Суб'єкти екологічного права мають характерні ознаки: вони наділені юридичними правами та обов'язками; реаль­но здатні брати участь в екологічних правовідносинах. Юридичні норми створюють обов'язкову основу участі суб'єктів екологічно­го права у відповідних правовідносинах (право власності на при­родні ресурси, природокористуванні та ін.). Здатність володіння екологічними правами й обов'язками складає екологічну право­здатність, а здатність самостійно здійснювати екологічні права й обов'язки — екологічною дієздатністю. У сукупності правоздатність і дієздатність створюють правосуб'єктність.

Фізичні особи — це переважно різновид індивідуальних суб'єктів в екологічному праві. При наявності певних умов вони можуть бути суб'єктами права власності на визначені в законодавстві природні ре­сурси, права користування ними, на отримання екологічної інформації; мають право на подання позовів до винних осіб про відшкодування збитків, заподіяних забрудненням природного середовища, тощо.

Фізична особа-підприємець має право на здійснення не забо­роненої законом підприємницької діяльності в галузі використан­ня природних ресурсів за умови її державної реєстрації.

Юридичною особою є організація, створена й зареєстрована відповідно до законодавства. Залежно від порядку їх створення ці суб'єкти поділяються на юридичних осіб приватного права та юри­дичних осіб публічного права. Юридичні особи можуть створюва­тися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариства у свою чергу поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Юридичні особи публічного права створю­ються розпорядчими актами Президента України, органів держав­ної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Правосуб'єктність органів, які виконують управлінські функції у сфері екології, визначається їх компетенцією. Дані суб'єкти поділяються на органи загальної й спеціальної компетенції. До пер­ших належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, органи місцевого самоврядування, їх виконавчі комітети та державні адміністрації. До других належать органи, що

вирішують спеціальні питання у галузі екології. Це міністерства, держкомітети тощо.

Повноваження громадських об'єднань у галузі охорони дов­кілля визначені у ст. 21 Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища».

Заходи з охорони атмосферного повітря

Збільшення обсягу переробки нафти, в тому числі сірчистої і високосірчистої, висуває перед нафтопереробної промисловістю невідкладну проблему скорочення забруднення атмосфери токсичними сполуками. Можна виділити два основних напрями щодо забезпечення чистоти атмосфери:

- скорочення абсолютних викидів газів;

- знешкодження викидів, що містять шкідливі речовини.

Перший напрямок пов'язаний із застосуванням більш прогресивних технологічних схем процесів, що дозволяють використовувати всі матеріальні потоки в замкнутому циклі, і застосуванням устаткування підвищеної герметичності; другий напрямок пов'язано з застосуванням сорбційних методів очищення викидів при утилізації видобутих компонентів, а в окремих специфічних випадках - із застосуванням спалювання.

Важливим фактором оздоровлення атмосфери є укрупнення і комбінування установок по основним і вторинним процесам.

Іншим фактором, не тільки забезпечують безпеку ведення технологічних процесів, а й запобігає забруднення атмосфери, є автоматизація технологічного процесу.

Вуглеводні відносяться до основних шкідливих викидів нафтохімічних і нафтопереробних підприємств. Заходи щодо зниження їх викидів в атмосферу можна розділити на чотири групи:

1) вдосконалення організації зберігання і транспортування вуглеводнів нафти і газу (зберігання вуглеводнів під шаром інертного газу, застосування резервуарів із спеціальними кришками, максимальне  ( 95-98%) заповнення резервуарів, використання адсорбційно - адсорбційних методів вловлювання);

2) вдосконалення технологічних процесів (герметизація обладнання, ущільнення рухомих деталей, суворе дотримання технологічного режиму);

3) рекуперація вуглеводнів та їх похідних. Рекуперація призначена для уловлювання вуглеводнів з виробничих або вентиляційних газів і повторного їх використання. Метод рекуперації вибирають залежно від концентрації вуглеводню: при великих застосовують конденсацію охолодженням до мінус 10-15 оС (зазвичай використовують розсіл хлористого кальцію), середніх - абсорбцію (зазвичай використовують мінеральні масла з молекулярною масою 280-300), низьких - адсорбцію (активний вугілля, силікагель, цеоліти);

4) каталітичний допалу викидів (застосовують для вентиляційних викидів з підвищеною концентрацією вуглеводнів, робоча температура 400 оС, ефективність очищення 98-100%).

Для очищення атмосферних викидів від діоксиду сірки найбільш поширені аміачні методи, які одночасно з очищенням дозволяють отримувати сульфіт і бісульфіт амонію, і каталітичні методи, засновані на окисленні діоксиду сірки в присутності каталізаторів з одержанням розведеної сірчаної кислоти.

Незважаючи на те, що в даний час на НПЗ надходять в основному сірчисті і високосірчисті нафти, викиди сірководню та оксидів сірки в атмосферу різко скоротилися. Це пояснюється організацією на НПЗ виробництва сірчаної кислоти і сірки з сірчистих сполук, що містяться в нафтах. На одних НПЗ сіркоочищення передує газофракціонірованію, на інших - очищенню піддають сухі гази після газофракціонірованія.  У другому варіанті значні втрати сірководню; крім того, передчасно виходить з ладу компресорне обладнання та інша апаратура, збільшується витрата свіжої і, відповідно, обсяг відпрацьованої лугу при очищенні готових фракцій, погіршуються санітарні умови праці обслуговуючого персоналу. Централізоване очищення газових потоків НПЗ дозволяє збільшити масштаби виробництва сірчаної кислоти з сірководню, значно покращити техніко - економічні показники роботи виробництва, зменшити забруднення атмосферного повітря.

З метою зменшення викидів сірководню та вуглеводнів через барометричні конденсатори змішання їх замінюють на поверхневі з водяним або повітряним охолодженням.

Спалювання газових викидів на факельних установках дозволяє значно зменшити забруднення повітряного басейну. Але утилізація скидних газів на факельних установках не є раціональним методом захисту навколишнього середовища. Тому необхідно зниження скидів газів на факел різними шляхами: підвищення культури виробництва, суворе дотримання технологічного регламенту, своєчасний ремонт обладнання, удосконалення технологічного процесу з метою зниження газових викидів, зменшення втрат вуглеводнів на об'єктах загальнозаводського господарства, розробка та удосконалення методів контролю та очищення викидів в атмосферу .

До факельним установкам пред'являються такі вимоги:

· повнота спалювання, виключно утворення альдегідів, кислот та інших шкідливих продуктів,

· безпечне займання, безшумність і відсутність яскравого свічення,

· відсутність диму і сажі,

· стійкість факела при зміні кількості і складу газових викидів.

Для зменшення викидів від нефтеловушек, нефтеотделітелей необхідно використовувати нафтоуловлювачі закритого типу, а також нафтоуловлювачі з відсмоктуванням газів на спалювання, герметизувати колодязі. Для оздоровлення атмосферного повітря НПЗ необхідно своєчасно видаляти нафтопродукти з дзеркала ставків-накопичувачів і нефтеловушек, вчасно очищати нафтоуловлювачі, а також переробляти або утилізувати нафтові залишки.

При неможливості або високої вартості вилучення шкідливих речовин з викидів НПЗ, неможливості повної герметизації виробництва вдаються до розсіюванню шкідливих викидів в атмосфері. Завдання розсіювання полягає в тому, щоб викидаються речовини перемішувалися у великому обсязі повітря, і концентрація їх на рівні землі не перевищувала ГДК.